<<
>>

Причиновий зв’язок та злочинна бездіяльність

Важливою проблемою кримінального права є проблема обґрунтування зв’язку між злочинною бездіяльністю суб’єкта злочину та суспільно небезпечними наслідками.

У науковій літературі виділяють наступні ознаки злочинної бездіяльності:

1) суспільну небезпечність;

2) усвідомлений і вольовий характер даного виду протиправної поведінки;

3) активність (при так званій змішаній бездіяльності) або, як правило, пасивність поведінки, яка характеризується як злочинна бездіяльність;

4) злочинна бездіяльність є результатом невиконання дій, які особа могла і повинна була скоїти [124, с.154].

На наш погляд, наведений підхід до розуміння злочинної бездіяльності є важливою умовою з’ясування основного питання даного підрозділу. Суспільну небезпечність, усвідомлений і вольовий характер діяння у формі бездіяльності необхідно виділяти для того, щоб підкреслити її юридичну (кримінально-правову) значущість і, зокрема у тому, що стосується кримінальної відповідальності особи. При з’ясуванні основного питання підрозділу необхідно звернути увагу на способи, якими вчинюється злочинна бездіяльність. Так, злочинна бездіяльність не обов’язково вчинюється невиконанням правомірних дій, але може розглядатися як змішана, коли активні дії виступають способом вчинення злочинної бездіяльності [125, с.61]. Зокрема, ухилення від сплати податків вчиняється шляхом включення неправдивих відомостей до податкової декларації.

Проблема існування причинового зв’язку між злочинною бездіяльністю та суспільно небезпечними наслідками характеризується трьома основними науковими позиціями:

1) між злочинною бездіяльністю та суспільно небезпечними наслідками наявний причиновий зв’язок (злочинною бездіяльністю спричинюються суспільно небезпечні наслідки);

2) між злочинною бездіяльністю та суспільно небезпечними наслідками відсутній причиновий зв’язок (механізм спричинення злочинною бездіяльністю суспільно небезпечних наслідків встановити неможливо);

3) між злочинною бездіяльністю та суспільно небезпечними наслідками причиновий зв’язок існує, але не в усіх випадках злочинної бездіяльності.

Прихильниками наведених концептуальних позицій є відомі фахівці з кримінального права.

Зокрема, Н.Ф.Кузнєцова у межах аргументації першого підходу підкреслює, що дія та бездіяльність мають двоєдину природу: з однієї сторони, вони є проявом назовні волі суб’єкта, з другої - виступають як причини певних наслідків впливу людини на зовнішній світ

Підтримуючи спричинюючий характер злочинної бездіяльності, Н.Ф.Кузнєцова зазначає, що бездіяльність за своєю природою більш складна форма поведінки, ніж дія. У цьому зв’язку вона констатує наявність наступних ознак у бездіяльності, окремі з яких співпадають з ознаками дії, але існують і відмінні, такі, що відрізняють бездіяльність від дії:

1) вольовий характер бездіяльності (співпадіння з дією);

2) властивість спричинювати шкідливі наслідки (співпадіння з дією);

3) наявність спеціального обов’язку і реальної можливості особи запобігти шкідливим наслідкам (ознака, яка відрізняє бездіяльність від дії).

Передумовою аналізу проблеми існування спричинення злочинною бездіяльністю таким чином виступають:

1) складність злочинної бездіяльності у порівнянні з дією;

2) вольовий характер злочинної бездіяльності.

В.М. Кудрявцев вважає, що для встановлення причинового зв’язку необхідно довести той факт, що дія або бездіяльність особи були необхідною умовою настання шкідливого наслідку. Спричинення злочинною бездіяльністю можливе тому, що кримінально-правовий причиновий зв’язок є особливим, таким, що характеризується вольовою ознакою [126, с.190].

Опосередкування злочинної бездіяльності волею й інтелектуальними характеристиками особи породжує можливість юридично значущого спричинення злочинною бездіяльністю. Такий висновок, на наш погляд, можна зробити, аналізуючи погляди Н.Ф. Кузнецової та В.М. Кудрявцева на проблему спричинення злочинною бездіяльністю. Даними вченими підкреслюється (зокрема, особливо В.М. Кудрявцевим) однакове юридичне значення дії і бездіяльності у спричиненні, а також пропонується спільний метод встановлення спричинення як дією, так і бездіяльністю, при застосуванні якого дія або бездіяльність встановлюються як необхідні умови у спричиненні.

Поряд з поясненням спричинення злочинною бездіяльністю через констатацію вольового, усвідомленого характеру злочинної бездіяльності, у науковій літературі можливість даного спричинення обґрунтовується на основі аналізу об’єктивної сторони окремих злочинів.

Зокрема, А.Н. Трайнін розглядає такі конкретні злочинні прояви як невиконання обов’язку (військового, трудового), неплатіж аліментів та інші, як такі, що характеризуються зв’язком між бездіяльністю особи та чітко визначеним результатом: неплатіж аліментів породжує неналежну забезпеченість особи, що отримує аліменти; неявка по мобілізації породжує недостатню укомплектованість мобілізованих, тощо. Складніший випадок спричинення злочинною бездіяльністю розглядається А.Н.Трайніним при аналізі ситуації, коли бездіяльність матері - негодування дитини викликала його недостатнє нагодування (дане положення безспірне), а в результаті недостатнього нагодування настала смерть дитини [123, с.75].

З погляду А.Н. Трайніна, сукупність наведених прикладів свідчить про те, що вказані наслідки - результат бездіяльності винуватих.

Для аргументації спричинення у складнішому випадку, А.Н.Трайнін (як зазначає сам науковець) застосовує метод розчленування причинового „ланцюга”. В результаті причиновий «ланцюг», що характеризує злочинну бездіяльність має наступний вигляд: «бездіяльність матері (не годування дитини) - недостатнє нагодування дитини - смерть дитини».

У науковій літературі, присвяченій питанням спричинення злочинною бездіяльністю, підкреслюється, що у ряді випадків (враховуючи складність бездіяльності у порівнянні з дією) для вирішення питання про причиновий зв’язок необхідна експертна оцінка конкретних ситуацій.

Зокрема, експертиза (для встановлення факту спричинення злочинною бездіяльністю) необхідна у багатьох випадках скоєння автотранспортних злочинних діянь, ненадання допомоги, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, тощо.

Окрім аргументування спричинення злочинною бездіяльністю ускладненим характером бездіяльності у порівнянні з дією або на основі аналізу конкретних діянь, у науковій літературі існує і інша аргументація щодо наявності такого спричинення.

Зокрема, А.О. Пінаєв акцентує увагу на тому, що у соціальному світі бездіяльність може породити суспільно небезпечний наслідок, оскільки тут бездіяльність - не “ніщо”, а відсутність дії, яку особа повинна була і могла у даному випадку скоїти - у соціальному світі, на відміну від світу фізичного, у причиновість не може не включатися вольова поведінка людини [127, с.86].

На підтвердження наведеної тези А.О. Пінаєв аналізує ситуацію, коли мати не годує свою новонароджену дитину з метою позбавити її життя. При цьому з метою обґрунтування спричинення злочинною бездіяльністю матері відповідного наслідку він диференціює причини смерті дитини на фізичні та соціальні. Тоді причиною фізичного світу, що призвела до смерті дитини, буде виснаження організму від не годування; у соціальному ж світі, смерть дитини настає від (внаслідок) бездіяльності матері.

Таким чином, А.О.Пінаєв для пояснення механізму спричинення злочинною бездіяльністю фактично вводить поняття специфічного соціального спричинення, відмінного від фізичного, головною ознакою якого є вольовий характер. Саме специфіка спричинення у соціумі, яке опосередковується і супроводжується волею особи, дозволяє зробити висновок про можливість спричинення злочинною бездіяльністю суспільно небезпечних наслідків.

Концептуальна позиція противників можливості спричинення злочинною бездіяльністю базується на аргументах, протилежних тим, що використовуються опонентами. Вольова і мотиваційна властивість бездіяльності, а отже і відповідного причинового зв’язку, вважаються надуманими, такими, що суперечать об’єктивному характеру причинового зв’язку, відповідно, спричинення злочинною бездіяльністю розглядається як неможливе.

Зокрема, М.Д. Шаргородський вважав, що при бездіяльності має місце не спричинення, а неперешкоджання настанню результату, викликаного іншими причинами [128, с.55]. При цьому науковець не виключав виникнення у особи правового стану кримінальної відповідальності в результаті злочинної бездіяльності.

Аналіз наведених наукових положень призводить до висновку, що для М.Д.

Шаргородського схема виду «злочинна бездіяльність - суспільно небезпечний наслідок - кримінальна відповідальність» не має кримінально-правового сенсу. М.Д. Шаргородський, розглядаючи питання злочинної бездіяльності фактично пропонує схему виду «злочинна бездіяльність (у виді не перешкоджання настанню злочинного результату) - кримінальна відповідальність особи». Заперечуючи спричинення злочинною бездіяльністю, його відображення в

кримінальному праві, М.Д. Шаргородський визнає, що, якщо бездіяльність розглядати не ізольовано, але у взаємодії з суспільними відносинами, у сфері яких бездіяльність допущена, то спричинюючий характер бездіяльності не підлягає сумніву, але при цьому вся справа полягає у тому, що причина і наслідок існують і можуть бути аналізовані тільки тоді, коли два явища вирвані з взаємодії, а тоді бездіяльність нічого не спричинює [129, с.50]. Відповідно, поза межами складної взаємодії соціальних явищ, причиновий зв’язок виду «злочинна бездіяльність - суспільно небезпечний наслідок» не існує. Критика можливості спричинення злочинною бездіяльністю суспільно небезпечних наслідків, на наш погляд, в основному вибудовується на теоретичній посилці про неможливість встановлення механізму такого спричинення.

Сумнів у спричиненні суспільно небезпечних наслідків злочинною бездіяльністю ґрунтується, на думку інших противників такого спричинення, на характеристиці бездіяльності як пасивної людської поведінки, що пов'язана з невиконанням законодавчого припису діяти активно у певній ситуації [130, с. 83].

Дія (на відміну від бездіяльності), на переконання противників породжуючої властивості бездіяльності, характеризується ясним, зрозумілим механізмом спричинення, породження суспільно небезпечних наслідків. Дія вже за своїм визначенням є активною, такою, що передає енергію у причиновому зв'язку від причини до наслідку, формуючи його. На противагу цьому, шляхом бездіяльності не можна пробудити сили природи та суспільства, що сплять, посилити вже діючі [131, с.

60].

Розвиваючи наведену думку, Г.В. Тімейко робить висновок, що бездіяльність перебуває поза процесом причиновості, що веде до результату, і не може бути фактором того результату, до якого призвів процес причиновості [131, с.151].

Аналіз наукових поглядів на проблему злочинної бездіяльності (спричинення злочинною бездіяльністю) призводить до важливого твердження: заперечення спричинюючої властивості злочинної бездіяльності зумовлює питання про природу даного виду людської поведінки. Якщо прихильники спричинення злочинною бездіяльністю суспільно небезпечних наслідків розглядають її як рівноцінний дії соціальний і фізичний феномен (дещо складніший, але такий, що характеризується спричинюючою здатністю), то супротивники вимушені пояснювати правові наслідки бездіяльності її особливою юридичною природою, оскільки заперечують спричинюючу здатність бездіяльності. Так зокрема, В.Б. Малінін, А.Ф. Парфьонов у спільній науковій праці «Об’єктивна сторона злочину» зазначають, що якщо дія у кримінальному праві ґрунтується на понятті дії у психології, то юридична бездіяльність відповідника у психології не має. У той же час, зазначається, що бездіяльність хоча і юридична категорія (має нормативний характер) але є такою ж реальною як реальна дія [132, с. 59].

Нормативний характер бездіяльності, на думку науковців, підтверджується тим, що бездіяльність немислима без обов’язку діяти, визначеного у законі. Виходячи з логіки супротивників спричинення злочинною бездіяльністю, правові наслідки для особи, що перебуває у стані спричинення злочинною бездіяльністю, настають в результаті поєднання наступних умов: 1) наявності у законі обов’язку діяти для особи певним правомірним чином; 2) утримання особи від здійснення правомірної дії. В той же час, суспільно небезпечні наслідки не розглядаються як результат бездіяльності; при бездіяльності відбувається неперешкодження (тоді як закон вимагає протилежного) особи дії негативних сил, що призводять до суспільно небезпечних наслідків. Відповідно, аналіз злочинів, що вчинюються злочинною бездіяльністю, виходячи з нашої оцінки даного наукового підходу, повинен бути сконцентрований не на встановленні причинового зв’язку виду «злочинна бездіяльність - суспільно небезпечні наслідки», але на тому юридичному факті, що особа не виконала свого обов’язку, не скоїла дії, що від неї вимагалася [64, с.74]. Отже, правові наслідки для особи настають не за спричинення злочинною бездіяльністю суспільно небезпечних наслідків, але за сам факт бездіяльності. Неможливість спричинення злочинною бездіяльністю обґрунтовується не тільки на загальнотеоретичних філософському та психологічному рівнях, але й шляхом оригінального аналізу ситуацій спричинення. Зазначаючи, що бездіяльність не має фізичного змісту (на відміну від дії) супротивники спричинення злочинною бездіяльністю вважають, що положення про те, що в результаті бездіяльності діють сили невірне, оскільки ці сили діють ще до того як виник обов’язок скоїти певну дію. Зокрема, рух поїзда почався до бездіяльності стрілочника, що не перевів стрілку, небезпечне становище потерпілого при ненаданні допомоги виникло до появи особи, яка таку допомогу зобов’язана надати [132, с.59].

Результуючим висновком наведеної аргументації можна вважати твердження В.Б. Малініна, який вважає, що причиновий зв’язок відсутній, а відповідальність настає за саму бездіяльність, за невиконання обов’язку як такого [133, с.20].

Аналіз аргументів, що їх наводять супротивники спричинення злочинною бездіяльністю, свідчить, що зміст бездіяльності в межах складних суспільних зв’язків не з’ясований остаточно.

Зокрема, у науковій літературі підкреслюється, що злочинна бездіяльність не має фізичного змісту, отже є пасивним (і не породжуючим) проявом людської поведінки у суспільстві. У той же час, Н.М. Ярмиш вважає, що вказівка у визначенні злочинною бездіяльності на пасивний характер даної поведінки є зайвою. Вчена зазначає, що вона зовсім нічого не доповнює до сутності кримінально-правового поняття злочинною бездіяльності, а лише тягне за собою додаткові роз’яснення і уточнення [20, с.362]. Дані роз’яснення, на думку Н.М. Ярмиш, тільки відволікають від сутності питання, а саме від того положення, що бездіяльність - це перш за все невиконання особою дії, яку вона зобов’язана була і могла скоїти.

Юридичну проблему, що постає в результаті наведеного висновку, можна сформувати так: на яких підставах настає кримінальна відповідальність особи, якщо заперечується спричинення злочинною бездіяльністю?

Виходячи з наукового підходу Н.М. Ярмиш, для того, щоб для особи настали певні правові наслідки, достатньо щоб її бездіяльність була кримінально караною (забороненою кримінальним законом). Тоді виникає питання доцільності виділення в межах кримінально-правової норми наслідків бездіяльності;

незрозумілим стає юридичне значення суспільно небезпечних наслідків, якщо вони породжуються не бездіяльністю, але сторонніми, зовнішніми причинами.

Третя наукова позиція або науковий погляд на проблему спричинення при бездіяльності, не заперечуючи існування такого спричинення, встановлює для нього певні теоретичні й ситуаційні обмеження. Так, Я.М. Брайнін виходить з того, що не можна розуміти бездіяльність як єдине поняття. Між бездіяльністю як такою формою поведінки, що може породжувати ті чи інші шкідливі наслідки, та бездіяльністю у формі невтручання, яке виражається у неперешкоджанні настанню шкідливих наслідків, що викликані іншими причинами, існує певна відмінність. Я.М. Брайнін наводить ситуаційне пояснення, відповідно до якого - якщо лікар, який зобов'язаний був надати допомогу важко пораненому, не надає її і хворий помирає, то причиною його смерті..., є не бездіяльність лікаря, а дії особи, що нанесла (хворому поранення) Навпаки, на думку Я.М. Брайніна, у тих випадках, коли особа не виконує покладені на неї законом обов'язки і в силу цього настають шкідливі наслідки, то бездіяльність особи є причиною наслідків, що настали. Наприклад, стрілочник, що не переводить залізничну “стрілку", і в результаті виникає аварія. Спричинення злочинною бездіяльністю відсутнє у тому випадку, коли існує неперешкоджання настанню шкідливих наслідків (перша ситуація). Отже, в межах вирішення проблеми спричинення злочинною бездіяльністю Я.М. Брайнін пропонує компромісний варіант: у випадку непере- шкоджання настанню шкідливих наслідків спричинення злочинною бездіяльністю відсутнє; у випадку (або у ситуації) коли особа не виконує покладені на неї законом обов'язки, існує причиновий зв'язок злочинної бездіяльності та шкідливих наслідків.

На наш погляд, неперешкоджання настанню шкідливих наслідків можна розглядати як сприяння їх настанню. У даному випадку, мова може йти не про породження неперешкоджанням злочинного результату, але про створення умов для настання результату. Тому, відкидати «роль» злочинної бездіяльності у породженні злочинного результату у цьому випадку не можна; некоректним є виведення злочинної бездіяльності за межі протиправного спричинення. З іншого боку, аналіз наведених Я.М. Брайніним прикладів не дає уявлення про «чисте» неперешкоджання настанню злочинних наслідків: у випадку, коли лікар не надає медичну допомогу потерпілому, який поранений іншою особою, лікар поряд з неперешкоджанням настанню злочинних наслідків, не виконує передбачений законом професійний обов'язок.

Наявність протилежних точок зору на спричинюючий характер злочинної бездіяльності, обумовлена, як вже зазначалось, очевидними відмінностями форм злочинної поведінки (дії і бездіяльності). Кримінально-правова дія - це активний, усвідомлений вольовий акт злочинної поведінки. В той же час, кримінально- правова бездіяльність - це суспільно небезпечна, вольова, пасивна поведінка, нескоєння певних дій [134, с.39].

Окремою точкою зору на злочинну бездіяльність (а, отже, і на особливості спричинення злочинною) є точка зору М.І.Панова, який вважає, що бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними і юридичними властивостями, отже вона суспільно небезпечна і протиправна, є усвідомленим і вольовим актом поведінки людини [135, с.96]. В той же час зазначається, що бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не скоює певної дії, яку вона у даних конкретних умовах могла і повинна була скоїти, що запобігло б спричиненню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам [135, с. 96]. На наш погляд, злочинна бездіяльність відрізняється від дії не тільки фізично, але й юридично, оскільки при бездіяльності у порівнянні з дією виникають інші умови відповідальності: законодавчо визначені і встановлені невиконання, неналежне виконання обов’язків особою, отже з’ясовано специфічний зміст злочинної бездіяльності у порівнянні з дією.

Аналіз вищенаведених трьох точок зору на проблему спричинення злочинною бездіяльністю дозволяє, на наш погляд, зробити наступні попередні висновки:

1) необхідно з’ясувати особливу природу злочинної бездіяльності;

2) якщо з’ясована специфіка злочинної бездіяльності (у порівнянні з дією), то це достатня умова висновку про особливість спричинення злочинною

бездіяльністю.

На наш погляд, рівень обґрунтування спричинення або неможливості спричинення злочинною бездіяльністю суспільно небезпечних наслідків є більш фундаментальним в межах теорій спричинення злочинною бездіяльністю.

Особливий інтерес становить теорія, яка розглядає бездіяльність, її спричинюючу властивість в межах соціальних систем. У цьому зв’язку, В.С. Прохоров вважає, що соціальна і правова природа бездіяльності може бути правильно зрозуміла лише тоді, коли вірно визначені роль і значення зв’язків особи у системі суспільних відносин; розвиваючи свою думку, В.С. Прохоров вважає, що бездіяльність - ніщо, якщо не розглядати її як ланку у системі суспільних процесі [88, с.326]. Якщо ж бездіяльність є злочинною, то, на його думку, вона (як ланка соціальної системи) викликає у системі негативні зміни.

Оригінальним, на наш погляд, є науковий підхід, який обґрунтовує спричинення злочинною бездіяльністю її активністю в інформаційному плані. Окремі філософи (зокрема, І.С. Нарський) вважають, що різні випадки причинно- наслідкового зв’язку можуть бути зведені до двох основних типів: до спричинення енергетичного та інформаційного. Ґрунтуючись на даному філософському положенні, В.М. Кудрявцев висуває тезу, відповідно до якої бездіяльність, будучи пасивною з енергетичної точки зору, володіє певними активними властивостями в інформаційному плані [23, с. 93]. Дана теза лежить в основі пояснення того, як спричинює бездіяльність на відміну від дії.

Інформаційно-активна спричинююча властивість злочинної бездіяльності ґрунтується на тому загальновизнаному положенні, що впливи зовнішнього світу на людину, відображаються в її психічній сфері у вигляді почуттів, думок, спонукань, проявів волі, які безумовно детермінують зовнішню поведінку.

Визнаючи, що у природі бездіяльність позбавлена спричинюючого значення, науковці, що стоять на позиції інформаційного спричинення злочинною бездіяльністю (В.М. Кудрявцев, М.С. Грінберг та інші) стверджують про принципово інше значення злочинної бездіяльності у суспільстві. Оскільки суспільство складається з людей, які характеризуються здатністю до пізнання, бездіяльність однієї особи може певним чином зумовити поведінку іншої особи, спонукати її до дії або бездіяльності, бути причиною саме такої її поведінки [136, с. 227].

У межах свого наукового підходу до розуміння злочинної бездіяльності В.М. Кудрявцев зазначає, що бездіяльність може бути інформаційною причиною будь-якої події. Тому бездіяльність у ряді випадків може стати причиною певної поведінки людей або стану технічних засобів, що цю інформацію сприймають. Наприклад, якщо стрілочник не показує машиністу поїзда червоний прапорець, значить шлях вільний, і машиніст діє відповідно [137, с. 154]. Внаслідок цього настають суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті людини або пошкодження майна.

В межах інформаційного спричинення злочинною бездіяльністю вибудовується наступна схема: [інформаційний «сигнал»]-[формування під впливом інформації (інформаційного сигналу) певних вольових і мотиваційних психічних характеристик] - [утримання від соціально-бажаних дій] - [суспільно небезпечні наслідки (шкода)]».

Передостанню ланку запропонованої схеми можна змінити: «утримання від соціально-бажаних дій» доповнити «злочинними діями».

Певна активність бездіяльності в інформаційному плані полягає у тому, що утримання особи від соціально-бажаних дій (асоціальна або антисоціальна бездіяльність) таким чином впливає (в інформаційному відношенні) на іншу особу (осіб), що та своєю дією або бездіяльністю вчинює передбачене кримінальним законом діяння. У даному випадку, злочинна бездіяльність, на думку дисертанта, може розглядатися як провокуючий, інформаційний «сигнал». Безпосереднє спричинення злочинною бездіяльністю на основі її активності в інформаційному плані не видається можливим. Інформаційне спричинення злочинною бездіяльністю можливе лише при наявності «агентів» (проміжних ланок), через які (або за допомогою яких) породжуються суспільно небезпечні наслідки, шкода. Дане правило діє навіть при вчиненні комп’ютерних злочинів; той хто зобов’язаний створювати умови для захисту інформації, своєю бездіяльністю (халатністю, неналежним виконанням обов'язків) провокує,

наприклад, викрадення «агентом» комп'ютерної інформації, тощо.

На наш погляд, положення про певну активність злочинної бездіяльності в інформаційному плані як аргумент на користі можливості спричинення протиправною пасивною поведінкою, важко використати для обґрунтування кримінальної відповідальності особи, оскільки важко з’ясувати спричинення інформаційним способом. Ті, хто підтримують «інформаційний спосіб» спричинення злочинною бездіяльністю (В.М. Кудрявцев, М.С. Грінберг, А.А. Тер- Акопов та інші) суспільно небезпечних наслідків, шкоди, по-перше, не враховують суттєво опосередкованого характеру такого спричинення. По-друге, існує відмінність між інформаційною (за способом спричинення) бездіяльністю та «матеріальними» наслідками.

Обґрунтовуючи певну активність злочинної бездіяльності в інформаційному плані, необхідно було, на наш погляд, з’ясувати, яким чином інформаційний вплив злочинної бездіяльності «матеріалізується» у передбачені кримінальним законом наслідки.

Оригінальною є точка зору А.А. Тер-Акопова, на інформаційне спричинення злочинною бездіяльністю. На його думку, правова норма є загальнообов'язковою інформацією відносно волі держави. У цій своїй якості правова норма є важливим джерелом інформації, з даною властивістю А.А.Тер- Акопов пов'язує причиновий зв'язок при бездіяльності. В основі причинового зв'язку при бездіяльності, з точки зору науковця, лежить дія інформації, що закладена у правовій нормі [138, с.122]. Виходячи з цього, робиться висновок, що інформаційний причиновий зв'язок бездіяльності з наслідком має місце не тільки тоді, коли бездіяльність однієї людини є певною інформацією для іншої, але і у випадку, коли інформація про бездіяльність іншими суб'єктами не сприймається. У такій ситуації, на думку А.А. Тер-Акопова, основну роль в інформаційній взаємодії грає правова норма. Таким чином, причиновий зв'язок бездіяльності і наслідку як умова кримінальної відповідальності особи, є по суті зв'язком правової норми, що забороняє певну бездіяльність під погрозою покарання та суспільно небезпечним наслідком, шкодою.

Незгоду з науковим поглядом А.А. Тер-Акопова на інформаційне спричинення злочинною бездіяльністю через правову норму, висловлює Н.М. Ярмиш. На її погляд, якщо причиновий зв'язок залежить від волі законодавця, то від нього нічого не залишається у тих випадках, коли законодавець змінює свою волю - декриміналізує діяння [20, с. 294]. Як вважає науковець, погляд на «інформаційну причиновість» як на відображену у правовому акті волю законодавця знищує причиновий зв'язок як об'єктивне явище, зводить нанівець процес спричинення. Декриміналізація діяння «знищує» причиновий зв'язок і навпаки, як тільки відповідний нормативний акт вступив у законну силу - ось він (причиновий зв'язок злочинної бездіяльності й наслідку - Авт.) наче, і виникає.

Таким чином, на думку Н.М. Ярмиш, поставлення А.А. Тер-Акоповим в основу спричинення злочинною бездіяльністю суспільно небезпечних наслідків, шкоди, правової норми (втіленої волі законодавця) знищує об’єктивний характер причинового зв'язку.

На наш погляд, можна погодитись з критикою наукового підходу А.А. Тер- Акопова до пояснення інформаційного спричинення злочинною бездіяльністю оскільки причиновий зв’язок (його наявність чи відсутність) тут залежить від волі законодавця або навіть від його «свавілля». Однак, у науковому підході А.А. Тер- Акопова є певній раціональний момент.

Для кримінального права причиновий зв’язок (і, зокрема, причиновий зв’язок злочинної бездіяльності та наслідків) набуває необхідного значення лише у тому випадку, якщо він передбачений законодавцем. Без моделювання у нормі кримінального закону, причиновий зв’язок незважаючи на об’єктивний характер, не має ніякого юридичного значення. Підкреслюючи об'єктивний характер причинового зв'язку злочинної бездіяльності та наслідків, необхідно враховувати, що його визначення в межах кримінального права ґрунтується на суб'єктивній оцінці законодавця.

Аналіз інформаційного спричинення супроводжується дослідженням ситуацій спричинення. Як правило, для характеристики та ілюстрування даного спричинення аналізуються й досліджуються складні ситуації, які характеризуються кількома і більше чинниками.

Зокрема, наприклад, розглядаються аварійні ситуації як наслідок наступних чинників: раптова зупинка одного з учасників руху; невмотивований обгін, виїзд на зустрічну «смугу». Раптова зупинка (відсутність правомірного руху) може являти собою початок протиправного, інформаційного спричинення, оскільки порушення «Правил дорожнього руху» - інформаційний «сигнал» до дії чи бездіяльності інших учасників руху, що може призвести (призводить) до передбачених КК України наслідків.

Окрім опосередкованого характеру інформаційного спричинення, ще однією проблемою пов'язаною з даним специфічним спричиненням, яка на думку дисертанта є невирішеною, є проблема об’єкту інформаційного впливу.

Дану проблему ілюструє приклад з зарубіжної судової практики.

Зокрема, Верховний Суд Російської Федерації не погодився з висновком Орловського обласного суду, стосовно того, що засуджений за зґвалтування Ф., хоча особисто і не скоював статевого акту з потерпілою, тим не менш своєю присутністю вчинював психологічний вплив на неї, і, таким чином, сприяв вчиненню зґвалтування потерпілої громадянином Ц. Можливо більш точно, зробити висновок про те, що своєю присутністю (бездіяльністю) Ф. вчинив вплив на Ц., який інтерпретував таку поведінку Ф. як «інформаційний сигнал» до вчинення зґвалтування потерпілої.

Отже, виникає питання: на який об’єкт спрямований інформаційний вплив злочинної бездіяльності: на потерпілого, полегшуючи вчинення злочину іншою особою чи на того, хто своєю поведінкою скоює злочин?

Як вважає В.Б. Малінін, слабкість теорії інформаційного спричинення - вплив інформації не на матеріальний світ, а на свідомість людей - є її ж сильною стороною [36, с. 197].

Слабкість теорії інформаційного спричинення, на наш погляд, обумовлює саме ті проблеми її застосування для встановлення спричинення бездіяльністю, на яких акцентувалась увага раніше, значною мірою опосередкований характер спричинення та невизначеність об'єктів інформаційного впливу бездіяльності;

перевага теорії полягає у можливості з’ясування механізму спричинення при бездіяльності. Як правило, досліджуючи проблематику спричинення злочинною бездіяльністю, науковці застосовують для вирішення питань даного спричинення комплексний підхід. Це означає, що вони не зупиняються на тій чи іншій теорії, що пояснює спричинення злочинною бездіяльністю, але застосовують кілька і більше теорій, що можуть пояснити усі випадки спричинення злочинною бездіяльністю. Зокрема, окрім теорії інформаційного спричинення для пояснення породження злочинною бездіяльністю, А.А. Тер-Акопов та ряд інших науковців застосовують теорію спричинення шкоди суспільним відносинам.

З точки зору В.Б. Малініна, дана теорія є найбільш поширеною і не тільки тому, що має найбільшу кількість сторонників. Навіть її автори (на думку В.Б. Малініна), які притримуються інших теорій, тою чи іншою мірою спираються на висновки названої теорії.

Вирішуючи питання про те, чим обумовлюється суспільна небезпечність бездіяльності, якщо вона на відміну від дії не пов'язана з передачею енергії від суб'єкту до об'єкта. А.А.Тер-Акопов зазначає, що відповідь на дане питання слід шукати в соціальній природі бездіяльності. Поза суспільними відносинами утримання людини від яких-небудь дій не здатне призвести до яких-небудь суспільно-значимих наслідків [138, с.37].

Більш змістовно й розгорнуто дану думку сформулювала Т.В. Церетелі. На її погляд, у той час як причиновий зв'язок позитивної людської дії може будуватися на різних закономірностях - фізичних, хімічних, біологічних і т. д., - спричинююча сила бездіяльності засновується лише на суспільній закономірності [44, с. 266]. Конкретизація наукового підходу Т.В. Церетелі: бездіяльність, будучи об'єктивним фактором соціального життя, набуває каузальних властивостей тільки тому, що особа знаходиться у певному положенні до тих чи інших суспільних відносин.

На думку Т.В. Церетелі, саме цей момент активізує зовнішньо пасивну поведінку особи при бездіяльності, надаючи їй продукуючу силу і дозволяє розглядати в якості однієї з умов наслідку, що настав.

Отже, соціальне положення (у межах суспільних відносин) особи у момент скоєння діяння надав злочинній бездіяльності породжуючого, продукуючого характеру.

Як вважає І.С. Самощенко, заперечення каузальності бездіяльності у суспільних відносинах неправильне [106, с. 36].

Основою застосування теорії спричинення шкоди суспільним відносинам є по суті, теза про своєрідність соціального причинового зв'язку й причиновості у порівнянні з природною (фізичною, пов'язаною з передачею енергії дією від причини до наслідку). Акцент на даній тезі обумовлений тим, що вона має виключно важливий характер для розуміння спричинення злочинною без - діяльністю.

Специфіка спричинення бездіяльністю, її особливий і соціальний характер була одним з факторів, що обумовили постановку питання про необхідність побудови правової теорії причиновості, відмінної від філософської. Необхідність створення специфічної правової теорії причиновості підтримували такі науковці як М.Д. Шаргородський, П.Г. Семенов, О.С. Іоффе та інші. Розмежування соціальної та природної причиновості, на наш погляд, є надскладною теоретичною проблемою, вирішення якої потребує спеціальних філософських та правових досліджень.

А.А. Піонтковський вважав, що спричинююча властивість бездіяльності - результат системної диференціації соціальних функцій, зокрема, наводиться приклад розподілу праці на заводському конвеєрі. Невиконання (бездіяльність) певних функцій по обслуговуванню конвеєра може спричинити виникнення суспільно небезпечних наслідків [46, с. 516].

У науковій літературі окремо виділяється теорія, що іменується теорією «обов’язку». У межах даної теорії зазначається, що визнаючи каузальність бездіяльності, необхідно відповісти на питання, чия бездіяльність породила результат. Відповідь у межах юриспруденції очевидна: спричинює злочинною бездіяльністю та особа, яка відповідно до закону повинна була діяти (на яку законом або іншими актами покладений обов'язок діяти).

На думку М.І. Ковальова та Т.П. Васькова, для вирішення питання про наявність або відсутність причинового зв'язку при бездіяльності, суд, констатуючи наявність обставин, які потягли або могли потягнути тяжкі наслідки, повинен встановити: чи лежав на особі, притягнутої до кримінальної відповідальності, обов'язок попередити настання цих наслідків.

Негативна відповідь на дане питання, на їх погляд, означає відсутність причинового зв'язку між бездіяльністю особи і наслідками, що настали [139, с. 55-65].

Очевидною є протилежна ситуація: якщо суд, констатуючи наявність обставин, які потягли або могли потягнути тяжкі наслідки, встановить, що особа мала обов'язок діяти (відповідно до закону чи іншого нормативного акту), але не діє, то існує причиновий зв'язок між бездіяльністю та наслідками.

Критика теорії «обов’язку» ґрунтується на тому, що дане поняття є поняття нормативне, таке, що змінюється, постільки є ясним, що при одних і тих же обставинах дія, те, що спричинює при одному законодавстві, не буде спричинювати при іншому законодавстві, т.ч. спричинення стає не об'єктивною а суб'єктивною категорією. На зауваження, що наявність у особи певного правового обов'язку є не суб'єктивна, але об'єктивна обставина, критики теорії «обов'язку» відповідають (зокрема, В.Б. Малінін), що хоча наявність обов'язку можна розглядати як об'єктивну обставину, але її виникнення має нормативний, а отже, і суб'єктивний характер.

В усіх перелічених ситуаціях можна розглянути випадки спричинення злочинною бездіяльністю суспільно небезпечних наслідків. Багатоманітність теорій, які обґрунтовують спричинення злочинною бездіяльністю й велика кількість ситуацій спричинення підкреслюють складність проблеми.

На наш погляд, можна констатувати, що жодна з перелічених вище теорій а також окремо розглянуті з них не дають остаточної відповіді на питання: «Як (яким чином) спричинює злочинна бездіяльність?» Можливо, у зв’язку з таким специфічним проявом злочинної поведінки як злочинна бездіяльність, необхідно ставити питання інакше: «Як (яким чином) злочинна бездіяльність бере участь у

процесі спричинення наслідків передбачених кримінальним законом?»

На наш погляд, у науковій літературі, присвяченій проблемам злочинної бездіяльності існує стереотип відповідно до якого злочинна бездіяльність розглядається:

1) лише в якості причини (або умови) наслідків, передбачених кримінальним законом;

2) як єдиний об'єктивний каузальний чинник, що впливає на виникнення наслідків. На наш погляд, не розглядається можливість характеристики бездіяльності як особливого фактору у поєднанні з іншими факторами (причинами, умовами).

При характеристиці причинності як однієї з форм всезагального зв’язку та взаємозалежності явищ об’єктивного світу [140, с.16], як правило увага науковців акцентується на таких факторах як причина і умова та на спричинюваних або обумовлюваних наслідках. При цьому зазначається (що було показано вище), що причина - спричинюючий наслідок фактор; умова - сприяючий спричиненню. Однак, на наш погляд, в особливих випадках соціального спричинення, коли мова йде про пасивну поведінку зобов’язаної особи, необхідно вести мову про особливий каузальний фактор.

У цьому зв’язку, ми вважаємо, що злочинна бездіяльність - це не тільки причина (те, що викликає суспільно небезпечний наслідок) і не тільки умова (те, що сприяє, інтенсифікує процес), але особливий каузальний фактор, що поєднує у собі характеристики умови і причини. Відповідно до засад соціологічної науки злочинна бездіяльність може розглядатися як особливий спосіб керування суспільною діяльністю та іншими соціальними процесами, що призводить до певного злочинного результату [141, с. 110].

При бездіяльності, як свідомій, вольовій за своїм характером діяльності, особа шляхом свідомого, вольового невтручання у причиновий процес досягає злочинного результату. Необхідно підкреслити, що дане твердження потребує уточнення для різних випадків злочинної бездіяльності.

Теоретичне обґрунтування синтезованого (поєднуючого риси причини і умови) характеру злочинної бездіяльності ґрунтується, на наш погляд, на тезі про те, що вона є складнішою, ніж дія, формою людської поведінки. Зокрема, така точка зору (що було підкреслено вище) висловлювалася Н.Ф. Кузнєцовою.

У випадку активної форми злочинної поведінки, спричинення має вигляд «дія (усвідомлена, вольова) - суспільно небезпечні наслідки» (даний підхід є узагальненим і не розглядає окремі випадки опосередкованого спричинення дією). Не можна, на наш погляд повністю погодитись з думкою, що при злочинній бездіяльності, особа не заважає розвитку сил (породжуючих - Авт.). У даному випадку, на наш погляд, мова йде скоріше про сприяння дії сил, однак для характеристики ролі і значення бездіяльності у протиправному спричиненні цього недостатньо.

При наявності злочинної бездіяльності у причиновому процесі, особа не тільки не заважає дії не юридично значущих сил, але й вчинює бездіяльність таким чином, що це обумовлює суспільно небезпечні наслідки (демонструє активність). Найбільш яскравий приклад: ненадання лікарем пацієнту необхідної допомоги, що призводить до настання смерті, що спричинюється хворобою, певними тілесними ушкодженнями, тощо.

На наш погляд, у наведеному випадку лікар, використовуючи свої професійні знання, бездіє таким чином, що це обумовлює настання суспільно небезпечного наслідку (умова). Також, в процесі спричинення даного наслідку, лікар створює умови для його настання (наприклад, не надаючи відповідне медичне устаткування, медикаменти, тощо).

Законодавчим відповідником наведеного прикладу є ч.2 статті 139 «Ненадання допомоги хворому медичним працівником», де передбачається спричинення смерті в результаті ненадання допомоги. Хоча, на наш погляд, формулювання «діяння якщо воно спричинило смерть» є неточним, оскільки сама назва статті передбачає попередню хворобу потерпілого, а поведінка медичного працівника не тільки спричинює, а створює умови розвитку процесу, що призвів до смерті.

Аналогічним є аналіз і інших складів (що з об’єктивної сторони характеризуються бездіяльністю). Зокрема, ч.2 статті 137 КК України «Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей» передбачає злочинну бездіяльність особи (працівника навчально-виховного, професійно- технічного, соціального закладів, тощо), що «спричинює» смерть неповнолітнього. Очевидно, що і у цьому випадку, невиконання професійних обов’язків має такий зміст, що це призводить до смерті неповнолітнього (причина) і водночас супроводжується створенням умов для наслідку (різновид недовиконання певних обов’язків).

Вплив злочинною бездіяльністю, що призводить до настання смерті або інших тяжких наслідків можна також побачити при аналізі третіх частин статей 135 КК («Залишення в небезпеці»), 136 КК («Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані»). Частинами третіми відповідних статей передбачене утримання від правомірних і бажаних дій осіб, що не є службовими, або не характеризуються іншими спеціальними встановленими законом обов’язками (загальний суб’єкт). У відповідних статтях передбачений загальний обов’язок для невизначеного кола осіб, коли йдеться про виникнення ситуації небезпечного для життя третьої особи стану.

При аналізі ситуацій передбачених ст.ст. 135, 136 КК України можна встановити наступні моменти:

1) виникнення небезпечного для життя третьої особи стану (фактор, що спричинює чи може спричинити наслідок у вигляді смерті потерпілого);

2) обумовлююче-небезпечна поведінка зобов’язаної законом особи.

На наш погляд, невипадково законодавець розглядає зв’язок «злочинна бездіяльність - суспільно небезпечні наслідки» саме у межах кваліфікованих складів злочинів, підкреслюючи тим самим, що у межах даних складів бездіяльність набуває особливого значення у порівнянні зі складами передбаченими іншими частинами тих же статей.

Важливим є, на наш погляд, аналіз юридичного складу, що розмежовується з ч. 2 ст. 136 КК України, в якій передбачена відповідальність за ненадання допомоги малолітньому, який за відомо перебуває в небезпечному для життя стані. Близькою за змістом до даної норми є норма передбачена статтею 117 КК України «Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини». У випадку злочинної бездіяльності мати може зумисно не годувати дитину, що призводить до смерті дитини. Причиною смерті дитини є виснаження організму; у поєднанні з бездіяльністю матері, що водночас сприяє розвитку процесу, що призводить до смерті дитини. Злочинна бездіяльність матері як причина смерті новонародженого, це не введення в організм дитини певних поживних речовин; як умова смерті, та ж поведінка на протязі достатнього періоду часу, що призводить до виснаження організму новонародженого.

У випадку злочинної бездіяльності, передбаченої другими частинами ст.135 КК України («Залишення в небезпеці») та ст. 136 КК України («Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані») причина смерті - поведінка винуватого, яка водночас є умовою реалізації небезпечного для життя стану потерпілого, якщо ненадання допомоги або залишення у небезпеці триває певний час. Розглянемо склад злочину, передбачений ч.1 ст. 131 КК України «Неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби». Даний склад передбачає кримінальну відповідальність медичного, фармацевтичного або іншого працівника за неналежне виконання своїх професійних обов’язків, внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що призвело до зараження СНТД чи іншою невиліковною інфекційною хворобою. Неналежне виконання професійних обов’язків має місце у разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов’язки не в повному обсязі, недбало, поверхово, не так як цього вимагають інтереси його професійної діяльності [142, с. 302]. Отже, практично, мова йде про імітацію активної професійної діяльності або особливий випадок злочинної бездіяльності. Дана бездіяльність передбачає:

1) її реалізацію активними діями;

2) злочинну недбалість винуватого.

При злочинній недбалості особа не передбачала, але повинна була і могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків. Отже, конкретно до ст. 131 КК України можна зробити висновок про відсутність у особи необхідного для здійснення своїх професійних обов’язків вольового акту, що супроводжує професійну діяльність. Однак, вести мову про повне усвідомлення особою поверховості своїх дій і наслідку даних дій не можна. Відповідно, злочинна бездіяльність як обумовлюючий суспільно небезпечні наслідки фактор, призводить до даних наслідків не в результаті умисної поведінки особи, але в результаті поєднання об’єктивного розвитку ситуації та певних суб’єктивних характеристик поведінки особи. У випадку ст. 131 КК України, до зараження особи вірусом СНІД чи іншими невиліковними інфекційними захворюваннями призводить злочинна недбалість медичного, фармацевтичного або іншого працівника у поєднанні з об’єктивним процесом зараження відповідними вірусами.

У чинному КК України існують статті у нормах яких передбачається опис як умисної бездіяльності, так і бездіяльності, пов’язаної з необережністю винуватих. Зокрема, таке передбачається у ч.1 ст. 140 КК України «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків». Результат - тяжкі наслідки для хворого.

Загальний висновок з дослідження наукових позицій, що були розглянуті, полягає у тому, що злочинна бездіяльність може як спричинювати злочинний результат, так і створювати умови для спричинення. Бездіяльність може відбуватися свідомою, вольовою (умисною) поведінкою особи або складним поєднанням елементів винної необережності з об’єктивним процесом (об’єктивними обставинами), що у кінці кінців призводить до настання суспільно небезпечних наслідків. Окрім цього, юридично значуща бездіяльність при другому варіанті (коли існує неналежне виконання професійних обов’язків) може мати вигляд активних дій.

Проблема спричинення злочинною бездіяльністю, що досліджувалась у даному підрозділі через аналіз наукових поглядів на роль бездіяльності у спричиненні, концепцій спричинюючої бездіяльності, на наш погляд, зводиться до основного питання: «Як (яким чином) спричинює злочинна бездіяльність?»

Безплідність даної дискусії і такої постановки питання, на наш погляд, стає очевидною, якщо дослідити «екзотичні» механізми, що пояснюють бездіяльність спричинення (інформаційне спричинення бездіяльністю, спричинення через складну систему суспільних зв’язків, специфіка соціального спричинення порівняно з фізичним, тощо). У той же час, кримінально-правова наука потребує не ускладнення, але точного пояснення відношення юридично значущого спричинення і юридично значущих наслідків. Точка зору, що заперечує можливість спричинення злочинною бездіяльністю, перетворює її на юридичну фікцію, оскільки не бачить за нею фізичного змісту даної поведінки, занадто її нормативізує.

На наш погляд, лише встановлення особливої ролі злочинної бездіяльності у заподіянні суспільно небезпечних наслідків як чинника, що є специфічною умовою дозволяє пояснити чому у кримінальному праві і законодавстві передбачена відповідальність за скоєння злочину злочинною бездіяльністю.

Якщо ж виходити з оцінки ролі бездіяльності як одного з елементів у механізмі спричинення, то її оцінка повинна бути ще однозначнішою; тобто у випадку, коли бездіяльність розглядається у комплексі з активними чинниками (діями третіх осіб, механізмів, впливом фізичних або хімічних чинників) вона має значення обумовлюючого, а не спричинюючого чинника. Особливого аналізу потребує спричинення при «змішаній» бездіяльності, коли злочинна бездіяльність виявляє себе в демонстрації активності особою, поведінка якої оцінюється як злочинна.

Висновки до розділу 2

Резюмуючи розгляд основних питань розділу можна зробити ряд наступних висновків.

1. Причиновий зв’язок у співвідношенні із злочином розглядається як його об’єктивна характеристика.

2. Дана об’єктивна характеристика найбільш повно відображає суспільну небезпечність злочину, тобто, у зв’язку поєднуються такі чинники суспільної небезпечності, як діяння та злочинний результат, який має характер шкоди суспільним відносинам, що у частині 2 ст. 11 КК України характеризується як істотна шкода.

3. Причиновий зв’язок у співвідношенні із складом злочину, як складна ознака (у межах якої поєднується діяння й злочинний результат, виражений у вигляді суспільно небезпечних наслідків шкоди) відіграє особливу роль.

4. Причиновий зв’язок - системоутворююча ознака, що поєднує у собі, (формуючи об’єктивну сторону складу) діяння та суспільно небезпечні наслідки.

5. Можна констатувати, що у більшості визначенні причинового зв’язку в кримінальному праві існує певна тавтологія, коли зв’язок визначається через поняття «зв’язок». З метою подолання тавтології у визначенні причинового зв’язку краще використовувати поняття «одностороннє відношення».

6. Особливістю спричинення при злочинній бездіяльності є ускладнена структура такого спричинення у порівнянні з дією, яка характеризується наявним невиконанням правового обов’язку, що створює умову дії активних факторів у спричиненні.

7. У тому випадку, коли злочинна бездіяльність - елемент у механізмі спричинення, що поєднується з іншими чинниками, вона юридично значуща умова, а не причина у заподіянні, оскільки сприяє даним чинникам у заподіянні результату.

<< | >>
Источник: Беньківський Володимир Олександрович. ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ ПРИЧИНОВОГО ЗВ’ЯЗКУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ-2013. 2013

Скачать оригинал источника

Еще по теме Причиновий зв’язок та злочинна бездіяльність:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Загальна характеристика основних концепцій причинового зв’язку у науці кримінального права
  4. Причиновий зв’язок як об’єктивна характеристика злочину
  5. Причиновий зв’язок як ознака (складова) складу злочину
  6. Причиновий зв’язок та злочинна бездіяльність
  7. Причиновий зв’язок у законодавчій характеристиці окремих видів злочинів
  8. Причиновий зв’язок та кваліфікація злочинів з матеріальним складом
  9. ВИСНОВКИ