<<
>>

Причиновий зв’язок у законодавчій характеристиці окремих видів злочинів

Характеристика причинового зв’язку як кримінально-правової категорії своїм моментом має відображення даного зв’язку у кримінальному праві. Вищим рівнем відображення тієї чи іншої правової категорії у законодавстві є наявність у законодавстві її правової конструкції.

На думку Д.А. Керімова, правова конструкція - найбільш висока правова абстракція, що охоплює ряд однопорядкових правових понять нижчого рівня і така, що виявляє головне, основне, сутнісне у цих поняттях [143, с.51].

Прикладами правових конструкцій є конструкція договору у Цивільному Кодексі України (ст. 646), правова конструкція злочину, передбачена ст. 11 Кримінального кодексу України. Названі правові конструкції являють собою узагальнення конкретних проявів людської поведінки, закріплених спеціальними статтями кодексів.

Необхідно констатувати, що у межах чинного КК України правова конструкція «причиновий зв’язок» відсутня, що відповідає стану більшості Кримінальних кодексів країн СНД. У той же час ст. 8 КК Молдови під назвою «Причиновий зв’язок» містить правову конструкцію. Частина 2 названої статті передбачає, що «причиновий зв’язок існує тоді, коли діяння являлося необхідною умовою передбачених відповідною статтею цього Кодексу протиправних наслідків або конкретної небезпеки, без якої ці наслідки не були б здійснені або така небезпека не виникла б» [144, с. 88].

У ст. 8 КК Грузії правова конструкція «причиновий зв’язок» відображена у 2-х частинах. Частина перша статті визначає умови, коли необхідне встановлення причинового зв’язку:

1) коли діяння потягнуло протиправні наслідки;

2) або створило конкретну небезпеку утворення таких наслідків.

Частина друга містить законодавчі критерії причинового зв’язку: причиновий зв’язок існує тоді, коли діяння є необхідною умовою передбачених відповідною статтею Кодексу протиправних наслідків або конкретної небезпеки, без яких на цей раз ці наслідки не були утворені або така небезпека не виникла б [145, с.

197]. У частині третій передбачена особлива правова конструкція “спричинення бездіяльності”, яка є спеціальним випадком загальної конструкції «причиновий зв’язок».

У чинному КК України категорія «причиновий зв’язок» відображається у певній сукупності юридичних складів, передбачених Особливою частиною КК України. Понад 100 основних складів злочинів Особливої частини КК України містять таку ознаку об’єктивної сторони як «причиновий зв’язок». Така приблизна оцінка детермінується тим, що кількість таких складів злочинів постійно змінюється. Склади, що містять причиновий зв’язок (у межах Особливої частини КК України) не мають в межах Загальної частини Кодексу законодавчого відображення й характеристики даної важливої ознаки об’єктивної сторони складу злочину.

У Загальній частині КК України не визначений «характер, тип зв’язку» [146, с. 57] діянь й суспільно небезпечних наслідків, якими характеризуються певні юридичні склади, передбачені Особливою частиною КК України. На наш погляд, типові характеристики причинового зв’язку як результат узагальнень особливостей зв’язків, що характеризують конкретні склади злочинів, необхідно передбачити в межах окремої статті Кримінального кодексу України, оскільки зв’язок відноситься до характеристики елементів складу злочину [147, с. 122]. Водночас таке узагальнення було б основою для криміналізації нових суспільно небезпечних діянь, для кримінально-правової характеристики яких у складах необхідно передбачити причинове відношення діяння і наслідків.

Окрім правової конструкції «причиновий зв’язок» (бажаної для чинного КК України) для точної характеристики спричинення в межах конкретного злочину

необхідне застосування відповідної термінології.

У науковій літературі узагальнюються наступні види термінів, що використовуються при побудові законодавчих норм: загальновживані, спеціальні (технічні), штучні (суто правові).

При цьому вважається, що якщо виникає конкуренція (при побудові закону, частини закону) між технічним і загальновживаним терміном, то необхідно віддати перевагу останньому.

Як правило, перевага віддається також загальновживаним термінам перед штучними (суто правовими), виходячи з критерію простоти і ясності норми закону.

Д.А. Керімов пропонує дещо іншу класифікацію законодавчих термінів:

1) загальновживані законодавчі терміни;

2) спеціальні законодавчі терміни (спеціальні технічні, спеціальні юридичні) [143, c.52].

Ясність побудови і розуміння законодавчої норми вимагає, на наш погляд, не тільки віддання переваги при побудові закону загальновживаним термінам, але й застосування таких законодавчих термінів, які відповідали б особливостям організації змісту норми. Оскільки причиновий зв’язок є складовою об’єктивної сторони певних складів, передбачених Особливою частиною КК України, то цей факт повинен знайти відповідне термінологічне відображення. Для законодавчої організації змісту норми, що закріплює спричинення, необхідна відповідна термінологія: «спеціальна, особлива термінологія» [148, с. 92]. Спеціальний, особливий характер даної термінології зумовлений тим, що вона повинна характеризувати не окремі елементи злочинного діяння (у даному випадку дії (бездіяльності) або суспільно небезпечні наслідки), але причинове відношення таких елементів.

З цією метою у статтях Особливої частини КК України застосовуються такі термінологічні елементи (що утворюють у поєднанні з іншими термінологічні звороти) як «спричинення», «доведення», «залишення» та ін.

У той же час, застосування спеціальних термінів для відображення у

кримінально-правовій нормі причинового зв’язку реалізується не завжди.

На наш погляд, можна розглянути три варіанти законодавчої реалізації причинового зв’язку у Кримінальному законі:

1) без застосування термінів відповідних причиновій організації змісту норми, де використовується законодавча модель причинового зв’язку;

2) з застосуванням певних законодавчих конструкцій;

3) прямий спосіб, коли причиновий зв’язок відображається використанням спеціальних термінів або зворотів.

Представлені варіанти необхідно розглянути на прикладі окремих статей Кримінального кодексу України.

Ілюстрацію першого варіанту законодавчої реалізації причинового зв’язку можна побачити на прикладі юридичного складу злочину, передбаченого ч. 1. ст. 185 КК України.

Диспозиція частини першої даної статті формулюється наступним чином: “Таємне викрадення чужого майна (крадіжка)” [149, с. 255].

Необхідно констатувати, що диспозиція даної статті не містить термінів, які б вказували на наявність у складі даного злочину причинового зв’язку. Наявність зв’язку діяння і наслідку у статті 185 КК України встановлюється тлумаченням змісту діяння, оскільки очевидною є шкода, заподіяна таємним викраденням чужого майна (матеріальний склад злочину).

Другий варіант відображення причинового зв’язку у нормі закону про кримінальну відповідальність можна проілюструвати на прикладі диспозиції частини першої ст. 192 КК України, у якій йдеться про «заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману чи зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства» [142, с. 289].

Використання у диспозиції статті наслідку «значна майнова шкода» вказує на той факт, що причиновий зв’язок, який характеризує діяння, має дещо невизначений характер, оскільки «значна майнова шкода» - оціночна категорія. У цьому випадку висновок про наявність причинового зв’язку залежить від дотримання певних вимог: дослідження усіх обставин справи, правосвідомості

судді.

Частина друга статті, що розглядається, формулюється наступним чином: «Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах». Крім того, що дана частина статті містить кваліфікуючі ознаки (вчинення за попередньою змовою групою осіб, заподіяння майнової шкоди у великих розмірах), необхідно звернути увагу на особливість її законодавчо-технічної побудови.

Наявність причинового зв’язку діяння, передбаченого ч. 2 ст. 192 КК України, встановлюється не безпосередньо але за допомогою законодавчої конструкції: «ті самі діяння».

Застосування цієї, широко використовуваної у Кримінальному кодексі України законодавчої конструкції передбачає фактично відсилання до попередньої частини статті, для з’ясування того, що змістовно мається на увазі під діяннями, передбаченими іншими частинами статті.

Законодавча конструкція «ті самі діяння» (у ч. 2 ст. 192) розтлумачується з урахуванням ч. 1 ст. 192 КК України таким чином, що обманом чи зловживанням довір’ям (способи вчинення злочину) заподіюється майнова шкода у великих розмірах. У даному випадку акцент робиться на причиновому аспекті тлумачення; не враховується кваліфікуюча ознака «за попередньою змовою групою осіб», оскільки увага зосереджена на термінах, що характеризують спричинення.

Висновок стосовно відображення причинового зв’язку у ч. 2 ст. 192 полягає у наступному:

1) безпосередньо, терміни, що характеризують і вказують на причиновий зв’язок в диспозиції ч. 2 ст. 192 не використовуються;

2) роль термінів, що вказують на наявність причинового зв’язку у ч. 2 ст. 192, виконує законодавча формула «ті самі діяння» але не безпосередньо, а шляхом відсилки до ч. 1 ст. 192.

Таким чином, відображення причинового зв’язку в частинах статей Особливої частини КК України, на наш погляд, може бути прямим або непрямим.

Прямий спосіб має місце, коли терміни, що вказують на відображення у нормі закону причинового зв’язку, безпосередньо виражають заборонене Кримінальним законом спричинення.

Непрямий спосіб відображення причинового зв’язку передбачає наявність у статті певної законодавчої конструкції, що непрямо вказує на причиновий зв’язок, через відсилку до частини статті, що містить описання певного виду діяння. Використання законодавчих конструкцій для формулювання положень нормативного характеру у статтях, передбачає визначення принципів формування законодавчих конструкцій.

Як вважає Тростюк З.А., важливою є «уніфікація законодавчих конструкцій при описанні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів» [150, с. 103].

В Особливій частині КК України використовуються такі способи законодавчого конструювання кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів:

1) «ті самі дії...» («те саме діяння...», «ті самі діяння...», «та сама дія...»;

2) дії (діяння), передбачені ч. 1 (ч.2), ч.

1 або ч. 2 цієї статті;

3) відтворення найменування основного складу злочину з подальшою вказівкою на кваліфікуючу (особливо кваліфікуючу) ознаку (ознаки).

Наприклад, «шахрайство, вчинене.» (ч. 2, 3, 4 ст. 190 КК України) з подальшим наведенням кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак. На наш погляд, необхідно закцентувати увагу на даних типах законодавчих конструкцій (законодавчих «формул»), оскільки вони мають значення не тільки для вказівки на кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки, але є законодавчо-технічними засобами відображення причинового зв’язку у статті Особливої частини КК України.

Але, на наш погляд, не безпосередньо, а шляхом відсилки до частини (частин) (як правило, в ч. 1.2, в якій причиновий зв’язок відображається термінологією, яка безпосередньо характеризує спричинення («спричинення», «доведення», «заподіяння» тощо).

У цьому відношенні показовою є стаття 120 КК України «Доведення до самогубства».

Частина перша статті має наступну редакцію: «Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності...» [142, с. 264]. Тут застосовується

безпосередньо причинова термінологія (термін «доведення» у поєднанні з термінами, що характеризують наслідки: «самогубство», «замах на самогубство»).

Частина друга названої статті: «Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб.»

У кваліфікованому, законодавчому варіанті діяння, міститься законодавча конструкція «те саме діяння», яка не тільки сприяє формулюванню кваліфікуючих ознак, але й по суті відсилає до термінів «доведення» та «наслідкових» термінів, що вказують на причиновий зв’язок.

І нарешті, третя частина статті «Доведення до самогубства»: «Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього.». У даному випадку використовується (для формулювання особливо кваліфікованого складу) законодавча конструкція «діяння, передбачене ч. 1 або 2 цієї статті».

Очевидно, що і в даному випадку, використанням законодавчої конструкції «діяння, передбачене ч. 1 або 2 цієї статті» законодавець непрямо, виходячи з особливостей юридичного складу, вказує на причиновий зв’язок між діянням у певній, визначеній законодавчо формі (жорстоке поводження, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження людської гідності) та наслідками у вигляді, доведення до самогубства або замаху на самогубство.

Особливим випадком відображення у кримінальному законі причинового зв’язку, є передбачення у нормі реальної можливості настання суспільно необхідних наслідків [151, с. 146]. У кримінально-правовій літературі і у законодавстві реальна можливість настання шкідливих або суспільно - небезпечних наслідків реалізується застосуванням, зокрема, такої термінології, як

«реальна загроза настання», «створення небезпеки», «могло призвести», тощо.

Розглянемо для прикладу статтю 142 КК України «Незаконне проведення дослідів над людиною».

Диспозиція частини першої формулюється наступним чином: «Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров’я» [142, с.305].

Причиновий зв’язок у даному випадку, відображений у законі наступними термінологічними зворотами: «незаконне проведення медико-біологічних дослідів» (форма злочинної дії), «незаконне проведення психологічних дослідів» (форма злочинної дії), «незаконне проведення інших дослідів над людиною» (форма злочинної дії) та «створення небезпеки для життя» (суспільно небезпечний наслідок) й «створення небезпеки для здоров’я» (суспільно небезпечний наслідок). Необхідно, на наш погляд, аналітично виділяти (що було проілюстровано на прикладі ч. 1 ст. 142 КК України) термінологічні елементи, поєднання яких відображає наявність причинового зв’язку.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що диспозиція ч. 1 ст. 142 КК України містить терміни, які підлягають тлумаченню. Зокрема, складні терміни «медико-біологічні досліди», «психологічні досліди», «інші досліди над людьми».

Як зазначає В.О. Навроцький, свого часу, автори проекту чинного КК України «не пішли шляхом, який звичний для творців багатьох сучасних нормативно-правових актів, в яких містяться спеціальні статті чи навіть розділи, присвячені тлумаченню використаних термінів» [152, с. 39].

Ми вважаємо, що у чинному КК України не завжди передбачені необхідні спеціальні роз’яснювальні норми аналогічно до КК України 1960 року (приклад: відсутнє тлумачення понять і термінів, пов’язаних з розкраданнями), в яких розкривався б зміст термінів, що мають виняткове значення для точної й якісної оцінки специфічних злочинних діянь та їх суспільно небезпечних наслідків.

Таке тлумачення є необхідною передумовою встановлення специфічних причинових зв’язків, а також для їх правильного відображення у кримінально- правовій нормі статті, необхідне тлумачення спеціальних термінів, якими в окремих випадках характеризуються юридично значиме діяння (дія або бездіяльність) та суспільно-небезпечні наслідки.

До деліктів створення небезпеки (злочинів, законодавча характеристика яких включає терміни, що позначають зв’язок діяння та реальної можливості настання шкідливих наслідків) відносяться багато злочинів проти довкілля.

Наприклад, злочин, передбачений ст. 239 КК України «Забруднення або псування земель».

Частина перша (диспозиція ч. 1) даної статті має наступний вигляд: «Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля...» [153, с.95].

Аналіз диспозиції ч. 1 ст. 239 вказує на те, що причина реальної можливості настання наслідків у даному формулюванні має ускладнений законодавчий вираз: її позначають терміни «забруднення земель», «псування земель» у поєднанні з термінологічним зворотом «порушення спеціальних правил», яке потребує тлумачення. Наслідок у даному випадку, позначений законодавчою конструкцією «якщо це створило небезпеку», при цьому відбувається наступна диференціація:

1) «якщо це створило небезпеку для життя»;

2) «якщо це створило небезпеку для здоров’я»;

3) «якщо це створило небезпеку для довкілля».

Аналогічною законодавчою конструкцією, що позначає наслідок (конструкцією «якщо це створило небезпеку»), характеризуються і інші статті, що характеризують злочини проти довкілля: зокрема, стаття 240 КК України «Порушення правил охорони надр», стаття 241 «Забруднення атмосферного повітря».

Таким чином, можна зробити висновок про те, що причиновий зв’язок в статтях Особливої частини КК відображається наступним чином:

1) термінами, що безпосередньо вказують на причиновий зв’язок («спричинення», «доведення», та ін., які конкретизуються в межах статті);

2) законодавчими конструкціями «ті самі діяння», «ті самі дії» та ін., що через відсилку до, як правило, норми ч. 1 статті, відображають спричинення;

3) при законодавчому відображенні зв’язку діяння та реальної можливості заподіяння шкідливих наслідків, використовується для відображення наслідків, законодавча конструкція «якщо це створило небезпеку».

Необхідно акцентувати увагу на тому, що терміни «доведення», «спричинення», «заподіяння» та ін. стають термінами, що відображають причиновий зв’язок, тільки будучи поєднаними з специфічною термінологією конкретної статті, що закріплює конкретне діяння. Зокрема, наприклад, «доведення (дієприслівник) до самогубства» (специфічний або спеціальний термін); «тілесне ушкодження» (спеціальний термін), що «спричинило» (дієприслівник) тощо.

Диспозиції частин перших окремих статей Особливої частини КК України містять поєднання термінології, що безпосередньо відображає причиновий зв’язок та законодавчої конструкції, що вказує на реальну можливість заподіяння шкідливих наслідків.

Диспозиція ч. I статті 242 КК України «Порушення правил охорони вод» мав наступний вигляд: «Порушення правил охорони вод (водних об’єктів), якщо це спричинило забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля...» [142, с. 603].

У даному випадку застосовується термін “спричинення” у поєднанні з специфічною термінологією статті (“води”, “водні об’єкти”, “поверхневі води”, підземні води”, “водоносні горизонти”), що відображає (закріплює) стандартний тип причинового зв’язку (зв’язок діяння (у вигляді порушення правил охорони вод) та певних, визначених у законі наслідків) та законодавча конструкція “створило небезпеку” для життя, здоров’я людей чи для довкілля).

Дана конструкція характеризує специфічний зв’язок діяння (у вигляді порушення правил охорони вод) та реальною можливістю заподіяння шкідливих

наслідків.

Аналогічно відображається причиновий зв’язок у диспозиції ч. 1 статті 244 “Порушення законодавства про континентальний шельф України”.

Диспозиція формулюється наступним чином: “Порушення законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, а також невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров’ю людей”[154, с.635].

Поряд з конструкцією “що заподіяло істотну шкоду” (яка вказує на зв’язок діяння та термінологічно і законодавчо визначених наслідків) застосовується конструкція “якщо це створило небезпеку”. у чинному КК України можна виділити і інші терміни та їх поєднання з конструкціями, що застосовуються у законодавчій нормі, які відображають причиновий зв’язок діяння (злочинної дії або бездіяльності) та суспільно-небезпечних наслідків.

Необхідно зауважити, що використання “причинових” термінів та законодавчих конструкцій, в диспозиціях тих чинних статей, які відображають злочини з чітко визначеними наслідками, є достатньо відповідальним, оскільки змінює юридичну конструкцію “склад злочину”.

3 іншого боку, окремі злочинні діяння, виходячи з ступеня їх суспільної небезпечності (тяжкості, відповідно до чинного КК України), на наш погляд, потребують зміни юридичної конструкції і, зокрема, введенням у диспозицію термінів, конструкцій, що відображають причиновий зв’язок.

Диспозиція частини першої ст. 329 КК України “Втрата документів, що містять державну таємницю” сформульована КК України таким чином: “Втрата документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами” [155, с. 644].

Дане законодавче формулювання вказує на матеріальний склад злочину, в якому, на наш погляд, не вказана реальна можливість заподіяння шкоди інтересам України.

Діяння, передбачене частиною першою ст. 329 КК України, характеризується високим ступенем суспільної небезпеки в силу того, що ним фактично створюється зазначена реальна можливість.

Розглянемо у цьому зв’язку модельне формулювання диспозиції зазначеної статті.

З врахуванням вище зазначеного частину першої модельної статті можна сформулювати наступним чином:

“Створення небезпеки інтересам держави втратою документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а так само предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановлених правил поводження із зазначеними документами або предметами”.

Дане модельне формулювання характеризується використанням терміну “небезпека”, що дозволяє передбачити також реальну можливість нанесення шкоди інтересам держави діянням “Втрата документів, що містять державну таємницю”.

Таким чином, поєднанням даних формулювань повністю реалізується законодавче, можливе відображення причинового зв’язку для діяння “Втрата документів, що містять державну таємницю”.

Наведене модельне формулювання частини першої статті “Втрата документів, що містять державну таємницю” має ще один змістовний ефект: чітке вказання на інтереси держави як об’єкт злочину.

Аналогічне діяння існує у Кримінальному кодексі Російської Федерації у статті 284, яка не характеризується поділом на частини:

“Порушення особою, що має допуск до державної таємниці, встановлених

правил поводження з документами, що містять державну таємницю, а так само з предметами, відомості про які складають державну таємницю, якщо це зумовило з необережності їх втрату і настання таких наслідків” [156, с. 136].

Дане законодавче формулювання злочинного діяння - окремий варіант законодавчого відображення причинового зв’язку.

На використання причинового зв’язку для опису діяння, передбаченого КК РФ, вказує законодавчо визначений зв’язок між порушенням особою, що має допуск до державної таємниці, встановлених правил поводження з відповідними документами (або предметами) та їх втратою і тяжкими наслідками.

Додатковим законодавчим і теоретичним моментом (особливістю) статті 284 КК РФ є те, що в її диспозиції акцентується увага на необережній формі вини. Таким чином, законодавець чітко вказує на те, що злочинне діяння, пов’язане з втратою документів чи предметів, що містять державну таємницю, не може вчинюватися інакше, ніж з необережності.

У КК України, на наш погляд, існують статті, диспозиції яких не вимагають поліпшення з точки зору відображення причинового зв’язку у кримінальному законі.

Наприклад, диспозиція частини першої ст. 276 КК України “Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту” формулюється таким чином:

“Порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів сигналізації та зв’язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків” [157, с. 134].

Диспозиція частин другої і третьої даної статті передбачають спричинення наслідків у вигляді середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень, великої матеріальної шкоди, загибель людей.

У статті 276 КК України можна констатувати наступні варіанти законодавчої реалізації причинового зв’язку:

відображенням причинового зв’язку діяння та наслідків: різноманітні тілесні ушкодження, велика матеріальна шкода, загибель людей;

відображенням причинового зв’язку діяння та реальної можливості спричинення (створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків).

Таким чином, причиновий зв’язок конкретного злочинного діяння знайшов свою повну реалізацію у статті 276 КК України: через законодавче відображення можливих варіантів результату злочинного діяння.

Розглянемо інші статті КК України у контексті проблеми законодавчого відображення причинового зв’язку.

Стаття 277 КК України “Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів” своєю диспозицією, аналогічно ст. 276 КК України, відповідає (задовольняє) вимогам законодавчого втілення причиново-юридичної моделі злочину.

Диспозиція частини першої даної статті: “Умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків” [157, с. 134].

Побудова диспозиції даної статті відповідає вимогам законодавчої реалізації причинового зв’язку в аспекті термінології (використанням терміну “спричинення”).

У диспозиції ст. 277 КК України, аналогічно ст. 276 КК України, в різних частинах, передбачені варіанти спричиненого діянням злочинного результату: фактичні наслідки (аварія поїзда, судна, тілесні ушкодження тощо), реальна можливість настання інших тяжких наслідків.

Диспозиція даної статті містить також вказання на форму вини, в якій здійснюється злочинне діяння.

Законодавче відображення причинового зв’язку досягається реалізацією наступних моментів: використанням у диспозиціях статей Особливої частини кримінального закону термінів, які дозволяють реалізувати один із наступних варіантів законодавчого відображення причинового зв’язку:

а) з вказанням у диспозиціях статей на визначені за характером і об’ємом наслідки, шкоду спричинені діянням;

б) з вказанням у диспозиціях статей на реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, шкоди (зокрема, використанням термінів “небезпека”, “загроза”);

в) поєднанням вказаних варіантів.

Розглянемо статтю 135 КК України “Залишення у небезпеці”.

Диспозиція частини першої даної статті має наступний вигляд: “Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомогу, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан ” [158, с. 258].

Як вже зазначалося вище, законодавче відображення причинового зв’язку передбачає реалізацію таких законодавчих варіантів:

1) вказання у диспозиції статті реальної можливості настання шкоди, суспільно небезпечних наслідків;

2) вказання у диспозиції статті суспільно небезпечного наслідку, шкоди.

Диспозиція частини першої ст. 135 КК України передбачає, на наш погляд,

особливий варіант відображення причинового зв’язку.

Термінологічний зворот “коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан вказує на наявність причинового зв’язку між поведінкою винного та станом потерпілої особи.

Ключовим термінологічним зворотом у диспозиції ч. I ст. 135 “Залишення в небезпеці” є зворот “завідоме залишення без допомоги особи”. Завідоме залишення без допомоги особи (прояв злочинної бездіяльності), на наш погляд, враховуючи знаходження особи у небезпечному для життя стані поглиблює і посилює даний стан. Саме тому законодавець, передбачив кримінальну відповідальність за умисне ненадання допомоги. Відповідно, термінологічне утворення завідоме “залишення без допомоги особи” можна розглядати як законодавче відображення (закріплення) причини поглиблення й посилення небезпечного для життя стану.

3 іншого боку (і це можна вважати недоліком диспозиції ч. 1 статті 135 КК України), у диспозиції статті, вказівка на суспільно-небезпечний наслідок у вигляді погіршення небезпечного для життя стану відсутня; даний наслідок, на наш погляд, встановлюється на основі аналізу змісту конкретного діяння “залишення в небезпеці”.

На той факт, що завідоме залишення без допомоги особи посилює небезпечний для життя стан, вказує ч. 3 ст. 135 КК України. Диспозиція ч. 3 статті має наступний вигляд: “Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки” [158, с. 291].

Умисне ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, сприяє не тільки посиленню даного стану, але й може спровокувати “переростання” у смерть та інші тяжкі наслідки.

Резюмуючи дослідження проблеми законодавчого відображення причинового зв’язку, можна зробити наступні висновки:

1) у диспозиціях статей Особливої частини КК України (які містять матеріальні склади, а також делікти створення небезпеки), причиновий зв’язок відображений термінами “спричинення”, “доведення”, ’’заподіяння” та ін.;

2) для характеристики (у нормі закону) специфічних причинових зв’язків між діянням (дією або бездіяльністю) та реальною можливістю настання шкідливих наслідків, у диспозиціях відповідних статей, застосовуються законодавча конструкція “якщо це створило небезпеку”;

3) причиновий зв’язок у диспозиціях частин перших статей, що характеризують матеріальні склади та делікти створення небезпеки.

відображається безпосередньо, шляхом застосування згаданих дієприслівників та термінів, що характеризують специфіку діяння;

4) в той же, час, частини 2, 3, 4 статей Особливої частини КК України, що характеризують кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади, на наш погляд, непрямо вказують на наявність причинових зв’язків за допомогою спеціальних законодавчих конструкцій;

5) до згаданих конструкцій належать зокрема, наступні: “ті самі діяння”, “ті самі дії”, тощо.

Необхідно зауважити, що наведене дослідження не вичерпує усіх законодавчих варіантів відображення причинового зв’язку. Зокрема, можливі законодавчі зміни однотипного характеру у ст.ст. 121, 122, 123, 125, 128 КК України, що відображали б «тілесні ушкодження» не як специфічну юридичну конструкцію, а лише як наслідок суспільно-небезпечного діяння; зокрема у диспозиціях статей доцільно використовувати типову форму «Умисне заподіяння...тілесного ушкодження». Зокрема, наприклад диспрозію ч. 1 ст. 122 КК України можна сформулювати наступним чином: «Умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст..121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну втрату працездатності менш як на одну третину, - .».

На наш погляд, повинна існувати відповідність характеру спричинення та термінології, що відображає спричинення в Особливій частині КК України. При відображенні зв’язку в кримінальному законодавстві України, корисно врахувати зарубіжний досвід.

Відображення причинового зв’язку у зарубіжному кримінальному законодавстві, передбачає попереднє розкриття змісту поняття „Особлива частина кримінального права зарубіжних країн”.

Особлива частина кримінального права зарубіжних держав, представляє собою систему кримінально-правових інститутів та норм, що розкривають поняття і ознаки конкретних видів злочинів і таких, що визначають санкції за їх скоєння [159, с. 391]. У зарубіжному праві Особлива частина як правило не обмежується відповідною частиною кодифікованого нормативного акта. Часто кримінальна відповідальність встановлюється або у конституційних актах (США), або у спеціальних законах (Франція, ФРГ), або в інших кодексах, що діють паралельно з кримінальним (Франція). У деяких державах кримінальна відповідальність може бути встановлена (в окремих випадках) і підзаконними актами (Франція).

Найбільш чітко Особлива частина виділяється у кримінальному праві країн континентальної системи права (Франція, ФРГ, Іспанія та ін.), де вона має певні систему і структуру, що відображають вид і цінність об’єкта посягання. Найбільш повно критерій цінності право охоронюваного блага врахований у нових кодексах Іспанії 1995 р. та Франції 1992 р., ФРН 1998 р.

Для того, щоб захистити суспільне благо від злочинного посягання у межах названих кодексів передбачається розкриття посягання, в т.ч. через його характеристику як спричинюючого.

Аналіз кодифікованих, кримінально-правових актів зарубіжних держав у аспекті відображення причинового зв’язку є неповним без встановлення зв’язку окремих нормативних положень Загальної та Особливої частин даних нормативних актів.

Зокрема, Книга 1 КК Іспанії („Загальні положення про злочин і проступки, осіб, що підлягають кримінальній, відповідальності, покарання, заходи безпеки та інші наслідки споєння кримінальних правопорушень”) містить статтю 10 у якій визначаються злочини і проступки, що конкретизуються у Книгах 2, 3 даного кодексу. Відповідно до ст.10 КК Іспанії „злочинами (delitos) або проступками (faltas) є карані за законом дії або бездіяльність, скоєні з умислом або з необережності” [160, с. 14].

Дана норма конкретизується, зокрема у книзі 2 („Злочини і покарання”) та книзі 3 („Проступки і покарання за них”). В аспекті законодавчого відображення причинового зв’язку заслуговує на увагу концепція положення ст.10 КК Іспанії у статтях 138, 139, 142, 143 Розділу 1 («вбивство та його види») Книги 2 КК Іспанії.

Зокрема ст. 138 передбачає, що «той, хто спричинив смерть іншій людині карається як винуватий у вбивстві (asesinato) позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років» [160, с.51].

Аналогічний термінологічний зворот («той, хто спричинив смерть іншій людині» або, як варіант, „особа, що спричинила смерть іншій людині”) вказує на наявність причинового зв’язку також у ст.139, 142 КК Іспанії.

Особливий інтерес на наш погляд становить аналіз ч.ч. 2, 3, 4 ст.143 КК Іспанії. Частина 2 ст.143 КК Іспанії формулюється як «Позбавленням волі строк від двох до п’яти років карається особа, що сприяла іншій особі у скоєнні самогубства» [160, с.52].

Аналіз частин 3,4 ст.143 КК Іспанії дозволяє встановити варіанти законодавчого відображення спричинення:

- позбавлення волі особи «сприяння якої призвело до настання смерті іншій особі»;

- «той, хто спричиняє або активно сприяє спричиненню смерті іншій людині» при наступних умовах:

а) за настійливим, серйозним та ясним проханням жертви;

б) якщо жертва страждала від тяжкої хвороби, що призвела б до смерті або також, що спричинює жертві постійні тяжкі страждання.

На наш погляд, заслуговує на увагу відображення у наведених статтях не тільки протиправного спричинення (ч.4 ст.143 КК Іспанії) але й умов, що сприяють спричиненню (ч.ч.1, 2, 3 ст.143 КК Іспанії) смерті і які встановлюються з’ясуванням змісту терміну «сприяння».

Частина 4 ст.143 КК Іспанії, на наш погляд, містить проміжний варіант законодавчого відображення каузальності, що не зводиться ні до спричинення, ні до обумовлення у чистому вигляді. Даний варіант реалізується впровадженням термінологічного звороту „активне сприяння спричиненню смерті іншій людині”. Очевидно, виникає питання розмежування смислу термінів «сприяння» та «активне сприяння». На наш погляд використання у контексті норми статті терміну «активне сприяння» означає поєднання обумовлення і часткового спричинення смерті іншій людині.

Аналіз текстів статей Книги ІІ («злочин і покарання») дає наступне узагальнене уявлення про законодавче відображення причинового зв’язку:

відображення шляхом використання терміну «спричинення» та термінологічних зворотів виду «той, хто спричинив смерть іншій людині», «особа, що спричинила смерть іншій людині», «той, що спричинив іншій особі ушкодження» (ст. ст. 147, 149, 150, 152, 153, 155 КК Іспанії), тощо;

відображення (непряме) використанням термінів «сприяння», «активне сприяння»;

відображення шляхом поєднання кількох термінів, що вказують на каузальність (ст. 187 КК Іспанії): «той, хто примушує, спонукає або сприяє зайняттю проституцією»;

інші варіанти законодавчого відображення причинового зв’язку, шляхом використання окремих термінів («посягання», «заволодіння», тощо).

Книга ІІІ КК Іспанії («Проступки та покарання за них») містить законодавчу характеристику так званих проступків - діянь, що за КК Іспанії не визнаються злочином (ст. 617 КК Іспанії) але за вчинення яких даний Кодекс передбачає покарання не пов’язане з позбавленням волі (штраф) або короткострокове позбавлення волі (арешт).

Законодавче закріплення спричинення в межах Книги ІІІ КК Іспанії передбачене ст. ст. 617, 621 Кодексу і здійснюється за допомогою терміну «спричинення».

У зв’язку з тим, що Книга 3 КК Іспанії передбачає закріплення не злочинів але кримінально караних проступків виникає питання доцільності детального розгляду відображення причинового зв’язку і спричинення у нормах Кодексу, оскільки нас повинні цікавити законодавчо закріплені зв’язки в межах правопорушень підвищеної суспільної небезпеки (злочинів).

У даний час Особлива частина КК Франції 1992 р. включає шість книг - з другої по сьому. Друга, третя і четверта книга (прийняті у липні 1992 р.) складають основний масив положень Кодексу. П’ята була включена за ініціативою Сенату у січні 1992 р. - до введення Кодексу у дію - і містила спочатку тільки 2 статті про жорстоке поводження з тваринами.

Книга шоста представляє собою збірник регламентів, виданих у березні 1993 р. у вигляді декретів у Державній раді. Книга сьома ввійшла у Кодекс вже після його введення у дію у березні 1996 р.

У зв’язку з великою кількістю частин (книг), що характеризують КК Франції, доцільно вибірково розглянути проблему законодавчого відображення причинового зв’язку у названому Кодексі. На наш погляд, законодавче відображення причинового зв’язку в Особливій частині КК Франції на прикладі окремих статей Розділу 2 („Про посягання на особистість людини”) Г лави 1 (”Про посягання на життя людини”).

Стаття 221-1 КК Франції містить положення відповідно до якого „умисне спричинення смерті іншій особі утворює умисне вбивство (meurtre) [161, с. 170]. Воно карається тридцятьма роками кримінального ув’язнення ”.

Для законодавчого відображення причинового зв’язку у даному випадку використовується термінологічний зворот „умисне спричинення смерті іншій особі”.

Стаття 221 -2 КК Франції передбачає „умисне вбивство, яке передає іншому злочину, супроводжує його або слідує за ним, карається по життєвим кримінальним ув’язненням ”, а також „умисне вбивство з метою підготовки або полегшення якого-небудь проступка, або з метою сприяння втечі або забезпечення безкарності виконавця або співучасника проступка карається по життєвим кримінальним ув’язненням” [161, с.170].

Абзац перший статті 221-2 КК Франції ми виділяємо на тій підставі, що ним передбачається наявність специфічних зв’язків між умисним вбивством та іншими злочинами. При цьому передбачаються наступні варіанти:

1) умисне вбивство передує (є причиною або умовою) іншого злочину;

2) умисне вбивство супроводжує (є умовою або приводом) інший злочин;

3) умисне вбивство слідує (є наслідком) за іншим злочином.

Абзац 2 ст. 221-2 КК Франції відображає, на наш погляд, кондиціональні та причинові зв’язки, що мають наступний вид: „діяння - смерть особи (наслідок і водночас умова) - підготовка або полегшення скоєння проступка”, „діяння - смерть іншої особи (наслідок і умови) - сприяння втечі, беззаконності виконавця або співучасника”.

На основі вищенаведеного, можна зробити висновок що у КК Франції 1992р. передбачене законодавча конструкція „простого” умисного вбивства у якій термін „спричинення” природно відображає причиновий зв’язок „діяння - смерть іншої особи”. Законодавча конструкція „простого” умисного вбивства є основою для створення кваліфікованих видів вбивств.

Відповідно, зв’язок виду „діяння - смерть іншої особи” дозволяє встановити і відобразити законодавчо іншої специфічні зв’язки у яких враховуються об’єктивні, суб’єктивні і навіть процесуальні фактори, що пов’язані з метою заподіяння смерті («вбивство для сприяння безкарності виконавця або співучасника»).

Наведений висновок, на наш погляд, конкретизується у ст. 221-4 КК Франції, де передбачене умисне вбивство «свідка, потерпілого або цивільного позивача з метою перешкодити повідомленню фактів, подачі скарги або давання свідчень у суді, або у зв’язку з повідомленнями ним фактами, поданою скаргою або свідченнями даними у суді» [161 с. 173].

Відображення спричинення і причинового зв’язку у КК Франції не обмежується наведеними статтями. Однак, багаточисельність випадків законодавчого відображення причинового зв’язку, детермінує необхідність виділення найбільш специфічних проявів такого відображення.

Зокрема, ст. 221-6 КК Франції передбачає «ненавмисне спричинення смерті іншій особі в результаті умисного невиконання обов’язків по безпеці або пересторозі, покладеній (на особу) законом або регламентом» [161,c. 176]. У наведеному прикладі законодавчою конструкцією передбачається відображення зв’язку об’єктивного спричинення з елементами умислу та необережності.

На підставі проведеного дослідження можеш зробити висновок, що норми про відповідальність за посягання на життя людини займають центральне місце у системі Кримінального кодексу Франції. Основні положення про відповідальність за такі злочинні діяння розміщені на початку Основної частини.

Відповідно злочинні діяння є диференційованими та систематизованими. Дана диференціація і систематизація пов’язана також з нормативним закріпленням спричинення.

Поряд з КК Іспанії та Франції на особливу увагу, на наш погляд, у контексті вирішення питання законодавчого закріплення причинового зв’язку, заслуговує Особлива частина Федеративної Республіки Німеччини. Система Особливої частини кримінального права ФРГ складається з Особливої частини Кримінального кодексу 1871 р. (у редакції від 13 листопада 1998 р.) та великої кількості кодифікованих кримінальних законів.

Найбільш важливими з яких є: закон про відправлення правосуддя по справах неповнолітніх 1953 р. (у редакції 1974р.), Закон про порушення суспільного порядку 1968 р. (у редакції 1987 р.) та ін.

У той же час, названий Кримінальний кодекс ФРН містить всі кримінально- правові норми, що утворюють Загальну частину та більшість норм, що утворюють Особливу частину, зокрема усі норми про так звані традиційні злочини (вбивства, розбій, тілесні ушкодження, тощо).

На наш погляд, специфічні варіанти законодавчого закріплення причинового зв’язку в КК ФРН передбачаються главою 16 Кодексу «Про злочинні діяння проти життя». В рамках названої глави відбувається поділ складів на вбивство (Totschlag) та тяжке вбивство (Mord). Окрім того, розглядається особливо тяжке вбивство (besonders schwerer Fall des Totschlags).

Параграф 212 КК ФРН (Totschlag) законодавчо закріплює основний склад умисного вбивства наступним чином: «Хто вбиває іншу людину при обставинах, коли відсутні ознаки тяжкого вбивства, карається позбавленням волі на строк не менше 5-ти років» [162, с.367]. Таким чином описується умисне спричинення смерті без обтяжуючих обставин. Параграфи 311 («Вбивство») та 213 («Менш тяжкий випадок спричинення смерті») та інші окремі параграфи містять законодавче відображення причинового зв’язку, що встановлюється тлумаченням смислу норм.

У наведених параграфах для відображення спричинення смерті використовується «нейтральні» термінологічні звороти типу «хто вбиває іншу людину», «якщо той, хто вчинив вбивство» (параграф 213), «вбивство той, хто вбиває людину з насолоди від смерті» (параграф 211).

Тому, на наш погляд, термінологія, що безпосередньо вказує на спричинення, міститься в інших параграфах Кодексу ФРН.

У цьому зв’язку, доцільно навести уміст норми КК ФРН, передбаченої параграфом 220 а («Г еноцид»). Норма про геноцид була введена у Кримінальний кодекс ФРН Законом від 9 липня 1954 р. і вступила в законну силу 22 лютого 1955 р. Її наступні зміни мали суто редакційний характер. Відповідно, зараз параграф має наступний вид:

І. «Хто з метою знищення повністю або частково національної, расової, релігійної або той, що відрізняється спільноти,

Вбиває представників цієї спільності,

Спричинює членом цієї спільноти тяжку фізичну або душевну шкоду, зокрема, позначену у параграфі 226,

Ставить цю спільноту людей у такі життєві умови, які можуть викликати фізичне знищення цієї спільноти повністю або частково,

Вчинює заходи спрямовані на те, щоб не допустити народжуваність у даній спільності,

Насильно переміщує дітей даної спільноти в інші спільноти, карається пожиттєвим позбавленням волі» [162, с. 377].

Очевидно, що у параграфі 220 КК ФРН використовується цілий термінологічний комплекс, який дозволяє законодавчо закріпити і відобразити спричинення особливо тяжких наслідків злочину „геноцид”.

Оскільки чинний КК Германії містить до 400 параграфів, в рамках даного наукового дослідження немає змоги провести більш новий спеціальний аналіз (з точки зору законодавчого відображення причинового зв’язку) параграфів

передбачених Кодексом.

У рамках даної частини роботи ми зосередили свою увагу на законодавчому відображенні спричинення й причинового зв’язку в кодифікованих актах тих країн, які характеризують континентальною правовою системою. Кримінальне право України також належить до даної системи.

Як правило, законодавче відображення і закріплення причинового зв’язку у кримінальному законодавстві зарубіжних держав, зосереджене в Особливих частинах зарубіжних кодифікованих актів.

Закріплення й відображення причиненого зв’язку у нормах кодифікованих актів кримінально-правового характеру країн континентальної правової системи має наступні особливості:

- як правило законодавче відображення причинового зв’язку відбувається у нормах Особливої частини;

- законодавче відображення причинового зв’язку конкретних діянь характеризується специфічною «причиновою» термінологією;

- в окремих випадках, законодавець для відображення причинового зв’язку у нормі не застосовує відповідної термінології; наявність законодавчого закріплення встановлюється тлумаченням норми (з’ясуванням смислу нормативних положень);

- у кодифікованих актах кримінально-правовою характеру окремих країн відбувається нормативне закріплення не тільки причинових але й зв’язків кондиціонального характеру, що пов’язані з спричиненням (наприклад, КК Франції).

Зарубіжний досвід законодавчого відображення причинового зв’язку у своїх окремих елементах (закріплення зв’язку у Загальній частині кодифікованого акту, використання термінологічних „комплексів” в межах статті та ін.) на наш погляд є прийнятним і для законодавства України.

3.2.

<< | >>
Источник: Беньківський Володимир Олександрович. ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ ПРИЧИНОВОГО ЗВ’ЯЗКУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ-2013. 2013

Скачать оригинал источника

Еще по теме Причиновий зв’язок у законодавчій характеристиці окремих видів злочинів:

  1. ЗМІСТ
  2. Причиновий зв’язок у законодавчій характеристиці окремих видів злочинів