Причиновий зв’язок як об’єктивна характеристика злочину

У ч. 1 ст. 11 КК України злочин визначається як «передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину» [89, с. 6].

У ч.

З’ясування змісту законодавчого визначення злочину передбачає, таким чином, поєднання положень, передбачених ч. 1 ст. 11 та ч. 3 ст. 3 КК України.

Наведена законодавча дефініція злочину, на перший погляд, не дає відповіді на питання про спричинюючий характер злочину. Зв’язок злочину з причиновим зв’язком, на наш погляд, встановлюється на основі аналізу його ознак, витлумачення певних законодавчих положень.

Поряд з ознаками, за допомогою яких законодавець характеризував злочин у попередньому Кодексі, наведене визначення злочину нового КК України містить додаткову характеристику злочину: його вчинення суб’єктом злочину. Чинний Кодекс вперше розглядає зв’язок злочинного діяння із його суб’єктом у дефініції злочину. У кримінально-правовій літературі цей зв’язок пояснюється таким чином, що у діянні має проявлятися свідомість і воля суб’єкта, котрий його вчинює [90, с. 32]. Дійсно, злочином визнається лише свідоме суспільно небезпечне діяння людини (суб’єкта). У той же час злочином не можуть вважатися думки чи бажання, не втілені у конкретних актах поведінки.

Діяння набуває кримінально-правового значення, стає злочином тільки за умови, якщо воно характеризується усіма ознаками, передбаченими кримінальним

законом або, відповідно до чинного КК України, законом про кримінальну відповідальність, поєднує у собі об’єктивні і суб’єктивні характеристики злочинної поведінки особи.

Окрім законодавчої характеристики злочину існує його теоретична, доктринальна характеристика.

У межах теорії кримінального права в основному розглядаються такі ознаки злочину як «суспільна небезпечність», «винність», «протиправність» та «караність». У зв’язку із новим визначенням злочину передбаченому у законі, досліджується така характеристика злочину як суб’єкт злочину.

Серед ознак злочину не вказується причиновий зв'язок. Водночас це не означає, що він не становить інтересу у сенсі з’ясування сутності злочину. Навпаки, його дослідження є важливим і необхідним, оскільки дозволяє розкрити властивість злочину заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам, що є об’єктивним показником суспільної небезпечності злочину як його матеріальної ознаки.

У цьому контексті, через характеристику суспільної небезпечності злочину буде аналізуватися зв'язок злочину та причинового зв’язку. Причиновий зв'язок у цьому контексті визначається (у відповідності до певних філософських уявлень) як одностороннє відношення злочинного діяння у формі дії або бездіяльності та суспільно-небезпечних наслідків - шкоди, що заподіюється об’єктам кримінально-правової охорони.

Ознакова характеристика злочину дає можливість з’ясувати сутність злочину, що є необхідною передумовою дослідження співвідношення злочину і причинового зв’язку.

Доречно вказати на взаємний зв'язок між різними ознаками злочину. Не зайве, у контексті розглядуваного питання, хоча б у загальних рисах провести його дослідження.

Співвідношення суспільної небезпечності і винності розглядається на основі уявлення про те, що винність - суб’єктивна властивість, а суспільна небезпечність - об’єктивна властивість будь-якого правопорушення, включаючи і злочинні [83, с. 89-96]. В рамках розкриття змісту названого співвідношення розглядається можливість визнання винності структурним елементом суспільної небезпечності [91, с. 59]. Дане наукове положення є дискусійним і потребує додаткової аргументації.

Кримінальна протиправність трактується у кримінальному праві як забороненість кримінальним законом (законом про кримінальну відповідальність) певної соціально-негативної поведінки, яка становить особливу суспільну небезпеку. Вона являє собою законодавчий вираз принципу «немає злочину без зазначення про це у законі» [92, с. 75].

Протиправність злочину як його формально-юридична характеристика є юридичним виразом суспільної небезпечності злочинного діяння [93, с. 49]. У кримінальному праві існує точка зору, відповідно до якої протиправність включає у себе караність. У цьому випадку, злочин, розглядається як суспільно- небезпечне, винне і протиправне діяння (без ознаки «караність») [94, с. 78]. Включеність караності у протиправність констатується відомим українським юристом П.С. Матишевським. Зокрема, на його думку, конкретне, суспільно небезпечне діяння визнається злочином лише в тому випадку, коли воно, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки, визначені у кримінальному законі (ч. 3 ст. 3 КК) [94, с. 77].

На наш погляд, співвідношення причинового зв’язку і злочину необхідно розглядати (у першому наближенні) на основі розкриття змісту суспільної небезпечності, яка, за визначенням П.С. Матишевського, є не що інше, як об’єктивна властивість описаного у кримінальному законі діяння заподіювати або створювати загрозу заподіяння шкоди об’єктам кримінально-правової охорони (особистим благам людини, суспільним, загальнолюдським чи державним цінностям) [94, с. 76]. Треба звернути увагу на те, що таке визначення суспільної небезпечності злочину є досить поширеним у вітчизняній кримінально-правовій

науці.

На основі аналізу наведеного визначення можна встановити певну причинову основу суспільної небезпечності злочинного діяння - заподіяння або створення загрози заподіяння шкоди об’єктам кримінально-правової охорони шляхом злочинної дії чи бездіяльності.

Необхідно підкреслити, що чинники, що визначають суспільну небезпечність злочину (злочинна дія чи бездіяльність) в теорії кримінального права поєднуються з чинником шкідливі зміни в охоронюваних кримінальним законом об’єктах [96, с. 227].

На думку В. С. Прохорова, якщо властивість спричиняти шкоду об’єкту - загальна властивість будь-якого злочину, то характер шкоди та її розмір залежить від особливостей діяння та умов, в яких він скоюється [88, с. 329]. Наведене наукове положення містить два важливі теоретичні моменти: 1) констатується, що властивість спричиняти шкоду об’єкту є обов’язковою для злочину; 2) характер шкоди та його розмір залежить від особливостей конкретного злочину, передбаченого нормою закону.

В.С. Прохоров, Н. Ф. Кузнєцова та ряд інших відомих юристів притримуються принципу: безнаслідкових злочинів не існує. На думку Н. Ф. Кузнєцової, злочин як суспільно небезпечне діяння не може не заподіювати шкоду суспільним відносинам, отже злочин завжди матеріальний [97, с. 50].

Така характеристика злочину потребує додаткових обґрунтувань, з огляду на те, що у межах законодавчого опису окремих видів злочинів не вказується на суспільно небезпечні наслідки як на ознаку, що їх характеризує. Йдеться про так звані формальні склади злочинів. При описові ж інших видів злочинів - у межах створення матеріальних складів - така ознака вказується. Передбачення у кримінальному законодавстві матеріальних та формальних складів злочинів створює певні перешкоди для однозначного вирішення питання про матеріальний, за висловом Н.Ф. Кузнєцової, характер будь-якого злочину.

Сама Н.Ф.Кузнєцова з цього приводу зазначає, що питання про «матеріальні» та «формальні» склади - це питання не про структуру злочинів або складів злочинів, а питання доказів: необхідно чи ні спеціально, окремо від аналізу дії, доводити наявність наслідків [97, с.

На наш погляд, можна погодитись з тим, що будь-який злочин є спричинюючим (має негативні наслідки своєї дії). В той же час, виводити вирішення питання про специфіку злочинів та їх складів за межі матеріального права (у сферу процесу), на наш погляд, некоректним. Г оловне, що це нічого не дає для вирішення питання по суті.

Відповідь на нього можна отримати шляхом аналізу змісту кримінального закону. З одного боку, положення про те, що безнаслідкових злочинів не існує, не знаходить чіткого відображення у законодавчому визначенні злочину: у ч. 1 ст. 11 КК України безпосередньо не відображається спричинюючий характер злочину. З іншого боку, аналіз ч.2 ст.11 КК України дає підстави для висновку, що злочину (на противагу малозначному діянню) притаманна властивість заподіяння істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Принципово важливо також підкреслити, що така властивість регламентується як вираження суспільної небезпеки злочину - матеріальної, як традиційно вказується, ознаки злочину.

У випадку опису певних видів злочину із створенням формальних складів злочину законодавець виводить суспільно небезпечні наслідки (будемо для зручності позначати їх як негативні (шкідливі) зміни в об’єкті посягання) за межі юридичного складу. Це відбувається із різних причин, наприклад, у зв’язку із тим, що суспільно небезпечне діяння у реальності може призводити до різноманітних наслідків, або тому, що наслідки не завжди можна з достатність ступенем конкретності формалізувати у законі, або ж наслідки можуть бути дуже віддаленими від моменту вчинення діяння. Однак об’єктивно негативні зміни в об’єкті посягання заподіюються будь-яким злочинним діянням.

Отже, проблема полягає, на наше переконання, у специфіці законодавчого опису злочину, коли з якихось причин, але не тому, що діяння певного виду не заподіює шкоду об’єктам кримінально-правової охорони, у конкретному складі злочину неможливо адекватно відобразити його характерні суспільно небезпечні наслідки.

Очевидно, необхідно розрізняти наслідок як ознаку об’єктивної сторони у складі злочину та негативну зміну в об’єкті посягання, яка завжди існує, незалежно від того, чи визначена вона у нормі закону про кримінальну відповідальність. Якщо розглядається зв’язок злочинної дії (бездіяльності) та негативної зміни в об’єкті посягання, він має значення змістовної характеристики злочину (поєднуючи чинники суспільної небезпечності і злочину). На противагу цьому причиновий зв’язок між злочинною дією (бездіяльністю) та визначеними нормативно наслідками є елементом характеристики юридичної конструкції «склад злочину». Це інший, кримінально-правовий рівень дослідження співвідношення причинового зв’язку та злочину.

Необхідно зробити акцент на тому, що встановленням причинового зв’язку на рівні дослідження злочину аргументується його суспільна небезпечність як самостійна (матеріальна) ознака злочину.

На рівні нормативного відображення злочину причиновий зв’язок і наслідки, які визначені законодавчо, мають значення для вирішення питань кваліфікації злочину і питань кримінальної відповідальності особи. У цьому їх особливість у порівнянні з тим, коли при вчиненні злочину взагалі існує пошкодження правоохоронюваного інтересу або поставлення його у небезпеку, такий ідеальний наслідок притаманний усякому злочинному посяганню [98, с. 277].

На наш погляд, різниця між нормативно визначеним та згаданим «ідеальним» наслідком очевидна: «ідеальний» наслідок відображає спричинюючу властивість будь-якого злочину і не є обов’язково закріпленим у кримінальному законі. Таким чином, «ідеальний» (так він, до речі, розуміється М.С. Таганцевим) наслідок не можна також вважати нормативно визначеним за характером та обсягом в межах певної статті кримінального закону.

В контексті вищевикладеного зміст суспільної небезпечності як ознаки

злочину потребує уточнення.

Суспільна небезпечність злочину пов’язана з спричинюючою властивістю злочину. Проте, як зазначалося вище, безнаслідкових злочинів не існує. Наслідок злочину становлять певні негативні зміни в об’єкті посягання. Проте, ці ж зміни, одночасно є вираженням суспільної небезпечності злочину, об’єктивним її показником. У такому випадку, уточнюючи ознаку суспільної небезпечності злочину, можна вести мову не просто про властивість злочину заподіювати шкоду, а про властивість, що об’єктивована у заподіяній шкоді.

Отже, при характеристиці суспільної небезпечності злочину має враховуватись співвідношення та зв'язок наступних чинників:

1) злочинного діяння;

2) негативних (шкідливих) змін в об’єкті посягання;

3) причинового зв'язку між діянням та негативною (шкідливою) зміною в об’єкті посягання.

Особливість співвідношення причинового зв’язку і злочину у цьому зв’язку полягає у наступному:

1) суспільна небезпечність злочину утворюється на основі властивості злочину спричинювати шкоду об’єкту посягання;

2) причиновий зв’язок злочинної дії (бездіяльності) є реалізацією вказаної властивості, що втілюється у шкідливих змінах в об’єкті посягання.

Необхідно зауважити, що перелічені характеристики не вичерпують проблему з’ясування змісту суспільної небезпечності злочину. Зокрема, серед вчених не досягнута єдність поглядів по питанню про значення вини (і взагалі суб’єктивних ознак) для змісту суспільної небезпечності злочину [99, с. 39]. З точки зору П.П. Андрушка, зведення сутності суспільної небезпечності до спричинення шкоди суспільним відносинам призводить до відриву діяння від особи, що його вчинила, а в кінцевому підсумку - до зведення суспільної небезпечності лише до об’єктивної шкідливості діяння [100, с. 90]. З цією позицією, напевно, слід погодитися. Однак, дослідження суб’єктивних характеристик суспільної небезпечності не є завданням даної роботи. В аспекті дослідження співвідношення злочину і причинового зв’язку нас повинні цікавити лише такі об’єктивні характеристики суспільної небезпечності, поєднання яких має причиновий вид.

Для комплексної характеристики суспільної небезпечності злочину у науковій літературі провадиться певне узагальнення тих наслідків, що можуть спричинюватися конкретними злочинними діяннями. Іншими словами, суспільна небезпечність може характеризуватися через наступні наслідки:

1) пряму шкоду суспільним відносинам;

2) можливість спричинення такої шкоди;

3) наслідки, що можуть настати у віддаленому майбутньому [101, с. 92].

Враховуючи наведене, спричинююча властивість злочину реалізується у

таких причинових зв’язках як прямий, безпосередній зв’язок діяння і шкоди, зв’язок діяння і можливого заподіяння шкоди, зв’язок діяння і віддалених (у часі) наслідків.

На наш погляд, уточнене співвідношення злочину і причинового зв’язку характеризується виділенням наступних позицій:

1) спричинюючої властивості злочину, як моменту суспільної небезпечності;

2) причинового поєднання чинників суспільної небезпечності (діяння та наслідків), що передбачає вищенаведені варіанти зв’язків.

Не зайве відзначити, що співвідношення злочину і причинового зв’язку у науковій літературі (за деякими винятками) практично не досліджується. Основною причиною, на наш погляд, є суперечність між безумовною спричинюючо-негативною властивістю злочину та її факультативним відображенням у нормах Особливої частини КК України. Ця суперечність підтверджується існуванням формальних складів, у тому числі коли деякі діяння самі по собі, незалежно від настання наслідків, являють надзвичайно високу небезпеку [102, с. 61]. Існування формальних складів (у яких не знаходить відображення спричинюючи властивість злочину) пояснюється у науковій літературі тим, що діяння не у всіх ситуаціях спричинює реальну шкоду правоохоронюваному об’єкту [103, с. 95]. Але, на наш погляд, злочин за своєю природою не може не заподіювати шкоди об’єкту.

Поділ злочинів на формальні і матеріальні в межах Особливої частини КК України не виключає того факту, що у кожній нормі (яким би не був склад, що закріплюється нормою) відображається так чи інакше спричинююча властивість злочину, відображаються чинники суспільної небезпечності.

Розглянемо деякі приклади, взяті з різних розділів Особливої частини КК України. Частина перша статті 110 КК «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України» передбачає відповідальність особи (осіб) за вчинення умисних дій, вчинених з метою зміни території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України (і далі за текстом). Нас повинно цікавити основне формулювання в межах диспозиції вказаної частини статті, яке має вид: «умисні дії, вчинені з метою». Таке формулювання підкреслює:

1) формальний характер складу злочину передбаченого ст.110 КК України;

2) усвідомлення настання злочинного результату а отже й зв’язку діяння та злочинного результату.

У той же час, це не відкидає того факту, що юридичний склад, передбачений нормою, не містить ознаку «причиновий зв’язок». Але витлумачення причинового поєднання чинників «діяння - злочинний результат», необхідне для підкреслення суспільної небезпечності даного діяння. При аналогічному аналізі норм, що містять матеріальні склади, ми констатуємо подвійну характеристику причинового зв’язку. Зокрема, наприклад, усі види умисних вбивств (ст.ст. 115-118 КК), передбачені Розділом ІІ («Злочини проти життя та здоров’я особи») характеризуються зв’язком виду «діяння-суспільно небезпечний наслідок» (біологічна смерть людини). У той же час, чинники суспільної небезпечності даних діянь поєднуються у причиновий зв’язок виду «діяння - пряма і безпосередня шкода охоронюваним законом суспільним цінностям (життю людини)».

Норми Особливої частини КК України, що містять формальні склади, характеризуються причиновим поєднанням чинників суспільної небезпечності виду «діяння - можливий злочинний результат»; норми, що містять матеріальні склади, характеризуються поєднанням чинників суспільної небезпечності виду «діяння - законодавчо визначені наслідки, шкода». Особливий варіант поєднання чинників суспільної небезпечності діяння може розглядатися на основі аналізу окремих статей Особливої частини КК України.

Зокрема, стаття 201 КК України «Контрабанда» містить формальний склад злочину тому, що дане діяння вважається закінченим з моменту переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, предметів передбачених у ч. 1 статті [104, с. 88-89]. Відсутність в об’єктивній стороні даного складу ознаки «причиновий зв’язок» не означає, що чинники суспільної небезпечності діяння не утворюють специфічне причинове поєднання. Для контрабанди таке поєднання має специфічний вид «діяння - віддалена шкода інтересам держави».

Аналогічно характеризуються і деякі діяння з Розділу VII («Злочини проти довкілля»). Наприклад, діяння, передбачене ч. 1 ст. 238 КК України («Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення») є суспільно небезпечним тому, що в результаті названого приховування або перекручення у віддаленій перспективі виникнуть певні негативні наслідки (захворювання, смерть людей, тощо) або з’явиться реальна можливість (загроза) виникнення таких наслідків.

Юридичний же склад діяння є формальним, таким, що не містить суспільно небезпечних наслідків й зв’язку названих у статті дій та можливих наслідків.

Деякі норми Особливої частини КК України містять діяння, які характеризуються складами, що передбачають як обов’язкову ознаку суспільно небезпечний наслідок [105, с. 185]. При цьому такий наслідок розглядається як визначальна ознака діянь, необхідна і достатня для їх характеристики.

До таких діянь, на наш погляд, відносяться усі види тілесних ушкоджень. В результаті такого підходу, на наш погляд, характеристика суспільної небезпечності названих діянь є утрудненою, оскільки акцент лише на результаті діяння робить штучним розгляд поєднання «діяння - пряма і безпосередня шкода охоронюваним законом цінностям» (у даному випадку, здоров’ю людини). У той же час, акцент тільки на нанесеній шкоді є неповною, частковою характеристикою суспільної небезпечності названих діянь; для повної характеристики суспільної небезпечності треба виділити каузальний чинник «діяння». Але для цього, зокрема, необхідно змінити конструкцію об’єктивної сторони тілесних ушкоджень, передбачивши у ній причиновий зв’язок.

Наведене дослідження, на наш погляд, призводить до наступних висновків в аспекті питання співвідношення злочину і причинового зв’язку:

1) спричинююча властивість злочину є безсумнівною і вказує на його негативну соціальну природу;

2) дана властивість є вираженням суспільної небезпечності злочину, чинниками якої є також негативні зміни в об’єкті кримінально-правової охорони як наслідок злочину (його об’єктивній характеристики, діяння) та причиновий зв’язок між злочином та вказаним наслідком;

3) причиновий зв’язок є тим, що забезпечує реалізацію вказаної властивості, її втілення у шкідливих змінах в об’єкті кримінально-правової охорони;

4) остаточним є висновок, відповідно до якого причиновий зв’язок у співвідношенні із злочином характеризує найбільш повно його суспільну небезпечність, є її складною, комплексною характеристикою.

Враховуючи наведене, причиновий зв’язок є одностороннім відношенням діяння та шкідливої зміни в об’єкті кримінально-правової охорони.

2.2.