<<
>>

3.7. Проблемні питання кваліфікації злочинів у сфері охорони здоров’я населення за сукупністю з іншими злочинними діяннями

Проблема множинності злочинів є однією з найскладніших в теорії кримінального права. Крім того, вивчення судової та слідчої практики свідчить, що значна частина злочинів здійснюється особами, що раніше вже вчиняли злочини.

Тому вельми позитивно, що в КК 2001 р. ці питання врегульовано законодавчо в окремому розділі (на відміну від попереднього КК, в якому такі норми були відсутні).

Практично важливими є питання відмежування множинності злочинів від одиничного злочину. Згідно з кримінально-правовою доктриною, одиничний злочин може бути у виді простого, продовжуваного, триваючого, складеного, а також із кількома альтернативними діяннями. Розрізняють і такі різновиди одиничного злочину, як злочин з ускладненою об’єктивною стороною, злочин із двома наслідками, злочин з ускладненою суб’єктивною стороною та злочин із двома об’єктами. Останній різновид, на наш погляд, точніше назвати злочином з ускладненою структурою об’єкта, оскільки основний об’єкт злочину завжди один, але можуть бути поряд з ним додаткові об’єкти, що ускладнює структуру цього елемента складу злочину.

Серед злочинів проти здоров’я населення шість підпадають під поняття простого злочину (контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та ін. – статті 305, 315, 319, 323, 324, 325). Десять злочинів можуть вчинятись як продовжувані діяння. До них відносяться умисні діяння, передбачені статтями 306, 307, 309, 311–313, 315, 317, 321, 323. Згідно з ч. 2 ст. 32 продовжуваний злочин – це злочин, який складається з кількох (двох чи більше) тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Така поведінка може бути, наприклад, у випадках придбання наркотичних засобів у певній кількості та їх подальшого збуту частинами з наміром збути всі придбані наркотики. Продовжуваним злочином буде також заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами шляхом зловживання службової особи службовим становищем, якщо ця особа оформила документ на відпуск цих засобів або речовин і вилучає їх у декілька прийомів протягом певного часу в загальній кількості, вказаній у цьому документі.

Як триваючий злочин можуть вчинятися злочинні діяння, передбачені статтями 307, 309 або 311, якщо вони здійснюються у формі зберігання наркотичних засобів, психотропних ре- човин, їх аналогів або прекурсорів. Більшість злочинних посягань проти здоров’я населення – це склади злочинів з альтернативними ознаками – таких злочинів шістнадцять (статті 306–313, 316–318, 320–322, 326 і 327). Наприклад, у ст. 310 зазначено як альтернативні ознаки незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель. Особливістю таких злочинів є те, що кожного з цих діянь достатньо для визнання злочину вчиненим. Водночас особа не вважається такою, що вчинила новий злочин, якщо вона послідовно здійснила всі діяння, альтернативно зазначені у диспозиції статті. Проте склади злочинів з альтернативними ознаками слід відрізняти від множинності злочинів, зазначених у різних частинах однієї статті. Прикладом такої множинності є злочини, відповідальність за які передбачено ст. 321. Частина 1 цієї статті встановлює відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання або зберігання з метою збуту, збут отруйних або сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, а також здійснення таких дій щодо обладнання, призначеного для виробництва чи виготовлення отруйних або сильнодіючих речовин, вчинені без спеціального на те дозволу. Частина 2 ст. 321 передбачає караність порушення встановлених правил виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, відпуску, обліку, перевезення, пересилання отруйних або сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами. В. М. Кудрявцев правильно писав із цього приводу, що необхідно казати про наявність кількох складів злочину у таких трьох випадках: а) два різновиди злочинної поведінки передбачені різними статтями КК; б) різновиди злочинних діянь передбачені в одній статті КК, але різняться між собою за безпосереднім об’єктом, суб’єктом або формою вини (а тим паче за кількома з цих ознак одночасно); в) два різновиди злочину, передбачені в одній статті, різняться тільки за ознаками об’єктивної сторони або (та) предмета злочину, однак ці відмінності суттєві (наприклад, різними є способи дії, наслідки тощо).
Злочини, передбачені частинами 1 та 2 ст. 321, різняться між собою характером дій та формою вини. Отже, це – різні склади злочинів і, якщо особою вчиняються обидва діяння, має місце сукупність злочинів.

Деякі зі злочинних посягань, що аналізуються, можна віднести до злочинів з ускладненою суб’єктивною стороною. Наприклад, вчиняючи злочин, передбачений ч. 3 ст. 314, особа умисно незаконно вводить в організм потерпілого наркотичний засіб, психотропну речовину або їх аналог, але ставлення особи до такого наслідку, як смерть потерпілого, необережне. Злочини, передбачені ч. 3 статей 308, 312, 313, можна віднести до злочинів з ускладненою структурою об’єкта, оскільки за розбійного нападу з метою заволодіння зазначеними засобами або речовинами додатковим об’єктом злочину є життя людини.

У теорії кримінального права залишається дискусійною проблема щодо таких принципових питань, як форми й види множинності злочинів. Так, логічну систему форм і різновидів множинності було запропоновано В. П. Малковим і К. О. Панько: поділяючи множинність на дві форми – повторність та ідеальну сукупність, водночас вони побудували досить розгалужену підсистему їхніх різновидів. Вчені іншої групи давали тричленну класифікацію форм множинності: повторність, сукупність і рецидив. Оскільки ця проблема – предмет самостійного дослідження, зупинятися на цій дискусії немає сенсу – в аспекті питань, що розглядаються, доцільно взяти за основу законодавчу позицію, закріплену в новому КК України. Зокрема, в розділі VII КК йдеться про три форми множинності: повторність, сукупність і рецидив.

Для кримінально-правової оцінки має значення тільки врахована законодавцем повторність. Для кваліфікованих видів складів злочинів, передбачених статтями розділу XIII КК, така ознака досить характерна. Зокрема, диспозиції шістнадцяти статей, тобто 76 % від загальної кількості статей цього розділу, передбачають тотожну повторність (ч. 2 статей 305–309, 311–320, 323). Крім того, майже половина статей розділу зазначає однорідну повторність (ч.

2 статей 307–316, 318, 323). Головним чином це статті, що передбачають відповідальність за злочини, пов’язані з наркотизмом. Враховуючи тенденцію цього небезпечного для суспільства явища до поширення, такий підхід є виправданим.

Другу форму множинності – сукупність злочинів утворює вчинення поряд із вчиненням злочинів проти здоров’я населення інших злочинних діянь. Але для універсального вирішення цього питання необхідно принципово визначитися щодо самого поняття «сукупність злочинів».

В його основу дослідники цієї проблеми покладали різні критерії. Так, М. О. Стручков, О. М. Яковлєв визнавали таким критерієм різнорідність вчинюваних злочинів, які утворюють сукупність. Інші науковці, наприклад Т. Е. Караєв, не відкидали можливості сукупності однорідних злочинів. Сучасна доктрина та судова практика з достатніми для цього підставами підтримують останню позицію.

Зокрема, коментатори чинного законодавства та практики його застосування відмічають такі ознаки поняття «сукупність злочинів»:

а) поведінка особи (одне чи кілька діянь) у поєднанні з іншими обставинами відповідає двом чи більше різним юридичним складам злочинів; при цьому така поведінка відповідно до певних положень кримінального закону не може розглядатись як єдиний (одиничний) злочин;

б) за жоден із злочинів – на час вчинення останнього з них – особу не було засуджено;

в) не повинен розглядатись як елемент сукупності злочин, за якого особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

На наш погляд, такий підхід загалом є правильним, але не позбавлений і вади, оскільки його прибічники беруть до уваги тільки формально-юридичний аспект проблеми, не враховуючи змістовних відтінків поняття, що розглядається. Тим часом необхідність урахування як формально-правових, так і змістовних положень у вирішенні не лише цього питання, а й питань кримінальної відповідальності в цілому – це вимога закону. Це випливає з концепції, закладеної у статтях 2 та 11 чинного КК України.

Хоча в теорії кримінального права питання щодо підстав кримінальної відповідальності було спірним, одні вчені вважали, що такою підставою є злочин, інші – склад злочину, дискусія завершилася синтезуючим висновком, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Саме так визначив підстави кримінальної відповідальності у ч. 2 ст. 2 КК і законодавець.

На нашу думку, такий підхід є цілком виправданим. У цьому визначенні закладено два критерії. Перший з них – формально-юридичний – наявність у діянні ознак складу злочину, тобто тієї юридичної формули злочинної поведінки певного виду, його інформаційної моделі, закріпленої статтями Загальної та Особливої частин КК і зведеної в єдину систему згідно зі стандартами, встановленими теорією кримінального права. За допомоги цього критерію головним чином установлюється кримінально-правова проти- правність певної поведінки. Однак підставою кримінальної відповідаль- ності є не будь-яке діяння, що містить зазначені вище формально-правові ознаки, а суспільно небезпечне діяння. Тому для вирішення цього питання необхідно враховувати і соціально-змістовний критерій. Це підкреслюється і в ч. 1 ст. 11 КК, яка визначає поняття злочину. Їй кореспондує ч. 2, відповідно до якої не є злочином дія чи бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим кодексом, але через мало- значність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Певною мірою наявність суспільної небезпечності діяння презуміюється законодавцем, який закріплює в законі як ознаки складу злочину ті з них, які у своїй сукупності свідчать про наявність у діянні суспільної небезпеки, властивої злочину. Але ця законодавча воля чітко простежується лише в описанні в законі ознак тієї поведінки, яка визнана злочином з урахуванням характеру її небезпечності. Що ж стосується поведінки, злочинність якої визначається залежно від ступеня суспільної небезпеки, за допомоги формули складу злочину це можна встановити лише тоді, коли критерії такого ступеня небезпеки злочинної поведінки встановив законодавець (наприклад, застосовуючи термін «великий розмір» тощо).

Однак у законодавчих моделях, у яких межу властивого злочину ступеня суспільної небез- печності чітко не визначено, його встановлення аналізом складу злочину не завжди можливе. В таких випадках потрібне тлумачення оцінних понять, яке необхідно здійснювати з урахуванням ступеня суспільної небезпечності діяння.

Потреба в цьому виникає не тільки в разі відмежування злочину від іншого правопорушення і кваліфікації одиничного злочину, а й для вирішення питання про наявність або відсутність сукупності злочинів.

При цьому необхідно звертатися до різних критеріїв, зокрема до тих, які не містяться у площині складу злочину. Так, в порівнянні двох чи більше злочинів критеріями визначення їх суспільної небезпечності можуть бути межі санкцій, які встановлюють покарання за ці злочини. Наприклад, передавання чи продаж іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, відповідно до санкції ч. 1 ст. 313 караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи обмеженням волі на строк до трьох років. Водночас такі дії можуть бути готуванням до співучасті у незаконному виготовленні наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів з метою збуту. За такі дії ч. 1 ст. 307 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. Якщо це не взяти до уваги і кваліфікувати такі дії тільки за ч. 1 ст. 313, а не як сукупність злочинів, правова оцінка зазначеної поведінки не відповідатиме характерові та ступеню її небезпечності.

Згідно з чинним законодавством, теорією кримінального права та позицією судової практики злочини проти здоров’я населення можуть бути у таких варіантах сукупності з іншими злочинними діяннями:

а) Злочини, які кваліфікуються за різними статтями Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р. Наприклад, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання наркотичних засобів, психо- тропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів і незаконне перевезення або пересилання їх за межі території України необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 307 чи ст. 309 і як контрабанду за ст. 305 КК. Може мати місце і сукупність таких злочинів із злочинними діяннями, передбаченими статтями інших розділів КК – про відповідальність за службові злочини та ін.

б) Злочини, які кваліфікуються за тією самою статтею Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р., але за різними частинами такої статті. Приклад такого співвідношення наводився вище.

в) Злочини, один з яких кваліфікується за відповідною статтею Особливої частини КК 1960 р., а інший – за відповідною статтею Особливої частини КК 2001 р. У судовій практиці трапляється багато випадків такого варіанту сукупності цих злочинів, оскільки новий КК прийнятий відносно недавно.

г) Злочини, які кваліфікуються за тією самою статтею чи тією самою частиною статті Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р., але один з них із посиланням на відповідну частину ст. 17 чи ст. 19 КК 1960 р. чи відповідну частину статей 14, 15, 27 КК 2001 р., а інший – без такого посилання.

ґ) Злочини, які кваліфікуються за тією самою статтею чи тією самою частиною статті Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р., але один з них із посиланням на відповідну частину ст. 17 КК 1960 р., чи статті 14, 15 КК 2001 р., а інший – з посиланням на ст. 19 (19, 17) КК 1960 р. чи ст. 28 (статті 28, 14 або статті 28, 15) КК 2001 р.

д) Злочини, які кваліфікуються за тією самою статтею чи тією самою частиною статті Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р., але за різними редакціями такої статті або частини статті, якщо нова редакція привела до створення нового за своїм змістом юридичного складу злочину порівняно з попередньою редакцією.

Варіанти, зазначені у цьому пункті, а також пункти «г» і «ґ», може утворювати і злочинна поведінка у сфері охорони здоров’я. Можливі й інші ситуації, коли вчинені особою злочини утворюють сукупність.

Злочини проти здоров’я населення та інші злочинні діяння можуть утворювати як реальну, так і ідеальну сукупність. Найчастіше має місце реальна сукупність злочинів, пов’язаних із наркотизмом, із крадіжками, грабежами, іншими корисливими посяганнями проти власності, оскільки значну їх частину вчиняють самі наркомани для здобуття коштів на придбання наркотиків. На цьому ж ґрунті вчиняються ними і вбивства, спричинення тілесних ушкоджень та інші підвищеної небезпечності злочини. Наприклад, за незаконного придбання отруйних речовин із метою вбивства і позбавлення життя у такий спосіб.

Для злочинності цієї категорії характерна досить велика питома вага ідеальної сукупності злочинів. Так, у такому співвідношенні можуть бути контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та контрабанда як злочин, передбачений ст. 201, вчинення злочинів, передбачених статтями 308, 310, 312, 313, та одночасне готування до незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи пособництва у цих злочинах. Організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів може супроводжуватись одночасним незаконним поводженням із цими засобами та речовинами. У більшості випадків законодавча позиція в цій частині правильна, але іноді статті розділу XIII викладені не зовсім вдало, оскільки через їх редакцію доводиться штучно кваліфікувати діяння як сукупність злочинів, що докладніше буде розглянуто далі.

<< | >>
Источник: ФЕСЕНКО ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТА СИСТЕМИ ЗАХОДІВ З ЙОГО ОХОРОНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктораюридичних наук. Київ–2004. 2004

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.7. Проблемні питання кваліфікації злочинів у сфері охорони здоров’я населення за сукупністю з іншими злочинними діяннями:

  1. Розділ І. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів
  2. § 2. Наукові основи кваліфікації злочинів
  3. § 1. Поняття і види злочинів проти здоров'я населення
  4. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів
  5. 2. Наукові основи кваліфікації злочинів
  6. 11. Поняття та значення кваліфікації злочинів.
  7. Причиновий зв’язок та кваліфікація злочинів з матеріальним складом
  8. Кваліфікація порушень правил обігу зброї за ознаками об’єктивної сторони адміністративного проступку
  9. ЗМІСТ
  10. 1.2. Сучасний стан здоров’я населення України, злочинності, спрямованої проти нього, та його кримінально-правового захисту законодавством України