Вступ

3 а г о с τ p e н н я в i д н о с и н м i ж Д о p о ш e н к о м i Il о л ь щ e ю п о н e в д а л i й K о м i с і Ї в O с т p о з i. Д о p о ш e н к о г о т у e т ь с я д о в i й н и з П о л ь щ e ю. K о p с у н с ь к a p а д а. П о л ь с ь к и й у p я д π i д д e p ж у є к о з а к i в п p о т и Д о p о ш e н к a. M i с i я P а ч к о в- c ь к о г о в Ч и г и p и н i. Д о p о ш e н к о о с я г а є з м i н и x а н а в K p и м у. П о X о д Д о p о ш e н к а п i д Б i л у Ц e p к в у. П о л ь- с ь к и й н а с т у п н а П о д i л л я.

Що Дорошенко, приступаючи до переговорів в Острозі літом 1670 року, не сподівався прийти до якогось остаточного порозуміння з Польщею, а бажав тільки виграти час і підготовитись до дальшої акції — вже збройної, це видно з тих умов, які він поставив польській стороні: в інструкції своїм делегатам, генеральному писареві Михайлові Вуяховичеві й колишньому генеральному судді Германові Гапоновичові, стояли такі пункти, на які ГІольїца ніяк не могла погодитись, наприклад: повна свобода православної церкви на просторі цілої Речі Посполитої, »поки язик народа руського засягаєт«, місця в сенаті для митрополита й п’яти єпископів, обсадження всіх посад — сенаторських, двірських і земських — у Київському воєводстві тільки особами православної віри, а в Чернігівському й Брацлавському ио черзі православними й католиками; права для українського міщанства, національно-терито- ріяльна автономія для козацької України в межах Київщини й Брацлавщини і т. д.^[1]) Обставини для Польщі в 1670 році здавались іншими, ніж в 1658, і договорюватись з Дорошенком, який мав за собою лиш частину правобережної України, на основах Гадяцького трактату, коли Виговський пертракту- вав в імені цілої України обох боків Дніпра, поляки не мали

жадної охоти. Що Дорошенко не мав із свого боку серйозного наміру провадити переговори, видно з усеї його тактики: вимагання закладників з польського боку за своїх послів, проволікання з їх висилкою і нарешті повне здержання від участи в переговорах. I польські комісари мали певну рацію, коли в своїм звіті урядові писали, що всі його писання до польського уряду »не мали в собі щирости і правди, а скоріше мали явну зраду«, та що Дорошенко »не за-для того хотів комісії, щоб привести її до скутку, а за-для іншої мети: перша, — щоб, забезпечивши себе від польського збройного нападу, здійснювати свої замисли; друга, — щоб на випадок, як не вдасться йому з турецькою протекцією, не цілком настроїти проти себе Польщу«. Дорошенко, як амбітна людина, за порадою митрополита Тукальського, задумав здобути собі титул господаря або удільного князя, щоб володіти Україною, поневоливши козаків. A щоб легше цього було досягти, прийняв турецьку протекцію.'-)

Зрозумівши, що з Дорошенком договоритись не вдасться, польський уряд, ігноруючи Дорошенка, визнав гетьманом правобережної України Михайла Ханенка й заключив з ним договір,^н) про який Костомаров справедливо зазначив, що в ньому з боку козаків давалось більше зобов’язань, ніж з боку поляків; унія залишалась у повній силі, ніякого вилучення України в окрему територію, власники маєтків повертались без ніяких обмежень, гетьман позбавлявся права зносин з чужими державами і мав ходити в походи з наказу коронних гетьманів, а не короля, як того вимагав Дорошенко.^{[2] [3] [4] [5] [6])}

Дорошенко так мало дорожив установленням якихсь тривалих приязних відносин із Польщею, що в той самий час, як польські комісари, сидячи в Острозі, дожидались приїзду його послів, він зробив збройну демонстрацію під Білою Церквою: 2000 сердюків під командою німця Бідермана, що колись служив у польській залозі Чигирина, а тепер був капітаном ґвардії Дорошенка, облягли Білу Церкву, щоб не дати звезти збіжжя з поля.

Легко зрозуміти обурення Дорошенка, коли він довідався про визнання з боку Польщі гетьманом його найбільшого ворога — Ханенка. Одначе, ситуація, покищо, складалася для Дорошенка настільки несприятливо, що він не міг відразу зірвати з Польщею: позиція Ханенка, за яким стояло Запорожжя, дуже скріплялася отим визнанням його з боку Польщі. Хан кримський був до Дорошенка настроєний вороже і пропонував Польщі свої послуги проти нього.⁰) Справа турецької допомоги ще не була остаточно вирішена; принаймні, маємо відомості про самі лиш переговори в тій справі.⁷) Отже, доводилось ще чекати, і Дорошенко продовжує зносини з Польщею так, мов би нічого не сталось, і тільки в листах до Яна Собєського, з яким його в’язали якісь особливі, майже інтимні відносини, скаржився на ріжні прикордонні інциденти.⁸) Собєський і сам був крайньо незадоволений з визнання Ханенка, побоюючись, що цим Польща сама штовхала Дорошенка на тісніший союз із Туреччиною.") He зовсім задоволені з того були навіть підканцлер Андрій Ольшевський,¹⁰) керов- ник тодішньої польської політики, і прімас Польщі Микола Пражмовський.¹¹)

Дорошенко вислав навіть на осінній сойм 1670 p. до Варшави одного з своїх найкращих дипломатів Ярему ГІетра- новського й генерального осавула Михайла Харлана, що теж виконував дипломатичні доручення, їздивши, наприклад, до Царгороду. Він дав їм інструкцію, яка зовсім повторювала умови, що їх Дорошенко ставив був на острозькій комісії, з тим лиш додатком, іцо тепер він домагався ще запровадження в державних канцеляріях Корони і Литви української мови, як урядової, при зносинах з українськими сторонами, та щоб вищі духовні посади: митрополита, єпископів і архімандритів обсаджувались людьми без огляду на їх шляхетське чи нешляхетське походження.¹²) Ясна річ, що це робилось лише для демонстрації й задля заманіфестування змагань Дорошенка, як в очах польської сторони, так і своєї, української.

*') Acta historica res gestas Poloniae illustrantia, т. I, Krakow, 1880, ст. 536—537.

^т) Acta historica, I, 535—536; B-ka Raczyiiskich, Nr. 360 — реляція острожських комісарів; J. Hammer, Geschichte des Osmanischen Reiches XI, CT. 465, № 1673; Лѣтопись Самовидца, Київ 1878, ст. 108—109; Лѣтопись C. Величка, кн. II, Київ 1851, ст. 253—254.

^s) Acta historica I, 599—600. ’

") Helcl, Listy Sobieskiego, ст. 208; Acta historica, I, 618—619.

^,w) B-ka Raczynskich, cod. 360, лл. 157—159. ⁿ) B-ka Raczynskich, cod. 360, .i.i. 161—162.

^,2) Archiwum Glowne, Libri Legat., Nr. 25, лл. 58—63; надруковано в Ακrax Ю. 3. Россіи, т. IX, 300—311.

Що Дорошенко сам не покладав ніяких надій на те, що справа договору з ним буде перерішена в Варшаві, видно хоч би з того, іцо він не дав своїм послам ніяких повновластей для заключення договору, і, коли вони були вже в дорозі, вислав за ними наздогін записку, в якій нагадував їм ще раз про це.^[8]) Хоча Собєський і писав до Дорошенка, що його послів король прийняв »по батьківському) Було його разом 12—14.000. Собєський перебував в половині липня в Яворові. Коли прийшов лист від коменданта Бару з дня 16. VII. про те, що в околицях Бару появилася Орда в числі 40.000, яка поділилась на кілька загонів з наміром напасти на польські провінції.

^SR) Akad. Um. 1070, л. 362—363. "

^su) Ulryk Werdum, Dyarusz wypra\vy Jana Sobieskiego z r. 1671. Scriptores rerum polonicarum, t. IV. Krakow 1878, st. 209—210.

*⁷) Werdum, 210; Akad. Um. 1070, л. 363.

султан обіцяв прислати Дорошенкові в поміч 6000 яничарів. Він скликав військову раду при участі кн. Вишневецького і вищих офіцерів, і було рішено, що частина війська залишиться стерегти гряниць Галичини й Волині, а сам Собєський з більшою частиною негайно рушить під Кам’янець. 30. VII. був Собєський вже під Кам’янцем і оглядав його укріплення. Кам’янецька фортеця була в дуже лихому стані й не витримала б натиску турків і три дні. Собєський наказав привести її на спіх до порядку. Армія розташувалася під мурами Кам’янця. Собєський розсилав на всі боки під’їзди, щоб довідатись про ворога. 3. VIII. він вислав у Крим до нового хана ротмістра Карловського з подарунками, а в дійсності для того, щоб розвідати, що, властиво, у татар і турків на думці.⁸*) 7. VIII. прийшла звістка з Бару, що Дорошенко з своїми козаками й татарами облягає Білу Церкву. Собєський написав до Дорошенка листа, де висловлював своє здивування, чому він противно всім своїм запевненням у приязні до польської республіки нападає тепер на Білу Церкву. Як каже учасник походу, німець Вердум, справжньою метою посилки цього листа було бажання дізнатись, скільки війська в Дорошенка, і що він задумує.⁸'·’) '

Тимчасом прибув 15. VIII. гонець від Ханенка в 30 конях. Він пробився з великими зусиллями й небезпекою через Україну. Взагалі зносини з Ханенком, цебто з Запорожжям, були дуже утруднені. Так одного гінця, висланого від князя Вишпевецького кружним шляхом через Полісся, полковник Пиво виправив з Димера човном — нащастя, згідно, як він висловився, з українським прислів’ям: »и тебе не чаю (?) і не убезпечаю.⁹⁰) Цей гонець на ім’я Ковалевський, мало що не дістався до рук Дорошенкової варти, одначе втік і привіз наЗапорожжя листи.⁰¹)

16. VIII. Ханенків гонець мав авдієнцію у Собєського. Він переказував, що Ханенко має 16.000 козаків і 5000 комликів, з якими хоче вдарити на Дорошенка ззаду; нехай тільки польське військо скоріше йде на Україну, щоб узяти Дорошенка в два вогні. Дорошенко посилав у Крим за допомогою, але звідти йому значної помочі дати не можуть, бо в Криму йде усобиця між старим ханом і новим Селім-Ґіраєм, і татари бояться, щоб, коли їх багато піде на Україну, то Ханенко з своїми запорожцями скористується з цього і вдарить на Крим. Післанець Ханенка дістав відповідь, що поляки саме так і хочуть зробити і тільки ждуть, поки повернуться гінці,

^ад) VVerdum, 212. '

^Ml) Werdum, 213.

^!,,)) Acta hist. I, 666.

^,и) Акты IX, 415—454.

послані до Дорошенка на розвідку/'*) Тимчасом прийшла звістка, що полковник Пиво »зніс« на північній Київщині два містечка: Чорногородку і Бишев.*'³)

17. VIII. над вечір одержано з Бару відомості, що там коло міста появилася була тисяча татар, в яких удалося захопити в полон 8 бранців. Ha допиті вони показали, що серед татар настав був переполох: розійшлася чутка, ніби з Польщі йде на них ціле посполите рушення шляхти, і тоді вся маса Орди кинулася додому в Крим, ведучи з собою ясир і захопивши здобич. B Україні залишилося всього дев’ять чи десять тисяч татар, з них 3000 поставлені коло Умані, бо Дорошенко боїться, щоб уманці як-небудь не порозумілися з Ханенком, що був у них довго полковником. 3000 відіслані під Білу Церкву; решта стоїть між Вінницею і Браїловом. Разом із ними знаходиться 1500 козаків під командою Григорія Дорошенка. Вони дожидають підкріплень з Криму.¹'⁴) Полонених татар припровадили до Кам'янця, і сам Собєський допитував кожного з них поодинці. 3 інших джерел довідався він, 1ЦО Григорій Дорошенко підступає з 2000 козаків і 6000 білгород- ської орди до Бару з боку Стіни.*')

Собєський рішив заскочити ворога несподівано. Він вислав князеві Вишневецькому з Збаражу наказ вирушити негайно на сполучення з ним в означеному наперед місці й сам виступив 20. VIII. зпід Кам’янця до Бару, взявши з собою 4000 кінноти і залишивши всю піхоту, артилерію й обози в таборі коло Кам’янця.’"*) Але його плани розстроїло місцеве населення, яке спочувало Дорошенкові й доносило йому про кожен рух ворогів. B дорозі припровадили до його двох селян, які пристали були до козацького війська; не вважаючи на тяжкі муки на допиті, вони не дали ніяких відомостей про своїх.*'⁷) Собєський скаржився на запеклість населення в листах до короля і до жінки.*'⁸) Підчас маршу прилучився до його полк кінноти воєводи брацлавського Потоцького, а коло зруйнованого села Маньківці прилучився й князь Дмитро Вишне- вецький з своєю кіннотою і драґунами.™) Собєський так тихо пройшов вночі з 23. на 24. серпня повз Бар, що в місті й не спостерегли того. Щоб швидше йти вперед, в містечку Стані- славчику покинули легкі польові гармати, що були при вій-

"²) Werdum, 213—214; Akad. Um. 1070, лл. 365—366.

^И3) Akad. Um. 1070, .i. 365.

^,и) Werdum, 214; Grabowski, Ojczyste Spominki, I, 174.

*^,r>) Acta hist. I, 659; Акты IX, 419; Grabowski, I, 174.

^1НІ) Grabowski, I, 174; Werdum, 215.

”⁷) Werdum, 215.

”^s) Helcl, 238; Acta hist. I, 668.

^ІШ) Werdum, 215.

ську. Але захопити Григорія Дорошенка не вдалось: його попередили про наближення польського війська, і він відступив до укріпленого Брацлава.¹⁰⁰)

24. VIII. поляки дійшли до c. Ворошилівки над Бугом. Тут передова сторожа донесла, що показалися татари. Але вони втікли, поки надійшло військо. Негайно направлено міст через Буг, зруйнований татарами, і військо рушило лівим берегом в погоню. Нарешті 26. VIII. дійшли до Брацлава. Це було доволі значне місто, колишня столиця воєвідства, торговельне; мало воно чотири церкви, і мешкали в ньому самі козаки. Місто ділилось на верхнє, добре укріплене, положене на досить високій горі, іцо круто обривалась над Бугом, і нижнє; між обома був широкий став; нижнє місто було обведене земляним валом, сухим ровом і палісадами.¹⁰¹) Того самого дня 26. V^rHI. почалися бої під Брацлавом.

При наближенні ворога козаки встигли замкнутись у місті, а татари стали обозом коло міста під охороною його гармат. Тимчасом зав’язалася з обох боків перестрілка. Головним завданням Собєського було роз’єднати татар і козаків. 3 цією метою, коли не вдалося виманити татар в поле, він вдарив на нижнє місто й запалив його; тому що воно було ціле з дерева, то воно скоро згоріло. B той самий час польське військо, не вважаючи на сильну канонаду з верхнього міста, врізалось між ним і татарським табором. Бачучи себе звідусіль оточеними, татари кинулись навмання тікати, і тут стався їх страшний погром. ГІолягло 500 простих татар і кілька мурз. Ясир і багата здобич дісталися гюлякам. Самих коней погубили татари 3000, за іншою версією навіть 7000. Щоб швидше втекти, татари покидали не тільки рушниці, шаблі, луки, але й кожухи, сідла, скидали з себе навіть усю одежу і так гнали голі. Поляки без утоми гналися за ними, сам Собєський брав участь у цій погоні. Гнали їх аж за Бершадь, де починався вже дикий степ. Спочили аж на Батогськім полі, де колись Хмельницький розгромив польську армію де тоді поляг і старший брат Собєського Марко.¹⁰²)

Погром татар справив велике вражіння на околишні містечка, і цілий ряд їх піддався Собєському: Батог, Четверти- нівка, Немирів, Ладижин, Красне, Шаргород, Браїлів. B ніч з 27. на 28. VIII. Собєський повернувся з погоні під Брацлав, де залишені ним гусари, драгуни й артилерія пильнували, щоб Дорошенко не вдарив на поляків з тилу.

^1И0) Acta hist. I, 668—69; Helcl, 239; Grabowski, I, 175.

^1ϋ1) X. Liske, Cudzozemcy w Polsce, U. Werdum 1670—1672; Lwow 1876, s. 143—145.

ига) Werdum, 217—218; Acta hist. I, 694; HelcI, 230; Grabowski, Ojcz. Spom. I, 176.

Григорій Дорошенко замкнувся в Брацлаві з цілим Бра- цлавським полком, серденятами й значним числом узброєних селян. Собєський скликав військову раду, на якій вирішили, що, не маючи піхоти ані важкої артилерії, не можна ані штурмувати міста, ані його облягати. He даючи змученому свойому війську відпочити, Собєський наказав негайний відворот до Бару. Перед своїм відступом він вислав листа до гетьмана Дорошенка з датою 27. VIII , пишучи, що татарські наїзди на Волинь і Поділля привели його аж під Бар; він запевняв, що польське військо скрізь по-людськи поводиться з населенням, як про це можуть засвідчити міста Печери, Ладижин, Четвертинівка, Красне та інші; прохав приступити до переговорів і відпустити його офіцера Скшетуського, що попав у полон під Брацлавом. Одночасно вислав листа й до Григорія Дорошенка з тою самою просьбою. Григорій Дорошенко дійсно відпустив одного польського бранця, але не того, за якого прохав Собєський, бо той уже був одісланий, як »язик«, до гетьмана Дорошенка.¹⁰⁸)

31. VIII. Собєський вже був під Баром, який став на довший час його головною базою, звідки він керував операціями. Становище поляків серед зруйнованого краю було досить важке. Багато жовнірів загинуло в боях і в дрібних сутичках. Українське населення, хоч і піддавалося, але було настроєне дуже вороже. Хоча сам Собєський і наказував поводитись гуманно, але його підвладні не завжди це виконували. Так сучасний свідок оповідає, що мешканці м. Ялова, рішивши піддатись, вислали до польського війська депутатів, але поляки постинали їм голови й кинулись добувати місто. Мешканці ставили розпачливий опір, але поляки за шостим штурмом опанували місто й вирізали все населення, крім жінок та дівчат, яких поділили між собою. Довідавшись про Це, Собєський наказав випустити всіх бранок на волю.¹⁰⁴) Серед польського війська розвинулась дезерція, на яку гірко нарікав Собєський.¹⁰⁵) B здобутих містах довелось ставити залоги, і це зменшило континґент польської армії до 5000 людей.¹⁰⁰) Біла Церква була блокована.¹⁰⁷) Собєський в листі до своєї сестри гірко скаржився на короля й на Річ Посполиту, Що завели його в надіях на поміч і залишили самого »з горсткою людей« здобувати Україну.¹⁰⁸) При таких обставинах вважав Собєский необхідним не переривати переговорів

^1ПЗ) Acta I, 664—665; Grabo\vski, I, 177; Werdum, 221.

¹⁰‘) \Verdum, 221—222. ^іт) Acta hist. I, 674—675. ^tH0) Acta hist. I, 668—669.

"'⁷) Acta hist. I, 675—677. ^lns) Acta hist. I, 678.

з Дорошенком в надії, що може вдасться прийти з ним до порозуміння, або принаймні виграти час.

8. IX. одержаний був од Дорошенка лист, писаний 25. VIII./4. IX. »з табору« під Ставищами. Він писав, що був дуже здивований нападом польської армії на Україну, що це йде всупереч з договором, заключеним у Підгайцях; він мав надію, що Собєський приступить до заспокоєння Війська Запорозького, натомість бачить, що він вдерся з військом в Україну... Дорошенко запевняв, що його ніщо інше не віддаляє від ГІольщі, як· тільки непевність королівської ласки, і це примушує його шукати чужих протекцій, щоб передати Україну своїм наступникам визволеною з неволі. He потребує хвалитися, що має досить військової сили, але волів би, щоб кров християнська не проливалась.¹⁰¹')

Собєський відповів того самого дня 8. IX., що нема чого дивуватись його приходові з військом, скоріше б слід дивуватись вчинкам Григорія Дорошенка, що разом із ворогами святого хреста почав нападати на Волинь і на Поділля. Ta й самому Петрові Дорошенкові дорога до комісії лежала зовсім не через Білу Церкву! Але що сталося — нехай іде в непам’ять. Краще взятися обома рукама до святого діла миру. Нема чого ждати відповіді короля щодо комісарів: за комісарів визначені обидва коронні гетьмани, а місце для переговорів хай буде тут, у Барі.^[50]) 9. IX. Собєський прийняв Дорошенкового посла і передав йому цього листа.^[51]) Разом із тим послом поїхав і післанець від Собєського, щоб швидше дістати відповідь. B листі до А. Требізького з 15. IX. Собєський признався, що мусів поводитись із Дорошенком так лагідно просто тому, що мав мало війська — не ставало навіть для залог по здобутих містах: якби було досить війська,то розправився б з Дорошенком інакше!^{[52] [53])}

Але поки прийшла ця відповідь, військові операції не припинялися з обох боків. Дорошенко знову впровадив свої залоги до Немирова, Ладижина й Печер, які піддалися були полякам, а сам »скочив« на короткий час до Чигирина.¹¹’) Облога, чи краще сказати блокада Брацлава провадилася далі. 14. IX. Єронім Любомірський, висланий від Собєського, здобув Вінницю; всі оборонці міста полягли. 120 козаків засіли в мурах Єзуїтського костелу й завзято боронилися; коли їх залишилось живих всього 23, вони здалися, і поляки зараз же 15-ом постинали голови, а вісім — сотника з старшиною — одіслано до Бару.¹¹⁴) Поляки захопили багато жінок і дітей, яких забрали в неволю. Але Собєський звелів усіх випустити. Вердум оповідає, що одна мати, не маючи ніякої змоги прогодувати в спустошеному місті своїх семеро чи восьмеро дітей, залишила при собі двох, а решту продала по дукату за дитину польським офіцерам. Вона гірко плакала не так над тим, що віддає дітей в неволю, як над тим, що їх повернуть з православія на католицтво.¹¹") He довіряючи своїм воякам, Собєський сам перевірив усі вози, де було знайдено захованих жінок і дітей, в тім числі кілька гарних козацьких дівчат. Собєський усіх випустив на волю.^п,і)

Коли був висланий під’їзд під Могилів, то зараз же з другого боку Дністра переправились волоські хоругви й помогли відбити поляків. При цьому був поранений син полковника Гоголя, а сам старий Гоголь разом із Кіяшкою >>uskrobal Werdum, 230—231.

^1Ш) Acta hist. I, 676.

^1П) Acta histor. I, 692.

^,'^,ц) Акты IX, 454.

тиси дальшої операції ή перепустити Ханенкове військо. Про цю свою невдачу згадував Дорошенко і в другому свойому листі до Многогрішного з 9./19. IX., кажучи, що розлив Буга перекшодив йому напасти на Ханенка.¹⁴⁸) Коло того часу відділ Дорошенкового війська в 1000 козаків і 3000 татар зробив спробу відбити Вінницю, але й тут став на перешкоді великий розлив Буга. ГІроте, поляки залишили зруйновану Вінницю.¹¹⁴)

28. IX. повернувся висланий від Собєського його післа- нець, що мав оглянути Ханенкове військо. Він розповів, іцо Ханенко має всього 6000 людей, але таких бравих, що не уступлять 15.000 Дорошенківців. За його відомостями, Дорошенко відступив так поспішно до Чигирина ніби тому, що татари, зачувши про наступ поляків, так швидко його покинули (окрім мурзи Суінказі), що він і сам мусів поспішно відступити, навіть покинув частину возів з обозу. Той самий післанець розповів, що Дорошенко, в сподіванні татарської допомоги, вислав до Криму цілий Кальницький полк, ніби за- кладників, та що він дав наказ не досить добре укріпленим містам — піддаватись Собєському добровільно, щоб уникнути руїни.¹⁴⁵) 29. IX. повернувся й висланий разом із Хилькевичем жовнір, який привіз від Дорошенка листа, з якого було видно, Що він готовий до переговорів, але мусить із деяких причин трохи з цим почекати.¹⁴'¹)

Підбадьорений цими вістями Собеський вирушив 29. IX. на Могилів. Він звелів переправлятись через греблю в Барі навмисне цілих три дні ri волочив за собою човни, спроваджені з Меджибожа й Лятичева, щоб навести на ворога страх, ніби йде величезне військо.¹⁴⁷) Його воєнні хитрощі мали успіх. Могилів захоплений був без бою. При наближенні польського війська, полковники Гоголь і Кіяшко втекли на молдавський берег. Так само й Костянтин, якого не вдалося переманити на польський бік. Підчас поспішної переправи потонуло багато людей.¹⁴⁸) Кілька сот козаків таки втікло на другий бік Дністра й отаборилося в Молдавії, дістаючи від господаря »стацію«. Одначе, Гоголь і Костянтин прислали за кілька день, коли прибув до Могилева сам Собеський, листа, заявляючи, що готові йти з своїми людьми до Ханенка, і тільки прохали видати їм »асекурацію«, яка й була їм видана.¹⁴")

^И3) Акты IX, 600; Akad. Um. 1070, л. 577. ^1П) Acta histor. I, 694. nr»> \Verdum, 231.

“Д Werdum, 232.

^И7) Acta histor. I, 699—700.

^{1 ,s}) Acta histor. I, 700.

^,ш) Acta histor., I, 702; Grabowski, II, 147.

Собєський прибув до Могилева δ. X. Підчас його маршу наздогнала його делеґація з Брацлава — 4 сотники, які заявили, що місто готове піддатися.^[54]) Собєський оглянув укріплення Могилева, наказав інженерам направити їх і заборонив своїм воякам грабувати населення.^[55]) 7. X. вирушив Собєський до Стіни, але полковник Зеленський вже виїхав звідти, та не до коронного війська, а просто до Ханенка.^[56]) Обсадивши Стіну залогою, Собєський рушив до Брацлава, який уже здався Ханенкові й був обсаджений його козаками. Перед тим обсадив Ханенко Ямполь і не впустив туди польської залоги.^[57]) Ще 2. X.' прийшли звістки, що здалася на королівське ім’я Умань.^[58]) Залишивши в Стіні залогу, Собєський рушив під Брацлав і 8. X. прибув до польського обозу коло Брацлава. Тут відбулася його перша зустріч із запорозькими союзниками.

До намету, де засіли обидва коронні гетьмани (Собєський і Вишневецький) впровадили Ханенка, Сірка, Зеленського, Лисицю, Іскрицького та іншу старшину; Ханенко держав промову, ознаймуючи свою вірність Речі Посполитій і піддаючись коронним гетьманам. »Козаки робили багато оферт, каже свідок, але те все було неіцире.« Ha другий день Собєський шанував Ханенка бенькетом, при чім стріляно було з усіх гармат. 9. X. відбули спільно воєнну раду, на якій ухвалено було йти добувати Кальник. Після наради відбувся у Собєського бень- кет, на якому і поляки, і козаки сильно випили.^{[59] [60])}

Вердум, який був свідком усіх цих подій, залишив дуже цікавий опис, як виглядав Ханенко, й подав його характеристику і дуже важні біографічні подробиці. »Була це, каже він про Ханенка, людина років сорока,¹⁵⁰) середньої, але кремезної статури з жовтим обличчам і кучерявим, чорним, як смола, волоссям, так що виглядав доволі мужикувато, але сміливо й войовничо. Ti, що мають з ним постійно до діла, кажуть, що він виявляє більше серця, ніж розуму, і взагалі не визначається якимись особливими здібностями. Він народився в Умані, одному з важніших міст України, був там полковником, але попав у неласку в Дорошенка і перейшов до запорожців разом із іншими, що втекли від Дорошенка. Має трьох синів і жінку; старший із матір’ю в полоні в Дорошенка; другий попав у полон до татар на Чорному морі, одісланий до Царгороду, де й сидить у Семибаштовім замку; третій перебуває під доглядом у княгині Замойської, матері короля.