<<
>>

1. АНТИКРІПОСНИЦЬКИЙ І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ ХА НАРОДНОЇ ВІЙНИ

Навесні 1648 р. вибухнула народно-визвольна війна ук­раїнського народу. Почався новий період української іс­торії — період відродження української держави.

Багатовікове панування іноземних загарбників було справжньою трагедією для народу України.

Посилення со­ціально-економічного гніту тісно перепліталося з націо­нальним і релігійним, що значно гальмувало розвиток Ук­раїни. Політична анархія і корупція у державному уп­равлінні Речі Посполитої сприяли свавіллю в Україні польських магнатів і шляхти. Характеризуючи тяжке ста­новище народних мас, Б. Хмельницький у червні 1648 р. писав польському королю, що «пани державці та старо­сти в задоволення собі нестерпно принижують нас і тяжко-ображають, позбавляючи нас не тільки бідного майна, але-і волі, посягають на наші хутори, луки, сінокоси, ниви, зорані поля... І що тільки будь-кому з них у нас, козаків. подобається, силою віднімають, а нас самих, безневинних, обдирають, б'ють, мордують, в тюрми кидають, на смерть за наші маєтності вбивають. Ні на які права, ні на при­вілеї, не звертають уваги... маючи нас... за своїх власних. невільників».

Прийняті у Речі Посполитій «Статті для заспокоєння руського народу» 1632 р., а також «Ординація війська За­порізького реєстрового» 1638 р. не призупинили, а навпа­ки — сприяли подальшому наступу польських феодалів, масовій колонізації українських земель і насильницькому поширенню католицизму в Україні.

Напередодні народно-визвольної війни соціально-еконо­мічні, політичні та національно-релігійні суперечності знач­но загострилися. Польський гетьман в Україні М. Потоцький зазначав, що не було жодного села чи міста, в якому би не лунали заклики до свавілля і де би «не замишляли життя і майно своїх панів і орендарів, часто жаліючись і образи і утиски».

Війна українського народу за рушійними силами і сут­тю була антикріпосницькою, антифеодальною, а за полі­тичною спрямованістю — народно-визвольною.

Антикріпос­ницький характер цієї війни проявився з самого початку повстання — 1648 р. і підтвердився у ході подій наступних років. Так, повстання у середньому Подніпров'ї і розпо­чалося під час збирання феодальних повинностей у насе­лення. Реєстрове козацтво підтримало повстанців. Будучи невдоволеними порядками, введеними у Запорізькій Січі «Ординацією війська Запорізького реєстрового» 1638 р., воно теж повстало і перейшло на бік Б. Хмельницького.

Незабаром повстання охопило всю Україну: Лівобе­режжя, Подніпров'я, Правобережжя, Східну Галичину, Волинь, Прикарпаття. Селяни розгромлювали маєтки зем­левласників незалежно від їх національного походження і вірувань, виганяли місцеву владу, знищуючи при цьому документи, що засвідчували кріпосницький стан чи еко­номічну залежність селян, королівські грамоти, інвентарі маєтків, орендні листи тощо. Повстанці називали себе ко­заками і відмовлялися виконувати феодальні повинності. Селянство стало першим великим бойовим резервом поповнення загонів повстанців.

Особливо яскраво антифеодальний характер війни про­явився після Зборівського договору 1649 р., за умовами якого над рядовим козацтвом і більшістю селян знову нависла загроза відновлення магнатсько-шляхетського гні­ту. Згідно з цим договором чисельність козацького реєстру обмежувалася 40 тис. козаків (фактично їх було у декілька .разів більше). Польським панам передавалися їхні маєтки в Україні. Селяни, які не потрапляли до козацького реє­стру, переходили у підданство своїх власників. У такій ситуації повстанці покидали військо, полковники якого визнали умови Зборівського договору, і поповнювали пол­ки, очолені вихідцями із селянства, що не підписалися під цим договором.

Селяни Подніпров'я, не сприйнявши умов договору, в деяких районах повстали. Б. Хмельницькому загрожувала «чорна» рада за підписання Зборівського договору. Ко­зацька старшина настільки налякалася таким становищем, що Хмельницький змушений був вимагати від старшин­ської адміністрації придушити повстання силою і покарати винних у порушенні миру.

Тільки небезпека нового вторгнення магнатсько-шляхетських військ на звільнену територію змусила гетьмана зміни і и ставлення до селянських виступів. Однією з причин виступів було скорочення реє­стрових козаків до 20 тис.

Зауважимо, що разом з селянством у визвольній війні брали участь козацтво і міське населення, а також козаць­ка старшина. Участь у визвольній війні різних соціальних верств українського народу пояснюється загальними інте­ресами і метою — знищенням панування іноземних загарб­ників. Звичайно, кінцева мета була різною. Наприклад, українське селянство намагалося послабити або знищити (скасувати) феодально-кріпосницький гніт. Рядове ко­зацтво і міська біднота виступали проти посилення соці­ально-економічного гніту, загрози їх закабалення і закрі­пачення. Ті, хто приєдналися до повстанців, — українські шляхтичі й православне духовенство — домагалися від­новлення і зміцнення своїх станових прав і привілеїв. Козацька старшина намагалася використати ситуацію для збереження феодально-кріпосницьких відносин і встанови­ти повне економічне й політичне панування над підлеглими,

У ході війни різні соціальні верстви об'єднались проти загального ворога — іноземних поневолювачів. Рух пе­ретворився у загальнонародний. Як і в інших народів, е Україні загальна боротьба набувала релігійного спряму­вання. Це виявлялося у боротьбі православ'я проти като­лицизму, однак аж ніяк не впливало на антикріпосницьку суть і визвольну мету.

Антикріпосницька та визвольна боротьба українського народу відбувалася не ізольовано, а у постійних зв'язка? і взаємодіях з іншими народами. В Україні поряд з укра­їнцями — її основним населенням — проживали представ­ники інших народностей, які також брали участь у бороть­бі. Виступи українського народу проти соціально-економічного, політичного і релігійного гніту вплинули на роз виток антикріпосницького руху сусідніх народів. У загонах повстанців були росіяни, білоруси, поляки, литовці, угорці, чехи, словаки, німці та вихідці з інших народів. Численні документи і матеріали засвідчують те, що у народно-визвольній війні брали участь представники 23 народно­стей.

<< | >>
Источник: КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Семенович, НАСТЮК Михайло Іванович, ТИЩИК Борис Йосипович. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ. 1996

Еще по теме 1. АНТИКРІПОСНИЦЬКИЙ І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ ХА НАРОДНОЇ ВІЙНИ:

  1. 1. АНТИКРІПОСНИЦЬКИЙ І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ ХА НАРОДНОЇ ВІЙНИ
  2. ЗМІСТ