Розгортання національно-визвольного руху в Україні

— Критика існуючого ладу, відродження української історії (повернення із забуття творів М. Гру-шевського, М. Костомарова, В. Винниченка та ін., здійснення спроби заповнити «білі плями» історії, реабілітація жертв сталінських репресій, виникнення неформальних організацій — Това­риство Лева, Український культурологічний клуб тощо).

— Зростання суспільно-політичної активності на­селення з 1988 р. (перші масові мітинги, пікети, страйки з вимогами докорінних змін у державі, по­ширення національної символіки; порушення про­блем стану української мови та культури Спілкою письменників України тощо).

— Видання перших неформальних газет та жур­налів («Вибір», «ВільнаУкраїна», «Український вісник», «Літературнагазета» таін.).

— Виникнення нових громадських об'єднань (То­вариство української мови ім. Т. Шевченка, історико-просвітницьке товариство «Меморіал», сту­дентське об'єднання «Громада», клуб «Спадщи­на», асоціація «Зелений світ» та ін.).

— Відновлення роботи Української Гельсінської Спілки.

— Активізація руху національних меншин (виник­нення національно-культурних товариств, повер­нення депортованих татар до Криму, надання авто­номії Криму в результаті референдуму 1991 р.).

— Відродження заборонених церков і релігійних конфесій (відновлення УГКЦ (1990 р.), відрод­ження УАПЦ (1990 р.), повернення культових споруд віруючим, видання релігійної літератури).

— Розгортання робітничого руху. Шахтарський страйк у липні 1989 р. охопив півмільйона гірників, його особливостями були висока організація, створен­ня страйкових комітетів і робітничих дружин, висування поряд з економічними політичних ви­мог — відставка місцевого партійно-радянсько­го керівництва та ін.; робітничий страйк відбувся у Донбасі в листопаді 1989 р., страйкарі вимагали відмінити 6 статтю Конституції СРСР, дозволити вільне створення політичнихпартій та рухів, за­боронити суміщення партійних і державних посад тощо.