<<
>>

Становлення органів захисту радянської влади

Більшовицька влада, зруйнувавши залишки попередніх судових та правоохоронних структур, велику увагу приділяла створенню органів захисту власного режиму.

Постановою уряду "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 р.

створювалися дільничі, повітові й міські народні суди, вироки й рішення яких були остаточними і не підлягали апеляційному й касаційному оскарженню. Спори із земельних, цивільних, трудових справ, відповідно до постанови уряду від 20 січня 1918 р., передавалися на розгляд позасудових та громадських органів: селянських земельних комітетів, примиренських камер, житлових камер, відділів праці місцевих Рад тощо.

Відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 р., система народних судів була реорганізована. На базі дільничих судів створювався єдиний народний суд, повітові й міські суди скасовувалися. Як касаційна інстанція скликалися ради (з'їзди) народних суддів повіту (судового округу).

Положенням РНК про народний суд від 26 жовтня 1920 р. запроваджувалися постійно діючі губернські ради народних суддів у складі: голови, його заступника, 2-5 членів, яких обирали з'їздом народних суддів.

Кримінальні справи народний суд розглядав колегіально у складі народного судді та двох або шести народних засідателів, яких обирали відповідні ради чи виконкоми. Для кандидатів на посаду народного судді вимагався досвід політичної роботи. У народних судах створювалися колегії правозаступників (адвокатів), персональний склад яких обирали відповідні Ради та виконкоми.

Функція придушення опору диктатурі пролетаріату покладалася на революційні трибунали, які створювалися по одному на губернію. На розгляд трибуналів передавалися справи про контрреволюційні злочини, шпигунство, посадові злочини, спекуляцію, а з 1920 р. також справи про бандитизм, розбій, крадіжки тощо. Відповідно до Положення про революційні трибунали від 23 січня 1918 р., вони діяли за спрощеною процедурою.

Щоправда, передбачалося здійснення попереднього слідства особливими народними слідчими, функцій обвинувачення — обвинувачами, захисту — правозаступниками. Кількісний і персональний склад членів трибуналу визначався губвиконкомом, але не менш як 15 осіб. Справи розглядалися у складі трьох, а з березня 1920 р. — п'яти членів трибуналу. У квітні 1919 р. було створено Верховний касаційний суд, який розглядав скарги на вироки трибуналів, а наприкінці травня 1919 р. — Верховний революційний трибунал, який діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості.

Для боротьби з контрреволюційними, військовими та іншими злочинами у Червоній Армії створювалися військові трибунали, порядок діяльності яких визначався Положенням про особливі військові трибунали від 11 грудня 1918 р.

Особливу роль у боротьбі насамперед з політичними супротивниками більшовиків відігравала створена за прикладом РСФРР декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України 3 грудня 1918 р. Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, саботажем та посадовими злочинами (ВУНК). Хоча формально ВУНК створювалась як відділ Наркомату внутрішніх справ, а у 1920 р. була підпорядкована РНК УСРР, реально відбувався процес її перетворення у своєрідну репресивно-каральну структуру більшовицької партії. Діяльність ВУНК значною мірою спрямовувалася Всеросійською НК, яка безпосередньо підпорядковувалася ЦК РКП(б).

У 1917 р. Ради робітничих депутатів почали створювати загони робітничої міліції. Основним її призначенням на цей час було запобігання спробам контрреволюційного перевороту. Однак у своїй практичній діяльності загони міліції займалися охороною заводів і фабрик, підтриманням громадського порядку в містах, боротьбою із злочинністю, робили обшуки в осіб, які займалися спекуляцією, тощо. Реорганізація цих загонів у відділи міліції при військово-революційних комітетах розпочалася наприкінці 1918 р. Відповідно до декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 5 лютого 1919 р., здійснювався перехід до штатної радянської міліції у республіканському масштабі. В її структурі поступово утворилися карний розшук, загальна, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова, морська служби. На підрозділи міліції покладався обов'язок підтримувати порядок у містах і селах, проводити невідкладні слідчі дії та вживати заходів щодо затримання злочинців у випадках вчинення злочинів, сприяти судовим установам у виконанні вироків. 30 березня 1920 р. при НКВС

УСРР було створено Головне управління радянської робітничо-селянської міліції.

Нагляд за виконанням законодавчих актів влади здійснювали також численні контрольні комісії, відділи, уповноважені. Чільне місце серед органів нагляду і контролю належало Народному комісаріату юстиції та його губернським, повітовим та міським відділам.

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України: Підручник. — К. : МАУП,2007. — 552 с.. 2007

Еще по теме Становлення органів захисту радянської влади:

  1. Системограма фахової освіти керівників в органах державної влади та управління
  2. Громадські організації та рухи.
  3. 4. 5. Традиції та новації виконавчої влади незалежної України
  4. ЗМІСТ
  5. Становлення радянської влади в Україні
  6. Становлення органів захисту радянської влади
  7. Формування основ радянського права
  8. Перша кодифікація радянського права в Україні
  9. Реформування судових і правоохоронних органів
  10. Судові та правоохоронні органи. Судова реформа
  11. РОЗДІЛ 2 ВИТОКИ РАДЯНСЬКО-ІРАНСЬКОЇ СПІВПРАЦІ
  12. Радянсько-іранські відносини у поза нафтовому секторі економіки
  13. Ідеологічні засади радянсько-іранських відносин