ЧАСТИНА ІНСТРУКЦІЇ413
Щоб ніхто не важився проти них, до кожного зосібна, від найбільших до найменших, на жодну помсту — ні державний маєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, а на остаток ніхто з приватних осіб, і взагалі всі несмаки, що тільки діялося у війну, все прийняти зобо- піль християнським серцем собі в забуття; ніхто не має замислювати один до одного ні явної, ні потаємної ворожнечі, помсти і практики.
До того ж усякі кадуки 414, як під тими, хто від зглонків 415 Запорозького війська, так само і під шляхтою, яка зв’язана із Запорозьким військом, і під духовним станом нашої грецької віри, від будь-кого випрошені як від початку війни, так і в ці літа, і в теперішні часи, всі огулом і кожен зосібна щоб були скасовані й обернені внівець, так щоб вони не шкодили нічиєму гонорові чи власності добр. A коли які ще будуть після скасування, то щоб їх було викинено з книг і щоб були скасовані вони публічним правом; так само, як усілякі листи та сеймові конституції, що суперечать вольностям нашим, Запорозького війська, і цілого народу нашого греко-русько- го, щоб були знесені й анульовані,— наші комісари повинні будуть про те упоминатися.
Запорозьке військо в Київському, Чернігівському й Браслав- ському воєводствах по той кордон, який буде встановлений і схвалений комісією, щоб лишалося без жодної одміни, як є тепер у королівських, княжих та всіляких дідичних, шляхетських, також у духовних землях, містах і селах. I щоб кожен козак жив спокійно та вільно в своїх власних домових хуторах, фільварках, млинах, ставах, полях, займищах, сіножатях і всіляких грунтах, також з варіння пива, куріння горілок, сичення медів і тримання корчем як у королівських, так і в шляхетських дідичних добрах в усіх трьох згаданих воєводствах без жодної від панів і їхніх старост перешкоди — про те належить нашим комісарам учинити постанови, і то для того, щоб не було завади козацьким вольностям і тим більше щоб міг грунтовно тривати між обома боками на вікопомні часи без порушення пожаданий мир.
Запорозьке військо потребує 416 омеження України в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах, виділення від Корони, яке замикається в тих воєводствах. A в тому омеженні щоб могли безпечно заживати вольностей і спокійно поширюватися в своїх добрах без перешкоди в чому б то не було всі полки Запорозького війська: Київський, Паволоцький, Браславський, Уманський, Кальницький, Подільський і Торговицький, які були відпасовані так само, як стародавні полки Чигринський, Черкаський, Канівський, Корсунський і Білоцерківський 41. B Україні ніколи не повинні бувати війська коронні та литовські, не мати собі жодних зимових, і не належатиме їм доправлятися хлібів у повітах, що до України належать. Також і сенатори вищеназваних українських воєводств, як і панове дідичі, не мають наїжджати на міста, містечка і села,
| 418 Акти: «з усенароддя». | що будуть у тому омеженні України, і не насилатимуть своїх слуг, але рік у рік кожен має дошукувати способу, щоб збирати через своїх висланих належний, згідно до зопільної ухвали й постанови, собі чинш зі своїх добр від посполитих людей. A коли б ті панове дідичі наїздили сюди, в Україну, то захотіли б через постійну свою нетерплячість виганяти козаків зі своїх добр або утискувати їх та примушувати до свого підданства й послушенства, а відтак, мир не може бути тривалий. Доми, хутори, фільварки і всілякі козацькі грунти від усіх загалом чиншів та податків, які потім мали бути ухвалені (щоб брати їх із посполитих) 418, цілком мають бути вільні як у королівських, так і в дідичних добрах. Самому ж числу козаків, що будуть усюди на Україні, либонь, має бути обмеження, однак це треба постановляти особливим придатком до конституції; щоб їх жодним звичаєм не тягали навіть до найменших панських послуг ні сам пан у своїх добрах, ні старости, ані жодні насланники; щоб, заживаючи всіляких вольностей, вони належали тільки до влади Запорозького гетьмана і віддавали своє послушенство у воєнних послугах гетьманові Запорозького війська. A коли козакові випаде їхати до Корони і до Великого Князівства Литовського у будь-яких справах, то щоб з нього не витягали жодних цел і мит по шляхах, перевозах, переправах і жодним способом його не обтяжувано і не затруднювано.Либонь, жодні коронні й Великого Князівства Литовського війська ніколи не мають уступати за кордон в Україну, однак коли б у межах України мала б бути якась війна від якихось ворогів, а гетьман іменем Запорозького війська потребував би допомоги, тоді коронні війська за першою відозвою гетьмана Запорозького війська до коронних гетьманів одразу повинні будуть йти на поміч гетьману і Запорозькому військові в такому числі, як це потрібно. I всі ті коронні помічні війська мають бути під рейментом гетьмана Запорозького війська, а після укоєння ворога зараз-таки мають з відома гетьмана Запорозького війська повертати з України на мешкання до Корони. Також охотні, комонні й піхотні запорозькі війська, що перебувають під рейментом запорозького гетьмана, як завше, стають на оборону пограниччя від ворога; і щоб мали за розпорядженням того-таки гетьмана Запорозького війська своє задоволення без будь-якої перешкоди в харчах і в одежі з королівських і духовних добр, що знаходяться в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах; належить умовлятися, щоб одержувати заплату з податку від людей тих-таки воєводств, згідно сеймової ухвали. Ha булаву гетьмана Запорозького війська щоб було конферова- но привілеєм Чигринське староство, також індукта зі всієї України без жодної ні від кого перепони як у добрах дідичних, так і королівських, і щоб це належало, з огляду на військові витрати як тепер, так і наступцям, гетьманові Запорозького війська. A на військові гармати мають іти заразом староства Лисянське, Корсунське, Богуславське. Обозному, також військовим генеральним суддям, осаулам, писареві, полковникам, полковим осаулам, сотникам та іншій старшині Запорозького війська щоб, згідно Гадяцької комісії, було призначено відсотково і надано на вічні часи річний королівський прибуток з інших староств українських, а не тих, що визначені на булаву й на гармати. Коли потрібно буде панові королю й Річі Посполитій явної послуги Запорозького війська в польський край, то не гетьмани коронні, великий і польний, але сам його милість король має прислати указ до гетьмана Запорозького війська. A тоді, коли треба буде йти на ту послугу далеко від українських кордонів, сам гетьман із Запорозьким військом за указом його милості короля не має бути витягнений з України, але поспішити повинна буде частина війська з наказним гетьманом. I в польських краях на тих послугах або в будь-яких місцях, куди буде повернено, повинна доходити тому вій- |
ськові з ласки пана короля особлива плата за ті послуги, а коли ту послугу відправлять, вільно буде їм знову бути відпущеними до своїх домів, на Україну, без найменшого присилування.
423 П. Дорошенко не хотів щиро миритися, розуміючи, що між Польщею й Україною існують неперейдені протиріччя. Його переговори були не більше, як дипломатичною акцією. Права, про які виговорював П. Дорошенко, були полякам неприйнятні.
422 «Інструкція» на цьому не кінчається, вона має ще один, 24 пункт, в якому поставлено вимогу знести згадані два пункти і йдеться про знесення унії — щоб комісари стояли на цьому рішуче.
421 Акти: «не противлячись судейсько- му указу».
420 Пропуск у тексті. Акти: «в книгах постанов минулої конфедерації, яких ніколи не бувало й невідомо де взялися...»
419 Пропуск. Акти: «також і литовського війська не приводили, особливо в українські міста, що лежать на кордоні, вони мають залишитися вільні».
Так само, як просимо про зведення залоги Білоцерківського замка, коли буде повернено з московської влади на бік пана короля Київ, щоб не було там впроваджено жодного коронного й чужоземного війська 41^; про те наші комісари повинні будуть пильно домовлятися іменем Запорозького війська.
Терехтемирів і тамтешній монастир з усіма, що до нього належать, селами та грунтами має бути захований при гетьмані й Запорозькому війську на вічні часи.
Коли всі духовні та світські руського православного українського народу стани з гетьманом та Запорозьким військом оберуть пастором вільною елекцією київського митрополита, щоб було те потверджено. Іншого ж такого, якого не хочуть Запорозьке військо і всі стани православно-руські українські, жодним звичаєм щоб не ставлено на катедру Київської митрополії і щоб поза українськими межами нікому не допускано зватися київським митрополитом,— про те нашим комісарам належить пильно умовлятися.
Щоб свята Софія, катедральна церква, як й інші всі церкви й монастирі, що будуть у Києві та в інших місцях, згідно старожитних прав, лишалися в усіх своїх, кожній церкві й монастирю належних, добрах і грунтах без жодного порушення і ніхто щоб їх не забирав,— це стосується всіх монастирів і божих церков; комісарам належить про те пильно умовлятися.
Доглянуто [...] минулої конфедерації [...] 420 з жодної такої ради, два супротивні і шкідливі для віри нашої православної, греко- руської, не уніатської, пункти, що дозволяють уніатам чинити все зле, і порушувати народний мир, і віднімати гвалтовно церкви, монастирі і бенефіції церковні. Адже в першому пункті, що постановив оборону римського костела, є той придаток про обряд грецької й уніатської церкви, а на другому місці він є під титулом про релігію грецьку (другий доказ); ми не можемо аж ніяк сподіватися такого миру, не судячи про права 421 владицтва Перемиського і архімандрії Лещинської, найшовши, перш за все, в повіті Пінському й будь-де віддані уніатам церкви. Бо ми найменше хочемо через тих уніатських суб’єктів, що встановились, порушувати тепер (через таке написане завдяки їхній сваволі право) права їхньої милості короля, дані православній Pyci і апробовані повагою цілого з’їзду Річі Посполитої, а хочемо дати спокій святим монастирям, церквам і нашим духовним ...
До цього місця інструкція 422
Оті Дорошенкові посланці, Петрановський і Тарасенко, незабаром повернулися з Польщі і в Пилипівський піст прибули в Чигрин, а добре вивідавшися про всі польські пристрасті, донесли йому, Дорошенкові, що поляки, побачивши Дорошенкові пункти і побажання всього війська, вельми ними лишились уражені, і почали дихати таємним, схованим у їхніх серцях, гнівом, і відпровадили їх, Дорошенкових послів, ні з чим, відклавши комісію на інший час, а Дорошенка обіслали через тих його посланців одними тільки фіглями та листовними компліментами.
Дорошенко після такого звіту тих своїх послів, що повернулися з Польщі, як і з інших дій і таємно вивіданих з Польщі лядських намірів, добре зрозумів, що поляки не зичать і не хочуть учинити нічого сподіваного йому, Дорошенку, і всьому Запорозькому війську та цілій малоросійській Україні 423. Бо й за Богдана Хмельницького, й в інші минулі часи завше не дотримувалися вони свого і касували свої, чинені з Запорозьким військом, пакти та завжди давали оказії до війни й розору України, й наступали на неї по-ворожому. Так і тепер, знищуючи Підгаєцькі пакти, постановлені з Дорошенком і всім Запорозьким військом 1667 року, замислювали вони щось інше, старанно споряджаючи новий вій-ськовий апарат (після втрати під Глуховом) і проводячи по всій Польщі вербунки. He сподівався Дорошенко собі приязні та допомоги проти поляків і з російського боку, знаючи, що за минулими, постановленими 1667 року на тринадцять літ, договорами в Андрусо- ві тогобічна Україна лишилася відступлена від росіян полякам, і вважаючи, що російський монарх, пресвітлий государ Олексій Михайлович, задля нього й тогобічної України не порушуватиме тих Андрусівських тринадцятилітніх договорів з поляками і не захоче заступитися за тогобічну Україну (має-бо, перш за все, неусипне дбання, щоб достойно заспокоїти власні інтереси з поляками), почав радитися зі своєю старшиною, в який би спосіб міг би зберегти і захистити тогобічну, свого рейменту, малоросійську Україну від майбутнього лядського наступу і всеконечного розору. A після достатніх своїх нарад і порад домовився і постановив зі своєю старшиною лишитися нейтралістом знову, а тим часом, радий-не-радий, шукати собі приязні й протекції, а від поляків оборони в Оттоманської Порти 424, в чому він і не завівся, як буде висловлено про те далі. Втративши надію (з огляду на вищевисловлені дії) доступитися ласки в поляків і милості у великого російського государя, він, Дорошенко, таємно послав у Цариград до Порти, довідуючися, чи не може бути прийнятий з усією Україною під її оборону. I хоч це діялося у Дорошенка ховано, як вище казав, однак поляки відразу ж про те звідомилися й упали в страх та повний відчай втримати тогобічну Україну.
Про це П. Дорошенко думав і pa- (Див. приміт. 405).
424
ніше.
Портрет C. Разіна (20).
C. Разіна везуть на страту (20).
420 За вказівкою самого Величка грамота перенесена в належне їй місце — p. IX.
426 Рік не було проставлено помилково. Справа в тому, що в Росії рік тоді починався з 1 вересня, а на Україні — з 1 січня. Ми застерігали ще в коментарі до першого тому цього видання, що C. Величко, як то не дивно, цього не враховував.
427 Див. приміт. 293.
A на цьому боці Дніпра гетьман Многогрішний, після щасливих і нещасливих вищезгаданих промислів свого війська під началом Стрієвського, Ворошила та Кіяшка, встановився цілковитим гетьманом і не тільки одержав на те гетьманство потвердну собі грамоту від пресвітлого всеросійського монарха Олексія Михайловича, але й одержав особливу його ж, монаршу, милостиву і ласкаву до всього Запорозького війська і взагалі малоросійського народу грамоту, яка бажала всього добра й обіцяла вибачити за вину від зради, що виникла від Брюховецького, писано її 20 вересня в дев’ять цьогобічних полків. Вона має в собі таке [...] 425
Так що й полтавці тоді ж таки, зі згаданим полковником Гуджо- лом, одержали через осібну грамоту його монарше милостиве прощення і благословення за свою вину.
Ty монаршу грамоту я поклав тут, у 1669 році, дивлячись на дату в її спискові, що проставлена помилково тим роком перепису- вальниками 426. A коли придивився до справ, що висловлені в тій грамоті, то зважив, що її писано в малоросійські полки, взиваючи їх опам’ятатися і покоритися та обіцяючи їм свою монаршу готовність подати прощення за зраду, що сталася за Брюховецького не цього 1669, але минулого, 1668 року, тобто відразу після зради і смерті Брюховецького. Гадається, запевне, що й посли з Малої Росії, про яких згадувано, максаківський ігумен та генеральний обозний Забіла їздили після цієї грамоти від усієї Малої Росії на Москву з проханням прощення 427, яке невідмовно одержали за монаршою милістю, і тоді ж одержали благословення на вибрання після Брюховецького нового гетьмана, якого, тобто Многогрішного, і вибрали на Глухівській раді. Годиться отож тій монаршій грамоті бути покладеній у цій історії позаду, перед поїздкою до Москви, як про те казав вище, в році минулому 1668, біля такого знаку* A:[ + ] [Ч-] [ + ]. Я ж із необережності моєї, а більше через помилку давніших перепи- сувальників, поклавши її в цьому році, попереджую й прошу ласкавого читальника прощення в тій мірі, гадаючи, що взивано тією грамотою малоросіян до шукання монаршого прощення не після обрання на гетьманство Многогрішного, але після подання на прощення. Тоді ж подано й благословення на вибрання у Глухові нового гетьмана.
428 Повстання Степана Разіна було в 1670—1671 pp.
429 Степан Разін. Тут C. Величко переносить оцінку повстання («крамсци>- йик») із Пуфендорфа, абзац про Разіна він звідти просто переписав. Власна ж Величкова примітка йде далі.
430 Астрахань було взято 24 червня (за ст. ст.) 1670 p. Разін не брав Казані.
431 C. Разіна скарано публічно 6 червня (за ст. ст.) 1671 p.
432 Це було в 1663 p. Його загін складався з донців і запорожців.
433 X в а л и н c ь к e м о p e — Каспійське море. Ha узбережжя Каспію проти Ірану C. Разін ходив у 1668—1669 pp.
434 П e p c и д а — Іран.
Того ж 1669 року 428, за Пуфендорфієвим свідченням (на листі 406), повстав з Дону донський козак і крамольник Стенька Рази- нов 429 з подібними до себе легковажниками донцями і, прибравши значну частину війська, велике наніс своїм бунтом утяження Російському царству, відібравши від нього під свою владу Астрахань та Казань 430 і розоривши численні московські деревні. Але через недовгий час був росами пійманий і взяв достойну за своє злодіяння кару431. A ті країни, що Разін був підкорив собі, знову повернулися до достойної царської влади.
Розповідається ще від старих руських людей, що той крамольник Разін був високого зросту й красної вроди, щедро наділений у силі й мужності; він спершу воював на Азовському морі з донцями
• 439 · .r 433
супроти турок і татар , потім з персидами на Хвалинському морі і чинив іншим тамтешнім народам численні капості й розбої. Заплинув навіть по тому Хвалинському морю і в саму Персиду 434 і повернув звідтіля назад з превеликими й пребагатими користями. A завівшись отакими гараздами, збунтувався був супроти свого владики, московського государя, перед яким, спіткнувшись на своїй фортуні, тяжко впав й остаточно погинув.
Про новий лядський винахід на біду тогобічної України з універсальним дозволом вибрати собі другого гетьмана; про лядське до того схилення і про вибрання в Умані гетьманом Ханенка; про лядську пропозицію Ханенкові послати послів на комісію; про розділення тоді Малої Росії на три частини; про Дорошенковий гнів супроти поляків і про повторну виправу послів do короля з проханням остаточної резолюції на свою минулорічну інструкцію; про королівську невдячність до тих послів і про їхню виправу назад до Дорошенка з пропозицією вчинити комісію в Острозі; про виправу від короля до Острога комісарів з інструкцією і про їхнє там замеш- каннЯу начебто задля Дорошенкових комісарів; про Дорошенкове мале дбаня навзаєм щодо тієї комісії; про звідомлення його про ту комісію; про побажання від комісарів інструкції, що їм Ti даноу і про прислання від них Дорошенкові не списку, а власної коронної інструкції при печатці; про вигадливі Дорошенкові торги з комісарами; про затримання в Острозі й відправлення ні з чим його посланця; про двох посланців від Дорошенка в Острог з проханням до комі- 435 A p м и c т и ц і ю м — акт пере- сарів, щоб дали на письмі армистиціюмА?>ъ\ про прибуття в Острог МИР Я· Ханенкових послів і про довершення там їхньої комісії з коронними
комісарами; про виїзд ні з чим з Острога до Дорошенка його посланців і про роз’їзд із Острога обидвох, польських і Ханенкових, комісарів; про небезпеку Дорошенкові від поляків і Ханенка; про його остаточне піддання через послів під турецьку протекцію; про прийняття його в ту протекцію і прислання до нього нарошного посла зі значними подарунками, військовими клейнодами, утвердженням на Чигринському з усією Україною гетьманстві та з обіцянкою, що дадуть йому бажану оборону від усіх загроз; про субмісію й синівство Дорошенкове до Турецької Порти; про королівську апробацію і сеймове потвердження Острозької комісїі з Ханенком і про розсилання їі в усі тогобічні полки при особливих універсалах; про королівську письмову відповідь та вимовлення, учинені на Дорошенкову інструкцію, надруковані і прикладені наприкінці тої-таки Острозької комісії і тут подану; про відпуск із Чигрина турецького посла і про Дорошенкове прохання через нього собі янчарів і ханської допомоги; про теу що Дорошенко відбирав по містах Острозькі комісіїу які розіслав Ханенко, і про польське військо, прислане Ханенкові; про тиранське нахилення Кіяшком під реймент Многогрішного Лубенщини та інших міст, що трималися Дорошенка; про пагубу тим містам і селаму яка була від Дорошенка, тощо.
оку від створення світу 7178, а року, відколи спустився в ньому у діл поганого світу з гори святого Сіона дорогий Камінь, 1670. Після нещасливої минулорічної української револю-
ції лихо ще раз розпоширює свої сіті через високодумні лядські й козацькі голови на крайній занепад і розор тієї ж бідної козако- руської вітчизни, тогобічної України, і подає нових способів Дорошенкові, щоб її обороняти, а полякам її відбирати. Адже поляки, довідавшись про таємну Дорошенкову посилку до турків, упали у відчай, як казав вище, щодо тієї України і, знамірившись хоч би за вогонь від неї триматися, зажили такого способу, що заслали в Бра- славль, Немирів, Умань і в інші тамтешні міста та повіти свої універсали з дозволом козакам обрати й поставити за своєю волею нового гетьмана, обіцяючи їм, козакам, і всьому взагалі тамтешньому ко- зако-руському народові повернути їхні колишні права й вдарувати всілякими вольностями 436. Той простодушний народ легко прихилився до таких лядських оман і, відкинувши від себе зовсім свого гетьмана Дорошенка, що схилявся до турецької протекції, на своє неждане бідство й запустіння, бажаючи неодмінно лишатися під християнським польським монархом, вибрали й постановили собі в Умані другого тогобічного гетьмана — Михайла Ханенка, значного
439 3 самого початку було ясно, що переговори не приведуть ні до чого. П. Дорошенко поставив умови, які Польща не прийняла, гетьман же не міг прийняти польських умов, бо полякам найбільше хотілося повернути панів на Україну, чого рішуче не бажали козаки.
440 Петрановський і Тарасенко їздили на сейм наприкінці 1670 p.
438 B Острог, де вже велися переговори з Дорошенком.
M. Ханенко. Малюнок з Літопису C. Величка (19).
436 Вибір Ханенка гетьманом спершу не був акцією польського уряду, це була ланка в русі П. Суховія проти Правобережжя. Ha Ханенка поляки почали робити ставку в др. пол. 1670 p. Універсали розіслано наприкінці 1670 p.
437 Перед гетьманством M. Ханенко був уманським полковником. Його вибрано гетьманом 23 липня 1669 p. на раді суховіївців, на якій П. Суховія було скинуто. П. Суховій залишився генеральним писарем при Ханенку.
437
уманського військового товариша
Лядські посли, що були в Умані при тому постановленні, либонь, потвердили його, Ханенка, королівським та всього сенату іменем на тому уманському гетьманстві, однак запропонували йому, щоб він присилав своїх послів і комісарів у Польщу на комісію зі своїми і всього козацького війська побажаннями 438; вони мали з’їхатися з польськими комісарами на тому місці, яке буде визначене від короля та цілої Річі Посполитої, де домовлять і постановлять пакти на свою і загальнонародну користь.
Від отакої дії й такого становища єдина, що лежить пообабіч Дніпра, Мала Росія, бідна й занепала козако-руська вітчизна, розділилася того-таки 1670 року та всеконечний свій занепад і запустіння на три гетьманства і три частини, а єдиної матері брати за приводом пошкоджених на розум владолюбців, колишніх і тодішніх своїх гетьманів, стали поміж себе ворогами і вже не слухали євангельського слова: коли розділиться дім, то від того й запустіє.
Коли ж Дорошецко запевне звідомився про нового лядського гетьмана в Умані Ханенка,роз’ярився тим більше і до решти відсік свою від поляків приязнь . A бувши обнадіяний від Турецької Порти сподіваною протекцією, либонь, уже мало стояв за лядську до себе ласку, знаючи запевне, що як двом котам, згідно прислів’я, в єдиному міху, так і двом гетьманам на одній тогобічній Україні важко й неможливо поміститися. Однак, ще випробовуючи їхні наміри, вдруге виправив у Польщу з листом своїх послів, військових осаулів Петрановського й Тарасенка 44°, наказавши їм допроситися
від короля й Річі Посполитої цілковитої резолюції на свою минулорічну інструкцію. Ti Дорошенкові посли були тоді королеві й сенаторам, либонь, небажані, бо король і сенатори мало вже дбали про . (Див. Дорошенка, поставивши нового козацького гетьмана Ханенка 441, однак, згідно минулої своєї декларації про виправу комісарів до Острога, вчиненої першим Дорошенковим послам, одправили тих Дорошенкових послів без забави, сказавши через них Дорошенкові, що незабаром будуть прислані до Острога для відправлення комісії, якій належить задовольнити Запорозьке військо, польські комісари. To щоб і Дорошенко, запропонували вони, зволив присилати на ту комісію своїх комісарів.
443 Яна Собеського.
442 Прізвища не проставлено.
441 Акція з середини 1670 p приміт. 436).
Одправивши тих Дорошенкових послів, незабаром, тобто тридцятого березня, було виправлено до Острога польських комісарів, але не так для Дорошенкового, як для Ханенкового задоволення, відібравши належну до своєї комісарської функції інструкцію при коронній печатці від свого пана, короля Михала. A прибули до Острога ті польські комісари в останніх числах квітня і кілька місяців чекали там на комісію послів від Дорошенка. Але Дорошенко, зрозумівши з реляції Петрановського й Тарасенка, що повернулися з Польщі, лядську до себе незичливість й оману, мало дбав, як сказано вище, про лядську ласку й комісію. Він, більше фіглюючи і вивідуючи про їхні настрої, написав був через свого першого посланця в Острог Якова Корбача до комісарів, питаючи, чи мають польські комісари цілковиті повноваження від Короля й Річі Посполитої на чинення комісії. Через повторного посланця писав Дорошенко в Острог до комісарів, потребуючи від них копії даної їм інструкції під присягою і з забезпеченням, що та копія є правдива, без жодного придатку й уменшення.
Тоді польські комісари, не схотівши присягати на списку своєї інструкції, послали Дорошенкові через того його посланця автентичну інструкцію при королівській печатці, а собі лишили її список.
Ця інструкція, перекладена з латино-польської мови на козако- руську, має в собі від слова до слова таке: