Старшинська рада в Чигирині. Змагання Дорошенка з Многогрішним
113
405 Це була чорна рада 22 березня на річці Росаві біля Корсуня. Ha неї прибули й турецькі посли: візир Mar- мут та паша Делівер. Ha раді були 500 правобічних старшин і близько 20 лівобічних, було також з осавулом 11 січовиків.
Ha цій раді П. Дорошенка обрано гетьманом обох боків Дніпра.406 Два козацькі полки. Полковник Г. Гамалія збирав козаків, щоб іти на Д. Многогрішного, йому послали на поміч полковника Казина з чотирма тисячами козаків. Після того були ще й менші посилки. До Золотоноші пішли полки на чолі з Головаченком. Полтавський, Миргородський і Гадяцький полки перейшли на бік П. Дорошенка. Ще пізніше пішло військо на чолі з I. Канівцем, Носом та Перебийносом (тисяча чоловік).
407 Стрієвський був у Д. Много- грішногобунчужним, 1671 p.— наказним переяславським полковником.
408 P о г и н ц і — село неподалік Ромен. Ha чолі війська Д. Многогрішного стояв полковник Кіяшко. Тут полонено полковника Канівця, загинуло 400 козаків із війська Гамалії.
409 Це вже було після взяття Умані П. Дорошенком. Татар було тисяча, але не кримських, а білгородських: кримські татари в цей час підтримували Cy- ховія й Ханенка. Пізніше сюди прийшло Дорошенкове військо на чолі з А. Дорошенком.
403 П л e в о c і я т e л ь — поширювач псевдовчення, шкідливих правил і злих наклепів.
404 Пропуск. Источники: «А рада відбулася, гетьмана вибрали, статті руками закріпили і перед святим Єван- гелієм обіцянку давали і цілували на вічне підданство. Березня в 6 день».
Печатка гончарного цеху. Київ (63).
манському уряді, нам, начальним людям, і війську посварних та бунтівських слів не слухати і не вірити ніяким плевосіятелям 403, і гетьмана нам, як старшим, так і війську, не покинути, і государсько- му ворогові не видати.
A що покладено в статтях, які писано і руками стверджено в Глухові при преосвященному чернігівському й новгородському архієпископові Лазарю Барановичу, при бояринові та білогородському наміснику князю Григорію Григоровичу Ромода- новському, при стольнику і полковнику, серпухівському наміснику при Артемові Сергійовичу Матвієву та при дякові Григорію Богданову і в статтях, постановлених попередніми радами, то те обіцяємося тримати до смерті. A коли в чому не втримаємо, хай покарає нас у душах, і в тілах, і в дітях, і в спадкоємстві нашому господь Бог нині і в наступні віки 404.Тогобічний гетьман Петро Дорошенко скоро одержав звістку про змалення свого рейменту і про постановления гетьманом замість Брюховецького згаданого Дем’яна Многогрішного, зараз на третій тиждень святого Великого посту, зібравши в Корсунь усю свою тогобічну старшину, чинив із нею раду 40 , у який спосіб скинути з цьогобічного гетьманства Многогрішного, а самому загеть- манувати на обидва боки Дніпра. Радив, однак, не інакше, тільки війною здійснювати той свій намір. Отак ворог, ненависник святого православ’я, прагнучи викорінити його братію і не задовольняючися минулими чварами та кровопролиттями, винайшов і подав владолюбним серцям спосіб до нових чвар та кровопролиття. Чи то через змноження беззаконня, чи висякла любов у багатьох, чи виросла й розширилася поміж братами заздрість і ворожнеча, після якої відразу настала поміж тією козако-руською братією нова, через війну, пагуба і змалення, а Дорошенко, допинаючись свого наміру, зараз по Великодні прислав на цей бік Дніпра певну частину свого козацького війська 40i і звелів йойу ласкою та гнівом відлучати від рейменту Многогрішного цьогобічні міста й народ, а прихиляти й присвоювати до свого гетьманства. A Многогрішний навзаєм, повстаючи супроти Дорошенка, виправив від себе з городовим військом наказного гетьмана Стрієвського, придавши йому в допомогу і два полки новозібраної на той час компанії з полковниками Кіяшком і Ворошилом.
Отой наказний гетьман Стрієвський 407 зійшовся з Дорошенко- вим військом під Рогинцями , при божій помочі розігнав його і сам, не повертаючись назад, зупинився зі своїм військом біля Ромна, і, сходячись на інших різних місцях в різні години того літа з Дорошенковим військом, мав воєнний чин.
Дорошенко, побачивши негаразди і несилу свого війська, закликав до себе значну частину кримської орди і виправив її на цей бік Дніпра до свого козацького війська, що було з Гамалією 409. Ця орда злучилася з тим Дорошенковим військом і пішла на Стрієвського до Ромна, але Стрієвський, провідавши про те і прагнучи дати їм належну воєнну зустріч, рушив і сам зі своїм військом від Ромна проти того Дорошенкового війська, не сподіваючись, щоб при ньому була орда. Отож у такій необережності й незнанні перед Другою Пречистою в перших числах вересня він несподівано зійшовсь у Глинському повіті під Новою Греблею з тим Дорошенковим військом та ордою і вчинив бій, в якому, бог так улаштував, його пересилено Дорошенковим військом і переможено так, що за малим не втратив він усього свого обозу. I коли б справний компанійський полковник Михайло Кіяшко не стягнув через свою справність того розгромленого обозу і не втримав при ньому решту війська, то, певне, мало б хто із того війська Стрієвського побачив би свою домівку. Бо наказний гетьман Стрієвський, бувши переляканий поразкою свого війська, відійшов беззвітно від нього і, тулячись там і там, од біди, що наступала на нього, врятував свій гетьманський гонор школярським титулом. Дорошенкове ж військо, козацьке й ординське, нічого більше не мігши вчинити решткам обозу
і війську Стрієвського, що лишилося під началом Кіяшка і яке міцно боронилося, повернуло з певними добутками та користями назад до Дорошенка, затвердивши під Дорошенковий реймент усю JIy- бенщину та інші нижні, що належать до Дніпра, сотні Лубенського полку. Про ці Дорошенкові дії довідалися запорожці й написали до нього такий свій лист 4,°:
411 Див.
приміт. 409.410 Лист піддається сумніву щодо автентичності, має він у собі й неточності самого C. Величка, однак зносини із запорожцями П. Дорошенко мав і з ними листувався. Але на раді в Чорто- млику 5 травня 1669 p. запорожці обрали на гетьмана таки П. Суховія.
Милостивий пане Дорошенку, цьогобічний гетьмане козацький!
Либонь, не хотілося нам, низовому Запорозькому війську, писати до вашої милості милостивого пана, однак через настале бід- ство й розор нашої вітчизни з причини твого владолюбства вимушені ми писати, а пишучи, дуже тому дивуємося, що ваша милість милостивий пан, бувши сином нашої малоросійської вітчизни, не по- синівському і взагалі непо-приятельськомучиниш із нею, оскільки лишившись пошанований від городової нашої братії високим гетьманським гонором, знищив те їхнє до себе добродійство і через свої гадані якісь прибутки й користі чи для марнотної, що зникає як дим, і шкідливої для душі слави цього світу, пнешся супроти всемогутньої божественної сили й волі, стати єдиним на обидва боки Дніпра гетьманом. I став допинатися того свого наміру з крайнім розором нашої вітчизни й з нещадним кровопролиттям та пагубою наших братів, прикликавши собі в допомогу на те пагубне для душі діло з Криму бусурманське татарське військо 4П,— цей ваш учинок не лише ганьби, але й прокляття гідний. Придивилися ми вже досить із минулих подій, після смерті славнопам’ятного покійного гетьмана нашого Богдана Хмельницького, до легковажних твоїх попередників, що були після нього, Хмельницького, тобі подібних владолюбців, губителів і розорителів нашої вітчизни, які для своїх власних приватів, а не для загального добра, також безсовісно кусилися на те саме, на що куситься тепер, подібно до них, із пагубою для душі й ваша милість. Але як і ті нічого більше не досягли, тільки звабили на себе всенародний плач і безперестанну всенародну клятьбу, так і ваша милість не інакших, можеш бути певен, тільки таких до себе, шкідливих для душі наступництв та людських проклять.
Очевидно, диявол, що завжди шукає людської погибелі, насіяв нам вас, таких гетьманів, як куколю до пшениці, що через свої привати й інтереси принаймні не вболіваєте про крайній занепад нашої вітчизни. Краще було б тоді для всенародної користі кожному з минулих гетьманів та й самому, вашій милості милостивому панові, задовольнятися своїми від Бога даними оброками, ніж шкідливо для душі, з розоренням вітчизни і винищенням братів наших шукати й допинатися того, що скрізь діюча божа воля заборонила зовсім і не допустила минулим гетьманам, і нині забороняє й не допускає і самій вашій милості. Про що ми, низове Запорозьке військо, бувши з’їдені жалем за за- непалу і яка до решти занепадає вітчизну нашу Малу Росію, пишемо до вашої милості милостивого пана це наше писання, пильно через нього посилаючи і гаряче просячи, щоб став (коли не послухав колишніх наших рад, то принаймні цього крайнього послухай) без розлиття в подальшому крові і розору вітчизни на тій умові, яку тобі господь Бог за своєю милістю зволив уділити. Пам’ятай до того ж, згідно святого писання: в у c і x д і л a x т в о ї x о c т а н- н є — т в о є, знай, що людина є смертна, тепер живеш, а на ранок жити перестанеш, і хоч би весь світ придбав би собі, але душу свою позбавив би вічної божої благодаті, то яка з того користь була б вашій милості милостивому панові, роздивися. Пропонуємо й лишаємосявашій милості милостивому панові всього добра зичливі приятелі й брати
Лукаш Мартинович, кошовий отаман з усім старшим
і меншим товариством низового Запорозького війська.
Із Запорозькоі Січі, 18 жовтня 1669 року
Дорошенко від того листа схилився радше до гніву, ніж до приязні і до ради запорожців, і, жодної ке вчинивши на той лист відповіді, почав ховати в своєму серці таємну до них озлобу, й чигав на їхнє винищення. A з польського боку щодо себе й України він, Дорошенко, нічого сподіваного собі, либонь, не чекав. Однак, пам’ятаючи відповідь та обітницю на свою супліку нового короля Михаїла, цю мають бути вислані до нього в Острог комісари, щоб поміркувати про справи Корони Польської з Запорозьким військом, згідно Підгаєцьких пактів, постановлених 1667 року, він виправив в останніх числах жовтня від себе до короля військових осаулів Петранов- ського й Тарасенка, давши їм цілковиту про все словесну інформацію і простору інструкцію на папері, якої, тобто інструкції, дісталася мені тільки одна частина, без початку й кінця.
Вона мала в собі такі від 1669 року пункти412.417 Пропуск. Акти: «і щоб не було в тому козакам ніяких перепон».
416 Пропуск. Акти: «для того, щоб не було перепон вольностям козацьким, а найбільше щоб міг бути на згадані вічні часи пожаданий твердий мир...»
412 До нас дійшло два варіанти інструкції: одна послана на сейм з Пет- рановським і Тарасенком, а другу послано з Вуяхевичем та Гапоновичем в Острог. Величкові потрапив до рук шматок другого варіанта. Звірено за виданням: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России.— СПб., 1878.— T. 9.— С. 196—206. Далі подаємо скорочено: Акти. Видано інструкцію 10 травня 1670 p.
413 Подаємо початок пункту, пропущений C. Величком, з якого тут починається документ. Акти: «Скільки не є шкод і переступів от Запорозького війська, государ король і Річ Посполита покладають, щоб те, заради Вічного миру, віддано й покладено у вічну непам’ять і щоб того ніколи не оголошувано і не згадувано. 1 щоб нам, війську Запорозькому, пообіцяли, щоб усякого чину люди, від найвищого і великого, не виключаючи як із війська Запорозького, так і від духовного чину, шляхетського й купецького, хто не є...»— і далі за текстом. Тут лише шматок інструкції. Спереду бракує сім пунктів. Інструкція, дана Тарасенку й Петра- новському, трохи різниться від Велич- кового тексту, її видано в жовтні 1670 p.
414 K а ду к — спадок бездідичний і без заповіту; право на такий спадок.
415 Акти: «члонки», тобто від складу Запорозького війська.