ДОДАТОК САМІЙЛА ВЕЛИЧКА ДО ПЕРЕКЛАДУ ДІАРІУША СЕМЕНА ОКОЛЬСЬКОГО «ПРО ВІЙНУ ГЕТЬМАНА ОСТРЯНИНА 3 ПОЛЯКАМИ 1638 РОКУ» 26

Побачивши і прочитавши, ласкавий читальнику, той діаріуш Окольського, перекладений з друкованого польського ²⁷ на слов’янську мову, відзначив у ньому я багато панегіричних речей і несправний переклад маловправного перекладача.

Прочитавши до кінця той діаріуш, пізнав я з нього і нещасливий кінець Острянинової війни з поляками, оскільки військо Запорозьке, не діставши божої милості в своїх бажаннях, не змогло повернути зброєю від поляків своїх стародавніх вольностей і мусило згодитися на трактати, постановлені в гирлі річки Старця біля козацьких окопів,— їх постановляв польний гетьман ²⁸. A остаточно потверджено їх волею й указом короля Владислава Четвертого і всієї Річі Посполитої. Відтоді протягом десяти років, аж до щасливої війни з поляками Богдана Хмельницького, замість козацьких гетьманів були начальниками над реєстровими козаками в малоросійській Україні лядські комісари та полковники, як це оповідається в кінці цього діаріуша. Першим комісаром був Петро Комаровський; постановлено і шість полковників, а саме: черкаського, переяславського, канівського, корсунського, білоцерківського та чигринського.²⁹.

3 жалісним серцем і те тут докладаю, що поляки були початком і виною всього зла і кровопролиття, бо як у минулі літа, так і цього 1638 року вони штовхнули через викрутного і шаленого свого товариша Геродовського на гнів та війну проти себе Запорозьке військо, що ясно подано в кінці Острянинового універсалу. Вони ж складають вини на бідних і простосердечних козаків, називаючи їх нестатечними і бунтівниками. He хочуть додивитися того в себе, адже, бувши охоплені сатанинською заздрістю самі, нанесли війною своєю багатьом навколишнім містам і провінціям (цісарським, поморським ³⁰ та іншим) численні біди й розор.

³¹ Сатисфакція — задовольнення, що дається ображеному тим, хто образив.

³² Очевидно, мається на увазі здобуття донцями й козаками Азова (Озова) в червні 1637 p. Тоді між донцями й запорожцями були тісні воєнні стосунки.

³³ Дубас — човен з дубової колоди, дуб.

³⁴ Гуня пішов за російський кордон.

³⁵ Відбувалася 9 вересня в присутності гетьмана Потоцького.

³⁶ Тобто з Романом Половцем, Іваном Боярином, Іваном Волченком.

³⁷ Каменецького каштеляна M. Гер- бурта, коронного стражника Лаща та ін.

відтято і знищено козацькою та кримською шаблею з козацької та малоросійської шиї, так само й устави їхні, лядські, складені на обтяження малоросіян,— це, читальнику, побачиш детально далі, при описі війни Хмельницького.

Корисніше було б полякам, коли б вони відкинули душею давнішню гордість та заздрість, зважали на королівські мандати і, не порушуючи давніх прав та вольностей Запорозького війська й малоросійського народу, затверджених королівськими привілеями, тримали б народ у добрій протекції та ласці, самі не гнітили та й іншим гнітити та ображати не допускали б, а ображених щоб задовольняли судом і сатисфакцією ³¹; щоб улагодили військо Запорозьке любов’ю та приязню, а кривдників і напасників людських, як отого згаданого Геродовського й інших, подібних до нього в шаленстві, щоб належно покарали. Тоді б дізнавали до себе навзаєм від усього Запорозького війська та народу малоросійського приязні й прихильності. Зваж-но, читальнику! Адже через це злобство і недогляд поляків, через бажання безчесної зарозумілості невдовзі після закінчення Острянинової війни (в протязі часу до війни Хмельницького), мало що досягши й натішившись, відстраждали з обох боків від воєнної зброї натуральним правом власні свої брати — кількадесят тисяч війська їхнього, лядського, і нашого, козацького.