ПРО ОСТРЯНИНА, ГУНЮ, ФІЛОНЕНКА TA ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

З’являють те короткі козацькі записки, як і діаріуш Окольсько- го, що Острянин, бувши перестрашений ляхами під Жолнином, покинув козацьке військо і, схопивши один бунчук, переплив з малою дружиною своєю там, під Жолнином, Сулу та й подався в Московську державу, власне кажучи, на Дон, оскільки донців він знав і дружив з ними — мав у минулому спільні військові промисли: на

• · · 3 9

полі і на морі .

Гуня з Філоненком, почавши чинити трактат з польним гетьманом на Старці, в козацькому окопі, думали таємно і про себе, щоб не бути виданими козаками гетьману, як то під Лубнами видано Пу- тивльця, і заховати в цілості своє здоров’я. Через це, підмовивши на свій задум добрих молодців-козаків і друзів своїх кільканадцять з Філоненком, він, Гуня, звелів їм таємно й ховано, зовсім як належить до походу, з харчовим припасом приготувати один дубас ³³. Вчинивши таке, коли підмовлені козаки були вже готові біля дубаса, а трактат з польним гетьманом і козаками мав закінчитися через ніч, він, Гуня, з Філоненком, віддерши тієї ночі з деревця королівську хоругву та взявши булаву (бо зброю вже було внесено до дубаса), вийшов з окопу начебто оглядати розставлені від себе козацькі караули, а приспівши до приготованого човна, сів у нього з усією своєю дружиною і відплив на Низ, куди йому було потрібно ³⁴, понісши свою молодецьку голову від лядської кари, що мала впасти на неї.

Богдан Хмельницький в час Острянинової війни був значним реєстровим козаком, а після її закінчення на Старці вибрано його від Запорозького війська на Київській комісії, або раді³⁵, з іншим значним товариством ³⁶ до короля Владислава Четвертого і Річі Посполитої з даною йому інструкцією, перепрошуючи королівську милість та Річ Посполиту за переступ Запорозького війська і просячи колишньої милості та уваги для війська і всього малоросійського народу.

Б. Хмельницький. Гравюра Вауманса і Мейсенса

(32).

Тут, при постановленні на місце козацького гетьмана польського комісара, полковників, сотників, осавулів, поручників, тобто отаманів (про що говорить і діаріуш), постановлено чигринським сотником і Хмельницького. Bce інше про Хмельницького ДИВИСЯ B його діяннях, що почалися 1648 року з поляками.

До цього місця про Острянинові діяння.

³⁸ Інші дані: це було в 1639 після повстання Острянина.

Того-таки року від Різдва господнього за короля польського Владислава Четвертого друга значна частина низового Запорозького війська (перша була з Острянином) ходила з воєнним проми- p., вже слом на Чорне море ³⁸ великими човнами, що звуться по-козацькому липи, або дубаси, а по-грецькому моноксили,— це водні посудини, однодеревні, тобто витесані з одного дерева. B тому водному поході козаки, маючи з божої милості щастя, видерли турецькі міста Килію та Варну. Ta й у самому Цариграді, припливши до нього, випалили одне передмістя, вчинивши в ньому превелику тривогу й замішання;

⁴³ Півторакожух Kapno був спершу полковим осавулом. Робив напади на поляків зі степу. Інші історики, зокрема Д. Бантиш-Каменський, відносять ці події до 1642 p.

⁴⁴ Ha чолі з Вишневецьким Я.

³⁹ У 1640 p. татари нападали на Правобережжя. Ha Лівобережжя ходили в 1643 p. Можливо, тут ідеться про якийсь локальний факт, однак незрозуміло, чому їм мали виділяти стації, тобто давати утримання.

⁴⁰ Див. Додатки, приміт. 29. Полтавського полку тоді ще не було.

⁴¹ Олексій Михайлович вступив на трон 14 липня 1645 p.

⁴² Прогалина. Має бути: Владислав IV.

вони щасливо повернулися звідти у свій Запорозький кіш з великими здобичами та користями.

Року від створення світу 7149, а від Різдва Христового 1640, з того боку Дніпра, від Корсуня йшла під Переяславль орда ³⁹, і, як у Воронкові, місті Полтавського полку ⁴⁰, так і в інших містах та селах того-таки полку дано їм стацію. A на Україні тоді гетьманував польський комісар.

Року від створення Адама 7153, а від Різдва господнього 1644, почав царювати в Росії государ цар восьмий і великий князь Олексій Михайлович ⁴¹, самодержець всієї Росії, а в Польщі тоді королював [...] ⁴².

Року від створення світу, 7154, а від Різдва Христового 1645, з божого допусту через гріхи наші була по всій Україні велика саранча, і вчинила вона велику шкоду людям у хлібі.

Того-таки року, восени, на сьомий рік після Острянинової війни, так званий Полторакожух ⁴³ почав був пробиратися з козацьким військом від донської сторони. Щоб присмирити його, численні польські війська ⁴⁴ з реєстровими козаками ходили за королівським указом, запобігаючи своєму лиху від початку (було це взимку), аж до річки Мерли, шукаючи того Полторакожуха з його військом. Його вони не знайшли й не бачили (бо була то властива омана, посіяна поміж ляхів з козацького боку), повернулися назад до своїх домів вже 1646 року. Але що того року зима була дуже сильна і невиносна, то багато поляків через те, шукаючи Полторакожуха, і в своїх двох кожухах не втрималися при своєму житті, але записали собі там, біля Мерли, і на інших численних степових місцях, вічне посідання, бо померли на морозі.

Значні ж польські пани хоч і закінчили Острянинову війну, як хотіли, і наклали на вільний сармато-козацький і весь малоросійський народ ярмо нововигаданих своїх прав та утяжень, побачили, однак, і свої великі шкоди,— мали змалення воєнних людей, що

Портрет Π.

⁴⁵ Конецпольський С. помер 12 березня 1646 p.

⁴⁶ Могила П. помер 11 січня 1647 p.

⁴⁷ Ктитор — засновник, фундатор.

⁴⁸ B Успенському соборі.

Портрет Й. Тризни (47).

сталося від Острянинової війни. Вони поглядали на всі боки недремним оком, стережучись, щоб не запалилося, так само, як від Остря- нина, від когось іншого якесь зло і не вчинило такої ж шкоди в їхніх воєнних людях та в правах. Бо то звичайна річ: хто багатьох ображає і гнітить, мусить опасуватися і застерігатися від усіх уражених.

Того-таки року помер польський коронний гетьман Станіслав Конецпольський ⁴⁵.

Року від створення світу 7156, а від Різдва Христового 1647, в надвечір’я святого Василія ⁴⁶ помер, на немалий жаль усіх духовних і мирських малоросіян, православний архієпископ київський і всієї Малої Росії митрополит, воєводич Молдавських земель, кон- стантино-польський екзарх, архімандрит печерський, фундатор ла- тино-руських київських шкіл, ктитор ⁴⁷ Братської бібліотеки, преосвященний Петро Могила. Був він премудрий захисник і поширювач святого православ’я, бадьорий пастир словесного Христового стада, милостивий помічник бідних та жебраків і милосердний податель. Його поховано того-таки року, 9 березня, у Великій Києво- Печерській церкві⁴⁸.

Того-таки року на місце преосвященного Могили вибрано на Київську митрополію Сильвестра Косова, могилевського єпископа. Того-таки року вибрано й постановлено на Києво-Печерську apxi- мандрію Іосифа Тризну.

Того-таки року Зіновій Богдан Хмельницький втік з Чигрина до Запорозької Січі від лядських і підстарости Чаплинського напастей і почав війну з поляками, про що буде розповіджено детально нижче.

⁴⁹ «Космографія» C. Величка — остання літературна праця літописця, яку ми знаємо. Подаємо з неї «Передмову до читальника», де є цікаві біографічні дані Величка, а також переказується зміст збірника, частина «Війни домової» C. Твардовського в перекладі C. Савиць- кого. Перекладено за виданням: Летопись событий Самоила Величка.— K., 1864.— T. IV.— Приложения.— С. II—V; 1—84.

⁵⁰ Мається на увазі Флорентійський собор 1439 p., на якому було постановлено унію римо-католицької церкви з церквою провославною.

⁵¹ Ці слова свідчать про те, що переклад C. Савицького, можливо, дав C. Be- личку стимул перекласти цілу книгу C. Твардовського. До речі, в ній не три, а чотири частини. Отже, й сам переклад бул джерелом для написання Літопису C. Величком. Цікаво й те, що переклад C. Савицького значною мірою заповнює прогалину в першому томі Літопису, через що і вміщуємо його тут.