<<
>>

Універсал Хмельницького, посланий в усю малоросійську Україну, що лежить обіруч Дніпра 128, а також у далекі руські міста.

Зіновій Богдан Хмельницький, гетьман славного Запорозького війська і всієї сущої обіруч Дніпра малоросійської України.

Звідомляємо вам, усім українським малоросіянам, жителям міст і сіл обох боків річки Дніпра, духовним і мирянам, шляхетним і посполитим, людям усякого, більшого й меншого, чину, а особливо шляхетно уродженим козакам 129 і святим братам нашим, що мусили ми не без причини почати війну й підняти нашу зброю на поляків.

Це вже всім відомо, що ми перемогли поляків при всесильній божій помочі 8 травня під Жовтою Водою і 16 травня під

128 Тоді ще не було розподілу на Правобережну й Лівобережну Україну.

129 За Хмельницького козаків так не називали.

130 Дати універсалу погоджені, певна річ, з Величковими.

Корсунем 13°. Тепер, після цих двох виграних битв над ними, поляками, ми почули, що вони цим нещастям дуже розгнівані й роз’ятрені. Пани й князі біля Вісли й за Віслою не тільки вже стягають і з’єднують на нас численні свої війська, але й підмовляють, і побуджують на нас і пана нашого милостивого, ласкавого батька, найяснішого короля Владислава. I хочуть вони це зробити, щоб із силою своєю прийти в Україну нашу малоросійську, легко звоювати нас вогнем і мечем, розорити наші мешкання й обернути їх на порох і попіл. A нас самих хочуть вони одних вибити, інших у немилосердну неволю забрати, а решту спровадити у віддалені місця за Віслою. Так вони хочуть знищити й проковтнути славу нашу, завжди голосну й відому не тільки в європейській частині світу, але й в азіатських,

що лежать за Чорним морем, країнах. Ми ж постановилися в намірі нашому мужнім і безбоязним серцем та зброєю при божій помочі стати не проти милостивого пана свого короля, а проти гордих поляків, які мають за ніщо видані нам, козакам, і взагалі всім малоросіянам високоповажні привілеї, що зберігають і скріплюють наші стародавні права й вольності.

Для цього прийшли ми від Корсуня і стали тут, під Білою Церквою, військовим нашим обозом.

131 Від цього місця й далі — цілий вступ — безперечна вставка. Цей погляд взято від польських хронікерів.

132 У цьому місці дані універсалу трохи видозмінено повторюють дані самого Літопису (порівняймо відповідне місце B Літописі.— Ч. I, p. 2).

133 Багато хто з істориків вважає, що релігійний момент не грав визначної ролі на початку повстання і виник пізніше для ідеологічного виправдання повстання. Дуже влучно сказав про це польський історик Коховський, сучасник подій: «Не підійметься повстання, доки не вбереться в покрову релігії».

Ми пишемо до вас цей універсал, закликаючи і заохочуючи вас, наших братів, усіх малоросіян, до нас на військову кампанію. Передаємо вам це і сповіщаємо, що поляки народилися й пішли від нас же, савроматів та русів, і про це свідчагь їхні ж польські хронікарі. Отож були вони спочатку братами нашими, савроматами й русами, але мали велику пожадність до слави й душезгубного багатства і віддалилися від співжиття з нашими стародавніми предками. Вони взяли собі іншу назву (тобто ляхи й поляки), і заволоклися аж за Віслу, і осіли на чужі грунти і землі, які лежать між знаменитими європейськими річками Одрою та Віслою. Тим самим вони завдали шкоди багатьом навколишнім землям і державам німецьким, західним та північним, бо військовим і розбійничим чином в ті давні століття удерлися й загарбали, заволодівши, їхніми державами з тодішнім населенням. Потім, як минуло відтоді вже багато часу, вони розплодилися й примножилися у своїх поселеннях понад Віслою і за Віслою і, невдоволені згаданими вже людськими шкодами і здирствами, безпричинно й по-зрадницькому повстали (як колись Каїн на Авеля) на русів чи савроматів, тобто на своїх же з давнини природних братів 131. Це вчинили вони в 1333 чи 1339 році після Різдва господнього під проводом короля свого Казимира Великого, з тим іменем Третього 132,— тоді найбільше був умалений і ослаблений київський, та острозький, та й для інших русів істиний та природний наш князь.

Вони звоювали війною і привласнили через свою ненаситність достеменно наші зі стародавніх часів землі та провінції козако-руські, савроматійські від Поділля і Волох по Віслу і аж до самого Вільня і Смоленська. Мав наш край довгі й просторі кордони, включаючи землі Київську, Галицьку, Львівську, Холминську, Белзь- ку, Подільську, Волинську, Перемисльську, Мстиславську, Вітебську й Полоцьку. Вони, поляки,не тільки знищили і згладили на згаданих наших землях та провінціях ім’я наше славне козацьке, але, що найгірше й найбільше засмучує, запрягли вони всіх братів наших, роксолан, у невільниче підданське ярмо, відкинули нас від батьківської православної греко-руської душеспасенної віри і приневолили силою, звабили й підкорили гвалтом та багатьма нехристиян- ськими муками й тиранством до згубної унії та римського блуду 133. Вони зневажили всі привілеї й мандати перших князів та королів своїх польських, які схвалили і ствердили наше греко-руське благочестя, знищили їх і скасували супроти шляхетної політики й доброго сумління.

Але й цей шкідливий для душі, вабний на погибель, схизматиць- кий і нечистий учинок (що святе благочестя обернули на унію й честь козацьку перетворили в безчестя й невігластво) мало вдовольнив їхню заздрість і гордість. Вони зважилися, уже незалежно від королівської, пана нашого милостивого, волі, вигубити й викоренити значніших людей і козаків із найокраїнніших і останніх напівдиких наших земель (тобто з Чигрина, Терехтемирова, Переяславля, Полтави та інших україно-малоросійських містечок і сіл, що лишалися обіруч Дніпра). A ця земля — предковічна вітчизна наша, яка сяє правдешнім і несхитним благочестям від святого й рівноапостольного князя Володимира Київського, що просвітив Русь хрещенням. Вони хочуть заволодіти й самим простодушним посполитим народом нашим, і не тільки запрягти його в невільниче ярмо, але й навести на нього по своїй безбожній волі шкідливу для душі, супротивну правилам священних і святих отців наших унію. Ha це вже є певні факти й документи, адже багатьох козаків та міщан, братів

наших, пси, лядські дозорці, поїли, оскаржуючи їх перед панами, мер- зенними своїми фальшивими плітками і силкуючись, щоб їх карали на смерть, аби після того заволодіти добром і їхніми маєтками.

Це випало було потерпіти й мені, Хмельницькому, адже я був підданий небезпеці втратити голову свою від нечестивця й брехуна, чигринського дозорця Чаплинського. Ta, окрім того, вони, поляки, й віру нашу православну завжди лаяли й обпльовували, а наших благочестивих священиків, де можна й коли можна з найменшого приводу оганьблювали і лаяли, били й розкривавлювали, виривали й урізували їм волосся та бороди 134.

134 Факт більш риторичний, як фактичний. B останнє десятиріччя напруження релігійної боротьби значно спало, хоч бували й конфлікти. Найбільше конфліктів на релігійному грунті було тоді в Західній Україні та в Білорусії. Православна церква, очолювана П. Могилою, була тоді досить сильна.

Ми тут не будемо виписувати до решти, які чинено досі всім нам, малоросіянам, образи, пригноблення й розорення від поляків, та їхніх орендаторів, та укоханих факторів-жидів — ви про це добре знаєте й пам’ятаєте самі. Хочемо пригадати вам тільки те, що мали ви таку неволю від поляків, що не могли вже зійтися на якомусь місці, ѵна вулиці чи у себе вдома, вдвох чи втрьох.

,3° Під Кумейками воював з поляками K. Павлюк. Цікаво відмітити, що імені Павлюка не зустрічаємо в реєстрі українських гетьманів, що його склав Be- личко.

І3° Тут воював з поляками Д. Гуня.

,3 C. Томашівський вказує, що першого зазивного листа Хмельницького написано ще перед битвою під Жовтими Водами.

:38 Є дані, що Хмельницький під Білою Церквою брав до свого війська далеко не всіх. Селян відсилав «до плуга».

але й те поляки суворими своїми указами заборонили і, попри всьогосвітній звичай та політику, наказали були вам німотствувати. Цей-бо нестерпний тягар і це замикання вуст всемогутня божа милість допомогла нам і благословила відсікти й відімкнути, дякуючи зброї нашій, коли ми знаменито перемогли супостатів наших, лоляків, у двох вищезгаданих битвах.

Отож хай буде відтоді завжди хвалене і звеличене ім’я боже, що не зневажив бід і утисків, зітхань і сліз ваших, які пролили 4л проливаєте ви через поляків. A за те нас не судіть, що ми почали теперішню війну з поляками без відома й ради вашої всенародної, бо так учинили ми для більшої взаємної користі, навчившись обережності й кращого воєнного керівництва. Адже ми освічені прикладом колишніх гетьманів, наших братів, які воювали невдовзі перед нами з поляками під Кумейками 135 і в гирлі річки Старця 136. Вони-бо, перш ніж почати війну, розсилали до вас, в усю Україну, універсали і тим самим звідомлювали про свої наміри поляків. Тоді застережені тим повідомленням поляки могли, як належало, запобігти своєму злу й приготуватися, щоб пристосуватися і перемогти козацькі війська. Ми ж стереглися такого нещастя і затримали розсилання аж ось до цього нашого про війну з поляками універсального звідомлення 137. A тепер, щоб знали про те, всім вам, узагалі малоросіянам, доповідаємо і закликаємо та заохочуємо вас на військову боротьбу і на прийдешні битви з поляками. Кому мила благочестива віра, яку поляки переводять на унію, кому з вас люба цілість вашої вітчизни, малоросійської України, і шляхетна честь ваша, яку зневажають, знищують, вельми обсміюють і топчуть, хай той кожен, не як виродок, але як зичливий і люб’язний син своєї вітчизни, прибуде, вислухавши цей універсал із нашим ознаймуванням, до нас, у обоз під Білу Церкву, на добрих конях і зі справною зброєю, щоб разом з нами, за прикладом старовічних борців, славних і страшних для навколишніх сусідів предків наших, стати мужньо й безбоязно при всемогутній помочі божій проти поляків, наших руйнівників, озлобителів та супостатів 138. Бо коли не захочете допомогти нам у теперішній військовій боротьбі, а поляки нас переможуть, то знайте напевне, що вони вас усіх, малоросіян, без ніякого винятку та поваги за своїм давнім злим наміром зруйнують, спустошать і до решти сплюндрують.
A тих, що лишаться, і дітей ваших (як вище написано) захоплять у полон й одягнуть на вас вічну безнадійну одежу неволі. Краще вже й корисніше полягти нам від ворожої зброї на бойовищі за віру свою святу православну і за цілість вітчизни, ніж бути в мешканнях своїх, як невістюхи, побитими. A коли помрем на війні за благочестиву свою віру, то наша слава й лицарська відвага гучно проголосяться в усіх європейських та інших далеких кінцях землі. A дбання наше (тобто вмерти за благочестя) Бог винагородить нашим безсмертям й увінчає нас страдальчими вінцями.

139 Насправді ж під Білою Церквою був не тільки Тугай-бей, а й сам хан.

140 Тут і далі маємо повторення неточних фактів, які є в Літописі Величка.

He бійтеся, отож, поляків, ваші милості, шляхетно уроджені малоросійські брати наші! Хай би й найбільші були їхні війська, але станьте за благочестя святе, за цілість вітчизни і бороніть давні права та вольності разом з нами проти цих наружників і руйнівників, як ставали за свою правду славні борці (що уже засвідчено), предки наші, руси. Майте надію, що звільнитеся від теперішнього свого лиха і що в наших прийдешніх битвах із супостатами допоможе нам всемогутня божа благодать, бо цієї божої благодаті й зараз є певні знаки.

Перший — подвійна, вищезгадана, перемога над поляками.

Другий — щира прихильність усього низового Запорозького війська, завжди готового при всенадійній божій помочі допомогти нам; при нас уже й зараз є вісім з лишнім тисяч запорожців.

Третій — найясніший хан кримський з усіма ордами готовий також допомогти в нашій боротьбі з поляками; при ньому для кращої певності я залишив у Криму й сина свого старшого Тимоша. Ta й тепер при нас уже є чотири тисячі доброї військової кримської орди на чолі з мурзою Тугай-беєм, що їх дав нам

о · 1 ^Q

його ханська милість .

Четвертий — допомогли нам в обох битвах з поляками реєстрові козаки, брати наші. їх, числом п’ять тисяч, послали були коронні гетьмани з черкаським полковником Барабашем та німцями в байдаках униз Дніпром до Кодака проти нас 140. Вони віддали недруга вітчизни й лядського блюдолиза Барабаша й німців дніпровським глибинам і пристали до нас, слушно скасувавши ту свою присягу на вірність коронним гетьманам, що її перед тим як сісти в байдаки мусили вони дати у Черкасах, наче невільники й полоняни, під загрозою лядської зброї. Але в тому, що козаки зламали присягу, винні перш за все поляки, бо це вони, незалежно від королівської волі, зневажили права й вольності козаків та малоросіян, зламавши таким чином і свою присягу бути приязними й зичливими до нас, а також обіцянку заховати в нерушній цілості навзаєм учинені давні козацькі й малоросійські права та вольності.

П’ятий — дійшло навіть до того, що зламали свого присягу і з їхніх польських людей три тисячі драгунів. Вони були перед Корсун- ською битвою в передовій сторожі і, залишивши коронних гетьманів, добровільно приєдналися до нас, оскільки були покривджені в своїх заслугах. Крім того, вони зрозуміли корені ненависті, нещирості й озлоби своїх коронних гетьманів і всіх польських панів до нас, малоросіян, і що вони в своєму великому гнівному стремлінні хочуть зовсім викоренити й вигубити всіх нас і віру нашу православну. Отож вони розсудили за краще йти за нами, малоросіянами, бо ми маємо на своєму боці правду й істину і стоїмо за свої старожитні права й вольності, в той час як поляки, запалені ярою гординею, хочуть нас винищити.

Шостий — і від того може нам бути ласка божа і його всесильна допомога, що ми, маючи свою образу, почали війну з поляками не без відома й дозволу свого пана, його найяснішої королівської величності Владислава Четвертого. Він-бо в 1636 році, коли щасливо коронувався (ми були присутні при тому з Барабашем та іншим значним товариством Запорозького війська), за прикладом колишніх найяс- ніших князів та королів польських, своїх попередників, ствердив усі наші військові та малоросійські давні права й вольності, а також нашу православну віру новим своїм королівським привілеєм, красно писанім на пергамені, з підписом його власної руки і при зависистій коронній печаті. Він відпровадив нас, як батько, ласкаво обдарувавши кожного подарунками, а на прощання, коли ми були з королем на самоті, його величність сказав нам усно, щоб ми, як колись, поставили собі гетьмана і міцно стояли при своїх правах та вольностях, не даючи полякам їх топтати, і захищалися від них королівськими та іншими давніми привілеями.

A коли б польські панове та їхні дозорці не слухали тих привілеїв, то маєте, сказав його королівська величність, мушкет і

Водяні знаки на папері з Літопису C. Величка (9).

141 Одонацер (в іншому місці Opdo- натеру власне, Одоакр) — германський вождь з племені ругіїв, став королем в 476 p. н. e., фактично правив Італією, його підвищення вважається початком падіння Західної Римської Імперії.

142 Число не проставлено. Взагалі датування береться під сумнів. Ha той час Хмельницький не мав наміру воювати далі і хотів миритися з поляками (це, правда, могло бути й дипломатією). Крім того, 8 червня Хмельницький був у Черкасах, а 17 червня — в Чигирині, де наприкінці місяця відбулася великі рада. 3 іншого боку, 2 червня датується лист Хмельницького до короля, і писано той лист з-під Білої Церкви. До речі, деякі дані того листа збігаються з фактами Білоцерківського універсалу: описуються наруги польських урядовців над українцями, вимушена втеча козаків на Запорожжя, говориться про королівські привілеї, виправдання союзу з Кримом тощо. B «Історії Русів» датування універсалу інше — 28 травня.

Підпис Б. Хмельницького.— Факсиміле (13).

шаблю при боці, якою можете боронити свої права й вольності, що так зневажають їх поляки.

. Після того протягом кількох років, коли не припинялися польські злостиві здирства й крайні руйнування, ми з Барабашем знову писали через нарочних послів наших до його королівської величності, милостивого нашого пана Владислава. Відправляючи послів наших, він як словесно, так і в приватному листі своєму королівському, писаному до Барабаша й до нас усіх, козаків, повторив і потвердив те, що сказав був раніше, тобто,що маємо для оборони своїх прав мушкет і шаблю. Але полковник черкаський Барабаш (як уже повідомлялося), недруг і недоброзичливець нашій вітчизні, втаював, ховаючи в себе без жодної користі українським людям, як і це королівське милостиве слово, так і королівські привілеї. Він не дбав ні про вибрання козацького гетьмана, ні про звільнення всього україно-мало- російського народу від лядських бід. Тоді я, Хмельницький, взявши в поміч Господа Бога, піддуривши Барабаша, відібрав ті королівські привілеї і мусив почати з поляками збройну боротьбу. Але ми сподіваємося, що його королівська величність, його превисока персона не піде своєю війною на нас, оскільки почали ми цю війну з поляками за його королівським дозволом, адже поляки легковажили особу його королівської величності, не слухали його мандатів та наказів і насилали на Малу Росію безперервні руйнування та гніт. A коли король, голова всьому війську, не піде з поляками проти нас, то ми не хочемо лякатися польських панів і їхнього численного війська. Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір’ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п’ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтиць- кого, або Німецького помор’я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер141,— сталося це в 470 році після Різдва господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу! Це все пропонуємо й подаємо на здоровий розмисел ваший, братів наших, усіх узагалі малоросіян, і пильно й ретельно чекаємо, що ви поспішите до нас в обоз під Білу Церкву. Ha цьому зичимо від доброго серця, щоб дав Господь Бог здоров’я і наділив щасливим в усьому життям-буттям.

Даний в обозі нашому під Білою Церквою,

1648 рокуу червня, числа...142

Герб Б. Хмельницького з Літопису C. Величка (13).

Водяні знаки на папері з Літопису C. Величка (9).

143 Факт документами не потверджується. Але в рукописах XVIII ст. цей документ досить поширений, тоді як сам Літопис Величка відомий тільки в двох відписах. Цей універсал зустрічаємо в «Історії Русів», у зб. Туманського, Си- моновського, Маркевича. Його надруковано й окремо в V т. «Актов Южной и Западной России» з деякими відмінами від Величкового тексту.

144 Помилка. Раніше Величко писав, що Хмельницький рушив від Корсуня 27 травня (ч. I, p. 16), а тут каже, що стояв обозом під Білою Церквою з 9 травня.

140 Прибув сам хан. Потім хан з татарським військом покинув Білу Церкву і пішов до Криму.

146 Власне, військо було розпущене, розійшлося по Україні і включилося у всенародне повстання проти поляків. Сам Хмельницький у цей час залагоджував (через А. Кисіля) перемир’я й офі-

<< | >>
Источник: Самійло Величко. Давньоруські та давні українскі літописи. Том 1. Київ - 1991. 1991

Еще по теме Універсал Хмельницького, посланий в усю малоросійську Україну, що лежить обіруч Дніпра 128, а також у далекі руські міста.:

  1. Універсал Хмельницького, посланий в усю малоросійську Україну, що лежить обіруч Дніпра 128, а також у далекі руські міста.
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -