Первісні форми релігії як вираз архаїчних соціальних структур

Сукупність названих елементів утворюють форми первісних релігійних вірувань, зумовлених природними, виробничими, історичними та етнічними особливостями роз­витку окремих племен і народів.

Тотемізм, основні його форми. Сформувався він у процесі виникнення родового ла­ду, освоєння первісними людьми полювання і збиральництва як основних видів госпо­дарської діяльності. Родовий лад зумовив залежність людини від колективу родичів. А в умовах, коли полювання і збиральництво були основними видами господарювання, людина відчувала свою залежність від тварин. Ця залежність, будучи характерною осо­бливістю раннього матріархату, втілена в тотемізмі. Тварини і рослини, завдяки яким людина забезпечувала своє існування, ставали об’єктами поклоніння, що на перших порах розвитку тотемізму не виключало, а навіть передбачало їх споживання.

Тотемізм (англ. totemism) — це віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин, явищами природи. Дещо пізніше в тотемах первісні люди вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв’язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи вони називали іменами тотем­них тварин.

Спочатку тотемами вважали тільки тварин, які були об’єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) поклоніння поширилося на решту тва­рин, а в окремих народів і на рослини, природні чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

Тотемізм характеризують дві головні риси. Перша — це поклоніння не тотемічним духам, а двійникам тотемів. Воно виявлялося у молитвах (проханнях), танцях, табу, жертвопринесеннях, виготовленні зображень тотемів, спеціальних тотемних святах. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему, прагнення зовні бу­ти схожим на нього. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на анти­лопу-зебру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса — це дозвіл убивати і з’їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотем­ному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ставили перед мор­дою забитого родича-оленя посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили ви­бачення і бажали щастя духові оленя в країні мертвих.

З ритуальної точки зору тотемізм пов’язаний з великим комплектом нерідко довго­тривалих ритуальних дій. Так, серед австралійських аборигенів поширеним був обряд «інтігіума», покликаний сприяти розмноженню тварин, від чого, вважалось, залежить благополуччя роду.

Тотемізм є елементом усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в ін­дуїзмі, де багатьох тварин, найчастіше корову, вшановують як священних. Сліди тоте­мізму простежуються й у християнстві. Святий дух православні зображують у вигляді голуба, а Христа часто називають «агнцем» (ягням). В обряді ритуального з’їдання то­тема втілене християнське таємне причащання, під час якого споживання віруючими хліба і вина символізує споживання тіла і крові Бога.

Докладно описав тотемізм англійський етнограф Джеймс-Джордж Фрезер у двана- дцятитомній праці «Золота парость».

Фетишизм, його роль у первісному суспільстві. Як спосіб олюднення природи, фе­тишизм виник у ранньородовому суспільстві. Вперше він був виявлений у XV ст. пор­тугальськими моряками в Західній Африці. А першим його описав французький дослі­дник Шарль де Брос у праці «Культ богів-фетишів» (1760) на матеріалах вірувань африканських негрів, давніх єгиптян, греків, римлян. Елементи фетишизму присутні в релігіях усіх народів.

Фетишизм (порт, fetico — амулет, зачарована річ) — це віра в існування у матеріа­льних об’єктів надприродних властивостей. Загалом фетишизм можна охарактеризува­ти як поклоніння неодухотвореним речам. Фетишами вважають предмети, яким віруючі приписують надприродні властивості (здатність зцілювати, оберігати від невдач, забез­печувати успіх). Ними могли бути незвичайний камінь, шматок дерева, ювелірний ви­ріб, будь-який предмет, що чимось привертав до себе увагу. Часто фетишами ставали випадкові предмети, якими людина володіла в момент досягнення успіху. За допомогу фетишам дякували, за створені перешкоди їх карали, піддаючи тортурам. Якщо людину з якихось причин настигала невдача, ці предмети вона переставала вважати фетишами.

Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилюва­ла вплив на природу, то фетишизм наділяв чудодійними властивостями матеріальні об’єкти. Завдяки цьому до реальної корисності предметів додавали надприродні влас­тивості, пов’язані з допомогою й заступництвом щодо людей. Фетишам не поклоняли­ся, їх шанували. Серед учених побутує думка, що у фетишизмі в зародковій формі з’являється ідея Бога.

У сучасних релігіях фетишизм зберігся у формі поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та у вірі в талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами є, напри­клад, іконки, ладанки, кулони, слоники, іграшки, «щасливі» квитки.

Магія, її види. Витоки та особливості її першим дослідив Б. Малиновський у своїй праці «Магія, наука і релігія». Вивчення життя і побуту туземців тихоокенських остро­вів навело його на думку, що магія є діяльністю в умовах підвищеного ризику. Не впе­внена у собі людина, вдаючись до чаклунських дій, звертається за допомогою до над­природних сил.

Магія (грец. тадеіа — чаклунство) — це сукупність уявлень та обрядів, в основі яких віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне фетиші. За уяв­леннями магія посилювала вплив на природу, оскільки вважалося, що людина може змінити навколишній світ не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими сим­волічними діями — обрядами (надприродний шлях). Наприклад, мисливці деяких пів­нічноамериканських індійських племен ще в XIX ст. перед початком полювання на бі­зонів виконували ритуальний танець, вважаючи, що — це допоможе їм заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання. На цій підставі магію вважають за­родковою формою релігійного культу. 3. Фрейд стверджував, що магія походить з уяв­лень про «всемогутність думок». За методами впливу її класифікують на контактну (зі­ткнення носія магічної сили з об’єктом, на який спрямовано її вплив) та ініціальну (спрямована на недосяжний для суб’єкта магічної дії об’єкт).

Австралійські аборигени, наприклад, майже всі хвороби вважали насланими своїми недоброзичливцями, а тому були дуже обережними у спілкуванні з незнайомцями. Не менш сильною була віра, що магічними діями можна наслати біду своїм ворогам: у де­яких індійських племенах проколювали стрілами виготовлені їх фігурки, сподіваючись, що це станеться із ними.

Магічні дії виконували чаклуни, шамани, які, становлячи особливий прошарок, ко­ристувалися особливою пошаною. Згодом їх позиції були потіснені жерцями і священ­нослужителями, а ще пізніше їх піддавали гонінням. У середні віки чаклунство було поширене у формі білої (за допомогою небесних сил) і чорної (за допомогою пекельних сил) магії. Окремі елементи їх використовують і тепер. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів), а також у самостійній формі (ворожіння на картах тощо).

Аналіз анімістичних вірувань: основні підходи. Цей термін був запроваджений анг­лійським антропологом Е. Тайлором у праці «Первісна культура», який досліджував первісні вірування. На його думку, у процесі розмірковування над такими явищами, як сон, хвороба, смерть, переживанням галюцинацій первісна людина почала думати, що в її тілі перебуває душа, яка час від часу залишає його. Пізніше вона дійшла висновку про існування душі після смерті людини, про переселення душ в інші тіла, про потойбі­чний світ, про те, що предмети навколишнього світу, як і люди, володіють бажаннями, почуттями, волею.

Анімізм (лат. anima —душа, дух) — це віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать її життя, фізіологічний і психологічний стан. Анімізму властиве приписування якостей двійників матеріальним об’єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо, з часом процесам: хворобам, війнам, ковальській справі тощо. Це було спричинено тим, що давня людина розглядала об’єкти навколишнього світу, уподібнюючи їх собі, наділяючи їх, відповідно, почуттями, думками, волею. Звідси по­ходить її віра в існування духів могутніх сил природи, рослин, тварин, померлих предків.

Слов’яни менш могутніх двійників називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм є вірою в існування душ і духів. Прикладом анімізму є релігійні уявлення ескі­мосів Гренландії (XIX ст.) про те, що надприродні двійники були у всіх людей, дерев, звірів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у країні мертвих.

В анімізмі відбувається подальше роздвоєння світу: світ реальних об’єктів нібито доповнюється світом духовної сутності. У багатьох народів головними двійниками бу­ли душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. У бага­тьох народів побутувала думка, що за певних обставин двійника можна побачити, по­чути, відчути: уві сні — як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релі­гії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характеристики: форму, об’єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла.

Оскільки люди уві сні «бачили» й душі померлих, виникло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Вважалось, що країна мерт­вих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось зви­чайним продовженням реального життя. Так, за уявленням індійців-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих ганяється за душами лося і бобра. В окремих народів існува­ло уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, Диявола, ангелів, безсмертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Самостійно ані­мізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею помер­лого за допомогою блюдця, що крутиться).

Шаманізм і первісне чаклунство. Як форма релігії, воно теж є породженням віри в існування злих духів, намагання у спілкуванні з ними використати посередників. Вод­ночас воно є витвором певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочав­ся перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряддям, Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні. Необхідність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманстві. Шаманство (евенк, ша­ман — знахар) —це первісна форма релігії, що грунтується на вірі в можливість спілку­вання служителів культу (шаманів) з духами. Передусім шаманські обряди стосувалися лікування від хвороб, забезпечення успіху у виробничій діяльності. Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може вилікувати тільки шаман. До процедури лікування входили заклинання, пісні, танці, звернення до духів. Якщо після такого «лікування» людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголошу­вався злий дух, що вкрав душу хворого.

Шаманство характеризують:

1. Поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існування значною мірою або повністю здобували за рахунок ви­конання релігійних обрядів. Хоча в особі шаманів заявило про себе духовенство, церк­ви ще не було. Шамани не мали власної організації, а діяли в межах родоплемінних структур, підкоряючись ватажкам роду і племені.

2. Виокремлення головного об ’єкта релігійного поклоніння — шаманських духів. За уявленнями давніх людей, ці духи служили шаманові, виконували його волю, допома­гали пізнавати таємниці, билися зі злими духами.

3. Головна роль чоловіка в релігії. В уявленні тогочасної людини кількісно духів- жінок витіснили духи-чоловіки. Серед професійних служителів культу були й жінки, але з розпадом родового ладу їх ставало все менше.

4. Використання істеричних нападів як засобів виконання релігійних обрядів. У ба­гатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до нервових нападів, що при­зводило до психічних захворювань. Часто саме душевнохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільно корисної праці.

5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія ви­никла без будь-якого обману. І лише на стадії шаманства до несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збереження релігійності. Деякі народи Азії, Австралії та Америки й тепер перебувають під впливом шаманства.

В усіх сучасних релігіях існують елементи шаманства: професійні служителі культу, уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, що головні представники надприродного світу особи чоловічої статі, екзальтація тощо.

Інші форми первісних релігійних вірувань:

Землеробський культ. Сформувався він з розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому), коли основним видом виробничої діяльності було землеробство, яким займалися жінки. Залежність землеробства від природи і провідна роль жінки це дві головні особ­ливості землеробського культу, відображені в релігійних поглядах людей тієї епохи. Землеробський культ —це поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай. Типовий приклад його — релігійні погляди індіанців-ірокезів, які жили на те­риторії нинішніх канадських міст Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. вони вшановували чотирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза, які, за їх уявленнями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Крім духів-жінок, вшановували також духів-чоловіків, а саме сонця, дощу і вітру.

Землеробський культ як релігійну систему характеризують:

1. Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай вплива­ють Місяць і планети, тому поклонялися також їх духам.

2. Головна роль жінки в релігії. Землеробський культ — своєрідне жіноче вірування. Це виявилося у тому, що найголовніших духів зображали у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди виконували жінки. У деяких народів дозволяли важливі обряди виконувати й чоловікам, але за умови, що вони видаватимуть себе за жінок.

3. Людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських про­цесів, люди вважали врожай вдячністю духів за пожертвування, тому намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення.

4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди поміти­ли, що після «поховання» воно воскресає. Так зародилося уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

5. Переселення країни мертвих із землі на небо. Багато благ і прикрощів землеробам посилало небо: світло, тепло, дощ, вітер, сніг, град. Це породило уявлення про те, ніби­то духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих переселили із землі на небо. Са­ме тоді вперше постала ідея про життя душ мертвих у царстві небесному.

Землеробський культ широко представлений у сучасних релігіях. Серед християн­ських святих є покровитель землеробства (Георгій), повелитель дощу і грому (Ілля- пророк). Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлення про Богородицю: віруючі в сільській місцевості називали її покровителькою хлібів. Із землеробського культу прийшли в християнство свята Різдва Христового (в минулому — свято народження духу сонця) і Пасхи (в минулому свято воскресіння духу зерна).

Анімалізм, зоолатрія. Сформувався він під впливом тотемічних вірувань, постаючи в уявленнях про залежність буття роду загалом і кожної особи, що до нього належала, від магічної сили конкретних тварин і рослин. Саме з ними первісна людина прагнула мати якнайкращі стосунки і тому намагалася всіляко задобрювати їх. Анімалізм (лат. animal — душа), зоолатрія (грец. zou — тварина, latreia — служіння) — це сукупність вірувань і магічних обрядів, основу яких становило уявлення про тварин, рослин як по­кровителів роду. Інколи анімалізм поставав в уявленнях людей про вище буття богів, які, на їх думку, керували конкретними тваринами і рослинами.

Залишки анімалізму збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних і мо­нотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба).

Аніматизм. Його ще називають «преанімізмом». Вперше описав його англійський антрополог і релігієзнавець Р. Маретг, який стверджував, що анімізмові передувала ві­ра в чудодійну абстрактну силу, позбавлену фізичних властивостей. У різних народів ця сила називалася по-своєму. Найпоширенішими були назви «мана», «маніту», «нья- ма», «умойя», «мегбе». Головне для них було оволодіти цією силою, яка, вважалося, розподілена нерівномірно. Аніматизм (лат. animatus —уособлений, оживлений) — це перенесення психічних властивостей людини на природу, віра в існування абстрактної, безликої сили, яка визначально впливає на життя людей. За уявленнями, конкретні яви­ща природи, особи різною мірою були наділені маною, і від того залежали їх сила, ре­зультати господарювання тощо. Наприклад, спритна, сильна, приваблива людина мала її багато, а в нікому не потрібному предметі її не було.

Поширеність аніматизму в різних народів і на різних материках дало підставу для тверджень про його універсальність. Деякі елементи аніматизму збереглися і в більш розвинутих релігіях.

Первісні релігійні вірування відіграли певну позитивну роль у розвитку людства, внесли свій внесок у суспільний прогрес. Вони сприяли накопиченню знань і виробни­чих навичок, у них відбилися принципи колективізму, на яких була побудована первіс­на община, вони затверджували моральні норми, що єднали суспільство.

Проте релігійне усвідомлення світу не було єдиним у свідомості первісної людини. Поряд з ним уже існувало реалістичне, раціональне мислення, без якого було зовсім неможливо взаємодіяти людині з природою. Слід також зазначити, що анімістичні уяв­лення затемнювали пізнання реальних зв’язків у світі, первісна магія стримувала акти­вний вплив людини на природу, міфологія і культ предків породжували консерватизм.

Отже, питання виникнення релігії і характеристика первісних релігійних уявлень по­требують зваженого наукового підходу, який відкидає оцінювання цього складного іс­торичного процесу як помилки людства і знаходить йому раціональне наукове пояс­нення та достойне місце в історії людської цивілізації.

Теми рефератів

1. Табу в системі соціальної регуляції поведінки.

2. Види та принципи магії.

3. Інститут шаманізму і його роль у первісному суспільстві.

4. Тотемізм як форма самосвідомості людини.

5. Релігії Австралії.

6. Релігії майя.

7. Історія та релігія ацтеків.

8. Релігія в державі інків.

9. Релігія чібча-муїсків.

10. Релігії Океанії.

11. Назвіть, які вам відомі важливі релігійні ролі йоруба.

12. В чому полягає спільне І відмінне предків у йоруба і зуму?

13. Дайте загальну характеристику концепції примітивності.

14. Історія і космобачення в мезоамериканських релігіях.

15. Релігія ацтеків: дорога воїна.

16. Релігія майя: дерево світу, священні правителі і підземний світ.

17. Мезоамерика як Новій Світ: колоніалізм і релігійна творчість.

18. Основні розбіжності між шошонами і зуні.

19. Розкрийте зв’язок між верховним богом і духами в релігії шошонів.

20. Основні чинники виникнення і походження релігії зуні.

21. Дайте характеристику в загальних рисах релігії шошонів.

22. Охарактеризуйте в загальних рисах релігію зуні.

23. Релігія в первісному суспільстві.

24. Первісні культи, ритуали і міфи в їх сучасній інтерпретації.

25. Місце архаїчних вірувань в духовній культурі людства.

26. Особливості міфології, її значення в оформленні релігійних вірувань і уявлень.

27. Первісні форми релігії, їх характеристика.

28. Тотемізм і табу, їх характеристика.

29. Фетишизм та анімізм, їх характеристика.

30. Магія та шаманізм, їх характеристика.

31. Язичництво як система світорозуміння давніх цивілізацій.

питання. Завдання

1. Які функції виконував тотем в архаїчному суспільстві?

2. Чим зумовлено виникнення табу в архаїчних суспільствах?

3. В чому проявляється взаємозв’язок магії та релігії?

4. В чому полягає сутність анімізму?

5. Яка роль шамана в архаїчних суспільствах?

6. Назвіть основні мотиви в міфах народів Африки.

7. Основні релігійні вірування народів майя, ацтеків, інків.

8. Які важливі елементи релігійних вірувань корінного населення Океанії?

9. Архаїчні релігії Австралії. Дайте загальну характеристику.

10. Проаналізуйте релігійне значення громади зуму.

11. Які найбільш важливі релігійні ролі зуму?

12. Що значить термін «трансформація» і яким чином ця концепція допомагає зрозуміти важливі особливості релігії зуму?

13. Які відносини релігії і політики в релігійній системі зуму?

14. В якому сенсі можна говорити про різні рівні релігійної практики йоруба?

15. Коли, де і як розвиваються мезоамериканські цивілізації?

16. Чому релігію ацтеків можна пов’язати з «дорогою воїна»?

17. Як релігія ацтеків була пов’язана зі «словом мудреця»?

18. Які головні риси ацтекських храмів?

19. Яке значення мало людське тіло в ацтекський релігії?

20. Які основні риси американських індійських релігій?

21. Що являють собою деякі найбільш важливі релігійні обряди корінних американців?

22. Дайте характеристику світогляду індійців, показавши роль людини, тварини, духів і надприродних сил в рамках цього світогляду.

23. Порівняйте уявлення про світ з поняттями західних народів та іудео- християнською класичноортодоксальною традицією.

24. Якими були первісні релігійні вірування?

25. Які основні методи дослідження первісних релігійних вірувань?

26. Які функції тотемізму?

27. Назвіть основні види магії.

Тести

1. Релігійні вірування в архаїчному суспільстві зародилися:

а) 80 тис. років тому в) 40 тис. років тому

б) 70 тис. років тому г) 60 тис. років тому

2. Яка форма релігії відображала особливості світосприйняття людей у

3. Яка форма релігії відображала особливості світосприйняття людей у

1. Дюркгейм Е. Первісні форми релігійного життя. Тотемна система в Австралії. — К.: Вид.ПАРАПАН, 2002. — 428 с.

2. История религий: В 2 т. / Под ред. проф. Д.П. Шантеты де ля Cocce. — Μ.: Республика, 1997.

3. История религии: Учебник: В 2 т. / Под общей ред. И.Н. Яблокова. — Μ.: Вариант, 2002.

4. Кастанеда К. Учение Дона Хуана: путь знания индейцев. Яки. — Μ.: Русские словари, 1996. — 367 с.

5. Кастанеда К. Отдельная реальность. Продолжение бесед с доном Хуаном. — К.: Вид-во «Генеза»,1997. — 383 с.

6. Маррет Р. Формула Табу-мана как минимум определения религии // Мистика. Религия. Наука. — Μ.: Республика, 1994. — 459 с.

7. Мифы народов мира. Энциклопедия. — М.: Наследие, 1995. — 855 с.

8. Соколова 3. П. Животные в религиях. — СПб.: РХПИ, 1998. -536 с.

9. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М.: Политиздат, 1964. — 623 с.

10. Фрейд 3. Тотем и табу. — М.: Республика, 1997. — 459 с.

11. Элладе М. Тайные общества, обряды инициации и посвящения. — М.: ИФ РАН, 1993. — 484 с.

12. Элладе М. Шаманизм: архаические техники экстаза. — К.: Свгг Знань, 1999. — 52 с.

13. Рак М.В. Мифы Древнего Египта. — СПб.: Наука, 1995. — 487 с.

14. Религии мира: Справочник.. — М.: Республика, 1995. — 737 с.

15. Религиозные традиции мира: В 2 т. — М.: Республика, 1992.