Православна церква на українських землях під Польщею
Після Першої світової війни понад два з половиною мільйона православних українців, понад мільйон білорусів та близько 25 тис. росіян опинилися у відновленій Польщі, до якої крім Галичини, де домінувала Греко-католицька церква, увійшли Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя та частина українського Полісся —землі з переважним українським населенням.
ЦІ землі входили до складу Київської митрополії, коли вона була в канонічній підлеглості Вселенському патриархові, а 1686 р. разом з іншими українськими православними були насильно підпорядковані владі Московського патриарха.Єпископат Православної церкви в Польщі, за підтримки уряду, звернувся до Вселенського Царгородського патриарха з проханням про надання їхній Церкві автокефалії. Патриарх Григорій VII визнав право на автокефалію Православній Церкві в Польщі своїм томосом (декретом) 13 листопада 1924 р. У декреті вказувалося на незаконність передачі Київської митрополії під владу Московського патриарха 1686 р. і на недотримання Москвою зобов’язань щодо автономії Київської митрополії, що їх вона дала, перебираючи на себе юрисдикцію над нею.
Хоч Українська православна церква в Польщі була частиною Автокефальної православної церкви в Польщі, вона користувалася широкою автономією. Постійно зростали вимоги дальшої українізації Церкви на українських землях. 1932 р. було висвячено ще одного єпископа- українця — архімандрита Полікарпа Сікорського, якого призначено на єпископа Луцького, а архієпископ Олексій Громадський того ж року став керівним єпископом усієї Волинської єпархії. Під їхнім керівництвом Українська православна церква під владою Польщі стала фактично незалежною і швидко розбудовувала своє національне життя.
Живучи в римокатолицькІй польській державі, православні українці зазнавали тяжких утисків з боку влади і Римо католицької церкви. В останні місяці 1937 р.
розпочалася широка кампанія насильницького навернення до католицтва православних українців на Волині, в районах уздовж польсько-радянського кордону. Цю так звану «ревін- дикаційну» кампанію ревно провадив зі схвалення найвищих урядових кіл Корпус охорони пограниччя, нерозбірливий у найрізноманітніших обмеженнях, переслідуваннях і репресіях. Поляки мали на меті також полонізувати українське населення прикордонних районів, І з цією метою вимагали від усіх тих, чиї прізвища закінчувалися на -ський, -цький і -ич, щоб вони змінили у метриці національність на польську. Тим, хто був на це згоден, обіцяли різні пільги, і навпаки. Насильство об’єднало українське населення в рішучому спротиві сваволі й викликало численні протести з боку провідних українських діячів, зокрема українців — послів до сейму. Незважаючи на підтримку «ревіндика- ційної» акції владою, вона не принесла бажаних наслідків.Тоді поляки скерували свою увагу на Холмщину і Підляшшя. Влітку 1938 р. там розгорнулися жорстокі гоніння проти православних. За короткий час було зруйновано або спалено 115 православних церков. Здебільшого гонителі нищили і церковне майно, руйнували прицер- ковні цвинтарі. Брутальність державної поліції супроти безборонного населення не знала меж.
Це варварство викликало хвилю обурення у світі. Врешті-решт світовий розголос, а водночас міжнародна напруженість у зв’язку з експансивними кроками Гітяера примусили польську владу припинити гоніння православних. А у вересні 1939 р. після неповних трьох тижнів нациського бліцкригу Польща була окупована гітлерівцями.
22.12.
Еще по теме Православна церква на українських землях під Польщею:
- Православна церква в Україні під Литвою і Польщею
- Українська православна церква під владою Москви
- Українська православна церква під час Другої світової війни
- Українська автокефальна православна церква
- Українська православна церква за межами України
- Православна церква в першій половині XVII ст.
- Православна церква в українській козацькій державі
- Загарбання українських земель Литвою та Польщею у ХГѴ ст.
- Суспільний устрій на українських землях у складі Російської імперії
- Заява Українського клубу Польського сейму у Варшаві з приводу анексії Східної Галичини буржуазною Польщею (24 березня 1923 p.)