Гетьманування Івана Самойловича (1672-1687 рр.)

І. Самойлович був гетьманом усієї України.

Політика І. Самойловича

1. Підписав із Москвою Конотопські статті (1672 р.):

— гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди, особ­ливо з П.

— заборонялося допомагати П. Дорошенку в його боротьбі з Річчю Посполитою;

— гетьман не мав права карати та позбавля­ти старшину посад без згоди старшинської ради;

— були розпущені наймані гетьманські (ком­панійські) війська.

2. У 1674р. проголосив себе гетьманом усієї України, здійснив похід на Правобережжя проти П. Доро­шенка. Був змушений відступити під натиском турецько-татарської армії.

3. Організував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку підвладної Дорошенкові те­риторії.

4. У1676р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Пра­вобережжя.

5. Брав участь в обороні Чигирина від турецько-та­тарської армії (1677-1678 рр.) (див. «Політика Ю. Хмельницького», 50), в російському поході на Крим (1687 р.) під головуванням В. Голіцина, що завершився невдало.

6. За його правління (але без його участі) Москва і Річ Посполита підписали Вічний мир (1686 р.):

— кордон між Річчю Посполитою та Московсь­кою державою пролягав по Дніпру; Південна Київщина і Брацлавщина залишалися незасе-леною нейтральною зоною;

— Запоріжжя відходило Москві;

— за відмову від Києва Річ Посполита отримува­ла викуп у 146 тис. карбованців;

— сторони домовилися про спільну боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. Московська держава вступила до антитурецької Священної ліги.

Наслідки договору.Україна остаточно поділена на дві частини.

Після розорення Правобережжя Самойлович на­магався дистанціюватися від Москви, за що повторив долю Д. Многогрішного: за доносом старшини він був заарештований і відправлений до Москви, а звідти — до Тобольська.