22. Стан і розвиток культури в Україні в першій половині XIX ст.

Загальна характеристика

1) Відбувалося становлення української культури Нового часу.

2) Основні мистецькі напрямки — класицизм та ро­мантизм.

Класицизморієнтувався на античне мистецтво, йому були прита­манні простота форм і композиції, звернення до античної спад­щини, оспівування героїв.

Романтизм був реакцією розчарування у ідеях Просвітництва, стверджував неповторність людської особистості, прагнення до свободи і самовдосконалення, суперечність між надзвичайною особистістю та буденним оточенням.

3) Негативний вплив на розвиток культури справ­ляли відсутність власної державності, національ­ний гніт та імперські кордони, що ігнорували українські етнічні території.

4) У Наддніпрянській Україні проводилася політика русифікації та культурної асиміляції українців, здійснювана адміністративними примусовими за­ходами.

5) На західноукраїнських землях культурні проце­си зазнавали значного впливу німецької культури, що поєднувався з полонізацією в Галичині, мадяри­зацією в Закарпатті, румунізацією на Буковині.

6) Культурний розвиток галицьких і закарпатських русинів був тісно пов'язаний з діяльністю греко-католицького духовенства. Основні здобутки 1. Освіта.

— Початкова:в Росії — парафіяльні двокласні школи, повітові училища; в Австрії — еле­ментарні школи зі строком навчання від 1 до 4 років.

— Середня:в Росії — платні гімназії, до яких не приймали вихідців із кріпацьких сімей, нав­чання велося російською мовою; в Австрії — платні гімназії з німецькою мовою навчання.

— Вища:в Росії — Києво-Могилянська академія (закрита у 1817 р.), Харківський університет(1805р.), Київський університет (1834р.), ліцеї, що об'єднували гімназичну та університетсь­ку програми (Волинський, Рішельєвський, Ніжинський); в Австрії —■ Львівський універ­ситет, Реальна академія (1817 р.), Технічна академія (1844 р.). Викладання в Росії велося російською мовою, в Австрії — німецькою.

— Світове визнання здобула українська матема­тична школа: професор Харківського універси­тету Т. Осиповський уклав підручник з мате­матики, що мав велику популярність; М. Остроградський був членом багатьох світових ака­демій наук.

— Розвиток історичної науки: видання «Історії Русів» (1846 р.), «Історії Малоросії» М. Марке­вича, з'явилися перші історичні праці М. Кос­томарова. У Києві створено Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, у якій працювали Т. Шевченко, М. Костомаров.

— У Західній Україні працював Львівський інсти­тут Оссолінських(1817 р), що мав бібліотеку, музей, друкарню і впливав на поширення освіти, нау­ки та культури в регіоні. 3. Література і мовознавство.

— Українські автори писали як українською, так і російською, польською, німецькою мовами.

— Поширеними видами культурницької діяль­ності були збирання і публікація фольклор­них творів: М. Цертелєв «Досвід збиран­ня старовинних малоросійських пісень» (1819 р.); М. Максимович «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні»; альманах «Русалка Дністровая» (1837 р.). Учасники гуртка «Харківські романтики» (П. Гулак-Артемовський, І. Срезневський, Г. Успенсь­кий та ін.) збирали етнографічні матеріали Слобожанщини.

— Першу в Галичині граматику української мови підготував І. Могильницький.

— Професор Львівського університету І. Лав-ринський уклав 6-томний українсько-польсь-ко-німецький словник.

— Початок і становлення української поезії та прози; І. Котляревський (поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»), Г. Квітки-Основ'яненка (повісті «Маруся», «Конотопська відьма» таін., оповідання, дра­матургія).

— Найвидатніші автори — П. Гулак-Артемовсь­кий, Є. Гребінка (байки), М. Гоголь («Тарас Бульба», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» тощо), Т. Шевченко (збірка «Кобзар», 1840 р.), П. Куліш (повість «Михайло Чарнишенко», роман «Чорнарада», поезії). 4. Театр.

— Виникнення перших стаціонарних про­фесійних театрів у Харкові та Полтаві, де ста­вили українські п'єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І.

— Діяли аматорські театри, поміщицькі театри, де грали селяни-кріпаки.

— Видатні актори першої половини XIX ст. — М. Щепкін, К. Соленик. 5. Музика.

— Розвиток музичного фольклору (колядки, щедрівки, народні пісні й танці). Поширені

були народні ансамблі — троїсті музики (скрип­ка, цимбали, бубон).

— Кобзарське мистецтво; найвідоміший кобзар — Остап Вересай.

— Зародження української симфонічної музики (симфонія М. Овсянико-Куликовського на ос­нові українських пісень).

— С. Гулак-Артемовський написав першу ук­раїнську оперу — «Запорожець за Дунаєм». 6. Архітектура.

— Панування класичного стилю.

— Планова забудова губернських центрів (Полта­ви, Києва, Харкова).

— Відомі пам'ятки тогочасної архітектури — будинок театру в Одесі (архітектор Тома де Томон), дзвіниця Успенського собору в Хар­кові (архітектор С. Васильєв), Старий театр у Львові (архітектор А. Пихля, Я. Зальц-ман).

— Розвиток палацово-паркової архітектури (па­лаци К. Розумовського у Батурині, маєток Ґа­лаґанів у Сокирцях на Чернігівщині).

— Створення декоративно-пейзажних парків («Софіївка» в Умані, «Олександрія» у Білій Церкві, Стрийський парк у Львові тощо). 7. Живопис.

— Розвиток портретного жанру (В. Боровиковсь-кий, В. Тропінін, Т. Шевченко).

— Пейзажний живопис (І. Сошенко, Т. Шевчен­ко).

— Розвиток графіки (Т. Шевченко, серія офортів «Живописна Україна»).

Офорт — гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим | кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.