<<
>>

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4

Участь польського, російського та єврейського населення в розвитку системи поземельних відносин на Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. суттєво відрізнялась від впливу на нього переселенців-колоністів західноєвропейського походження.

Переселення на землі губернії польських селян та ремісників з Привіслінського краю, в якому були зацікавлені місцеві землевласники, отримало досить сприятливі умови для розвитку. На території Житомирського, Рівненського, Новоград-Волинського та інших повітів щорічно осідала значна кількість поляків, що заснували багато змішаних та виключно польських поселень – сіл, слобод, колоній та хуторів.

Найбільш прийнятною формою землеволодіння для польських переселенців була чиншова оренда. Хоч чиншові відносини були анахронізмом кріпосництва, певною мірою обмежували свободу користувачів землею, вони були економічно вигідними для останніх через невисоку орендну плату. Із середини 1880-х рр. стартувала реалізація чиншової реформи, що затягнулась до початку Першої світової війни. Реформування, що було сповнене масових бюрократичних зловживань, фактично не задовольнило інтересів більшості чиншовиків.

Розширення земельних володінь окремих волинських поміщиків-поляків після повстання 1863 р. відбувалось в умовах перманентної адміністративної та законодавчої протидії з боку російської влади. Певне пом’якшення урядової політики спостерігалось лише на початку ХХ ст. Хоча землеволодіння польських поміщиків зазнало значних втрат, їм все ж вдалося втримати у своїх руках майже половину колишніх господарств перед початком Першої світової війни. Натомість, чисельність польського населення в губернії за 50 років зросла у 2,5 рази завдяки притоку нових переселенців та високому природному приросту. Витіснити поляків з регіону не вдалося через значні розміри їх землеволодіння, а також через прогресивні методи господарювання, що слугували прикладом ефективної перебудови поміщицьких та селянських господарств під зростаючі потреби ринку. Польські поміщики, селяни та сільськогосподарські робітники, займаючи в основному вільні, необроблені землі, посприяли значному розширенню продуктивного земельного фонду губернії та здійснили вагомий внесок у соціально-економічний розвиток та культурне життя Волині.

Бажання витіснити з економічної системи Волині польських поміщиків визначило протекціоністський характер політики уряду щодо розвитку тут системи землеволодіння росіян. Серія законодавчих актів 1860-х рр. та подальших десятиліть сформувала надзвичайно сприятливі умови для переселення на територію краю поміщиків, чиновників державного апарату, різних службовців та вчителів російського походження. Також у Волинську губернію було дозволено переселятись росіянам-старообрядцям з різних регіонів імперії.

Практична реалізація русифікації системи землеволодіння Волині, що стала альфою і омегою політики царського уряду в регіоні другої половини ХІХ ст., виявилась надзвичайно складною і досить повільною справою, що наткнулась на опір поляків та небажання самих росіян переселятися на постійне проживання у полонізовану, віддалену від столиці губернію. Кампанія по колонізації Волині «особами російського походження», на яку було витрачено значну кількість часу, зусиль чиновників та коштів, не досягла більшості намічених результатів.

Зростання чисельності євреїв на Волині в першій третині ХІХ ст. відбувалось за рахунок поєднання переселенського руху та високого природного приросту. В подальші десятиліття притік переселенців був припинений на законодавчому рівні, вплив на еволюцію системи землеволодіння регіону справляло лише місцеве єврейське населення. Впродовж 1830–1850-х рр. значні зусилля царського уряду спрямовувались на заснування та розвиток єврейських колоній у регіоні. В середині ХІХ ст. залучення євреїв до землеробської праці було досить успішним. Через припинення урядових дотацій, слабку родючість наданих земель і відсутність тривких землеробських традицій серед євреїв в наступні десятиліття ці колонії швидко занепали, частина припинила своє існування. На основі наявних джерел констатуємо незначні успіхи розвитку єврейських землеробських поселень, досить низький рівень агрокультури та врожайності в господарствах колоністів і на початку ХХ ст.

Орендаторська діяльність єврейського населення у пореформений період набула значного поштовху для розвитку завдяки формуванню нових економічних відносин. З іншого боку, державна політика в єврейському питанні, яка набула чітких рис антисемітизму в кінці ХІХ ст., сформувала досить складні правові умови господарсько-економічної діяльності єврейства. Погіршення законодавчого клімату, втім, не завадило євреям Волинської губернії відчутно розширити площі орендованих земель та зосередити в своїх руках численні важелі економічного впливу в період, що розглядається.


<< | >>
Источник: ШМИД ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ. ЗМІНИ В ЕТНІЧНІЙ СТРУКТУРІ НАСЕЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН У ВОЛИНСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.. 2010

Еще по теме ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4:

  1. Методи дослідження
  2. 2.4. Загальнотеоретична характеристика правової системи Європейського Союзу
  3. Огляд історіографії
  4. Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літопис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця
  5. Списки літопису Самовидця. Видання літопису. Текст лІтопису. Мова літопису. Зміст літопису
  6. YI. Погляди автора літопису Самовидця, його симпатії й антипатії
  7. Про присилку на Ніжинське воєводство Савелова з супровідною патріаршою грамотою до гетьмана; про відвідання митрополитом Ясинсъким своєі єпархГі і про посвячення великоі мурованої церкви в Лубенському монастирі; про Петрикову втечу із Січі в Крим і про постановлення його гетьманом на Каланчаку; про Петрикові похвалки в тодішньому його намірі; про солтанський марш з Петри- ком на Малу Росію і про іхн
  8. ВИСНОВКИ.
  9. Розділ 1 ВНУТРІШНЯ I ЗОВНІШНЯ СИТУАЩЯ B УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО
  10. Розділ 3 РОЗКОЛ УКРАЇНИ. БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВНУ ІДЕЮ B 1660—1661 pp.
  11. Розділ 4 БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ HA ЛІВОБЕРЕЖЖІ. ПОРАЗКА ДЕРЖАВНИЦЬКОГО УГРУПОВАННЯ HA ПРАВОБЕРЕЖЖІ B 1662—1663 pp. ЧОРНА РАДА I РОЗКОЛ УКРАЇНИ ДЕ-ЮРЕ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -