Речові права

Речові права відіграють важливу роль у господарських правовід-носинах. Нагадаймо, що речові права закріплюють приналежність речей суб’єктам правовідносин. Під час вивчення цієї теми студентам слід також звернутися до глави 13 Цивільного кодексу України «Речі.

Речові права істотно відрізняються від зобов’язальних прав і виключних (прав інтелектуальної власності). Зобов’язальні права оформлюють перехід речей та інших об’єктів правовідносин від одних суб’єктів правовідносин до інших.

До речових прав належать право власності та обмежені речові права (право господарського відання, право оперативного управління, право володіння та інші речові права, передбачені чинним законодавством України).

Найширшим за обсягом з наведених речових прав є право влас- ності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, та незалежно від волі інших осіб. Суб’єктами права власності є український народ, держава, Автономна Республіка Крим, територіа-льні громади, іно- земні держави, фізичні та юридичні особи та інші визначені законом суб’єкти.

Слід зазначити, що всі суб’єкти права власності є рівними перед законом.

Власник наділений правомочностями володіння, користування та розпорядження. Обсяг цих правомочностей студентам необхідно визначити на підставі чинного законодавства України.

Зауважимо, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При цьому право власності не може використовуватися на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Особа набуває право власності на підставах, які прямо не заборонені законом. Перелік таких підстав зазначений, зокрема, у Цивільному кодексі України. Способи набуття та припинення пра- ва власності, згідно із загальним правилом, поділяють на первісні та похідні.

Студентам необхідно дослідити специфіку набуття та припинення права власності суб’єктів го-сподарювання.

Особливу увагу під час вивчення цієї теми слід приділити фор- мам власності. Зазначимо, що ряд чинних нормативно-правових актів передбачає різні форми власності. Так, Законом України «Про власність» передбачено такі форми власності: приватна власність, державна власність, колективна та виключна власність народу України.

Конституція України як Основний Закон закріпила існування в нашій державі таких форм власності, як приватна, державна, комунальна та виключна власність народу України.

Цивільний кодекс України передбачає ті самі форми власності, що й Основний Закон України. Проте Господарський кодекс України майже дублює положення закону України «Про власність», передбачаючи приватну, державну, комунальну, колектив- ну та виключну власність народу України.

Під час вивчення питання про форми власності радимо студен- там проаналізувати відповідні положення зазначених нормативно-правових актів і визначити форми власності в нашій державі, керуючись юридичною силою відповідних актів.

Дослідження ознак форм власності варто розпочати з виключної власності народу України. Суб’єктом цієї форми власності є український народ. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. До об’єктів належать: зем- ля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Кожному громадянину надано право користуватися природними об’єктами права власності українського народу відповідно до закону.

Наступною найважливішою на сьогодні формою власності є приватна.

Згідно з Основним Законом, кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. До суб’єктів права приватної власності належать фізичні та юридичні особи.

Слід зазначити, що законом можуть встановлюватися певні обмеження щодо об’єктів права приватної власності. Тому під час вивчення цього питання доцільно проаналізувати чинне законодавство та з’ясувати, чи існують законодавчо встановлені об-меження щодо об’єктів права приватної власності.

При цьому склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не обмежуються. Єдиним винятком з цього правила є можливість обмеження розміру земельної ділянки — об’єкта права приватної власності.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Зазначмо, що в нашій державі примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мо-тивів суспільної необхідності, на підставі й у по-рядку, встановлених законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Наступною формою власності є державна. У державній власності перебуває майно, зокрема й грошові кошти, що належить державі Україна. При цьому від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Студенти мають самостійно скласти перелік об’єктів права дер- жавної власності, а також визначити систему органів, які здійснюють право державної власності.

Комунальна власність є важливою передумовою становлення в нашій державі місцевого самоврядування. До об’єктів комунальної власності належить майно, зокрема й грошові кошти. Док- ладніше про склад об’єктів комунальної власності можна дізнатися з чинних нормативно-правових актів. Суб’єктом права кому- нальної власності є територіальна громада. Зазначмо, що управління майном, що перебуває у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Як зазначалося, до речових прав поряд з правом власності належать й обмежені речові права.

Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується й розпоряджається май- ном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом). При цьому правомочності суб’єкта права господарського відання щодо розпорядження майном обмежуються.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, контролює використання та збереження належного йому майна. Зазначений контроль може здійснюватись як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган. При цьому власник не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність суб’єкта права господарського відання.

Зауважимо, що держава забезпечує рівний захист майнових прав суб’єктів господарювання.

Захист права господарського відання здійснюється згідно з по- ложеннями закону, встановленими для захисту права власності. Істотним є те, що суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право захищати свої майнові права й від власника.

Ще одним речовим правом є право оперативного управління. Це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується й розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності.

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Зазначмо, що власник майна має право вилу-чати у суб’єкта господарювання:

надлишкове майно;

майно, що не використовується;

майно, що використовується суб’єктом господарювання не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом так само, як і право власності.

Ще одним питанням, яке вивчається в межах цієї теми, є харак- теристика правовстановлюючих документів.

Під правовстановлюючим документом розуміють документ, який підтверджує права певного суб’єкта на нерухоме майно і складений у порядку, передбаченому законодавством.

Правовстановлюючі документи не лише підтверджують те, що майно належить певній особі, а й виступають підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно.

Правовстановлюючими документами, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, є:

акти, видані органами державної влади або органами місцевого самоврядування в межах їх компетенції та в порядку, встановленому законодавством;

договори та інші угоди щодо нерухомого майна, укладені згідно із законодавством;

свідоцтва про право на спадщину;

рішення суду, що набрали чинності;

інші правовстановлюючі документи, які підтверджують пра- ва на нерухоме майно та складені у порядку, перед-баченому законодавством.

Зокрема, це можуть бути договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотарі- альними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріальними конторами, свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про прид- бання об’єктів нерухомого майна на аукціонах з ре-алізації заставленого майна, видані державними но-таріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право власності на об’єк- ти нерухомого майна, видані органами місцевої ви-конавчої влади чи місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України, рішення судів, господарських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, мирова угода, затверджена ухвалою суду тощо.

Студенти мають знати форму, зміст і порядок оформлення заз- начених документів.

Майно суб’єктів господа-рювання формується, зокрема, з таких джерел:

грошових і матеріальних внесків засновни-ків/учасників;

доходів від реалізації продукції, робіт, послуг;

доходів від цінних паперів;

капітальних вкладень і дотацій з бюджетів;

надходжень від продажу чи передачі в оренду майнових об’єктів, що належать їм;

придбання майна інших суб’єктів;

кредити банків та інших осіб.

Цей перелік не є вичерпним, тому студентам слід самостійно скласти якнайширший перелік джерел формування майна суб’єк- тів господарювання.

Важливим є питання про порядок розпорядження майном господарських органі-зацій. Особливу увагу потрібно приділити визначенню кола органів суб’єкта господарювання або інших осіб, уповноважених розпоряджатися майном.

Студенти мають також визначити порядок накладення обтяжень на майно, а також випадки, в яких право особи розпоряджатися майном обмежується законом чи договором.

Кожен суб’єкт господарювання здійснює діяльність, у результаті якої виникають прибутки чи збитки. Прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Суб’єкти господарювання самостійно визначають порядок розподілу чистого прибутку, керуючись при цьому положеннями закону. Під час вивчення цього питання студенти мають визначити коло осіб, між якими розподіляється прибуток (на прикладі певної господарської організації), звернути увагу на сплату обов’язкових платежів, а також визначити порядок розподілу прибутку. У процесі дослідження порядку розподілу збитків слід керуватися тими самими рекомендаціями.

У межах цієї теми вивчається блок питань, пов’язаних з інтелектуальною власністю в господарських правовідносинах.