<<
>>

§ і. Поняття, суть і завдання кримінально-процесуального закону

Аналіз кримінально-процесуальної літератури, в якій розглядається поняття кримінально-процесуального закону, свідчить про певні розбіжності в трактуванні цього питання. В деяких випадках під ним розуміють як форму правових актів, що містять норми, які ре-гулюють суспільні відносини у галузі кримінального судочинства, так і самі ці норми, си-стема яких утворює кримінально-процесуальний закон1.

Отже, під поняттям «криміналь-но-процесуальний закон» розуміють форму і зміст кримінально-процесуального права в органічному поєднанні.

Кримінально-процесуальне право є обов'язковим компонентом, важливою ланкою всієї системи права в Україні. Як і будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність, пов'язане з іншими ланками, зокрема з матеріальним кримінальним правом.

Правильне розуміння кримінально-процесуального права є необхідною умовою для відмежування цього поняття ВІД інших, подібних до нього.

Деякі автори поєднують поняття кримінально-процесуального права і кримінального процесу, тобто вони роз-

' Фаткуллин Ф. Н. Советский уголовно-процессуальный закон // Советский уголовный процесе. — М., 1980. — С. 49.

27

глядають кримінальний процес як сукупність норм і як діяльність відповідних органів. Ці поняття не слід змішувати чи ототожнювати. Кожне з них має своє змістове навантажен-ня.

Нерозривний зв'язок кримінального і кримінально-процесуального закону зумовлений тим, що в них спільна мета — охорона суспільства від злочинних посягань. Але при цьому вони виконують різні функції. Кримінальний закон визначає межі злочинної діяльності, тобто те, яка діяльність чи бездіяльність є злочином, а також міру покарання за цей злочин. Кримінально-процесуальний закон встановлює відповідний порядок реалізації кримінального закону, найбільш правильне і точне його застосування.

Кримінальний закон, який є потужною зброєю у боротьбі зі злочинністю, потребує кримінально-процесуального закону.

Обидва вони доповнюють один одного і не можуть існувати окремо. Поза процесуальною формою застосування кримінального закону є недопустимим. У свою чергу, кримінальний процес без кримінального закону був би безпредметним, позбавленим свого змісту і смислу.

Враховуючи природу кримінально-процесуального права, його призначення обслуговувати потреби, пов'язані з реалізацією кримінального закону, досить обгрунтованим є погляд ряду науковців, які розглядають його як похідне від матеріального права, а існуючий між цими галузями права взаємозв'язок — як відносини між формою і змістом. Процесуальне право, зазначає С. С. Алексеев, щільно примикає до матеріального, є ніби надбудовою над ним, свого роду продовженням1.

У судовій практиці при вирішенні конкретних справ виникають такі ситуації, коли виконання приписів процесуальних норм тягне за собою порушення норм матеріального права, і навпаки. Проте кримінально-процесуальним законом не передбачено, як повинен діяти в таких випадках суд. У результаті, зустрічаючись з подібними колізіями, суди чинять по-різному, але в більшості випадків судова практика надає перевагу процесуальному закону.

Очевидно, таке вирішення колізії між процесуальним і матеріальним правом не можна визнати цілком правильним.

1 Алексеев С. С. Структура советского права. — М., 1975. — С. 190.

28

На наш погляд, якщо з якихось причин виникає колізія, то повинна діяти певна суборди-нація соціально-правових цінностей, ідей та юридичних норм. Ніщо в процесуальній фор-мі не повинно заважати здійсненню правосуддя чи викривляти суть справи.

форма відіграє позитивну роль, якщо вона не суперечить своєму соціальному призначенню. Вона є ефективнішою тоді, коли краще сприяє вирішенню всього комплексу завдань, що стоять перед судочинством. І це необхідно враховувати як у правотворчій, так і в пра-возастосовчій діяльності.

У «Філософії права» Гегель зазначав, що процесуальний закон (норми) можуть відігравати двояку роль — позитивну і негативну. «Формальності, — писав він, — можуть бути перетворені також і в зло, і навіть на знаряддя несправедливості »1.

Аналогічну думку висловлював і А.

Ф. Коні, зазначаючи, що формальна справедливість не завжди прирівнюється до істинного правосуддя2.

Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуального закону: 1) це акт, що має найвищу юридичну силу; 2) він формулює принципи і регулює процедуру кримінального судочинства; 3) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки; 4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу.

Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна класифікувати за різними підставами: 1) за юридичною силою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди); 2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні; 3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують; 4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють і норми, що скасовують; 5) за часом дії — ви-значено-строкові та невизначено-строкові; 6) за суб'єкта-

1 Гегель. Собрание сочинений. — М., 1934. — Т. 1. — С. 242.

2 Кони А. Ф. Собрание сочинений. — М., 1966. — Т. 1. — С. 343; Кони А. Ф. Избранные произведения. — М., 1959. — Т. 2. — С. 123.

29

ми нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабіне-том Міністрів України, міністерствами, відомствами.

Крім цього, кримінально-процесуальні норми як зміст кримінально-процесуального закону можуть міститися в кримінально-процесуальних, нормативно-правових актах, у комплексних нормативно-правових актах, «присвячених» кільком галузям права. Такими є, наприклад: Закони України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України та деяких інших законодавчих актів України в зв'язку з утворенням податкової міліції»1, «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства»2, «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією»3.

Отже, зовнішньою формою кримінально-процесуального закону є кримінально-процесуальний акт вищих органів державної влади, а його наповненням, змістом — кримінально-процесуальна норма як структурний елемент кримінально-процесуального закону, права, його невіддільна частина і найголовніша одиниця.

Слід також пам'ятати, що на відміну від кримінального застосування кримінально-процесуального закону за аналогією є можливим і необхідним, оскільки кримінально-процесуальне законодавство має чимало прогалин. Звичайно, в міру внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального закону цих прогалин стає все менше, однак вимога щодо усунення цих прогалин в повному обсязі є нереальною і нездійсненною.

Тому ті аспекти кримінально-процесуальної діяльності, що не врегульовано законодавцем, регулюються за аналогією іншими нормами кримінально-процесуального закону. Наприклад, постановлению вироку передує нарада суддів під керівництвом головуючого. Ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім (частини 1 і З ст. 325 КПК). Суддя, який залишився в меншості, має

1 Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 26.

2 Голос України. — 1997. — 29 жовтня.

3 Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 17.

о викласти письмово свою окрему думку, яка додається ави, але оголошенню не підлягає (ч. 1 ст. 339 КПК). Водночас не врегульовано так детально дії суддів при вині ухвали в на-радчій кімнаті. Тому зазначені вище оми щодо винесення вироку за аналогією повинні за-стосовуватись і при винесенні судом ухвали в нарадчій

кімнаті.

Щоб застосування кримінально-процесуального закону за аналогією не призвело до порушення принципу законності, слід додержуватись низки умов:

1) передбачений процесуальним законом випадок повинен бути подібним до того, до якого закон застосовується за аналогією;

2) застосування закону за аналогією ні в якому разі не може вести до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, або до покладення на них не передбачених законом обов'язків;

3) не допускати вчинення органами слідства і дізнання, прокуратурою і судом процесуальних дій, що не передбачені нормами кримінально-процесуального закону1.

Часто поняття «кримінально-процесуальний закон» застосовується в більш вузькому, спеціальному значенні як найменування тільки безпосередньо самих нормативно-правових актів вищих представницьких органів державної влади, що складають кримінально-процесуальне законодавство. При такому підході кримінально-процесуальний закон в сис-тематизованому вигляді (КПК) є юридичним джерелом, зовнішньою формою криміналь-но-процесуального права, бо є способом вираження і функціонування його норм.

Слід зазначити, що деякі автори визнають кримінально-процесуальний закон єдиним джерелом кримінально-процесуального права2.

На нашу думку, така позиція є не зовсім пра-вильною.

Досить справедливо з цього приводу висловилися О. О. Чу-вильов і Т. Н. Добровольська, які зазначають, що кримінально-процесуальний закон є основним, але не єдиним

1 СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968. — т- І. - С 50.

2 Кобликов А. С. Советский уголовный процесе. — М., 1972. — Книга І. — с. 31—32.; Гуткин И. М. Совет-ский уголовно-процессуальный закон // Советский уголовный процесе. — М., 1972. — С. 27.

джерелом кримінально-процесуального права1. Така позиція є більш виваженою і правильною. Адже дійсно, іноді кримінально-процесуальна діяльність регулюється указами Президента України, постановами Верховної Ради України або рішеннями Конституційного Суду України, положення яких стають законом значно пізніше. У своїй сукупності всі ці нормативні акти утворюють кримінально-процесуальне законодавство України.

При цьому слід зазначити, що визначення закону єдиним джерелом кримінально-процесуального права усуває з переліку цих джерел міжнародні договори (конвенції), які заключила Україна з іншими державами і які, деякою мірою, регулюють кримінально-процесуальну діяльність посадових осіб судових та інших правоохоронних органів України. Ці правові документи статусу закону не набувають, проте містять ряд кримінально-процесуальних норм.

Отже, джерела кримінально-процесуального права можна поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні норми.

До першої групи входять:

1) Конституція України;

2) КПК України;

3) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої відносяться:

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

Однак слід пам'ятати, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, накази, інструкції, вказівки Генерального прокурора та Міністра внутрішніх справ не є джерелами кримінально-процесуального права, бо вони містять не нові норми права, а лише тлумачення, роз'яснення судам, органам розслідування і прокурорам щодо правильного застосування вже чинних правових норм.

Отже, кримінально-процесуальний закон — це сукупність процесуальних норм, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність і спрямовані на забезпечення

ання завдань кримінального судочинства. їх значен-ви лягає в тому, що вони встановлюють порядок реалі-НЯ ••• „атроіального закону, регулюють правові відносини учасниками кримінально-процесуальної діяльності, абезпечують охорону прав і свобод громадян, які залучаються до сфери кримінального судочинства.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § і. Поняття, суть і завдання кримінально-процесуального закону:

  1. § 1. Поняття, завдання та зміст кримінального процесу
  2. § і. Поняття, суть і завдання кримінально-процесуального закону
  3. § 1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування
  4. § 3. Способи збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел
  5. § 1. Поняття і значення цивільного позову в кримінальному процесі
  6. § 3. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі
  7. § 1. Поняття, значення і завдання досудового слідства
  8. УГОЛОВНЫЙ ЗАКОН И ЕГО ПРИМЕНЕНИЕ
  9. §1. Поняття оперативно-розиіукової діяльності та значення її методів при розслідуванні злочинів
  10. Загальна характеристика основних концепцій причинового зв’язку у науці кримінального права
  11. Міжнародні стандарти захисту прав осіб, які є потерпілими від кримінальних правопорушень
  12. Потерпілий-фізична особа як учасник кримінального провадження
  13. Процесуальні права потерпілого як основа його процесуального становища
  14. Процесуальне становище потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення
  15. 3.1 Цивільний позов як спосіб відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням