<<
>>

§ 1. Поняття, завдання та зміст кримінального процесу

Конституція України є Основним Законом нашої держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних галузей права.

Норми Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) займають особливе місце в інформаційно-правовому просторі, оскільки є своєрідними каналами зв'язку між кримінальним матеріальним правом та пра-возастосовчою практикою.

Кримінальний процес — це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст.

2 КПК.

Слово «процес» походить від латинського слова «рго-cessus» — просування вперед.

Поняття «кримінальний процес» вживається в чотирьох значеннях:

1) діяльність органів та осіб щодо порушення, розслі-ання, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;

2) галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює дю діяльність;

3) правова наука, яка вивчає цю діяльність, і галузь права, ЩО її регулює;

4) наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Розрізняють три історичні форми кримінального процесу (в усіх його аспектах):

1) обвинувальний (змагальний);

2) інквізиційний (пошуковий);

3) змішаний (континентальний).

Історично ці форми послідовно змінювали одна одну, в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. При цьому, однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.

З метою забезпечення найбільш ефективної боротьби зі злочинністю і створення для громадян гарантій від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності передбачається відповідний порядок діяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду (судді), що регулюється кримінально-процесуальним правом.

У сучасних умовах перед законодавчими органами, юридичною наукою і практикою стоїть завдання забезпечити формування суверенної правової держави, тому останнім часом внесено чимало змін і доповнень до КПК України.

Кримінальний процес — специфічна галузь, в якій знаходить вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави.

Важливо знати, яке місце займає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.

Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу залежить і загальний підхід до вчення про кримінально-процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.

Діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування і судового розгляду кримінальних справ має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).

Працюючи в цьому напрямі, правоохоронні органи вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю.

Держава, визнаючи і встановлюючи правову боротьбу зі злочинами, передбачає, по-перше, які саме діяння (дії чи бездіяльність) визнаються злочинами і які заходи покарання повинні застосовуватись до осіб, які їх вчинили (що становить предмет вивчення кримінального права); по-друге, які державні органи покликані здійснювати правову боротьбу зі злочинами, як ці органи утворюються і функціонують (законодавство про судоустрій і прокуратуру); по-третє, в якому порядку, якими заходами і з додержанням яких принципів і правил повинно проводитись встановлення обставин вчинення злочинів, винних осіб і їх покарання (кримінальний процес). Усе це і складає кримінально-процесуальне право.

Забезпечити розкриття і розслідування злочинних дій, застосування справедливого покарання до особи, винної у вчиненні злочину, можливо тільки за допомогою відповідної діяльності. Характеризуючи її, слід зазначити, що така діяльність складається з: 1) вирішення питання про порушення кримінальної справи; 2) розкриття і розслідування злочинів, забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи; 3) розгляду і вирішення кримінальної справи по суті; 4) виконання прийнятих процесуальних рішень.

Вона відрізняється від інших видів діяльності змістом, принципами побудови і порядком здійснення, завданнями і суб'єктами, які її виконують.

Ці конкретні ознаки, властиві діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді), є складовими кримінального процесу.

у навчальній і монографічній літературі на сьогоднішній немає спільної думки щодо визначення кримінальго процесу. Низка визначень, що існують, не збігають-ногні за змістом, ні за редакційним викладенням. Напри-Яяд С. В. Бородін зазначає, що «кримінальний процес — це врегульована законом діяльність органів дізнання, до-судового слідства, прокуратури і суду за широкої участі громадськості, спрямована на попередження тих злочинів, що готуються, розкриття і розслідування вчинених злочинів, вирішення справи і покарання тільки винних осіб, і породжує правові відносини між її учасниками»1.

Це визначення в цілому відображає головну суть кримінального процесу, а саме, що ця діяльність здійснюється в межах закону певними органами і спрямована на встановлення злочину і покарання винних осіб.

У деяких визначеннях, наприклад, немає згадки про кримінально-процесуальні відносини як структурні елементи кримінального процесу. Однак це не означає, що їх автори відкидають зв'язок кримінально-процесуальної діяльності з кримінально-процесуальними відносинами. А. С. Коб-ліков, наприклад, висловлює думку, що в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ виникають і розвиваються кримінально-процесуальні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані законом2.

Аналогічними є судження Д. А. Постового про наявність між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності передбачених процесуальним законом відносин — процесуальних відносин3.

На наш погляд, визнання того факту, що кримінально-процесуальна діяльність породжує, змінює, застосовує правовідносини, дає підстави включити цю тезу у визначення кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна діяльність охоплює також вирішення питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироків.

Справа вважається вирішеною судом, коли вирок (ухвала), постанова набрали чинності. Тому поняття «вирішення справи» навряд чи охоплює вирішення всіх правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироку.

Советский уголовный процесе: Учебник / Под ред. С. В. Бородина. — М., 1982. — с. 8.

3 Советский уголовный процесс. — М., 1982. — Кн. первая. — С. 19. Советский уголовный процесс: Учебник / Под общ. ред. М. И. Ба-жанова, Ю. М. Грошевого. — К., 1983. — С. 10—12.

Враховуючи всі ці міркування, на нашу думку, найбільш вдалим по суті є визначення кримінального процесу, яке дав О. О. Чувильов: «Кримінальний процес — це регульована законом діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, яка склада-ється з вирішення заяв (повідомлень) про злочин, розслідування, вирішення кримінальних справ, а також питань, пов'язаних із виконанням вироків, і породжує правові відносини між її суб'єктами, спрямована на забезпечення ефективності правосуддя»1.

Зрозуміло, що в діяльність правоохоронних органів з розкриття і розслідування злочинів входить вирішення не тільки зазначених, а й багатьох інших, не менш важливих, проблем.

Отже, на нашу думку, — це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства.

Важливу роль у вирішенні завдань у боротьбі зі злочинністю відведено саме кримінальному судочинству. Кримінально-процесуальний закон (ст. 2 КПК України) вказує, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.

Слід також внести деякі уточнення в поняття розкриття злочину, оскільки вчені-правознавці та практичні працівники трактують його по-різному.

X. С. Таджієв, наприклад, дає таке визначення: «Викрити злочин — означає висвітлити два питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив?»2 Автор робить висновок, що процесуальним критерієм для визнання злочину викритим є ви-

1 Чувилєв А. А. Особенности преподавания курса уголовного процесса в вузах МВД СССР. — М., 1985. — С. 16.

2 Таджиев Х.С. Прокурорский надзор и ведомственный контроль за расследованием преступлений. — Ташкент, 1985. — С. 24.

10

постанови про притягнення особи як обвинуваче-Приблизно таку саму позицію має А. К. Гаврилов, їОГ *чаіоЧи, що злочин вважається викритим з моменту, за зібрані докази дозво-ляють пред'явити обвинувачення конкретній особі1.

Інші автори обстоюють думку, що злочин можна визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі2. Наприклад, В. І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документу на стадії розслідування3.

Слід зазначити, що згідно з наказом МВС України «Про організацію роботи органів внутрішніх справ щодо розкриття злочинів» від 18 жовтня 1993 р. № 701 безпосереднім розкриттям злочину в системі МВС України вважається: затримання злочинців на місці вчинення злочину, або за свідченням очевидців після його вчинення; одержання оперативної та іншої інформації про особу, яка вчинила злочин, чи місце знаходження речових доказів, знарядь злочину; встановлення інших фактичних даних (слідів, свідків, матеріалів, документів, речей тощо), які свідчать про вчинення злочину конкретною особою, знайшли підтвердження в ході досудового слідства і покладені в основу обвинувачення.

Однак, на наш погляд, ці положення, пропоновані різними авторами і відомчим наказом міністра МВС України, з питань розкриття злочинів, не відповідають основним принципам і завданням кримінального процесу та Основного Закону України.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено

Гаврилов А. К. Раскрытие преступления на предварительном следствии (правовые и организационные вопросы). — Волгоград, 1976. — С. 4.

Остроумов С, Панченко С. Критерий оценки раскрытия преступлений // Соц. законность. — 1976. — № 9. — С. 51.

, „„„ асав &• И. Качество расследования преступлений. — Ульяновск, 1985. - С. 8.

11

в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тому ми вважаємо, що злочин слід визнавати розкритим у тому разі, якщо кримінальну справу розглянуто в суді й винесено законний, обгрунтований вирок, який набрав законної сили.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 1. Поняття, завдання та зміст кримінального процесу:

  1. § 7. Поняття, значення, класифікація принципів кримінального процесу.
  2. § 5. Поняття, значення, класифікація принципів кримінального процесу.
  3. Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с, 2004
  4. § 1. Поняття, завдання та зміст кримінального процесу
  5. § 2. Поняття стадій кримінального процесу та їх система
  6. § і. Поняття, суть і завдання кримінально-процесуального закону
  7. § 3. Кримінально-процесуальна норма
  8. § 1. Поняття і класифікація учасників кримінального процесу
  9. § 1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування
  10. § 1. Поняття і значення цивільного позову в кримінальному процесі
  11. § 3. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі
  12. § і. Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі
  13. § 1. Поняття, значення і завдання стадії порушення кримінальної справи
  14. § 1. Поняття, значення і завдання досудового слідства
  15. Міжнародні стандарти захисту прав осіб, які є потерпілими від кримінальних правопорушень
  16. Потерпілий-фізична особа як учасник кримінального провадження
  17. Потерпілий-юридична особа як учасник кримінального провадження
  18. Процесуальні права потерпілого як основа його процесуального становища
  19. Процесуальне становище потерпілого у кримінальному провадженні на підставі угоди про примирення
  20. 3.1 Цивільний позов як спосіб відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням