Кримінальна процесуальна реституція як спосіб відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням

Як зазначалося раніше, кримінальна процесуальна діяльність не обмежується лише притягненням особи до кримінальної відповідальності і накладенням відповідного покарання. У підрозділі 3.1 роботи уже вказувалося, що одним із завдань кримінального провадження є відшкодування шкоди потерпілому, що, серед іншого, включає кримінальну процесуальну реституцію.

Тривалий час термін «реституція» використовувався переважно у сферах міжнародного та цивільного права. Проте він має пряме відношення до кримінальної процесуальної діяльності, де вже посів особливе місце серед способів відшкодування шкоди потерпілому.

Чинний КПК не надає визначення цього поняття, однак наголосимо, що реституція як спосіб відшкодування шкоди потерпілому отримала своє законодавче закріплення вже в перших юридичних актах радянської держави.

Так, слід звернути увагу на ст. 58 Положення про військових слідчих № 1559 від 30.09.1919 р., де було закріплено: предмети, викрадені або відняті, після відшукання їх, повертаються під розписку тим, у кого були викрадені або відняті, якщо в залученні їх до справи немає необхідності [74, с. 108].

У подальшому зміст цієї статті знайшов своє відображення в п. 5 ч. 9 ст. 100 чинного КПК, де зазначено, що «питання про...долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про.долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання. При цьому гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку».

Безумовно, питання кримінальної процесуальної реституції не залишено без уваги і науковцями. Передусім слід сказати, що реституція як спосіб відшкодування шкоди потерпілому визнається не всіма вченими- процесуалістами.

В юридичній літературі висловлюються думки щодо виключно компенсаційного (замісного) характеру інституту відшкодування шкоди, і кримінальна процесуальна реституція не належить до способів такого відшкодування. Так, В.Т. Нор, розглядаючи питання розмежування способів відшкодування шкоди та реституції у кримінальному процесі, наголошує на наступному: якщо майно, яке вибуло з володіння потерпілого внаслідок злочину, є в натурі, не пошкоджене і законний власник має можливість отримати його назад, як це має місце при реституції, то суб’єктивне право власника не це майно не втрачається, і говорити про заподіяння майнової шкоди в такому випадку було б неправильно. Відшкодування шкоди, у свою чергу, передбачає не повернення втраченого майна, а відшкодування завданих збитків або передачу потерпілим особам майна того самого роду і якості замість знищеного, пошкодженого майна або такого, що невідомо, де знаходиться [130, с. 153].

На нашу думку, все ж таки не слід виключати кримінальну процесуальну реституцію із переліку способів відшкодування шкоди у кримінальному процесі, оскільки, якщо вважати, що у разі повернення власнику викраденого майна, не відбулося заподіяння майнової шкоди, слідчий або прокурор мусять виносити вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим у зв’язку з відсутністю шкоди відповідно до ч. 5 ст. 55 КПК. Отже, факт завдання шкоди потерпілому має встановлюватися незалежно від повернення або місцезнаходження майна, яке було предметом злочинного посягання, через що і реституцію з упевненістю слід зарахувати до способів відшкодування шкоди потерпілому.

Наголосимо, що як правовий інститут реституція відома юридичній науці ще з часів існування Римської держави. На той час вона розглядалася як особливий спосіб преторського захисту, що існував для повернення порушених відносин до їх первісного стану [228, с.

Реституція (лат. «restitutio») означає «відновлення початкового становища», «повернення втраченого», «відшкодування збитків, шкоди» [78, с. 877 - 878].

Як вважають науковці, реституція представляє собою найбільш простий спосіб захисту порушених майнових прав потерпілого. З її допомогою законодавець розраховує оперативно відновити майновий status quo, в якому особа знаходилася до вчинення злочину проти неї [130, с. 153].

Якщо порівняти цивільний позов із кримінальною процесуальною реституцією, то слід зазначити, що подання та розгляд цивільного позову - це досить тривалий процес. У той же час суди при вирішенні питання про повернення незаконно вилученого майна потерпілому передусім з’ясовують, чи існує можливість застосування реституції, про що свідчать словосполучення, які використовуються суддями, а саме: «достатність кримінальної процесуальної реституції виключає задоволення в цій частині цивільного позову» [26].

Проте законодавець не враховує очевидні переваги реституції перед іншими способами відшкодування завданої злочином шкоди, оскільки ні КПК 1960 р., ні чинний КПК не містять спеціального розділу, окремих статей, які були б присвячені поняттю «кримінальна процесуальна реституція» та порядку її здійснення.

Нормативне використання досліджуваного терміна наразі найбільш поширене в цивільному праві і означає повернення сторін в початкове становище через визнання правочину недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо немає такої можливості, наприклад, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, то відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Термін «реституція» знайшов своє нормативне закріплення і на рівні міжнародних документів. Декларація містить окремий розділ (статті 8 - 11), присвячений реституції. Згідно зі ст. 8 Декларації реституція повинна включати повернення власності або виплату за спричинені збитки чи шкоду, відшкодування витрат, спричинених віктимізацією, надання послуг та поновлення у правах [64].

Отже, як видно із викладеного, в міжнародному праві реституція - це поняття загальне, що включає в себе і повернення власності в натурі, і виплату за спричинену шкоду.

Законодавство Великої Британії і США визначає реституцію як повернення незаконно набутого майна, ремонт пошкодженого або повернення в натурі еквівалента знищеного майна. Зміст реституції складають такі дії, як повернення та відновлення вкрадених речей на користь їх законного власника, виплата суми, що не перевищує вартості вкрадених речей, передача жертві речей, які є прямими чи непрямими доходами, отриманими в результаті реалізації вкрадених речей [225, с. 78]. Слід відмітити, що в законодавстві багатьох країн реституція за своїм змістом співпадає з інститутом цивільного позову в Україні. Так, Г.Й. Шнайдер з цього приводу вказує, що в державах Східної та Північної Європи (Нідерланди, Данія, Швеція і ін..) діють правила реституції, які включають в себе розгляд позову за правилами цивільного судочинства [243, с. 304].

У чинному кримінальному процесуальному законодавстві України реституція як спосіб відшкодування шкоди означає лише повернення предметів, речей, документів, цінностей, що вибули із законного володіння особи внаслідок кримінального правопорушення (п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК).

У наведеному нормативному положенні йдеться лише про предмет кримінальної процесуальної реституції - гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння. Дефініції терміна «кримінальна процесуальна реституція» закон не містить. У той же час, як справедливо наголошує В.Т. Нор, у главі 9 КПК «Відшкодування шкоди у кримінальному провадженні» про цей спосіб відшкодування окремо не згадується. Проте він реально існує,

використовується у провадженні на підставі п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК, ч. 4 ст. 374 КПК, широко застосовується на практиці. Тож, він має бути закріплений у ст. 127 КПК, яка визначає способи відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому [131, с.

На основі наведеного вище можна дійти висновку, що зміст реституції в міжнародному праві не відповідає змісту однойменного поняття в кримінальному процесі України. В обох випадках реституція спрямована на відновлення порушених прав потерпілого. Однак у міжнародному праві реституція разом із відшкодуванням шкоди в натурі включає в себе і грошову компенсацію, що у вітчизняному кримінальному процесі належить до інституту

цивільного позову в кримінальному провадженні, а реституція передбачає лише

19

повернення незаконно вилученого майна .

Сучасні автори звертають увагу на те, що наукових досліджень, присвячених реституції у кримінальному процесі, не багато [92, с. 16]. У той же час у науці не вироблена єдина думка стосовно таких питань, як: 1) правова природа реституції; 2) кримінальна процесуальна реституція як спосіб відшкодування майнової та моральної шкоди; 3) порядок її здійснення та часові межі реалізації даного інституту. Отже, спробуємо їх розв’язати.

1. В науці кримінального процесу проблема правової природи реституції як способу відшкодування шкоди потерпілому не знайшла свого єдиного вирішення^{[19] [20]}. Так, В.Я. Понарін визнає кримінально-процесуальний характер реституції та наголошує на тому, що слід використовувати термін «кримінально-процесуальна реституція», під якою розуміє відновлення майнового становища особи, потерпілої від злочину, шляхом повернення їй в порядку, визначеному законом, речових доказів, а за необхідності - предметів того ж роду і якості або сплати їх вартості, якщо це можливо [152, с. 45].

На тому, що реституція, яка здійснюється в кримінальному процесі, по своїй природі є кримінально-правовою наполягає і З.З. Зінатуллін [72, с. 34]. До того ж додамо, що науковець розуміє її як відновлення майнового становища потерпілого шляхом повернення йому речей або інших матеріальних цінностей, які були безпосередньо втрачені в результаті вчинення злочину [71, с.

Точки зору, що реституція носить кримінально-правовий характер, оскільки є наслідком злочинного діяння, а отже виникає у сфері кримінально - правових відносин дотримуються О.Г. Мазалов та А.М. Белякова [119, с. 107; 9, с. 89].

Термін «кримінально-правова реституція» застосовує також В.Т. Нор, розглядаючи її як відновлення порушеного злочином майнового становища

потерпілого шляхом повернення йому неправомірно відчуженого майна - речових доказів, виявлених, вилучених або прийнятих від інших осіб органами, що ведуть кримінальний процес [130, с. 153].

Проте інші вчені, серед яких С.О. Александров, Б.Т. Безлепкін, мають діаметрально протилежну точку зору стосовно визначення правової природи реституції в кримінальному процесі. Так, вони вважають, що реституція має називатися саме кримінально-процесуальною, оскільки застосовується в кримінальному процесі [3, с. 28 - 29; 8, с. 10].

Крім наведеної класифікації точок зору на визначення питання «правова природа реституції в кримінальному провадженні», слід навести і іншу, яка також заслуговує на увагу.

Досліджуючи зазначене питання, Р.В. Корякін пропонує наступне. В межах кримінального процесу досліджуване правове явище можна розглядати у двох формах: як кримінально-правова, так і кримінально-процесуальна реституція [92, с. 16].

Поняття «кримінальна-правова реституція» визначається науковцем як поновлення слідчим, прокурором і судом майнового становища потерпілого від злочину шляхом повернення на його прохання речових доказів - об’єктів злочинного посягання, їх замінників або грошової компенсації. В свою чергу, дія кримінально-процесуальної реституції спрямована на поновлення майнового становища власника, порушеного внаслідок необґрунтованого залучення його майна у сферу кримінального судочинства [92, с. 17].

З огляду на важливість єдиного розуміння одного і того ж терміна, вважаємо за доцільне зробити висновок, що правова природа реституції в кримінальному процесі є кримінальною процесуальною. На підтримку даного положення можна навести такі аргументи.

По-перше, як слушно відмічає Н.І. Газетдинов, при з’ясуванні поняття «реституція» варто враховувати те, яка мета переслідується. Нагадаємо, що нею є відновлення майнових прав потерпілої особи [45, с. 11]. На наш погляд, реституція в кримінальному процесі забезпечує виконання завдань кримінального провадження, а саме: захист особи від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження (ст. 2 КПК).

По-друге, при здійсненні реституції реалізуються кримінальні процесуальні правовідносини. Тобто правовідносини, що стосуються відшкодування шкоди потерпілому за допомогою кримінальної процесуальної реституції, які виникають, розвиваються і припиняються у сфері кримінального процесу.

По-третє, при вивченні нами вироків, які ухвалювалися на території України в період з 19.04.2012 р. по 13.02.2015 р. було встановлено, що суди в більшості також використовують словосполучення «кримінальна процесуальна реституція», а не «кримінально-правова реституція». Так, із опрацьованих 27 вироків у 26 випадках застосовується термін «кримінальна процесуальна реституція» і лише в 1 - «кримінально-правова реституція» (Додаток 2).

Вбачається, що даної аргументації достатньо. З огляду на останнє, у тексті роботи будемо вживати термін «кримінальна процесуальна реституція».

Отже, пропонуємо визначення, яке на нашу думку, є найбільш обґрунтованим: кримінальна процесуальна реституція - це спосіб відновлення майнового стану потерпілого, який полягає у поверненні речей або інших матеріальних цінностей, які були вилучені з його безпосереднього законного володіння або користування в результаті вчинення кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що здійснюється для захисту прав потерпілого у кримінальному процесі.

2. Розглядаючи кримінальну процесуальну реституцію як спосіб відшкодування майнової шкоди, необхідно підкреслити натуральний характер відшкодування, оскільки саме в ньому знаходить свій прояв зміст цього способу. Як вже наголошувалося, слід чітко розрізняти реституцію в кримінальному процесі від відшкодування шкоди за допомогою цивільного позову.

Відразу зауважимо, що в даному аспекті вбачається необгрунтованою позиція окремих вчених стосовно предмета реституції. Так, З.З. Зінатуллін наголошує, що реституція здійснюється не тільки за рахунок повернення потерпілому безпосередньо втрачених об’єктів, але і їх замінників [72, с. 34].

Натомість В.Я. Понарін сформулював поняття реституції в кримінальному процесі як відновлення матеріального положення громадянина, установи, підприємства або організації, потерпілої від злочину, шляхом повернення їм речових доказів, а за необхідності - шляхом повернення предметів того ж роду і якості або сплати їх вартості [151, с. 2].

Розуміння реституції не тільки як повернення потерпілому майна, що вибуло з його законного володіння внаслідок кримінального правопорушення, але і як відшкодування спричиненої злочином майнової шкоди у вартісному вигляді, тобто конкретної суми коштів, дотримується також і Г.О. Подкаура [148, с. 44].

Вказані визначення, на наш погляд, суперечать сутності реституції, в них втрачається її зміст, оскільки відбувається вже не відшкодування шкоди в натурі, а відшкодування шляхом виплати грошової компенсації, що «розмиває межі» між реституцією та цивільним позовом. Як слушно зазначає С.О. Александров, потерпілий за допомогою реституції отримує «своє», а не «замість» [3, с. 28].

Аналогічним чином дане питання вирішується і у судовій практиці, де чітко розрізняються такі способи відшкодування шкоди потерпілому, як цивільний позов та кримінальна процесуальна реституція. Суди здебільшого використовують наступні словосполучення «достатність кримінально- процесуальної реституції виключає задоволення в цій частині цивільного позову» [26], «цивільний позов задоволенню не підлягає, зважаючи на достатність кримінально-процесуальної реституції» [27].

Про повернення потерпілому втрачених ним речей у результаті вчинення кримінального правопорушення (а не компенсації за них) свідчить судова практика, де у вироку постановлено «повернути втрачену жіночу сумку і мобільний телефон потерпілій у порядку кримінально-процесуальної реституції, достатність якої виключає задоволення в цій частині цивільного позову» [26]; «автомобілі, що угнані, були повернуті потерпілим на відповідальне зберігання під розписку, а інші збитки потерпілими не заявлені, через що цивільний позов задоволенню не підлягає внаслідок достатності кримінально-процесуальної реституції» [29]; «вилучені речі потерпілої передані їй під гарантійну розписку, а інші заявлені у справі збитки, завдані викраденням майна, повністю добровільно відшкодовані на суму 4767 гривень 53 коп., про що є квитанція «Укрпошти» і розписка потерпілої, у зв'язку з чим цивільний позов задоволенню не підлягає з огляду на достатність кримінально - процесуальної реституції» [25]; «заподіяна злочинними посяганнями шкода підлягає відшкодуванню у порядку кримінально-процесуальної реституції, достатність якою виключає задоволення цивільного позову» [28].

Хоча судді реституцію у кримінальному процесі переважно розуміють як повернення безпосередньо втраченого в результаті вчинення злочину майна, слід звернути увагу і на поодинокі випадки, що стосуються протилежного розуміння кримінальної процесуальної реституції органами суддівської влади.

Так, Апеляційний суд Дніпропетровської області в ухвалі від 29.04.2014 р. зазначив «особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право на кримінально-правову реституцію, що передбачено ст. 128 КПК України, яке особа реалізує шляхом подачі цивільного позову в рамках кримінального провадження або в порядку цивільного судочинства» [209].

Вважаємо, що такий підхід до визначення реституції в кримінальному процесі не відбиває суті цього поняття як окремого способу відшкодування шкоди потерпілому. Крім того, наведене судове рішення є винятком із основної маси судових рішень, оскільки в ньому вживається термін «кримінально- правова реституція». Вище в роботі нами наводилося обґрунтування необхідності використовувати термін «кримінальна процесуальна реституція», у зв’язку з чим це формулювання вважаємо помилкою правозастосовувача.

Також судом у даному рішенні не враховано різницю між предметом кримінальної процесуальної реституції та цивільним позовом у кримінальному провадженні. Ще раз нагадаємо, предметом кримінальної процесуальної реституції відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК є речові докази і документи, що були об’єктом злочинного посягання, тобто предметом реституції можуть бути лише ті речові докази, які стали об’єктом злочинного посягання [53, с. 138]. У даному випадку особу цікавлять конкретні об’єкти матеріального світу, а не компенсація їх вартості. В свою чергу, предметом цивільного позову є відшкодування майнової та/або моральної шкоди (ч. 1 ст. 128 КПК). Останнє, на наш погляд, дозволяє чітко відокремлювати такі способи відшкодування шкоди потерпілому, як кримінальна процесуальна реституція та цивільний позов у кримінальному провадженні.

Розглядаючи кримінальну процесуальну реституцію як спосіб відшкодування шкоди, слід вказати, що наразі в науці кримінального процесу точиться дискусія стосовно можливості застосування реституції для відшкодування потерпілому моральної шкоди. На думку окремих науковців, кримінальна процесуальна реституція в цьому випадку нереальна, оскільки моральну шкоду відшкодувати неможливо. Прихильники даної точки зору визначають відшкодування шкоди як повернення порушених благ у стан, в якому вони знаходилися до злочинного діяння. У цьому розумінні моральна шкода відшкодуванню не підлягає [10, с. 16].

Інші науковці вважають, що реституція можлива не в усіх випадках, однак не можна говорити про повну відсутність такого способу відшкодування моральної шкоди. Так, О.С. Герасименко як приклад наводить наступне. Відшкодування потерпілому цього виду шкоди за допомогою кримінальної процесуальної реституції можливе у випадку завдання потерпілому моральних страждань в результаті вчинення проти нього такого злочину, як наклеп. В такому разі, як наголошує автор, оприлюднення спростування наклепу і вибачення викликає у особи позитивні емоції, які частіше за все усувають моральну шкоду [46, с. 156]. Аналогічної позиції дотримуються і інші науковці [198, с. 97 - 98].

Зазначимо, що наразі в чинному кримінальному законодавстві відсутній такий склад кримінального правопорушення як наклеп (існував за КК 1960 р.). Проте в цілому вважаємо за необхідне погодитися з науковцем щодо можливості в окремих випадках застосовувати кримінальну процесуальну реституцію як спосіб відшкодування моральної шкоди потерпілому.

На підставі викладеного вбачається, що слід погодитись із Н.В. Кузнецовою та Л.К. Труновою, які переконані у можливості обмеженого застосування реституції у разі завдання злочином моральної шкоди [107, с. 14; 198, с. 99]. Зокрема, це стосується кримінальних правопорушень, які представляють собою класичні склади злочинів, що спричиняють моральну шкоду (наприклад, публічне оголошення, опублікування спростування або принесення вибачень в разі порушення авторського права або суміжних прав, порушення прав на винахід, принесення вибачень в разі поширення конфіденційної інформації про особу тощо).

3. Досліджуючи процесуальний порядок застосування реституції, варто відмітити, що в чинному кримінальному процесуальному законодавстві відсутня правова регламентація процедури передачі майна потерпілому. Питання стосовно речових доказів наразі регулюються Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження від 19.11.2012 р. (далі - Порядок) [154]. Аналізуючи згаданий документ, можна констатувати, що в ньому не встановлено порядку повернення речей потерпілому.

Як можна побачити із судової практики, про повернення предмета кримінальної процесуальної реституції законному володільцю останнім складається розписка («вилучені речі потерпілої передані особі під гарантійну розписку ..., про що є розписка потерпілої») [25].

В даному аспекті варто зауважити, що здійснення відповідними посадовими особами реституції - це процесуальні дії, під час яких мають застосовуватися кримінальні процесуальні способи фіксації. У випадках, коли реституція слугує механізмом відшкодування шкоди потерпілому, це має знайти відповідне відображення в матеріалах кримінального провадження.

Як вже наводилося, на практиці потерпілий надає розписку про отримання майна, однак, на наш погляд, розписка не може бути належним способом фіксації процесуальної дії. Відповідно до ст. 103 КПК процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: у протоколі, на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, у журналі судового засідання.

На рівні теоретичних розробок неодноразово пропонувалося закріпити в КПК норму щодо обов’язкового складення протоколу про повернення майна потерпілому. Так, Л.І. Шаповалова висувала наступну пропозицію: факт повернення потерпілому речей або документів слід оформлювати протоколом повернення майна. При цьому варто використовувати науково-технічні засоби фіксації зовнішнього вигляду об’єкта і процедури передачі його потерпілому. З цією метою автор радив доповнити КПК 1960 р. статтею наступного змісту: «У випадку виявлення в ході дослідчих дій майна, яке було об’єктом злочинного посягання, воно за клопотанням потерпілого повинно бути йому повернуте в разі відсутності необхідності у провадженні експертного дослідження. Про повернення майна складається протокол із вказівкою придатності цього майна до використання і відсутності з приводу нього претензій з боку потерпілого до особи, що вчинила злочин» [236, с. 12].

Вбачається, що після редагування наведеної тези і приведення у відповідність до вимог чинного законодавства, вона стане такою, що заслуговує на увагу та підтримку з огляду на наступне. Складення протоколу про повернення майна та фіксація за допомогою науково-технічних засобів процесу передачі майна убезпечить потерпілого від несумлінного виконання посадовими особами своїх обов’язків та сприятиме відшкодуванню йому шкоди шляхом застосування кримінальної процесуальної реституції. Разом із тим запропоноване положення убезпечить державні органи від невиправданих скарг з боку потерпілого.

Порівняно розширений підхід до вирішення цього питання пропонує Р.В. Корякін. У своєму дисертаційному дослідженню автор наводить систему дій, які складатимуть порядок здійснення кримінальної процесуальної реституції. Такий порядок, на думку науковця, повинен включати в себе:

• надходження клопотання від потерпілого про повернення речового доказу - об’єкта злочинного посягання;

• обов’язок посадової особи, яка здійснює провадження у справі, у триденний строк розглянути дане клопотання і оформити своє рішення у відповідній постанові;

• повідомлення потерпілого про результати прийнятого рішення - шляхом вручення копії постанови або надіслання поштою;

• фіксація ходу і результатів передачі речового доказу в протоколі;

• можливість оскарження рішення відповідної посадової особи про відмову повернути об’єкт злочинного посягання до вирішення справи по суті [92, с. 16].

З огляду на те, що наразі на рівні КПК не закріплено ефективних гарантій відшкодування потерпілому шкоди за допомогою кримінальної процесуальної реституції, пропонуємо ввести в КПК окрему статтю, яка регулювала б такі питання: поняття, предмет кримінальної процесуальної реституції та порядок її здійснення. Щодо останнього вбачається, що за основу цілком допустимо взяти порядок, запропонований Р.В. Корякіним, оскільки він відбиває всю необхідну систему дій по відшкодуванню шкоди потерпілому шляхом застосування кримінальної процесуальної реституції.

4. Наведені вище законодавчі приписи (ч. 9 ст. 100 КПК) дозволяють констатувати, що часовими межами, в яких здійснюється реституція в кримінальному провадженні, є: час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, або винесення судом ухвали в разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором.

Таке затягування із вирішенням питання про застосування кримінальної процесуальної реституції, на наш погляд, є необгрунтованим. Науковцями з цього приводу пропонується застосовувати реституцію вже на початковій стадії кримінального провадження за наявності певних умов, а саме: якщо на об’єктах злочинного посягання відсутні сліди злочину та є клопотання потерпілого про повернення майна [236, с. 12; 92, с. 16].

Такий підхід до вирішення цього питання, на наш погляд:

- по-перше, не перешкоджатиме здійсненню подальшого кримінального провадження;

- по-друге, потерпілому буде надано можливість отримати відшкодування за спричинену йому шкоду якнайшвидше, не очікуючи судового розгляду кримінального провадження.

Цікавим вбачається підхід, який використав законодавець Республіки Молдова. Так, у КПК цієї держави окремо виділяється дві статті, які стосуються рішення щодо речових доказів, що виносяться до основного розгляду кримінальної справи, і рішення, що приймаються під час вирішення кримінальної справи по суті.

У цьому контексті слід додати, що до вирішення кримінальної справи прокурор або офіцер по кримінальному переслідуванню за згодою прокурора, або судова інстанція вирішують питання щодо повернення законному власнику його майна (ч. 1 ст. 161 КПК Республіки Молдова).

Згідно з ч. 2 ст. 161 КПК Республіки Молдова до вирішення кримінальної справи прокурор або офіцер по кримінальному переслідуванню за згодою прокурора на етапі кримінального переслідування, або, залежно від обставин, судова інстанція розпоряджається про повернення законному власнику: продуктів, що швидко псуються; предметів, необхідних у повсякденному побуті; домашніх тварин, птахів, інших тварин, які потребують повсякденного догляду; автомобіля або іншого транспортного засобу, якщо на нього не накладено арешт для забезпечення пред’явленого цивільного позову в кримінальній справі або в цілях можливої спеціальної конфіскації майна; громіздкі речі та інше.

Отже, у випадках, коли це необхідно, законодавець Республіки Молдова припускає можливість до вирішення справи по суті передати предмет кримінальної процесуальної реституції законному володільцю.

Чинний кримінальний процесуальний закон України передбачає, що речові докази, які не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження (п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК). Як видно, така вказівка закону дає можливість власнику отримати своє майно до вирішення справи по суті тільки в обмеженому колі випадків.

З огляду на зазначене вище вважаємо, що варто впровадити в чинний КПК нормативний припис щодо можливості застосування кримінальної процесуальної реституції на стадії досудового розслідування (не стосується повернення швидкопсувних, громіздких та інших речей внаслідок закриття кримінального провадження слідчим або прокурором) за умов, якщо на об’єктах злочинного посягання відсутні сліди кримінального правопорушення та є клопотання потерпілого про повернення йому майна. Такі пропозиції дозволять потерпілому не очікувати на вирішення основного питання кримінального провадження - винуватості або невинуватості особи, та сприятимуть більш оперативному відшкодуванню шкоди.

3.3