<<
>>

§ 3. Кримінально-процесуальна норма

Особливістю кримінально-процесуальної діяльності є досить детальна регламентація її нормами кримінально-процесуального права. У зв'язку з цим для теорії і практики кримінального судочинства набуває великого значення розробка питань про те, як у правовій нормі формулюється державна воля, якими засобами досягається поєднання її з волею суб'єктів правовідносин, яким є шлях найбільш ефективного впливу правової норми на суспільні відносини для одержання найкращого практичного результату.

Частина цих питань може бути з'ясована при розгляді видів і структури кримінально-процесуальних норм.

Кримінально-процесуальна норма як загальноправова норма має такі особливі риси: 1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою і має загальнообов'язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності); 2) це формально визначене правило поведінки (в нормі закріплюються права й обов'язки учасників відносин, а також санкції за порушення встановлених норм: приписи норм повинні виконуватися в тому обсязі, в якому вони формально закріплені); 3) це правило поведінки загального характеру (правило поведінки адресовано не конкретній особі, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, що регламентується нормою права); 4) це правило поведінки, що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається вповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм);

1 Відомості Верховної Ради України.

— 1992. — № 50. — С 701. 2* 35

5) це правило, здійснення якого забезпечується державою (держава створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному здійсненню правил поведінки, а також створю-ються засоби заохочення, переконання, примусу і санкцій за невиконання вимог)1.

Як структурні одиниці кримінально-процесуального права, зазначає П.

С Елькінд, його норми мають такі ознаки: встановлюються державою; це загальні правила поведінки; вони забезпечені силою державного і громадського примусу; вони є загальнообов'язковими; норми спрямовані на найбільш ефективне здійснення завдань кримінального судочинст-ва2.

На нашу думку, кримінально-процесуальні норми мають такі особливості, властиві тільки цим нормам: мають найвищу юридичну силу; формулюють принципи кримінального процесу; регулюють процедуру кримінального судочинства; регламентують діяльність учасників процесу; наділяють учасників правами й обов'язками; спрямовані на вирішення завдань кримінального судочинства.

Отже, виходячи із цих ознак, можна визначити кримінально-процесуальну норму в двох аспектах: як загаль-ноправове і власне кримінально-процесуальне поняття.

Як загальноправове поняття — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлено або санкціоновано державою, гарантується та охороняється нею.

Щодо кримінально-процесуального поняття норм думки різних авторів схожі, однак існують деякі відмінності. Одні автори вважають, що кримінально-процесуальна норма — це правило поведінки учасників кримінального судочинства, що регулює їхню поведінку шляхом вказівки на умови виникнення відповідних правових відносин, визначення їх суб'єктів, встановлення прав, обов'язків і санкцій за неналежну поведінку. Інші вчені визначають їх як встановлені державою загальні та обов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних прав і обов'язків, що забезпечені силою державного і громадського примусу і мають завданням найефективніше здійснення криміналь-

1 Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН В. В. Ко-пейчикова. — К., 1997. — С 149.

судочинства. Деякі науковці визначають криміналь-сьпроцесуальну норму як загальноправове поняття.

На нашу думку, найточніше визначення цього поняття містяться в підручнику «Кримінальний процес України», де зазначається, що кримінально-процесуальна норма — це встановлене державою, загальне й обов'язкове правило поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, яке виконується добровільно або його виконання забезпечується силою державного примусу шляхом притягнення до юридичної відповідальності1.

у кримінально-процесуальних нормах завжди містяться певні права й обов'язки.

Залежно від цього, норми класифікують на такі, що зобов'язують, уповноважують і забороняють.

Норми, що зобов'язують, категорично диктують суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності певну поведінку. Наприклад, потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду для допиту про обставини, що підлягають встановленню по кримінальній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними (ст. 72 КПК); обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора виявляти причини та умови, що сприяли вчиненню злочину (при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи (ст. 23 КПК).

Обов'язки захисника — використовувати передбачені в КПК та інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, що спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу тощо (ч. 1 ст. 48 КПК); обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями (ст. 53і КПК).

Норми, що уповноважують, наділяють учасників процесу певними правами. Це, наприклад, права обвинуваченого (ч. 2 ст. 43 КПК), підсудного (ст. 263 і ч. З ст. 43 КПК), підозрюваного (ч. 2 ст. 43і КПК), захисника (ч. 2

' Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. _ к.( 1999. - с. 24-25.

37

ст. 48), потерпілого (ч. 3 ст. 49), цивільного позивача і відповідача (ч. 2 ст. 51 КПК).

Норми, що забороняють, можна визначити як різновид тих, що зобов'язують у формі прямої заборони встановлювати обов'язок утримуватися від певних дій. Наприклад, недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 5 КПК); ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення (ч. 1 ст.

14 КПК); забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК).

Деякі автори, наприклад Б. А. Галкін, за ступенем категоричності вимог поділяють кримінально-процесуальні норми на:

1) норми, що забороняють певну дію;

2) норми, що передбачають певний спосіб дій (обов'язок порушити справу при виявленні ознак злочину);

3) норми, що передбачають певні дії при встановленні тих чи інших обставин справи (за наявності достатніх доказів, що дають підставу для пред'явлення обвинувачення у вчиненні злочину, слідчий виносить вмотивовану постанову про притягнення особи як обви-нуваченого);

4) норми, що встановлюють певну поведінку залежно від наявності згоди іншого учасника правовідносин (експерт має право бути присутнім при допиті, але тільки з дозволу особи, що його проводить);

5) норми, що надають можливість певної дії на розгляд уповноваженого1.

Крім цього, виділяють резолютивні й технічні норми2. Резолютивні норми мають характер визначень або нездійснення бажаної дії. Наприклад, «підозрюваним визнається...» (ст. 43 КПК), «спори про підсудність між судами не допускаються» (ст. 42 КПК). До технічних норм належать правила провадження слідчих дій, правила зберігання речових доказів, правила складання протоколів, процесуальні строки. Тобто вони визначають процесуальну техніку.

1 Галкив Б. А. Советский уголовно-процессуальный закон. — М., 1962. — С 63— 65.

2 Шебавов А. Ф. Нормы советского социалистического права. — М., 1956. — С. 18.

38

Яа нашу думку, найуніверсальнішою і точнішою є пер-ласИфікація кримінально-процесуальних норм на такі, зобов'язують, уповноважують і забороняють, до яких > л до-дати ще резолютивні й технічні, через те, що не всі С мй містять права чи обов'язки, а існу-ють положення, тільки «констатують факт» і на основі яких можуть виникати відповідні права й обов'язки в конкретного учасника кримінального процесу.

Кримінально-процесуальні норми містяться в КПК України та інших законодавчих кримінально-процесуальних актах.

Одна норма може міститися в одній статті кримінально-процесуального акту. Наприклад, у ст. 5 КПК міститься одна норма, що забороняє: «Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встано-влених законом».

В одній статті може міститися дві й більше кримінально-процесуальних норм. Наприклад, у ст. 15 КПК містяться дві кримінально-процесуальні норми — резолютивна і така, що забороняє: «Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону»; а в ст. 22 КПК — три норми (що зобов;язує і дві такі, що забороняють); у ст. 14 КПК — чотири норми (дві резолютивні, така, що забороняє, і технічна). Статей такого типу найбільше в КПК України.

Через те, що кримінально-процесуальна норма є різновидом правової норми, до неї можна застосувати таку структуру правової норми: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза — це умова, за якої повинна вчинитися чи не вчинитися певна дія. За ступенем визначеності гіпотези поділяються на: 1) безумовно визначені (ч. 2 ст. 327 КПК: ¦обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена»); 2) відносно визначені (ч. 2 ст. 26 КПК: «виділення справи допускається у випадках, що викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи»); о) безумовно невизначені (ст. 317 КПК: «у випадках заявления клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя постанову»).

39

Диспозиція — це правило поведінки учасників кримінального процесу, що забезпечує ви-конання його завдань. Наприклад, у ст. 37 КПК диспозицією є правило: «...справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі»; а гіпотеза: «якщо місця вчинення злочину встановити не можна...»

Санкція — спеціальний засіб забезпечення вказаного в диспозиції правила поведінки.

Санкція передбачає несприятливі для суб'єкта наслідки, що настають при невиконанні зазначеного правила поведінки. Вона є притаманною будь-якій процєсуально-правовій нормі, але буває різною. Наприклад, скасування незаконно обраного запобіжного заходу взяття під варту має на меті використати новий кримінально-процесуальний закон, видалення із залу судового засідання має попереджувальний характер.

Санкції є у багатьох нормах, інакше останні втратили б свою загальнообов'язковість і деякі інші властивості, а їх виконання не було б гарантовано.

Кримінально-процесуальні санкції мають переважно правовідновлювальний характер, вони спрямовані на усунення допущених порушень закону, відновлення законності.

До посадових осіб, які порушують закон, не виконують його приписів, можуть бути застосовані заходи дисциплінарного впливу, а в деяких випадках, якщо це вказано в законі, і кримінально-правові санкції.

Для успішного виконання завдань кримінального судочинства, підвищення його ефективності, укріплення законності, посилення охорони прав і свобод громадян вирішальне значення має точна реалізація як усієї системи кримінально-процесуальних норм, так і кожної з них окремо.

Під реалізацією процесуально-правових норм слід розуміти втілення вираженої в них державної волі в тих суспільних відносинах, що ними регулюються. При цьому, в першу чергу, мається на увазі втілення в життя велінь норми як зразка (правила) поведінки, вказаного в її диспозиції. Тільки у разі, якщо це правило порушено, реалізація норми включає в себе застосування того засобу забезпечення, який передбачений в її санкції.

Залежно від виду процесуальних норм це виражається або у формі додержання заборон і обмежень, або у формі виконання обов'язку, або у формі здійснення повноважень тощо.

40

Пі форми правомірної поведінки властиві як органам, ведуть кримінальний процес, так і іншим суб'єктам Щ имія^льно-процесуальної діяльності. Часто ними повністю рПуЄТься реалізація тієї чи іншої процееуально-право.. норми. Наприклад, використання слідчим права на освіаННЯ обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка і виконання останніми обов'язку, який з цього випливає, є реалізацією норми, передбаченої ст. 193 КПК.

Проте в ряді випадків для реалізації процесуально-правової норми вимагається індивідуальне регулювання поведінки іншої особи. Приміром, якщо свідок не з'являється за викликом до органів розслідування чи суду, слідчий або суддя може застосувати до нього привід.

Індивідуальне регулювання поведінки здійснюється в кримінальному процесі тільки компетентним органом, який веде судочинство. Решта учасників процесу не можуть реалізовувати правові норми шляхом їх застосування, вони повинні додержуватись закону, виконувати його приписи.

У кримінальному процесі правозастосування грунтується на законі і здійснюється в повній відповідності з законом. Регулюючи поведінку інших осіб на підґрунті закону, органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в свою чергу, теж повинні узгоджувати свої дії з чинним законом.

Реалізація будь-якої правової норми має певний механізм, під яким ми розуміємо систему об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме: закріплені законом мету і завдання діяльності, права та обов'язки, спеціальні засоби забезпечення дії норм тощо. Суб'єктивні чинники в реалізації норм процесуального права залежать від знання закону, поваги до закону і точного додержання його приписів1.

Стан і дія цих чинників впливають на рівень, якість і ефективність реалізації норм кримінально-процесуально-го права. Отже, кримінально-процесуальна норма є внутрішньою формою вираження кримінально-процесуального права. Вона може міститися в одній чи декількох статтях закону. Крім того, кримінально-процесуальна норма к загальноправова має свою внутрішню структуру: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Советский уголовный процесе: Учебник, / Под ред, Л. М. Карнее-в°и, П. А. Лушгаской, И. В. Тыричева. — М., 1980. — С 64.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 3. Кримінально-процесуальна норма:

  1. § 4. Джерела кримінального процесу. КПКУ, його структура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять норми кримінально-процесуального права.
  2. 6. КРИМІНАЛ ЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАКОН. ЙОГО ЧИННІСТЬ У ПРОСТОРІ, У ЧАСІ ТА ЩОДО ОСІБ
  3. 6. Дія кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб
  4. § 3. Джерела кримінального процесу. КПКУ, його структура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять норми кримінально-процесуального права.
  5. § 3. Кримінально-процесуальна форма, функції, правовідносини
  6. Кримінально-процесуальні правовідносини
  7. § і. Поняття, суть і завдання кримінально-процесуального закону
  8. § 2, Дія кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб
  9. § 3. Кримінально-процесуальна норма
  10. § 1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування
  11. § 1. Поняття і значення цивільного позову в кримінальному процесі
  12. § 3. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі
  13. Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства
  14. § 5. Кримінальне право і суміжні галузі права
  15. 4.6. Розв'язання кримінальноправових конфліктів
  16. Міжнародні стандарти захисту прав осіб, які є потерпілими від кримінальних правопорушень
  17. Потерпілий-фізична особа як учасник кримінального провадження