<<
>>

§ 5. Процесуальний порядок відшкодування судових витрат

Згідно з кримінально-процесуальним законом витрати учасників кримінально-процесуальної діяльності можуть компенсуватися лише за рахунок учасників кримінально-правових відносин: держави і злочинця.

При докладнішому аналізі ст.

91 КПК, а також вищезазначеної Інструкції, до суб'єктів відшкодування витрат учасникам кримінального судочинства віднесені не тільки органи дізнання, досудового слідства і суд (ст. 92 КПК), а й державні та приватні підприємства, установи, організації, що виплачують середню заробітну плату робітникам та службовцям, залученим до участі в справі (ч. З ст. 92 КПК), військові частини (п. 13 Інструкції). Якщо б законодавець, перелічуючи види судових витрат, мав на увазі лише суми, виплачені органам дізнання, слідства і судам, це було б відображено і в законі. Однак ст. 91 КПК такої вказівки не містить.

До числа витрат, що можуть бути перерозподілені, кримінально-процесуальний закон відносить: 1) витрати свідка, потерпілого, понятого по явці; вони компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом, а їм, у свою чергу, можуть бути компенсовані засудженими; 2) витрати засудженого, якщо він брав участь у справі як свідок до пред'явлення йому обвинувачення (компенсу-

208

ються органами дізнання, досудового слідства і судом); 3) витрати перекладача (компен-суються органами дізнання, досудового слідства і судом); 4) витрати учасників криміна-льно-процесуальної діяльності зі збереження, дослідження і пересилання речових доказів (можуть бути компенсовані засудженими чи прийняті на рахунок держави); 5) неодержа-ний дохід свідків, потерпілих, понятих у виді середньої заробітної плати (компенсується підприємствами, установами, організаціями); 6) неодержаний дохід свідка, потерпілого, понятого, що не є робітником чи службовцем (відшкодовується органами дізнання, досу-дового слідства і судом, що може покласти його на засудженого); 7) витрати свідків, поте-рпілих, понятих, експертів, фахівців-військовослужбовців компенсуються військовими частинами; за наявності вимог останні витрати можуть бути відшкодовані органами діз-нання, досудового слідства і судом, що вправі покласти їх на засудженого; 8) витрати екс-перта, фахівця, пов'язані з їх участю в справі в порядку службового завдання (поклада-ються на експертну установу, у штаті якого вони складаються); 9) витрати експерта і фахі-вця, пов'язані з їхньою участю в справі, а також винагорода за роботу, виконану не в по-рядку службового завдання (оплачують органи дізнання, досудового слідства і суд, що може покласти їх на засудженого)1.

Середній заробіток за час, що був витрачений у зв'язку з явкою за викликом, зберігається за працівниками та службовцями за умови їх участі в кримінальному судочинстві як свідків, потерпілих, законних представників потерпілих, перекладачів, експертів, спеціалістів і понятих.

Це правило не стосується випадків, якщо ці особи є обвинуваченими чи підсудними. Виплата середнього заробітку здійснюється, якщо виклик збігся з часом, упродовж якого робітник чи службовець повинен був перебувати на роботі. За неробочий час, затрачений у зв'язку з явкою за викликом, винагорода не виплачується.

Для того, щоб особі отримати середній заробіток, на повістці робиться відмітка про її явку в судово-слідчі органи із зазначенням фактично витраченого часу2.

1 Сидорова Н. А. Понятие судебных издержек в советском уголовном процессе // Правоведение — 1987. — № 1. — С. 73.

2 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 2001. — С. 123.

209

Витрати по явці (проїзні, квартирні, добові), винагорода за відрив від звичайних занять, а також винагорода експертам, спеціалістам і перекладачам виплачується органом, що ви-кликав, з коштів, які спеціально відпускаються на такі цілі, за постановою особи, яка про-вадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду негайно після виконання викликаною особою своїх обов'язків. Це стосується й договірних відносин між органами та державними експертними установами, штатні працівники яких викликались для прове-дення експертиз та участі в слідчих діях і судовому розгляді, відшкодовується вартість цих робіт на користь державної експертної установи у межах зазначених вище норм вина-городи.

Відшкодування витрат військовослужбовців по явці за викликом проводиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям витрати не відшкодовуються.

Рішення суду про відшкодування судових витрат у випадках, передбачених ст. 93 КПК, має бути викладене у вироку (п. 10 ч. 1 ст. 324, ст. 331, ч. 9 ст. 335). Якщо з будь-яких причин питання про судові витрати не було вирішено при постановленні вироку, його має вирішити суд, який постановив вирок, у порядку, передбаченому ст. 409 КПК.

За загальним правилом, судові витрати покладаються на засуджених (ч. 1 ст. 93 КПК).

Тобто судові виграти підлягають стягненню в дохід держави лише з осіб, щодо яких постановлено обвинувальний вирок. Але в окремих випадках суд має право постановити рішення про відшкодування їх за рахунок держави. Коли суд доходить висновку, що судові витрати слід віднести на рахунок держави, він у вироку повинен навести мотиви такого рішення. Наприклад, таке рішення суд може прийняти в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті (тобто вона є недієздатною й не має майна, що за законом підлягає опису й конфіскації). У справах про неповнолітніх судові витрати може бути покладено на батьків або на опікунів.

Стягнення з засудженого безпосередньо на користь свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, понятого, перекладача витрат, пов'язаних з їх явкою та викликом, є недопустимим (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду

210

України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 7 липня 1995 р.)1.

При виправданні підсудного за однією чи кількома статтями пред'явленого обвинувачення або при виключенні одного чи кількох епізодів судові витрати в цій частині відносяться на рахунок держави.

У тому разі, якщо винними буде визнано кількох осіб, суд постановляє стягнути судові витрати з усіх засуджених. Розмір відшкодування кожного з них визначає суд, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених (ч. 2 ст. 93 КПК). Стягнення судових витрат в солідарному порядку закон не передбачає.

Якщо підсудного буде визнано винним, але звільнено від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

У разі винесення виправдувального вироку або постанови про припинення кримінальної справи судові витрати, зазвичай, беруться на рахунок держави. Однак при закритті справи через примирення потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, справи по яким порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, судові витрати суд може покласти повністю або частково на одного з них або на обох.

Захисника з числа адвокатів в більшості випадків обирає та запрошує обвинувачений чи його законні представники через юридичні консультації.

При цьому вони вносять визначену суму грошей для оплати праці адвоката.

Якщо захисник бере участь у справі за призначенням, оплата його праці провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Але суд також за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, має право покласти таке стягнення на них (ч. 6 ст. 93 КПК).

Постанову суду про стягнення з засудженого коштів для оплати праці захисника суддя виносить у нарадчій кімнаті або у залі засідання. В останньому випадку ця постанова заноситься до протоколу судового засідання.

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та Цивільних справах. — К., 1997. — С. 234.

211

Стаття 93і КПК передбачає, що кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонар-не лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потер-пілого, стягуються судом при поставленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому ст. 28 КПК та частинами 2 і 3 статті 93 КПК.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 p., де зазначено: сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, де перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, що підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого зі стаціонару лікувального закладу.

Сума витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день визначається виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць, в якому проводилось лікування, на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, на капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

У разі заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого неповнолітніми витрати на його стаціонарне лікування відшкодовуються особами, які за законом несуть за неповнолітніх матеріальну відповідальність (статті 446 і 447 Цивільного Кодексу України).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що коли потерпілий на час розгляду справи продовжує стаціонарно лікуватися, витрачені на його лікування кошти стягуються з засудженого по день постановления вироку, а витрати на подальше лікування можуть бути стягнуті з засудженого в порядку цивільного судочинства.

В разі вчинення злочину групою осіб витрати на стаціонарне лікування

212

отерпшого стягуються відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК з

рясного засудженого окремо з урахуванням ступеня їх

к нИ та майнового стану. Витрати на стаціонарне ліку-

ання потерпілого від дій особи, яка вчинила їх у стані

неосудності, не стягуються1.

у разі, якщо при постановленні вироку рішення про в^цШКодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом заінтересованих осіб.

Стягнення коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів або прокурора у порядку цивільного судочинства провадиться також і в разі, якщо при постановлені вироку суму коштів ще не було визначено, а також у разі відмови в порушенні чи закриття кримінальної справи, внаслідок акту амністії або помилування, за примиренням потерпілого з обвинуваченим (пункти 4, 6 ч. 1 ст. 6 КПК), закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки, передачею особи на поруки громадській організації чи трудовому колективу, або з застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру тощо (статті 7—10 КПК).

Стягнені кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я зараховуються до відповідного державного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та Цивільних справах. — К., 1997. — С 235.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 5. Процесуальний порядок відшкодування судових витрат:

  1. 44.Захист прав власників та користувачів.
  2. Тема 12. Судові витрати
  3. § 81. Віддання обвинуваченого до суду. Порядок розгляду справ у розпорядчому засідання.
  4. § 57. Віддання обвинуваченого до суду. Порядок розгляду справ у розпорядчому засідання.
  5. § 2. Суб'єкти цивільного позову в кримінальному процесі
  6. § 3. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі
  7. § 4. Поняття і склад судових витрат
  8. § 5. Процесуальний порядок відшкодування судових витрат
  9. Застава
  10. § 5. Постановления вироку
  11. Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи
  12. Органи автономної влади й управління
  13. Реформування законодавства. Розвиток галузей права
  14. Міжнародні стандарти захисту прав осіб, які є потерпілими від кримінальних правопорушень