<<
>>

2.6. Колізійний механізм як складова частина правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць

Динамічний розвиток міждержавно-правових систем на сучасному етапі, розширення простору взаємодії національних правових систем між собою та з міжнародними потребує ефективного правового механізму, який би враховував узгоджені способи такої взаємодії в цілому, а також способи попередження, подолання та усунення юридичних розбіжностей, суперечностей.

Розвиток міждержавно-правових систем, як і будь-яких інших соціальних систем, є процесом складним, часто пов’язаним із виникненням, існуванням та розв’язанням різноманітних суперечностей. І це є необхідним аспектом динаміки, функціонування будь-якої правової системи суспільства (не випадковим, а неминучим і таким, що визначає сутність права [641,с.187]). Деякі проблеми механізму виникнення та розвитку юридичних суперечностей аналізуються у дослідженні казахського вченого-правника М.Т.Баймаханова, зокрема, що стосується характеристики суперечностей у формуванні та розвитку права, у процесі реалізації права, між складовими частинами правової надбудови [642].

Водночас суперечності розвитку правової дійсності, що є об’єктивним явищем, не можна ототожнювати з юридичними колізіями.

"Колізія" (від лат. collisio – зіткнення) в українській мові тлумачиться як "зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень тощо [231,с.288]; ідентично і в словниках іноземних слів, хоча в останніх (у юридичному розумінні) – як "розбіжності між законами однієї держави чи суперечності законів, судових рішень різних держав" [643,с.241].

У філософії "колізія" трактується як: а)суперечність, протиборство різних характерів, суб’єктів та обставин, які є основою дії, конфлікту [221,с.225]; б)зіткнення протилежних сил, інтересів тощо [241,с.215].

В юридичній енциклопедії "колізія" визначається як "зіткнення протилежних сил, інтересів, взаємна невідповідність правових норм, що регулюють однакові суспільні відносини" [105].

Один із засновників такого напрямку дослідження, як юридичні колізії та колізійне право, – російський вчений Ю.О.Тихомиров – вважає, що юридична колізія виражається: а)у різних правових поглядах, праворозумінні; б)у зіткненні норм та актів у межах правової системи; в)в неправомірних діях органів публічної влади; між державними та іншими інститутами і органами; г)у розбіжностях між нормами іноземних законодавств; д)у спорах між державами та суперечностях між нормами національного та міжнародного права. А тому юридичну колізію він визначає як суперечність між існуючим правовим порядком та намірами і діями щодо їх зміни [644,с.43]. Деякі автори на підставі узагальнення позицій, існуючих у юридичній літературі, трактують юридичну колізію у двох значеннях. У широкому розумінні – як суперечність між існуючими правовими актами та інститутами, правопорядком та намірами і діями щодо їх зміни, визнання або відторгнення; у вузькому – як внутрішня або формальна (формально-логічна) суперечність у межах правової системи (тобто є тотожною з колізією у праві) [645,с.7]. До останніх відносять, зокрема, колізії правових норм, колізії між нормами права та актами тлумачення, а також колізії між окремими актами тлумачення, суперечності між законодавством та іншими джерелами права.

Професор М.І.Матузов під юридичною колізією розуміє розбіжності та суперечності між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють однакові або суміжні суспільні відносини, а також суперечності, що виникають у процесі застосування права та здійснення компетентними органами та службовими особами своїх повноважень [630,с.405].

Водночас у літературі є точки зору щодо відмінності колізій юридичних норм та їх конкуренції. Конкуренція норм виникає тоді, коли декілька норм, що не суперечать одна одній, регулюють однорідне коло суспільних відносин, тільки з різним рівнем деталізації, конкретизації тощо [646,с.62-65]. Це норми, що створюються, як правило, нерівнозначними суб’єктами правотворчості, а тому мають різний рівень ієрархії, що залежить від юридичної сили.

Це є закономірний, об’єктивний процес, який проявляється в конкуренції норм різної юридичної сили. Колізії ж – це своєрідне негативне, небажане явище, так як вони виражають зіткнення неузгоджених або взаємовиключних правових приписів.

Близьке, але не тотожне колізії є поняття "конфлікт", яке у широкому розумінні трактується як крайнє загострення суперечностей [221,с.239]. Разом з тим, конфлікт не може розглядатися як синонім до суперечностей. Суперечності, відмінності, протилежності – це необхідні, але достатні умови конфлікту. Вони переростають у конфлікт лише тоді, коли активізується взаємодія їх носіїв. Різновидом соціального конфлікту є юридичний конфлікт, що проявляється у такій взаємодії сторін, при якій їх дії спрямовані на взаємовиключні цілі, а тому і відбувається зіткнення [366,с.213]. Тобто, юридичний конфлікт є гострою формою юридичної колізії з характерним проявом протиборства сторін [647].

Вчення про юридичні колізії є частиною нового наукового напрямку у правознавстві – конфліктології, яка на сучасному етапі має відповідні досягнення у розробці теорії конфліктів та інших суперечностей, що існують у суспільстві [648-650].

Таким чином, юридичні колізії – це самостійне правове явище, яке необхідно відрізняти від юридичних конфліктів, а також від конкуренції правових норм.

Безумовно, що юридичні колізії завдають шкоди, перешкоджають нормальному, злагодженому функціонуванню правової системи, негативно впливають на ефективність правового регулювання, стан законності та правопорядку, сприяють культивуванню правового нігілізму серед населення. Тому попередження, подолання, зокрема усунення, юридичних колізій є важливим завданням юридичної науки та практики. Для вирішення його необхідно насамперед уточнити поняття юридичної колізії та виділити основні їх різновиди.

На підставі узагальнення позицій, що існують у юридичній літературі щодо цього поняття, юридична колізія – це розбіжності та суперечності, які проявляються при взаємодії однопорядкових правових явищ і виражають зіткнення їх відмінних, неузгоджених або взаємовиключних несумісних ознак.

При цьому необхідно відзначити, що “розбіжний” в українській мові тлумачиться як відмінний, різний, неоднаковий, а “суперечність” – невідповідність, несумісність [225,с.14, 455].

У юридичній літературі по різному класифікують юридичні колізії (про деякі з цих класифікацій згадувалося раніше). Деякі автори поділяють колізії на такі чотири групи: а)колізії між нормативними актами чи окремими правовими нормами (між законами та підзаконними актами, між конституцією та іншими актами); б)колізії у правотворчості; в)колізії у правозастосуванні; г)колізії повноважень та статусів державних органів, службових осіб та ін. [309,с.362-367, 424-439].

Інші виділяють шість родових груп юридичних колізій: 1)колізії між нормативними актами та окремими правовими нормами; 2)колізії у правотворчості (безсистемність, дублювання, видання взаємовиключних актів); 3)колізії у правозастосуванні (різнобій у практиці реалізації одних і тих же приписів, неузгодженість управлінських дій); 4) колізії повноважень та статусів державних органів, службових осіб, інших владних структур та утворень; 5)колізії цілей (коли у нормативних актах різних рівнів або різних органів фіксуються суперечливі або взаємовиключні цільові установки); 6)колізії між національним та міжнародним правом [630,с.412-413]. Дехто пропонує поділяти юридичні колізії на темпоральні (часові), ієрархічні та змістовні, а також на прості та складні (колізійний склад) [645,с.8].

Проте необхідно відзначити, що юридичні колізії є багаточисленними та різноманітними за змістом, характером, ієрархією, галузевою належністю, формою виразу та способами розв’язання [651; 652]. Юридичні колізії можуть виникати як у межах національних або міжнародних правових систем, так і між ними. Видається, що юридична колізія є ключовою для розуміння всіх системних суперечностей у праві.

Якщо аналізувати юридичні колізії у контексті аналізу правової системи суспільства, зокрема такого типу правової системи, як міждержавна, то видається, що потрібно визначити зміст поняття "юридичні колізії у правовій системі".

Юридична колізія у правовій системі суспільства розглядається у аспекті трьох основних структурних її частин: нормативної, інституційної, функційної. Отже, юридичні колізії у правовій системі – це розбіжності та суперечності, що виникають у правовій системі. Видається, що вивчення колізій у правових системах доцільно здійснювати, виходячи з їх поділу, насамперед, на нормативні, інституційні та функційні юридичні колізії [653].

До нормативних юридичних колізій можна віднести:

а)колізії між окремими правовими нормами;

б)колізії між нормативно-правовими актами, іншими джерелами права;

в)колізії між різними видами юридичних актів;

г)колізії між національним та міжнародним правом.

До інституційних колізій відносяться:

а)колізії повноважень та правових статусів органів держави, службових осіб, державних організацій та інших суб’єктів публічної влади;

б)колізії статусів недержавних суб’єктів та інших юридичних осіб;

в)колізії правових статусів фізичних осіб;

г)колізії у правових поглядах, праворозумінях.

До функційних юридичних колізій можна віднести:

а)колізії у правотворчій діяльності;

б)колізії у правозастосуванні;

в)колізії у правотлумаченні.

Такими можуть бути основні види юридичних колізій у правовій системі.

Звичайно найбільш багаточисельною є група колізій у нормативній частині правової системи. Насамперед, це колізії між законами та підзаконними актами, між національним та міжнародним правом.

У сучасних умовах проблеми колізій між внутрішньодержавним і міжнародним правом та створення механізму їх врегулювання є одним з найбільш актуальних. Особливо важливим аналіз цих проблем є для правової системи України у світлі сучасних тенденцій її розвитку та здійснення стратегічного напрямку її функціонування – інтеграції з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу.

Важливим аспектом теорії співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права є проблема юридичних колізій.

Ю.О.Тихомиров вважає, що у сучасному міжнародному праві можна виділити три блоки норм, що мають відношення до колізій та спорів.

По-перше, це стосується забезпечення пріоритету базових міжнародно-правових принципів і відповідної ієрархії норм в межах міжнародного права. Це визнання основними принципами права принципів, закріплених у Статуті ООН та інших установчих міжнародно-правових актах. Це дотримання принципу обов’язковості добросовісного виконання міжнародно-правових договорів (так, згідно зі ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р. "учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання ним договору") [460,с.352]. Важливим є і визнання основними норм, що містяться в установчих та інших міжнародно-правових актах цього рівня. Спеціальні договори мають пріоритет перед загальними та багатосторонніми.

По-друге, необхідно враховувати зв’язок внутрішніх та зовнішніх зобов’язань держави. Так, більшість сучасних конституцій визнають пріоритет принципів та норм міжнародного права та їх пряму дію. Але є держави, міжнародні зобов’язання яких приймаються та реалізуються у чіткій відповідності з національним законодавством.

По-третє, поява міжнародно-правових норм, безпосередньо пов’язаних з попередженням міжнародних конфліктів або орієнтованих на це [644,с.340-342].

Що стосується нормативної частини правових систем, то юридичні колізії між нормами національного та міжнародного права найчастіше вникають у таких випадках: 1)коли допускається відхід від встановленого пріоритету принципів та норм міжнародного права, права міждержавних об’єднань; 2)коли міжнародно-правові норми і акти не відповідають конституції; 3)коли виникають суперечності між правилами схвалених міжнародних договорів і національним законодавством; 4)коли норми національного права не відповідають стандартам міжнародного права; 5)коли не виконуються міжнародні зобов’язання державами; 6)коли міжнародні організації чи держави порушують національне законодавство чи здійснюють прямий тиск щодо його зміни [644,с.346].

При цьому необхідно враховувати, що норми міжнародного права мають різний характер впливу на національні правові системи. Так, принципи міжнародного права створюють стійкі нормативні засади; установчі чи статутні міжнародно-правові акти – визначають тривалий період співробітництва; пакти, декларації та конвенції – встановлюють норми-принципи та норми-цілі; двосторонні міжнародні договори – встановлюють взаємні зобов’язання; рішення і заборони, санкції міжнародних організацій – жорстке регулювання державної діяльності; регламентаційні акти є односторонніми актами міждержавних організацій [654].

Вирішення проблем, пов’язаних з юридичною природою колізій чи способами їх врегулювання, залежить від вирішення проблеми взаємодії міжнародного та національного права, особливо це стосується вказівки у загальній нормі Конституції на шляхи розв’язання колізій міжнародних та внутрішньодержавних норм.

Визнання пріоритету загальновизнаних норм і принципів міжнародного права над національним у випадках суперечності між ними та деталізована фіксація цих положень у Конституціях зменшує кількість юридичних колізій у цій галузі. А тому важливим є вироблення колізійного механізму, який став би складовою частиною правового механізму взаємодії міжнародного та національного права.

Визначаючи такий механізм як систему правових засобів, зокрема процедур, що сприяють узгодженню дій міждержавних і національних правових систем, та виділяючи таку його процедуру, як узгодження норм міжнародного та національного права у процесі правотворення і застосування права, необхідно назвати й основні правові засоби забезпечення такої взаємодії – основні джерела права (як міжнародного, так і національного), колізійні норми, засоби правової інтеграції. Звичайно, ці засоби розглядаються, насамперед, стосовно узгодження взаємодії. Проте вони можуть застосовуватись і як засоби попередження та подолання юридичних колізій. І якщо юридичні колізії, що виникають при взаємодії міждержавних та національних правових систем – це суперечності та розбіжності в межах їх нормативних, інституційних, функційних частин, то колізійно-правовий механізм – це система правових засобів, зокрема процедур попередження та подолання (в тому числі, усунення) юридичних колізій, яка сприяє взаємодії міждержавних та національних правових систем.

У залежності від характеру, виду колізії застосовуються ті чи інші засоби та процедури їх попередження чи подолання. Найбільш поширеними в юридичній літературі називають: 1)тлумачення; 2)прийняття нового акта; 3)відміна старого акта; 4)внесення змін та доповнень до діючих актів; 5)судовий, адміністративний, арбітражний розгляд; 6)систематизація законодавства, гармонізація юридичних норм; 7)переговорний процес, створення узгоджувальних комісій; 8)конституційне правосуддя; 9)оптималізація взаємозв’язку теорії та практики; 10)міжнародні процедури [630,с.422].

Колізійно-правовий механізм складається з двох відносно самостійних процедур:

а) процедури попередження юридичних колізій;

б) процедури їх подолання (зокрема, усунення).

Попередження юридичних колізій – це процедура застосування відповідних правових засобів по запобіганню їх виникнення, а також заходи по створенню умов, при яких юридичні колізії не виникають, а їх кількість зменшується до прогнозованої (так звані потенційні колізії).

Подолання юридичних колізій – це процедура застосування засобів по розв’язанню колізійних ситуацій (їх переборення у конкретних випадках) або усуненню.

До правових засобів, що використовуються при здійсненні процедур попередження відносяться міжнародні та національні джерела права; колізійні норми; систематизація, гармонізація та уніфікація законодавства; програми, правила, що містять заходи запобігання виникненню юридичних колізій чи прогнозування можливих варіантів їх виникнення та способів їх подолання.

Засоби, що використовуються при здійсненні процедури подолання, можна розділити на дві групи: 1)засоби, що сприяють розв’язанню колізій у тій чи іншій конкретній ситуації (переборюють її не усуваючи в цілому); 2)засоби, що усувають колізії взагалі.

До засобів, що відносяться до першої групи, належать акти застосування колізійних норм, акти тлумачення, акти застосування норм права; до другої – прийняття нової юридичної норми, що фіксується у відповідному джерелі права.

Особливе значення має застосування колізійних норм, передбачених міжнародним приватним правом, проте їх потрібно відрізняти від колізійних приписів у різних галузях національного права. Це можуть бути: а)норми-принципи, що визначають напрям правотворчості; б)норми-пріоритети, що вказують на переважаючу силу одного акта по відношенню до іншого тощо [644,с.50]. Ці види колізійних норм застосовуються і міжнародним публічним правом, а також є важливими для визначення співвідношення між національним та міжнародним правом.

Колізійна норма, що використовується міжнародним приватним правом, є засобом, який дозволяє усунути суттєві розбіжності при регулюванні приватноправових відносин у різних національних правових системах (це стосується відносин, обтяжених іноземним елементом). Застосовується вона при наявності таких юридичних колізій, як: інтертемпоральні (часові колізії); інтерперсональні (що випливають із належності фізичних осіб до певної релігії, національності тощо); просторові (які поділяються з позицій міжнародного приватного права на: міжнародні, інтернаціональні, внутрішньодержавні) [489,с.18].

Колізійна норма вказує право якої держави, правової системи підлягає застосуванню до конкретних відносин. Головне, що відрізняє колізійну норму від інших юридичних приписів, – це подолання колізійної проблеми шляхом визначення права, яке може застосовуватися. Відрізняється вона від інших правових приписів і структурою, а саме: її структурними елементами є обсяг та прив’язка.

Обсяг вказує на відносини цивільно-правового характеру, до яких ця норма застосовується, а прив’язка – підстави (ознаки, критерії) визначення права, що може застосовуватися. Проте у літературі з міжнародного приватного права відзначалося, що двочленна будова колізійної норми є подібною до структури норм-приписів (гіпотеза і диспозиція; гіпотеза і санкція). Логічна структура колізійної норми є тричленною, її третій елемент знаходиться у галузі цивільного права [655,с.50-51; 656].

Характеристика колізійних норм як допоміжних, відсилочних не відображає їхнього дійсного призначення у міжнародному приватному праві. Колізійна норма разом з матеріально-правовою (яка буде застосовуватися) утворюють правило поведінки для учасників відповідного приватноправового відношення. Вона вказує не на окрему ізольовану матеріальну норму, а в цілому на іноземну правову систему, в якій діє ця норма. У випадках з іноземним елементом, колізують не окремі норми різних держав, а їх правові системи [488,с.137].

Якщо аналізувати правовий механізм взаємодії правових національних систем з правовою системою Ради Європи, то необхідно виділити його складову частину – колізійний механізм, що повинен включати процедури попередження та подолання юридичних колізій.

Для колізій, що виникають у нормативній частині правових систем, найпростішим способом попередження є внесення змін до законодавства, відміна старих нормативних актів, прийняття нових, вдосконалення юридичної техніки, визначення потенційних юридичних колізій та способів їх подолання, а також фіксація такого механізму в самому акті. Важливим у процесі попередження є розробка заходів щодо сприяння належному співвідношенню між юридичною наукою та правотворенням, подоланню правового нігілізму серед суб’єктів застосування права тощо.

Що ж стосується процесу подолання юридичних колізій та їх усунення, то в цьому плані необхідним є створення колізійних норм, належне тлумачення проблем співвідношення та правильне застосування норм. Таким чином, до заходів попередження колізій відносяться: 1)визнання основних принципів права Ради Європи та їх впровадження у національне законодавство; 2)визначення правових стандартів Ради Європи та критеріїв їх співвідношення з національним правом; 3)врахування особливостей їх впровадження у національну правову систему; 4)фіксація положень про взаємодію права Ради Європи та держави-учасниці у Конституції та інших законах держави; 5)врахування міжнародних зобов’язань держави в законопроектах; 6)врахування потенційних юридичних колізій та засобів їх попередження при формуванні правового механізму взаємодії. До заходів подолання колізій відносяться: 1)діяльність держави-учасниці в роботі Ради Європи; 2)дотримання процедур укладення, ратифікації міжнародних договорів; 3)фіксація у конституціях держав-учасниць пріоритету загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 4)створення колізійних норм.

Що ж стосується взаємодії між Євросоюзом та державами-учасницями, то колізійно-правовий механізм тут є більш простим на відміну від такого механізму в Раді Європи. Це досягається в основному завдяки уніфікації юридичних приписів, створення уніфікованих актів, що містять однакові правила поведінки.

І хоча правовий механізм взаємодії права Євросоюзу та національних правових систем забезпечує уніфікацію правового регулювання, збалансованість їх, потенційні юридичні колізії об’єктивно виникають із співвідношення права ЄС та права держав-учасниць.

З вступом до Євросоюзу держави делегують цій міждержавно-правовій системі значну частину своїх суверенних повноважень, а тому у практиці ЄС виникають колізії щодо можливості реалізації “переданої” компетенції.

В установчих договорах фіксуються колізійні норми, які або зобов’язують держави “утриматися від будь-яких дій, що можуть поставити під загрозу здійснення мети цього договору” (ст.5 Договору про ЄЕС) і відповідно, таких, що породжуватимуть колізію з комунітарним правом; або визнають акти похідного права обов’язковими для внутрішньодержавних органів застосування права (ст.189 Договору про ЄЕС). Таким чином, ст.5 містить колізійну норму, що розв’язує питання у користь первинного права, а ст.189 – визнає пріоритет похідного права.

Суд Європейських співтовариств підтвердив принцип пріоритету права ЄС, який у випадках колізії не визнає за національним правом можливості щодо його застосування. Цей принцип має два аспекти: а)національні правові норми, що суперечать праву організації, не застосовуються; б)пріоритет діє і стосовно звичайних законів, і щодо конституційного права держав-учасниць. Отже, мова йде не про відміну національних норм, а про те, що вони у спірній ситуації не застосовуються. Таким чином, національні компетенції існують одночасно з компетенцією Євросоюзу, а їх дія (застосування) виключається “лише у випадку очевидного конфлікту”, і рішення організації діє лише при суперечливих результатах [657,с.132]. Обов’язок держав-учасниць утримуватися від дій у сферах, переданих ЄС, у юридичній літературі називають “мораторієм щодо держав-учасниць”; а норми права ЄС – такими, що відсувають акти національних законодавчих органів у бік [607,с.56], хоча інколи відзначається, що принцип пріоритету права ЄС застосовується лише тоді, коли наслідки дії європейського та національного права є несумісними.

Так, коли Комісія Співтовариства (КЄС) вбачає у рішенні національного суду порушення чи невиконання норм європейського права, вона впливає на виконавчі органи держави, щоб останні не допустили виконання цього рішення, бо воно суперечить праву Співтовариства.

Зі свого боку держави-учасниці зобов’язані сприяти праву ЄС. Такі зобов’язання можна підтвердити комплексом внутрішньодержавних заходів: 1)трансформацією національного законодавства (змінити чи доповнити норми внутрішнього права так, щоб національні суди зобов’язані були дотримуватися норм європейського права); 2)здійснити реорганізацію апарату держави.

Якщо закон будь-якої держави суперечить установчим договорам Співтовариства, – він має бути відміненим чи модифікованим до рівня несуперечності праву ЄС.

В Євросоюзі для реалізації та утвердження пріоритету права ЄС створені правові способи його забезпечення. Так, Комісія ЄС здійснює функцію контролю за виконанням права Організації на місцях. В разі невиконання вимоги КЄС про відміну закону, що суперечить установчим договорам, вона може звернутися в Європейський Суд. Останній хоч і не вправі тлумачити, чи відміняти акти внутрішньодержавного права, але може вказати державі на необхідність відміни закону як такого, що не відповідає положенням інтеграційного права (ст.5 Договору про ЄЕС). Європейський Суд вправі лише констатувати порушення державою комунітарного права (що дало підставу назвати звернення у Європейський Суд згідно ст.169 Договору про ЄЕС лише “констатуючою скаргою”), але не вправі тлумачити внутрішнє право чи зобов’язувати національні суди, тому його рішення мають дещо декларативний характер, а можливість реального наповнення їх змістом залишається за державами-учасницями. За рішення національних судів (якщо останні приймають протиправні акти і порушують норми інтеграційного права) відповідальність несуть держави-учасниці (перед Співтовариствами). Держава в цілому несе відповідальність за виконання міжнародно-правових зобов’язань. Практика судової відповідальності держав-учасниць за неправомірні дії їх органів започаткована з 1990 року.

При наявності колізій правових норм на вирішення колізійної проблеми уповноважуються судді місцевих судів, адже право ЄС є фактично частиною національної правової системи, а тому воно застосовується і забезпечується місцевими судами, як і внутрішньодержавне право. Водночас якщо у національного суду виникають сумніви щодо норми права ЄС, яку потрібно застосувати, він може звернутися до Європейського Суду за роз’ясненням. Рішення суду ЄС, що виноситься в порядку преюдиційної процедури, не є обов’язковим для національного суду, який, щоправда, не може ігнорувати визначення Європейського Суду без обґрунтування відхилення доказів суду ЄС. У практиці відбувається розподіл завдань між національним судом, що вирішує конкретні правові спори, та Європейським Судом, який дає інтерпретацію права ЄС. Тобто національний суд, якщо хоче уникнути порушень комунітарного права, повинен вирішувати правові спори, враховуючи позицію Європейського Суду. Це потребує єдиного тлумачення права ЄС у всіх державах-учасницях. А тому недопустимим видається посилання національного суду на те, що норма права Співтовариства порушує Основний закон.

Так як Євросоюз здійснює регулювання на основі принципу субсидіарності, то Співтовариства втручаються у внутрішньодержавні сфери лише тоді, коли мета такого регулювання досягається лише на рівні ЄС, а самі держави переконані у цьому. А тому допускається і дія норм національного права, які є більш суворими, ніж європейські. Проте з такою умовою, що ці норми не повинні суперечити положенням договорів про ЄС. На держави покладається на період членства в ЄС відмовитися від застосування законів, що суперечать праву Євросоюзу. Дотримання цих правил контролюється КЄС, яка також спостерігає за правильністю застосування національної норми, дія якої допускається.

Ряд статей установчих договорів вимагають проведення консультацій держав з КЄС перед виданням правового акта.

Якщо проаналізувати практику застосування антимонопольного законодавства, зокрема конкурентного права, то можна відзначити, що механізм його реалізації є не дозвільним, а реєстраційно-повідомним [658,с.14].

На практиці право ЄС (як договірне, так і похідне: постанови, директиви, рішення) мають пріоритет перед внутрішньодержавним як на рівні законів, так і підзаконних актів. Проте у галузі конституційного права питання залишається спірним.

Так, німецькі вчені дотримуються думки, що право ЄС має ранг простого закону, а тому в ієрархії норм має займати нижче положення, ніж конституційні норми ФРН. Не визнають вони і пріоритету права Співтовариств щодо основних прав людини, закріплених у конституційних нормах [659,с.6].

Таким чином, ефективність права ЄС прямо залежить від рівня сприяння національними правовими системами у досягненні його основних завдань. А тому гармонізація національних законодавств є одним із важливих напрямків діяльності Євросоюзу, умовою попередження юридичних колізій.

Колізійно-правовий механізм повинен включати заходи попередження та подолання колізій між правовими системами Євросоюзу та держав-учасниць.

Стосовно процедури попередження юридичних колізій, то вона включає такі дії: 1)визнання основних принципів права ЄС; 2)інкорпорація (імплементація) норм права ЄС; 3)створення насамперед конституційно-правового механізму взаємодії, який би включав і колізійний механізм; 4)визначення потенційних юридичних колізій та засобів їх подолання, переборення; 5)приведення національного законодавства у відповідність з європейським правом (зближення європейського і національного права); 6)реорганізація державних органів.

До правових засобів попередження юридичних колізій відносяться основні джерела права ЄС, джерела національного гармонізованого права, уніфіковані акти.

Якщо попереджувальні правові засоби та процедури не створили умов, за яких колізії не виникають, або можуть існувати як потенційно-об’єктивні, тоді необхідними видаються засоби та процедури подолання колізій. До них відносяться:

діяльність Європейського Суду щодо тлумачення права ЄС та розв’язання юридичних колізій;

прийняття нових законодавчих актів, внесення змін до чинних чи відміна неправомірних;

застосування уніфікованих норм національними судами.

До правових засобів подолання юридичних колізій відносяться прецеденти ЄС та інші джерела права ЄС, а також джерела національного права.

Науковий аналіз проблем взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та держав-учасниць, характеристика колізійно-правового механізму як необхідної складової такого механізму є важливим для України з точки зору забезпечення її стратегічних напрямів, особливо щодо входження у європейський правовий простір.

<< | >>
Источник: Луць Людмила Андріївна. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Львів - 2004. 2004

Еще по теме 2.6. Колізійний механізм як складова частина правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць:

  1. Зміст
  2. Методи дослідження
  3. 1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі
  4. 1.2. Методологія дисертаційного дослідження 1.2.1. До характеристики методів дослідження 1.2.1. До характеристики методів дослідження
  5. 2.2. Генезис ідеї європейської єдності та європейська правова інтеграція
  6. 2.3. Правова система Ради Європи: загальнотеоретичні аспекти
  7. 2.5. Взаємодія правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та правових систем держав-учасниць
  8. 2.6. Колізійний механізм як складова частина правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць
  9. Висновки до розділу 2
  10. 3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
  11. 3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом
  12. 3.3. Механізм взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу
  13. Висновки до розділу 3
  14. Висновки
  15. ТЕМА 2. ФОРМА ДЕРЖАВИ
  16. Організаційний механізм громадянського суспільства.
  17. 3.1. Доктринальні підходи щодо правового механізму охорони довкілля.
  18. Суть фінансового механізму
  19. Елементи фінансового механізму та їх взаємозв’язок
  20. Правові засади надання поліцейських послуг в Україні та місце серед них адміністративно-правового регулювання
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -