ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. В умовах інтеграції вітчизняного суспільства до стандартів ЄС відбувається трансформація державного механізму. У цьому напрямку адміністративна діяльність державного апарату потребує перепрофілювання на засади людиноцентристської теорії, коли публічна адміністрація має якнайповніше забезпечувати як права, свободи й законні інтереси фізичних та юридичних осіб, інтереси держави, так і суспільства загалом.

Вагоме місце в системі державного апарату займає прокуратура, науковий інститут якої є невід’ємним атрибутом сучасного суспільства, без неї держава не може об’єктивно існувати. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина є основним завданням правової демократичної держави. Провідне місце серед суб’єктів владних повноважень у цій сфері займає прокуратура України, на яку безпосередньо покладено виконання функції захисту прав і свобод людини, публічних інтересів суспільства та держави.

В умовах сьогодення продовжується реформа прокуратури, лейтмотивом якої, за словами Генерального прокурора України Ю. Луценка, є добір на посади прокурорів професійних та чесних юристів^[1]. Однак, як показують результати соціологічного дослідження, рівень незадоволеності громадян захистом прав і свобод прокуратурою перевищує 39 %. Іншими словами, діяльність прокуратури України потребує вдосконалення, адже ліквідувати чи замінити її на іншу правову інституцію неможливо. Прокуратуру України потрібно реформувати на засадах європейських стандартів, ефективного захисту прав, свобод громадян від правопорушень, забезпечення публічного інтересу держави та суспільства загалом.

У системі прокуратури провідне місце належить правовому статусу, оскільки саме на основі нього виникають органи прокуратури як юридичні особи публічного права, юристи набувають спеціального владно-правового статусу, стаючи прокурорами, визначаються їхні завдання, обов’язки і права.

Зв’язок теми дисертації із сучасними дослідженнями. Схожу проблематику аналізували у своїх працях М. Івчук і С. Марченкова, які розкрили адміністративно-правовий статус прокуратури в інших соціально - правових умовах.

Окремі питання адміністративно-правового статусу прокуратури досліджували вітчизняні вчені-адміністративісти В. Авер’янов, О. Агєєв, Н. Армаш, В. Бабенко, О. Бандурка, В. Басс, О. Безпалова, Ю. Битяк, С. Ващенко, М. Воронов, В. Галунько, Ю. Гаруст, І. Голосніченко, Ю. Гридасов, О. Джафарова, А. Долгополов, О. Дрозд, О. Єщук, Р. Жоган,

А. Іванищук, М. Івчук, О. Іщук, П. Каркач, М. Ковалів, В. Ковальська,

A. Ковальчук, Т. Колєснік, Т. Коломоєць, А. Комзюк, В. Костицький, М. Косюта, В. Кравченко, В. Кравчук, В. Кривобок, О. Кузьменко,

B. Кулаков, В. Лакизюк, В. Логоша, А. Манжула, А. Манькут, І. Марочкін,

O. Марцеляк, С. Марченкова, В. Миколенко, М. Мичко, В. Мойсик,

C. Мосьондз, Н. Наулік, С. Овчарук, Я. Окар-Балаж, В. Оксінь, В. Олефір,

P. Олійник, Л. Попов, Н. Рибалка, Р. Сидоренко, О. Скибенко, Ю. Слабунова, Є Соболь, О. Стасюк, В. Сухонос, В. Федоренко, К. Чижмарь, А. Чубенко, В. Шемчук, С. Шепетько, Р. Шестопалов, А. Якимов, М. Якимчук, О. Ярмиттт та ін. Проте зазначені вчені розкрили лише окремі аспекти адміністративно - правового статусу прокуратури України або ж аналізували їх побіжно, досліджуючи інші, більш загальні, суміжні чи дотичні явища.

Незадоволеність громадян України неналежним забезпеченням публічних прав і свобод прокуратурою України, нерозробленість на науковому рівні цих питань, неврегульованість організаційно-правових чинників діяльності органів прокуратури та ієрархічної системи взаємодії прокурорів, неузгодженість нормативних актів зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретико-методологічних засад, нормативних основ і практичної реалізації прокуратурою України владних повноважень розкрити та запропонувати пропозиції стосовно вдосконалення адміністративного законодавства, спрямованого на ефективне забезпечення прокуратурою України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, публічного інтересу держави й суспільства.

Відповідно до поставленої мети в роботі заплановано вирішити такі завдання:

- розкрити місце і роль прокуратури України в системі державної влади;

- сформувати поняття та розкрити елементи адміністративно-правового статусу прокуратури України;

- з’ясувати адміністративно-правові аспекти структури прокуратури України;

- розкрити особливості компетенції прокуратури України;

- визначити наукові положення щодо адміністративних прав та обов’язків прокурорів;

- розкрити адміністративну відповідальність у сфері діяльності прокуратури України;

- здійснити компаративістичну характеристику стосовно правового статусу прокуратури;

- удосконалити законодавство у сфері адміністративно-правового статусу прокуратури України.

Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у сфері визначення правосуб’єктності, завдань, обов’язків, прав та адміністративної відповідальності органів прокуратури та прокурорів.

Предмет дослідження - адміністративно-правовий статус прокуратури України.

Методи дослідження. У дисертації використовувалася система методів наукового пізнання. Діалектичний метод дав можливість сформулювати наукову новизну «вперше» щодо створення Вищої кваліфікаційної комісії суддів і прокурорів, наділивши її компетенцією щодо призначення прокурорів, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (підрозділи

1.1, 3.2). Методи аналізу і синтезу використовувалися при здійсненні аналізу положень щодо змісту, структури, компетенції, адміністративних обов’язків і прав органів прокуратури та прокурорів, розділення їх на окремі частини та при формуванні на цій основі новітніх положень адміністративно-правового статусу прокуратури України (підрозділі 1.2, 1.3, 2.1, 2.2). На основі методу індукції здійснено формування наукової новизни від одиничних положень, що характеризують зміст, адміністративні обов’язки і права, й зарубіжний досвід, до авторських узагальнень (підрозділ 1.2, 2.2, 3.1), і навпаки - за допомогою методу дедукції, взявши за підґрунтя основоположні засади, було сформовано понятійний апарат та удосконалено законодавство в аналізованій сфері (підрозділ 1.1, 3.2). Формально-догматичний метод був провідним при здійсненні тлумачення чинного законодавства (1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). Метод порівняльного законодавства дав можливість здійснити компаративістичну характеристику зарубіжного досвіду країн-учасниць ЄС (підрозділ 3.1). За допомогою соціологічного методу було здійснено соціологічне опитування стосовно виявлення актуальних проблем у сфері діяльності прокуратури України та оброблено його результати (Додаток Б).

Наукова новизна отриманих результатів аргументується тим, що дисертація є одним із перших комплексних монографічних досліджень у вітчизняній правовій літературі, присвячених аналізу адміністративно- правового статусу прокуратури України. У результаті проведеного аналізу сформовано низку висновків, рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України в зазначеній сфері, зокрема:

уперше:

- у процесі аналізу адміністративної відповідальності у сфері

діяльності прокуратури України розкрито особливості складу

адміністративного правопорушення стосовно забезпечення права доступу фізичних і юридичних осіб до публічної інформації, об’єктом

правопорушення якого є інформація з державних реєстрів, ведення яких віднесено до компетенції прокуратури України, а суб’єктом правопорушення є прокурори, які припустилися навмисних чи необережних протиправних дій у цій сфері;

- запропоновано створити єдиний орган суддівського самоврядування - Вищу кваліфікаційну комісію суддів і прокурорів України - через внесення відповідних змін і доповнень до спеціальних законів про судоустрій і статус суддів та про прокуратуру, поклавши функції кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, з доповненням її членами, обраними всеукраїнською конференцією прокурорів;

удосконалено:

- поняття адміністративно-правового статусу прокуратури України - як сукупності адміністративно-правових елементів, що визначають місце і роль прокуратури в правовій системі, які, на відміну від раніше відомих, підвищують незалежність прокуратури України від органів законодавчої влади і Президента України, зберігаючи централізовану систему ієрархічного підпорядкування прокурорів усередині системи;

- адміністративно-правові чинники структури прокуратури України, у результаті чого виокремлено системні структурні критерії формування організаційної структури прокуратури різних рівнів, керівної ланки, прокурори якої мають владні повноваження щодо підлеглих прокурорів, проміжної ланки, до якої входять прокурори, які здійснюють як внутрішньоуправлінські, так і процесуальні функції, та ланки процесуальних прокурорів, які безпосередньо забезпечують виконання функцій судової влади;

- наукові положення щодо адміністративних прав та обов’язків прокуратури - як компетенції, що надана державою Г енеральному прокурору та підпорядкованим йому прокурорам, яка, на відміну від раніше висвітлених, установлюється виключно в межах загального дозволу владної компетенції стосовно відновлення порушених прав осіб судовою владою, притягнення винних у скоєнні злочину до кримінальної відповідальності та захисту прав осіб при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

отримали подальшого розвитку:

- наукові положення стосовно процедури призначення Генерального прокурора, якому підпорядковані всі прокурори, Верховною Радою України за поданням Президента України, через переміщення основної компетенції щодо добору претендента на посаду на спеціальний незалежний публічний орган (громадську комісію), залишаючи за главою держави церемоніальні повноваження - здійснити подання одного з кандидатів на посаду Генерального прокурора України, відібраних комісією;

- адміністративна компетенція прокуратури - як сукупність правових засобів стосовно обов’язків і прав генеральної, регіональних і місцевих прокуратур, яка здійснюється від імені держави, визначаючи провідною функцією відновлення в судах порушених прав, свобод і законних інтересів осіб із виконанням контрольно-наглядових функцій у сфері додержання законів у процесі оперативно-розшукової діяльності та застосуванням заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

- наукові положення щодо використання ефективного досвіду функціонування прокуратур країн-учасниць ЄС - як органів виконавчої влади, що підпорядковані міністерствам юстиції, так і судової гілки влади, з акцентом на досвід країн Східного партнерства ЄС (Литви, Польщі, Угорщини, Чехії), стосовно посилення незалежності, правової фіксації позаполітичного статусу прокуратури із зосередженням на забезпечувальних функціях судової влади.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері - для подальшого теоретичного розроблення питань адміністративно-правового статусу прокуратури України (акт упровадження Науково-дослідного інституту публічного права);

- правотворчості - щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері адміністративно-правового статусу Прокуратури України (Додаток В до дисертації);

- навчальному процесі - під час розроблення та викладання навчальної дисципліни «Проблеми адміністративно-правового забезпечення у сфері незалежності судової гілки влади», у підготовці відповідних навчальних посібників, конспектів лекцій (акт упровадження Науково-дослідного інституту публічного права).

Апробація матеріалів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися під час роботи трьох науково-практичних конференцій: «Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні» (м. Запоріжжя, 27-28 лютого 2015 р.), «Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (м. Харків, 20-21 березня 2015 р.), «Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування» (м. Київ, 8-9 липня 2016 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в десяти наукових публікаціях, п’ять з яких опубліковано в наукових фахових виданнях України, дві - у зарубіжних наукових юридичних виданнях та три - у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації складає 220 сторінок. Робота містить список використаних джерел із 232 найменувань на 24 сторінках.