РОЗВИТОК ОФТАЛЬМОЛОГІЇ B УКРАЇНІ

Київська Русь, значну частину культурних надбань якої з повним правом успадкувала Україна, була однією з найбільш розвинутих держав Європи раннього Середньовіччя. До прийняття християнства медичну допомогу тут надавали жерці-волхви, які широко використовували народні методи.

Знання руських ченців-медиків ґрунтувалися на спеціальних книгах, завезених із Візантії, а також на досвіді народної медицини. У придбанні літератури допомагали імениті жінки Русі, які активно займалися справами держави. Це дочка Ярослава Мудрого Анна, яку вважали найосвіченішою жінкою тогочасної Європи, його онука Янка Всеволодівна, засновниця жіночого медичного училища при Андріївському монастирі в Києві, й онука Володимира Мономаха княжна Євпраксія, автор медичного трактату.

У XIV—XV ст. ареною швидких змін у розвитку української історії стають Галичина і Волинь. Багато українців (за тодішньою назвою — русинів) здобували освіту в європейських університетах, досягаючи нерідко значних успіхів у науці. Так, Юрій Котермак із Дрогобича (1450—1494), отримавши ступінь доктора медицини, як професор Болонського, Братиславського і Краківського університетів читав лекції з усього курсу медицини, зокрема з офтальмології, виклавши його згодом у підручнику «Прогностикон» (1483).

У XVII ст. після об’єднання великої частини України з Росією з’явилося більше відомостей про надання населенню медичної, зокрема офтальмологічної, допомоги. Так, у 1664 p. у Москві при Аптекарському приказі була відкрита медична школа, яка випустила 30 лікарів. Деякі з них приїхали до України у військові полки. Таким був Федір Дорофєєв, який за тривалий час лікарської діяльності в Україні набув багатого досвіду з лікування очних хвороб від окуліста з Гамбурга Шартлінга.

Одночасно з Москвою у Києві й Ніжині були відкриті аптеки, де продавали окуляри. Однак докорінні зміни у вивченні, викладанні дисципліни «очні хвороби», наданні офтальмологічної допомоги в Україні припадають на XIX ст., коли в щойно відкритих Харківському (1805) і Київському (1842) університетах почали читати лекції з офтальмології (спершу в курсі хірургії). У Харкові працювали відомі хірурги: T. Ванцетті, П. Наронович, Л. Струве, Л. Зарубін, які приділяли багато уваги очним хворобам.

Нині в Україні існує три офтальмологічні школи: харківська, київська й одеська. Розглянемо в історичному аспекті етапи їх становлення.

У 1868 p. у Харкові було створено кафедру очних хвороб, яку очолив випускник Харківського університету Л.Л. Гіршман (1839—1921). По закінченні університету він здобував знання у відомих європейських офтальмологів, а після повернення захистив дисертацію на ступінь доктора медицини за темою колірного сприйняття. Цей талановитий професор став засновником харківської офтальмологічної школи.

У 1910 p. у Харкові при Жіночому медичному інституті також почала діяти кафедра очних хвороб. Її очолив відомий професор Е.П. Браунштейн. Інститут у 1920 p. був об’єднаний з медичним факультетом університету. Очна лікарня, відкрита в місті 1908 p., у 1912 p. отримала спеціальне приміщення і була названа ім’ям Л.Л. Гіршмана. Тут готували старший, середній та молодший офтальмологічний персонал; лікарі проходили спеціалізацію в інтернатурі, ординатурі і на робочих місцях. Лекції читали професори M.I. Барабашов і П.П. Прокопенко.

У 1929 p. у Харкові було видано 4 номери Українського офтальмологічного журналу, надруковано більше 50 наукових праць, відбувся I Український з’їзд офтальмологів. У вересні 1930 p. на базі лікарні ім. Л.Л. Гіршмана створено Український НДІ очних хвороб ім. Л.Л. Гіршмана, що став першим таким закладом не лише в Україні, а й у Радянському Союзі. Директором його був відомий спеціаліст у галузі колірного зору, автор поліхроматичних таблиць для дослідження колірного сприйняття Є.Б.

У Києві й Дніпропетровську були засновані філії цього інституту, якими керували професори А.Г. Васютинський і I.I. Казас. Водночас інститут став базою кафедр очних хвороб кількох вузів — Інституту вдосконалення лікарів (заснований у 1920 p.), 2-го медичного інституту (1935), стоматологічного інституту (1930), санітарно-гігієнічного факультету 1-го медичного інституту.

Розквіту наукової діяльності інститут досяг під керівництвом члена- кореспондента AMH CPCP I.I. Меркулова. Була ліквідована багатопроблемність, провідною науковою темою стала нейроофтальмологія. B інституті проводили наукові сесії, конференції, декадники, клінічні консультації, видавали наукові нраці, вчені записки, монографії, вийшло друком 13-томне видання «Вопросы нейро- офтальмологии». Діяльність інституту' сприяла значному прогресу в організації офтальмологічноїдопомоги в Україні. Проте в 1964 p. волюнтаристським рішенням тогочасного уряду інститут було знову реорганізовано в очну лікарню із припиненням субсидій на наукові дослідження, а науковий персонал розформовано. Можливості Харкова як провідного офтальмологічного центру значно обмежилися.

Значення харківської школи у становленні й розвитку вітчизняної офтальмології важко переоцінити. Вона виховала цілу плеяду професорів: Є.Б. Рабкін,

А.Я. Самойлов, A.E. Гольдфедер, Л.А. Кацнельсон, H.H. Медвєдєв, ЮЛ. Богданович, АЛ. Дашевський, З.Д. Кізельман, C.M. Почтман, Ф.А. Халфіна, O.C. Ново- хатський, Л.М. Мірошникова, B.M. Чередниченко, M.O. Пеньков, Г.Д. Жабое- дов, П.А. Бєздітко, Ю.А. Дьомін, LA. Соболева, O.B. Недзвецька, M.B. Панченко, С.Ф. Зубарєв; багато з них очолили кафедри і наукові колективи в інших містах Українита заїїмежами. A спадкоємці професорів Л.Л. Гіршмана й I.I. Меркулова бережуть славні традиції. Дві кафедри очниххвороб, що є нині в Харкові, — Академії післядипломної освіти (зав. кафедри проф. Ю.А. Дьомін) і Національного медичного університету (зав. кафедри проф. П.А. Бєздітко) — залишаються найважливішими «кузнями» кадрів з офтальмології в Україні.

Становлення офтальмологічної школи в Києві пов’язане з ім’ям В.П. Kapa- ваєва. Видатний хірург, учень M.I. Пирогова, професор Київського університету, він розробив оригінальну операцію з видалення катаракти. До його заслуг також належить організація в університеті самостійної кафедри очних хвороб (1869). Першим завідувачем кафедри і клініки був професор O.B. Іванов, праці якого про морфологію фліктени, набряк сітківки, будову війкового тіла і кришталика досі є фундаментальними.

У 1881 p. на чолі кафедри став професор A.B. Ходін. Через 3 роки він заснував перший у Російській імпериспеціальний журнал «Вісник офтальмології», що було знаменною подією в історії цієї галузі вітчизняної медичної науки. Упродовж 20 років він був видавцем, редактором, коректором і головним референтом цього видання, переведеного згодом у Москву. A.B. Ходін уклав також перший вітчизняний посібник «Практична офтальмологія», який витримав 5 видань за 14 років (1879—1893); він автор ще кількох цінних посібників: «Курс очних операцій», «Офтальмоскопія та її застосування в офтальмології і загальній медицині», «Про визначення симуляції сліпоти й слабкості зору».

Спадкоємцем A.B. Ходіна став професор О.Ф. Шимановський — автор 30 наукових праць, які вирізняються оригінальністю й незалежністю міркувань. Серед них видання «Про пересадку переднього відділу ока» (операція вперше у світі проведена ним 1911 p. трьом пацієнтам). Зазначивши можливість використання трупної рогівки, що її зберігали в холоді, О.Ф. Шимановський випередив досягнення сучасної кератопластики.

3 1922 по 1941 p. завідувачем кафедри очних хвороб був професор M.A. Левит- ський. Основний напрям його наукових праць — пошук способів локалізації офтальмоскопічних змін на поверхні склери. Ним розроблені методи проекції цих змін на склеру, які й досі використовують при визначенні локалізації розривів сітківки. У 1944 p. керівником кафедри було призначено професора B.H. Архангельського — тонкого знавця патологічної анатомії ока, його захисного і допоміжного апарату, а 1954 p.

У 1966 p. на завідування кафедрою призначено професора T.B. Шлопак, яка до того часу очолювала кафедру офтальмології Івано-Франківського медичного інституту. T.B. Шлопак вивчала особливості обміну мікроелементів в оці. Результати цих досліджень були узагальнені в монографії «Мікроелементи в офтальмології».

3 1985 p. кафедру очолює член-кореспондент AMH України, професор Г.Д. Жабоєдов, учень I.I. Меркулова (Харків). Його монографії присвячені нейроофтальмологічним проблемам, питанням окулопластики, глаукоми, травм ока, що зумовили послідовні наукові дослідження співробітників кафедри з питань патології сітківки і зорового нерва.

У 1923 p. у Києві була створена ще одна кафедра очних хвороб на базі Інституту вдосконалення лікарів. Обома кафедрами завідував M.A. Левитський (1923—1928). Пізніше, за часів професора А.Г. Васютинського (1929—1949), кафедра стала самостійною. Тут працювали відомі професори — А.Ф. Румянцева (1946—1947), Ф.І. Юзефова (1947—1953). Хірургічні методи лікування почали тоді набувати пріоритетного значення. Ця тенденція особливо проявилась із приходом на кафедру професора В.Є. Шевальова, який разом з академіком В.П. Філатовим запропонував оригінальну операцію з переміщення в кон’юнктивальний мішок стенонової протоки привушної залози при «сухому оці», розробив методи оперативного лікування відшарувань сітківки. Прихильник мікрохірургічного лікування найтяжчих уражень ока, член-кореспондент AMH і AH України M.M. Сергієнко створив на базі інституту великий центр мікрохірургії ока, розробив нові моделі інтраокулярних лінз і запропонував низку нових рефракційних операцій.

Одеська офтальмологічна школа в Україні наймолодша, але вона справила вирішальний вплив на розвиток офтальмології в республіці.

В.П. Філатов, професор C.P. Кальфа) і послідовники (академіки H.O. Пучківська, M.E. Кащук, І.Г. Єршович, C.P. Мучник, Б.С. Бродський, Г.В. Легеза, I.C. Черкасов, T.B. Шлопак, B.B. Войно-Ясенецький, З.М. Скрипниченко, Л.Т. Кашинцева та ін.) піднесли до світового рівня.

C. C. Головін свого часу 6}¾ найкращим хірургом, який здійснював операції на очній ямці. Він є автором підручника «Клінічна офтальмологія» в 3 томах, за яким навчалися покоління вітчизняних офтальмологів. Створені ним таблиці для контролю гостроти зору використовують і досі, деякі дослідження професора належать до фундаментальних.

У 1911 — 1956 pp. кафедруочолював В.П. Філатов. У працяхакадеміка висвітлено питання відновної хірургії, трансплантації рогівки, дії біогенних стимуляторів. Запропонований ним метод пластичних операцій застосовують не лише

в офтальмології, а й для відновлення будь-яких інших органів. Розроблений академіком метод пересадки законсервованих тканин широко використовують як лікувальний і стимулювальннй чинник у медицині й ветеринарії. В.П. Філато- вим розроблена і впроваджена трансплантація законсервованої трупної рогівки, створені оригінальні прилади для цього. Він заснував «Офтальмологічний журнал», що регулярно видається в Україні з 1946 p. B Одесі В.П. Філатов створив НДІ очних хвороб і тканинної терапії, що одержав його ім’я і є головним офтальмологічним закладом в Україні. Після смерті В.П. Філатова інститут очолила його учениця H.O. Пучківська. Її праці висвітлюють проблеми вдосконалення трансплантації рогівки, хірургічного лікування та імунотерапії опіків очей, використання лазерного випромінювання в офтальмології та організації невідкладної очної допомоги. Велика заслуга H.O. Пучківської й у підготовці наукових вітчизняних кадрів.

Одеський НДІ очних хвороб і тканинної терапії надає лікувальну й консультативну допомогу не тільки хворим з України, а і пацієнтам з-за кордону. Нині інститут очолює учень H.O. Пучківської професор I.M. Логай, котрий доклав багато сил для вдосконалення мікрохірургії ока.

Кафедру очних хвороб Одеського медичного інституту після смерті академіка В.П. Філатова очолив його учень професор С.Ф. Кальфа, який займався ліквідацією трахоми в Україні. Йому належать фундаментальні праці з проблем глаукоми. Дослідження цих наукових проблем продовжили його учні — професори H.I. Шибінська, I.C. Черкасов, A.M. Солдатова. 3 1993 p. кафедру очолює відомий офтальмотравматолог і фахівець з іридопластики, учениця академіка

H. O. Пучківської професор Г.Ю. Венгер.

Інші наукові офтальмологічні центри виникли пізніше. У Дніпропетровську кафедру очних хвороб було створено в 1919 p., у Сімферополі — 1925 p., у Донецьку — 1930 p., у Вінниці — 1934 p., у Луганську — 1956 p., у Запоріжжі — 1968 p.

Ha цих кафедрах проводяться наукові дослідження з актуальних проблем офтальмології під керівництвом талановитих учених K.II. ГІавлюченка, Й.Р. Сал- дана, A.M. Петруні, Д.Г. Плюшка. Тут виникли або створюються свої школи, з яких вийшли вчені, які залишили глибокий слід у вітчизняній офтальмології. Це професори С.П. Петруня, LI. Казас, A.I. Дашевський, H.C. Азарова, К.П. Moc- ковченко, A.O. Ватченко, А.Ф. Нєдєлька, B.A. Панєва, Д.Ф. Іванов, A.I. Бикова, E.O. Котелянський, A.C. Сенякіна, P.M. Цок, В.Л. Радзіховський, І.Ф. Копп, Л.О. Сухіна та ін.

Кафедра офтальмології у Львівському університеті заснована у 1898 p. Завідувачами кафедри були E. Махек, A.A. Беднарський, II. Крвавіч. У радянський період на кафедрі працювали відомі професори A.M. Родигіна, E.M. Каторгіна, Г.С. Семенова, у наш час — І.Я. Новицький, A.C. Гудзь. Важливою заслугою офтальмологів цього регіону України є дбайливе збереження і подальший розвиток кращих європейських традицій, впровадження новітніх вітчизняних і європейських технологій.

РОЗДІЛ 1