ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють дійти таких висновків науково-теоретичного та практичного спрямування.

1. У соціально-економічному контексті пенсійну систему можна визначити як сукупність правових, фінансово-економічних і організаційних відносин та інститутів, що реалізують пенсійні схеми з метою надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсійних виплат.

Соціальна сутність пенсійної системи полягає у створенні системи захисту працюючих громадян і членів сімей, які знаходяться на їх утриманні, від втрати трудового доходу після настання непрацездатності внаслідок старості, інвалідності, втрати годувальника та за вислугу років, а також непрацездатних громадян (соціальні пенсії).

Економічна сутність пенсійної системи через її неоднорідність є більш складною. На підставі формальної відповідності характеристик податків і пенсійних внесків до солідарної системи останні в практичному плані можна вважати платежами податкового характеру.

Натомість через повну розбіжність характеристик податків із пенсійними внесками до системи недержавного пенсійного забезпечення останні з економічного погляду слід вважати відкладеними трансфертними платежами соціального характеру.

Насамкінець, через те, що з економіко-функціонального погляду обов’язкова накопичувальна пенсійна система поєднує в собі риси і солідарної (розподільчої), і добровільної пенсійної систем, внески до неї слід вважати поєднанням платежів податкового характеру з відкладеними трансфертними платежами соціального характеру.

2. Інституційною інфраструктурою пенсійної системи слід вважати сукупність державних і недержавних інституцій, основним видом діяльності яких є забезпечення або сприяння забезпеченню збирання, обліку, адміністрування пенсійних внесків, управління пенсійними активами та здійснення пенсійних виплат, а також здійснення регулювання й нагляду у цій сфері.

З урахуванням особливостей функціонування пенсійної системи головною класифікаційною ознакою для інфраструктури пропонується вважати функціональну ознаку, тобто роль і місце того чи іншого суб’єкта (групи суб’єктів) у забезпеченні громадян пенсійними виплатами. За цією ознакою усіх суб’єктів інфраструктури пенсійної системи доцільно поділити на чотири групи:

• регуляторна інфраструктура - сукупність державних і недержавних інституцій, що здійснюють регулювання й нагляд за збиранням, обліком, адмініструванням пенсійних внесків, управлінням пенсійними активами, здійсненням пенсійних виплат;

• функціональна інфраструктура - сукупність інституцій, основним видом діяльності яких є збирання пенсійних внесків і здійснення пенсійних виплат;

• обслуговуюча інфраструктура - сукупність інституцій, основним видом діяльності яких є облік та адміністрування пенсійних внесків, а також управління пенсійними активами;

• допоміжна інфраструктура - сукупність інституцій, основним видом діяльності яких є сприяння забезпеченню збирання, обліку, адміністрування пенсійних внесків та управління пенсійними активами.

Додатковими класифікаційними ознаками, що дозволяють більш чітко й детально окреслити роль кожного окремого суб’єкта інфраструктури в пенсійній системі, можуть бути організаційно-правовий статус, варіативність надання послуги, персоніфікація послуги й депозитна ознака.

3. Розбалансована й недосконала пенсійна система сама по собі є загрозою соціального характеру, оскільки негативно впливає на інтегральний показник життєвого рівня населення, стан бідності й соціального захисту громадян. Однак цей негативний вплив не обмежується виключно соціальною сферою.

Детальний аналіз функціонування фінансових механізмів у державі свідчить, що за безумовно соціального характеру та призначення пенсійна система є чинником виникнення загроз національній безпеці не тільки й не стільки в соціальній, а й у фінансово-економічній сфері.

Крім того, непропорційно велика частка пенсійних видатків у держбюджеті ускладнює виконання державою своїх функцій у інших сферах, таких як соціально-гуманітарна (освіта, охорона здоров’я, культура), військова (фінансування силових структур), науково-технічна (фінансування фундаментальних і прикладних досліджень) та інших.

З урахуванням зазначеного вітчизняна пенсійна система в нинішньому стані є загрозою національній безпеці, що має комплексний характер.

4. Пострадянський характер економіки разом із трансформаційними процесами в усіх сферах суспільного життя на сучасному етапі розвитку України не послабили дію та не звузили перелік традиційних загроз пенсійній системі (демографічна ситуація, циклічність в економіці, безробіття, низький рівень заробітної плати, тіньові доходи населення).

Навпаки, їх перелік розширився за рахунок новітніх загроз (нестандартна зайнятість, зміна вікового профілю заробітної плати, підвищення віку первинного виходу на ринок праці, глобалізаційні процеси тощо), механізми дії багатьох з яких досі повною мірою не досліджено.

На сьогодні масштаби впливу новітніх загроз пенсійній системі поступаються традиційним. Але це жодним чином не припускає їх нехтування, а навпаки, потребує прискіпливого вивчення з метою розроблення механізмів нейтралізації. Ситуація ускладнюється швидкоплинністю сучасних процесів у всіх сферах суспільного життя.

5. Пенсійна система є не тільки об’єктом впливу зовнішніх відносно неї загроз, але і їх джерелом для соціальної та економічної безпеки держави. Консервація нинішнього стану системи лише підсилює ці загрози та через певний відносно невеликий проміжок часу змінить їхній статус із небезпечного на критичний.

Запровадження системи ІІ рівня за певних умов здатне нейтралізувати ці загрози (принаймні більшість із них) або, як мінімум, знизити їх гостроту.

Отже, перед науковцями, урядовцями та спеціалістами постає завдання розробити й запровадити систему заходів, що нейтралізуватимуть чи принаймні мінімізуватимуть вплив новітніх ризиків реформованої системи.

Такі заходи мають бути спрямовані за межі пенсійної системи, переважно на забезпечення макроекономічної стабільності, зокрема зниження інфляції, відновлення внутрішнього виробництва, реформування ринку праці й інституту заробітної плати, а також на розвиток фінансового ринку.

6. Зважаючи на поточну демографічну ситуацію та її подальші перспективи, докорінне реформування існуючої пенсійної системи слід вважати одним з першочергових завдань стосовно укріплення економічної безпеки України. Головні вади вітчизняної пенсійної системи - низький рівень пенсій і розбалансований фінансовий стан ПФУ - набули на сьогодні системного характеру, тобто не можуть бути виправлені за допомогою локальних заходів без докорінного реформування системи. Таке реформування має відбуватися у двох площинах:

• внутрішньосистемна модернізація, що вдосконалює існуючі пенсійні механізми, у т. ч. поліпшення збирання пенсійних внесків;

• структурно-інституційні зміни та формування нових пенсійних інститутів, а також створення сприятливих економічного та правового середовищ (формування ефективних інститутів пенсійного страхування на основі принципів обов’язкового соціального (колективного та особистого) страхування), а також регулювання заробітної плати й системи доходів у країні.

7. Відповідно до сучасних світових тенденцій домінантою пенсійної реформи, що планується в Україні, має бути перерозподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками за стан пенсійного забезпечення нинішнього й майбутніх поколінь пенсіонерів. Такий підхід дозволить підсилити страховий характер пенсійної системи і створить механізм, що мотивує застрахованих осіб до участі у фінансуванні системи, знизить можливість і бажання уникнути сплати страхових внесків за рахунок більш щільної прив’язки розмірів пенсій до обсягів фактично сплачених внесків.

У якості механізму такого перерозподілу доцільно поруч з існуючою розподільчою запровадити загальнообов’язкову накопичувальну пенсійну систему, але за таких умов:

•загальнообов’язкова накопичувальна система для України може бути застосована в обмежених масштабах. Метою таких тимчасових обмежень є пом’якшення ефекту «випадаючих доходів» і полегшення фінансування переходу від розподільчої до частково-накопичувальної системи;

• українська модель має поєднувати в собі риси і латиноамериканської, і моделі ОБСЄ з тим, щоб концептуальні засади її запровадження наліпшим чином відповідали індивідуальним економічним, фінансовим, політичним, соціальним та іншим вітчизняним реаліям.

8. Для успішного запровадження накопичувальної компоненти на законодавчому рівні мають бути закріплені такі концептуальні засади:

• організаційно-економічний порядок запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи має передбачати поетапне охоплення працівників, починаючи з громадян, яким у рік запровадження не виповнилося 35 років, з поступовим розширенням протягом 6 років кола осіб аж до початку трудової діяльності;

• у контексті суб’єктності сплати пенсійних внесків платником повинен виступати роботодавець застрахованої особи, а джерелом сплати - частина єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

• адміністрування страхових внесків ІІ рівня мають здійснювати одна державна й кілька недержавних структур. При цьому їх кількість має бути розумно невеликою, також вони мають відрізнятися між собою чіткими критеріальними ознаками;

• за умови існування недержавних пенсійних фондів (НПФ) із типами стратегій, що відрізняються співвідношенням «дохідність-ризик», працівник повинен мати право вибору інвестиційної стратегії. Однак за відсутності такого вибору страхові внески до НПФ мають спрямовуватися відповідно до вікових категорій населення. Аналогічно у Накопичувальному фонді мають існувати «портфелі життєвого циклу»;

• централізоване збирання страхових внесків найбільше відповідає найкращій світовій практиці, при цьому повністю вписується в наявні вітчизняні реалії з одночасною оптимізацією державного контролю;

• критерії відбору фінансових посередників, які мають намір проводити діяльність зі страховими внесками обов’язкової накопичувальної системи, мають бути сформульовані для адміністраторів, компаній з управління активами та зберігачів.

9. У сучасних умовах з урахуванням стану й перспектив вітчизняної економіки ефективність і надійність інвестування пенсійних активів обов’язкової накопичувальної системи має забезпечуватися такими засадами:

• обмеження переліку дозволених інструментів виключно вітчизняними, який складається з державних цінних паперів, банківських вкладень, акцій і облігацій вітчизняних емітентів та іпотечних активів;

• існування законодавчих гарантій і чіткого механізму повернення депозитів НПФ із державних банківських установ;

• спеціальне конструювання пенсійних облігацій, що передбачає поєднання гарантованої дохідності на рівні інфляції з обмеженням кола учасників обігу таких облігацій державними фінансовими установами й учасниками пенсійної системи ІІ та ІІІ рівнів;

• надання компаніям з управління активами права первинного доступу до аукціонів НБУ з продажу державних пенсійних облігацій;

• запровадження рефінансування НПФ з боку НБУ під заставу пенсійних облігацій та інституту маркет-мейкерів для акцій та облігацій корпоративних емітентів;

• інвестування в акції та облігації вітчизняних емітентів виключно на первинному ринку (при первинному розміщенні або в контрольні пакети акцій у процесі приватизації) за умови застосування до емітентів таких особливих вимог, як прибутковість за основною операційною діяльністю протягом певного терміну, особливий режим відповідальності менеджменту і власників, додаткові вимоги до корпоративного управління;

• спеціальне конструювання пенсійних активів - визначення їх переліку, забезпечення додаткової відповідальності емітента, система гарантій, страхування тощо.

10.

• об’єктом гарантування має бути номінальна сума внесків, проін- дексована на рівень інфляції;

• механізмами забезпечення гарантій - страхування відповідальності компаній з управління активами (КУА) та, можливо, зберігача, фонд гарантування збереження пенсійних накопичень і гарантії держави.

При цьому страхування має діяти постійно протягом усього терміну пенсійних накопичень, а фонд гарантування й гарантії держави - одноразово, при виникненні права на пенсію з ІІ рівня.

11. Участь суб’єктів інституційної інфраструктури в обов’язковій накопичувальній системі має базуватися на таких концептуальних засадах:

• єдиним об’єктивним критерієм на сьогодні є сума активів в одночасному управлінні КУА, які претендують на управління коштами Накопичувального фонду. Цей критерій має визначатися таким чином, аби забезпечити право на участь у конкурсі 15-20 компаній для забезпечення балансу між можливою монополізацією ринку кількома найкрупнішими компаніями й ускладненістю усвідомленого відбору Радою Накопичувального фонду з великої кількості претендентів;

• з метою запобігання недобросовісній конкуренції між КУА, особливо з-поміж підприємств, інтегрованих до певних бізнес-груп, відповідальність за це має рівномірно розподілятися між менеджментом КУА та роботодавцями. У цьому контексті найбільш перспективними й захищеними слід вважати позиції тих фінансових посередників, які побудують свій маркетинг, окрім іншого, на філіальних мережах банків і страхових компаній, а також зможуть побудувати ефективну мережу агентів недержавних пенсійних фондів.

12. Пенсійна реформа в її пропонованому вигляді має незакінчений, половинчастий характер і не здатна повною мірою вирішити проблеми пенсійної системи. В умовах недостатньої визначеності економіко- демографічної ситуації головною метою пенсійної реформи має стати повний і якомога скоріший перехід на страховий принцип, який передбачає максимально щільну прив’язку розміру пенсії до обсягу пенсійних внесків. Це означає, що в реформованій системі загальнообов’язкова накопичувальна складова має відігравати не допоміжну, а головну роль. На сьогодні постає нагальна необхідність науково-теоретичного обґрунтування такого переходу й розроблення практичних механізмів функціонування нової системи.

У процесі проведення пенсійної реформи мають бути вирішені такі завдання:

• забезпечення гарантованого мінімального рівня пенсійного забезпечення для будь-якого громадянина України з досягненням ним пенсійного віку незалежно від наявності чи відсутності формальних показників (страховий стаж та обсяги внесків);

• створення умов для формування населенням достатніх пенсійних накопичень і завдяки механізму обов’язкових платежів, і у спосіб заохочення громадян до самозабезпечення на основі стимулювання соціального партнерства й індивідуальної ініціативи;

• забезпечення повного виконання державою своїх зобов’язань перед нинішніми пенсіонерами.

Архітектура нової пенсійної системи має бути такою.

Розподільча система (солідарна, І рівень) зберігається як зрівняльна й забезпечує лише необхідний соціальний мінімум для всіх громадян без винятку. Джерелом її фінансування мають бути обов’язкові пенсійні внески або доходи державного бюджету.

Обов’язкова накопичувальна система (ІІ рівень) забезпечує основну частину майбутньої пенсії працівника. Суб’єктами її формування мають бути роботодавці (у т. ч. й держава у відповідній якості). Джерелом фінансування є пенсійні внески, що можуть сплачуватися і роботодавцем, і працівником. До цього ж рівня включається забезпечення за професійними схемами.

Третій рівень - добровільне пенсійне страхування і за рахунок роботодавця (корпоративні пенсійні програми), і за рахунок самих працівників.

Накопичувальна пенсійна система має бути чітко відділена від розподільчої. Остання залишається за державою, однак її масштаби та значення мають різко зменшуватися.

13. У контексті державного регулювання й нагляду за накопичувальною пенсійною системою створення мегарегулятора слід вважати недоцільним. Натомість подальшу розбудову існуючих регуляторів (НБУ, НКЦПФР, Нацкомфінпослуг) слід проводити у спосіб підвищення їх незалежності, прозорості й підзвітності. Окремим напрямом є поліпшення взаємодії та координації їх діяльності з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків.

Магістральними напрямами побудови системи регулювання та нагляду за НПФ мають стати підвищення ролі та відповідальності рад НПФ, вимог до керівників і фахівців суб’єктів, що обслуговують НПФ, і ролі та відповідальності зберігача за економічною доцільністю операцій.

14. Пріоритетними напрямами побудови загальнообов’язкової накопичувальної системи (крім регулювання й нагляду) в довгостроковій перспективі слід вважати запобігання знеціненню пенсійних накопичень унаслідок інфляції та підвищення стійкості фінансових ринків.

У контексті збереження пенсійних накопичень головним завданням уряду слід визнати боротьбу з інфляцією задля зниження її до прийнятного рівня. В іншому випадку забезпечення дохідності інвестування на рівні інфляції в довгостроковій перспективі стає доволі проблематичним, а доцільність накопичень - сумнівною. Підвищення стійкості фінансового ринку може бути досягнуто через повернення притаманної йому ролі - обслуговування реальної економіки у спосіб перерозподілу тимчасово вільних грошових коштів. Особливої уваги з боку держави потребує контроль за спекулятивним капіталом.

15. Усі варіанти розвитку національної економіки до 2050 р. при заданих початкових умовах мають однакову тенденцію, відрізняючись при цьому динамікою показників, що досліджуються.

Запровадження системи ІІ рівня за умови інвестування пенсійних накопичень у реальний сектор економіки здатне на таке:

• прискорити зростання ВВП. Обсяги такого зростання прямо пропорційні частці пенсійних активів, що спрямовуватимуться в реальний сектор економіки;

• забезпечити зростання заробітних плат для всіх без винятку категорій працівників, у т. ч. й осіб, які не беруть участі в накопичувальній системі. Обсяги зростання, як і у випадку з ВВП, прямо пропорційні частці пенсійних активів, що спрямовуватимуться в реальний сектор економіки;

• збільшити пенсії від 0,9 до 46,6 % залежно від сценаріїв розвитку економіки та обсягів інвестицій у реальний сектор.

Запровадження системи ІІ рівня за відсутності інвестування, починаючи з 2040 р., зменшує динаміку приросту дефіциту бюджету ПФУ за рахунок зменшення коефіцієнта оцінки одного року стажу в пенсійній системі. При інвестуванні пенсійних активів у реальний сектор економіки в обсягах 50 і 100 % вказаний ефект нівелюється внаслідок прискореного зростання економіки, а отже, заробітних плат і пенсій. У цьому контексті варіант інвестування 50 % від загального обсягу пенсійних активів слід вважати оптимальним. Дефіцит бюджету ПФУ у відсотках до ВВП у 2050 р. і при постійній, і при змінній частці оплати праці у випуску продукції суттєво зменшується за нульових інвестицій порівняно з одно- рівневою системою. Аналогічний показник при інвестиціях в обсязі 50 % також менше, ніж при однорівневій, але несуттєво. Варіант при інвестиціях 100 % суттєво збільшує дефіцит бюджету ПФУ відносно ВВП.

Збільшення дохідності інвестування на 1 п. п. понад інфляцію залежно від сценаріїв розвитку економіки та обсягів інвестицій забезпечує у 2050 р. зростання пенсій від 1,4 п. п. до 4,8 п. п.

Отже, запровадження системи ІІ рівня по-різному впливатиме на показники соціально-економічного стану. Безумовно, позитивний вплив слід очікувати на ВВП, заробітні плати й пенсії. Разом з тим вплив запровадження системи на баланс ПФУ є неоднозначним (за деяких варіантів позитивним, за інших - негативним). Така невизначеність робить нагальною необхідність комплексної оцінки впливу запровадження системи ІІ рівня на економічну безпеку держави.

16. Загальна динаміка інтегрального індикатора пенсійної безпеки може бути охарактеризована таким чином. У період до 2023 р. спостерігається зростання показника, обумовлене позитивною зміною коефіцієнта системного навантаження внаслідок пенсійної реформи 2011 р. У 2024 р. дія ефекту підвищення пенсійного віку для жінок закінчується, отже, в подальшому спостерігаємо стійке зниження інтегрального індикатора пенсійної безпеки: у 2033 р. він виходить з оптимального коридору й наближається до нижнього порогового значення, а у 2050 р. може перетнути його з тенденцією до подальшого зниження.

Запровадження системи ІІ рівня не змінює загальної динаміки показника на висхідній хвилі (до 2023 р.) Разом з тим інтенсивність зростання індикатора змінюється обернено пропорційно: чим більше активів Накопичувального фонду спрямовується на інвестиції, тим більше дефіцит бюджету ПФУ, а отже, тим повільніше зростає значення індикатора. За інвестицій, що дорівнюють 100 %, збільшення дефіциту ПФУ майже повністю нівелює позитивний ефект від збільшення пенсійного віку для жінок.

За інвестицій, що дорівнюють 50 %, значення інтегрального показника пенсійної безпеки у 2048 р. стабілізується з подальшою зміною динаміки на позитивну. За інвестицій 100 % така зміна відбувається у 2046 р.

За інвестицій 100 % загальний рівень просідання показника в коридорі між нижніми пороговим та оптимальним значеннями менше, ніж за інвестицій 50 %.

Динаміка інтегрального показника пенсійної безпеки для усіх трьох сценаріїв дворівневої системи дає підстави припустити, що він не вийде за межу нижнього порогового значення. Тоді як для сценарію однорівневої системи може бути справедливим зворотне припущення: після 2050 р. індикатор з великою імовірністю вийде за межу нижнього порогового значення.

Отже, запровадження системи ІІ рівня в довгостроковій перспективі поліпшує рівень економічної безпеки держави. Без такого запровадження однорівнева система в середині поточного сторіччя з великою імовірністю вийде за межі допустимого стану.