Види сприймання. Властивості сприймання. Сприйняття простору і часу

Залежно від поставленої мети сприймання може бути дові­льним і мимовільним. Довільне сприймання характеризується ці­леспрямованістю, систематичністю, пов’язане з визначенням мети і відбувається як цілеспрямована пізнавальна діяльність.

Залежно від форми існування матерії розрізняють: сприй­мання простору, часу, руху. Сприймання простору - це відобра­ження величини і форми предметів, їх взаємного розташування і напряму, в якому вони перебувають, що поєднує відображення по­ложення власного тіла, врахування його переміщень у просторі. Ґрунтується на спільній роботі комплексу аналізаторів, взаємодію між якими забезпечує руховий аналізатор. Відображення простору стає можливим завдяки наявності у людини парних аналізаторів (бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик, дири- нічний нюх) і їх функціональної асиметрії, що виявляється у тому, що один із аналізаторів під час виконання певної діяльності почи­нає відігравати провідну роль. Ця роль може змінюватися у разі переходу до іншої діяльності. Сприймання часу - відображення у свідомості людини швидкості, тривалості і послідовності перебігу подій. У сенсорно збіднілих умовах спостерігається суб’єктивне сповільнення плину часу. На сприйняття часу впливають емоційні переживання людини: за позитивних емоцій виникає ілюзія приско­реного перебігу часу, за негативних - час суб’єктивно сповільню­ється. Також сприймання часу залежить від вікових особливостей: у дитинстві час іде суб’єктивно повільніше, тоді як люди літнього віку скаржаться, що час минає надто швидко. Дослідження Д. Ель- коніна довели, що впродовж життя у людини відбувається посту­пове засвоєння еталонів тривалості, що дає змогу більш точно орієнтуватися у часі.

Основними характеристиками сприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність (стабільність), осмисле- ність. Указані характеристики визначають сприймання як особли­вий різновид діяльності людини, який називається перцептивною (від лат. регсерйо - сприймаю) діяльністю.

Предметність сприймання полягає у тому, що об’єкт або явище дійсності завжди співвідноситься з реальним світом. Без такого співвіднесення сприймання не може виконувати орієнтува­льну і регулювальну функції у практичній діяльності. Предмет­ність не є вродженою якістю, вона формується упродовж життя через засвоєння дитиною практичних дій, спрямованих на пред­мети зовнішнього світу. Маленька дитина не оцінює глибоку яму як небезпечну доти, доки не опиниться у ній.

Цілісність - особливість сприймання, сутність якого виявля­ється у тому, що будь-який об’єкт сприймається як системне ціле навіть тоді, коли окремі його частини не відображаються люди­ною. У гештальтпсихології цілісність сприймання розглядається як первісна властивість свідомості. Цілісний образ утворюється у процесі узагальнення знань про властивості предметів, які є нас­лідком окремих відчуттів і попереднього досвіду людини. Наприк­лад, образ яблука, яке тримає людина, виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір, форма), дотикових (твердість); нюхових (запах); попереднього досвіду (смак).

Структурність сприймання полягає у взаємозв’язку та склад­ній організації усіх елементів відчуттів від об’єкта. У сприйманні відображається відношення різних властивостей предмета, тобто його структура. Формується вона у людини впродовж певного часу. Так, читаючи окреме слово, людина об’єднує його літери у ціле, що набуває конкретної завершеності в слові (структурі). Почувши частину знайомої пісні, звичайно, прогнозуємо її продов­ження.

Константність сприймання - це усталеність основних пара­метрів об’єкта незалежно від його положення у просторі, русі. На­приклад, сприймаємо цеглину як завершену геометричну фігуру незалежно від того, під яким ракурсом її бачимо.

Осмисленість розглядається як віднесеність сприйнятого об’єкта або явища до певної категорії, класу, типу через узагаль­нення. Навіть при сприйманні нового предмета, людина намага­ється віднести його до певних, уже знайомих класифікацій, відо­мості про які зберігаються у свідомості. Осмислений, вибірковий перцептивний процес приводить до того, що образ сприйняття пе­реходить в образ свідомості, під впливом якого людина залиша­ється у подальшому. Через цей механізм сприйняття людина часто підсвідомо бачить не те, що є насправді, а те, що хоче бачити.

Апперцепція - залежність сприйняття від попереднього дос­віду, змісту, спрямованості психічної діяльності та властивостей особистості. Чим більшим є життєвий досвід, рівень знань, тим ба­гатшим виявляється сприймання людини.

Професійна чутливість - ступінь натренованості органів чуттів, що розвивається у процесі службової діяльності. Відмінності рівня чутливості пов’язані з неоднаковістю порогів відчуттів. Ін­дивідуальні варіації є і в адаптації швидкості та ступеня зміни чу­тливості під впливом змін подразників.

Неоднаково розвинена у людей і чутливість різних органів чуттів. У одних краще розвинений зір, в інших - слух, дотик. Від­чуття взаємодіють. Так, гострота зору під час підвищення темпе­ратури повітря від +30 до +38 градусів за Цельсієм знижується удвічі; зелений колір підвищує гостроту слуху. Особливості такої взаємодії індивідуальні, їх можна тренувати.

Професійне сприйняття - розвинена здатність до цілісного предметного сприйняття професійно значущих об’єктів, явищ та 96

їх ознак. Дві людини можуть дивитися на одну й ту саму річ, але сприймати її по-різному, виділяти різні властивості, ознаки.

Неабияке значення для успіху професійної діяльності психо­лога має психологічна спостережливість як уміння за малопоміт­ними проявами зовнішності і поведінки різних осіб виявляти еле­менти їхньої психології. Така здатність - професійна навичка, обу­мовлена професійною чутливістю, особливим розвитком органів чуттів.

Психологічна спостережливість дозволяє скласти психологі­чний портрет як цілісний систематизований образ, що містить комплекс відомостей про людину. До психологічно інформатив­них ознак, за якими він складається, належать:

мовлення (стиль, зміст висловлювань, логіка побудови фраз, словниковий запас, вимова, тембр, експресія, емоційне забарвле­ння, темп, манера говорити, гучність);

зовнішність (одяг, зачіска, зріст, особливі прикмети);

міміка (вираз обличчя, очей) і пантоміміка (жести, поза, хода, звичні рухи);

продукти дій (виготовлені особисто предмети і пристрої). речі, що належать людині.

Так, міміка, жести, темп мовлення, інтонація свідчать про те­мперамент людини; зміст висловлювань свідчить про мотиви, цін­нісні орієнтири; лексика і характер висловлювань демонструють професійну приналежність. Об’єктивність психологічного порт­рета забезпечується оцінкою всього комплексу зовнішніх ознак, станів і властивостей людини.

Надійною запорукою ефективної професійної діяльності є врахування психофізіологічних особливостей сприйняття люди­ною інформації, притаманних більшості людей.

Зокрема: сенс фраз, складених більше ніж із 7 слів, свідомість зазвичай не сприймає, тому не варто використовувати великі ре­чення під час повідомлення важливої інформації (фраза, що має більше 13 слів не сприймається партнером зі спілкування взагалі).

Краще всього запам’ятовується остання частина інформації, дещо гірше - перша, середня частина зазвичай забувається.

Пам’ять людини здатна зберігати до 90 % з того, що людина робить, 50 % з того, що бачить, і 10 % з того, що чує.

Перервані за певними причинами дії запам’ятовуються у два рази краще, ніж завершені.

Мовлення можна розуміти лише за темпом подачі слів, що не перевищує 2,5 слова на секунду.

Фраза, що промовляється без паузи довше 5-6 секунд, перес­тає усвідомлюватися.

Активні люди в середньому слухають уважно 10-15 секунд, а потім починають думати, що б їм додати за сутністю розмови.

Емоційне збудження ускладнює розуміння інших.

У разі імпульсивного емоційного реагування зазвичай розу­міється не більше ніж третина від поданої інформації.

Людина висловлює у кращому випадку 80 % з того, що хоче повідомити, слухачі сприймають лише 70 % інформації, розуміють - 60 %, а запам’ятовують - 10-25 %.

Для того щоб співрозмовник сприйняв основну інформацію, необхідно декілька разів повторити її, бажано супроводжуючи від­повідним емоційним тоном.

Для того щоб під час сприймання інформації до неї виник інтерес, важливо усвідомити її значення для практичної ро­боти. Необхідно використовувати всі свої знання, щоб зробити процес сприйняття більш інтенсивним.

Вирішення професійного завдання зазвичай починається та супроводжується сприйняттям дійсності. Відчуття та сприймання як первинні (і єдині) джерела надходження інформації про реаль­ність під впливом практичної діяльності формують чуттєвий досвід людини.

5.3.