<<
>>

Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України, за­кон набирає чинності через десять днів з дня його офі­ційного оприлюднення, якщо інше не передбачено са­мим законом, але не раніше дня його опублікування.

Земельний кодекс як особливий кодифікований закон у п. 1 «Прикінцевих положень» встановлює виняток із загального правила, проголошуючи- набрання ним чинності з 1 січня 2002 року. Набрання чинності нор­мативним актом означає початок його дії, тобто він підлягає обов'язковому застосуванню судами, всіма державними органами, юридичними та фізичними осо­бами.

Важливою проблемою Земельного кодексу є пробле­ма зворотної сили закону, тобто його поширення на правовідносини, що виникли до набрання ним чинно­сті. Річ у тому, що відповідно до частини першої ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім ви­падків, коли вони пом'якшують або скасовують відпо­відальність особи. Отже, за загальним правилом Зе­мельний кодекс ве поширюється на ті правовідносини, що виникли і припинилися до набрання ним чиннос­ті. Але земельні правовідносини іноді є тривалими у часі: наприклад, договір оренди земельної ділянки може укладатися строком на 50 років. Відтак виникає проблема: як бути у випадку, коли правовідносини ви­никли до набрання чинності Земельним кодексом, а правовий факт припинення цих правовідносин ще не настав? Слід зазначити, що за загальним правилом у

558

випадку набрання чинності Земельним кодексом буде правовим фактом зміни цих правовідносин. Правовід­носини, що виникли до 1 січня 2002 року і регулюва­лися старим Земельним кодексом, з настанням цієї дати змінюються і регулюються вже новим Земельним кодексом. Підтвердження цьому є у Прикінцевих і в Перехідних положеннях Земельного кодексу: п. З Прикінцевих положень встановлює, що нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земель­ним кодексом, діють у частині, що йому не суперечить.

Подібним чином і в Перехідних положеннях у пунк­тах 1, 2, 3, 4 зазначається, що правовідносини, які вини­кли до набрання чинності Земельним кодексом, з 1 січ­ня 2002 року регулюються вже новин Земельним кодексом.

Норми нового Земельного кодексу мають, відповід­но до ст. 58 Конституції, зворотну силу у часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Такі норми в чинному Земельному кодексі є. Так, ст. 81 ЗК проголошує право приватної власності іноземців на земельні ділянки ^сільськогосподарського призначен­ня, в той час як ст. б ЗК в редакції від 13 березня 1992 року забороняла передачу земельних ділянок інозем­цям у власність, а угоди щодо відчуження земель­них ділянок іноземцям визнавалися недійсними згід­но ст. 114 цього Кодексу. Суд, розглядаючи справу про визнання недійсною угоди щодо відчуження земель­ної ділянки несільськогосподарського призначення іноземцеві, укладеної до 1 січня 2002 року, після цієї дати повинен застосувати зворотну силу нового Земель­ного кодексу і не вживати заходів правової відповідаль­ності. Подібним чином, при розгляді справи про при­пинення права приватної власності на земельну ділян­ку у зв'язку з невикористанням її протягом року для сільськогосподарського виробництва, або протягом двох років — для несільськогосподарських потреб на під­ставі ст. 28 старого Земельного кодексу, після 1 січня 2002 року суд має застосувати зворотну силу вового Земельного кодексу, який не передбачає такої підста­ви припинення права приватної власності (ст. 140) і

559

відмовити у задоволенні позову. Також і при визнанні недійсними угод щодо придбання у власність земель­них ділянок у розмірах, які перевищують гранично допустимі за старим Земельним кодексом (ст.ст. 52, 66—59, 67), після 1 січня 2002 року суд повинен засто­сувати зворотну силу чинного Земельного кодексу і відмовити у визнанні таких угод недійсними.

2. Визнати таким, що втратив чинність, Земель­ний кодекс України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 10, ст. 98; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 25, ст.

354; 1993 р., № 10, ст. 79, № 26, ст. 276; 1999 р., № 18, ст. 138; 2000 р., № 39, ст. 333).

До 1 січня 2002 року діяв Земельний кодекс Укра­їни в редакції від-13 березня 1992 року. Однак з цієї дати він втратив чинність у повному обсязі. Разом з тим, враховуючи, що чинний Земельний кодекс не має зворотної сили у часі, щодо тих правовідносин, які виникли до 1 січня 2002 року в окремих випадках старий Земельний кодекс зберігає чинність. Так, у ви­падках, коли певні правовідносини не врегульовані новим Земельним кодексом, але виникли в час дії старого Земельного кодексу, норми останнього зберіга­ють чинність аж до припинення цих правовідносин.

Це стосується, зокрема, правовідносин колективної власності на землю. Старий Земельний кодекс, як ві­домо, передбачав право колективної власності на зем­лю, в той час як чинний Земельний кодекс не передба­чає такої форми власності, хоч не забороняє її і не зобо­в'язує суб'єктів права колективної власності на землю переоформити своє право власності. Таким чином, юри­дичні особи, які мають державні акти на право колек­тивної власності на землю, залишаються суб'єктами права колективної власності на землю і зберігають це право. Постає питання, як же регулюються правовід­носини колективної власності на землю? Оскільки чин­ний Земельний кодекс не має зворотної сили, у частині регулювання правовідносин колективної власності, а також правовідносин тимчасового землекористування

560

(крім оренди землі), постійного землекористування щодо суб'єктів, які не можуть мати землю на такому праві за новим Земельним кодексом, зберігають чин­ність норми старого Земельного кодексу України. Це підтверджується п. 7 Перехідних положень чинного Земельного кодексу, за яким громадяни і юридичні особи, що одержали земельні ділянки у власність, у тимчасове користування зберігають права на ці ділян­ки. Отже, право колективної власності і тимчасового неорендного землекористування зберігається і регулю­ється старим Земельним кодексом, тоді як правовід­носини, які хоч і виникли до 1 січня 2002 року, але врегульовані чинним Земельним кодексом, з цієї дати перестали регулюватися старим Земельним кодексом.

3. Закони та інші нормативно-правові акти, прий­няті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Слід мати на увазі, що Конституція України є основ­ним нормативно-правовим актом, тому п. З Прикін­цевих положень вступає в суперечність з нею, проголо­шуючи, що Конституція діє в частині, яка не суперечить Земельному кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Консти­туції України, вона має вищу юридичну силу і всі інші закони і підзаконні акти не повинні їй суперечити. Крім того, ст. 152 Конституції встановлює, що закон, який не відповідає Конституції, може бути визнаний Конституційним судом України неконституційним з подальшою втратою чинності неконституційних поло­жень. Таким чином, п. З Земельного кодексу слід ро­зуміти як такий, що не поширюється на Конституцію України.

Відповідно до ст. З Земельного кодексу, він має пе­реважну правову силу не тільки перед нормативними актами, прийнятими до набрання ним чинності, але й перед іншими нормативио-правовими актами, крім Конституції України. Інакше кажучи, відтепер у віт­чизняній правовій системі дещо змінюється ієрархія нормативно-правових актів: тепер після Конституції

561

України йде Земельний кодекс, потім інші кодекси і закони, потім підзаконні акти. Новий Земельний ко­декс не містить положення про переважну правову силу міжнародних договорів України. Тому, враховуючи положення ст. З і п. З Прикінцевих положень, слід визнати такими, що втратили чинність в частині регу­лювання земельних правовідносин деякі правові при­писи. Мова йде, зокрема, про: ч. 2 ст. 17 Закону Укра-. їни «Про міжнародні договори України» від 22 груд­ня 1993 року, згідно якої, якщо міжнародним догово­ром України, укладення якого відбулося у формі за­кону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України; ч. З ст. 4 Господар­ського процесуального кодексу України, згідно якої міжнародним договорам України надається переваж­на правова сила перед актами національного законо­давства України; ст.

27 Віденської конвенції про пра­во міжнародних договорів 1969 року, згідно якої уча­сники не можуть посилатися на положення свого вну­трішнього права для виправдання невиконання між­народного договору. Отже, Земельний кодекс України має переважну правову силу не тільки перед міжнаро­дними договорами, укладеними до 1 січня 2002 року, але й перед міжнародними договорами, укладеними після цієї дати.

З 1 січня 2002 року втратили чинність у частині, яка' суперечить Земельному кодексу, зокрема, такі закони України: «Про власність» від 7 лютого 1991 року; «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року; «Про селянське (фермерське) господарство» в редакції від 22 червня 1993 року; «Про форми власності на землю» від ЗО січня 1992 року; «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 року; «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року; «Про,плату за зем­лю» в редакції від 19 вересня 1996 року; «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року; «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року; «Про зв'язок» від 16 травня 1995 року; «Про місцеве самоврядуван­

562

вя в Україні» від 21 травня 1997 року; «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року; «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року; «Про меліора­цію земель» від 14 січня 2000 року; «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року тощо. Втратив чинність Закон України «Про угоди щодо від­чуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року. Крім того, велика кількість підзаконних актів втратила чинність у частині, що суперечить Земельно­му кодексу. Необхідно мати на увазі, що нормативно-правовий акт, який суперечить Земельному кодексу, втрачає чинність тільки у тій частині, яка йому супе­речить, але зберігає чинність у всіх інших положеннях. При цьому не обов'язково стаття, частина статті, або пункт нормативного акта повністю втрачають чинність, але тільки в тій частині, що суперечить Земельному кодексу, зберігаючи чинність в усіх інших питаннях (наприклад, ч.

З ст. 4 Господарського процесуального кодексу, як зазначалося вище, втратила чинність тіль­ки в частині земельно-правових відносин).

Оцінка того чи іншого нормативного акта на пред­мет його відповідності Земельному кодексу має право­ве значення при застосуванні норм права. У разі ви­никнення суперечок з цього питання, спір розглядаєть­ся судом. При цьому офіційне тлумачення законів, а отже і офіційна оцінка відповідності законів Земель­ному кодексу — прерогатива Конституційного суду України (ст. 150 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про Конституційний суд України» від 16 жовтня 1996 року). Нормативно-правовий акт вважа­ється таким, що суперечить Земельному кодексу, якщо він інакше регулює правовідносини, ніж кодекс. При застосуванні нормативних актів для розв'язання зе­мельно-правових питань слід попередньо оцінювати їх відповідність Земельному кодексу.

Правило про переважну правову силу Земельного кодексу не поширюється на правовідносини, що вини­кли і припинилися до набрання ним чинності: у та­кому разі слід керуватися законодавством, що діяло протягом існування зазначених правовідносин. Винят-

563

ки складають випадки, коли відповідно до ст. 58 Кон­ституції України Земельний кодекс має зворотну силу у часі.

4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк після опублікування цього Кодексу:

а) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України та Президенту України пропозиції про вне­сення змін до законодавчих актів, що випливають із цього Кодексу;

б) привести свої нормативно-правові акти у відпо­відність із цим Кодексом;

в) розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом, у тому числі проекти законів про зе­млеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежуван­ня земель права державної та комунальної власнос­ті, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилу­чення земель права приватної власності тощо;

г) забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових ак­тів, передбачених цим Кодексом, а також перегляд і скасування нормативно-правових актів, що супере­чать цьому Кодексу;

ґ) вжити заходів щодо забезпечення потреб вчи­телів, лікарів, інших працівників соціальної сфери, що проживають у сільській місцевості, а також гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та евакуйовані із зони відчуження, пе­реселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселений, які прожи­вають у сільській місцевості, у земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства і садівництва у межах норм безплатної приватизації, а також для городництва і сінокосіння за рахунок земель запасу та резервного фонду;

д) вирішити питання в установленому порядку про введення посад шженерів-землевпорядників у шта­ти сільських, селищних рад та організацію держав­них відділів (управлінь) земельних ресурсів у місь­ких радах;

е) визначити потреби наукових установ та навчаль­них закладів у земельних ділянках для проведений наукових досліджень, вирощування елітного насін­нєвого матеріалу, потреб племінного поголів'я худо­би у кормах, здійснення навчального процесу 1 вирі­шити питання щодо земель наукових установ та на­вчальних закладів, які можуть бути передані для іншого використання;

є) розробити та затвердити методику експертної грошової оцінки земель сільськогосподарського при­значення.

Земельний кодекс було офіційно опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр» 16 листопада 2001 року за № 211—212. Отже, заходи, зазначені у цьому пункті, належало б здійснити до 15 травня 2002 року. Але Земельний кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року, тому й відрахунок 6-місячного строку слід проводити з цієї дати. Тобто КМУ повинен здійснити заходи» за­значені у цьому пункті, до 1 липня 2002 року.

Підпункт «а» покладає на КМУ обов'язок підготу­вати і подати ВРУ та Президентові України перелік законодавчих актів, які суперечать Земельному коде­ксу, а тому повинні бути змінені. На КМУ не поклада­ється розроблення проектів цих змін, а лише підготов­ка «пропозицій», тобто йому належить скласти пере­лік законодавчих актів, до яких належить внести змі­ни, і в загальних рисах означити, які саме зміни слід внести. Під «законодавчими актами» даний підпункт розуміє закони України, постанови ВРУ і укази Прези­дента України, оскільки КМУ повинен внести пропо­зиції про зміну нормативно-правових актів, прийнят­тя яких входить у компетенцію ВРУ і Президента України. Перелік законів України, що підлягають зміні, подано у коментарі до п. З Прикінцевих положень. Крім того, зміні підлягає Декрет КМУ «Про привати­зацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, постанови ВРУ «Про земельну реформу» від 18 груд­

565

ня 1990 року № 563-ХІІ, «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1992 року № 2200-ХП, «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» від 13 березня 1992 року № 2201-XII; Укази Президента України «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню» від 29 грудня 1993 року № 612/ 93, «Про невідкладні заходи щодо прискорення земель­ної реформи у сфері сільськогосподарського виробни­цтва» від 10 листопада 1994 року № 666/94, «Про при­ватизацію та оренду земельних ділянок несільсь-когосподарського призначення для здійснення підпри­ємницької діяльності» від 12 липня 1995 року № 608/ 95, «Про порядок паювання земель, переданих у колек­тивну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року № 720/95, «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1998 року № 332/98 тощо.

Підпункт «б» передбачає обов'язок КМУ привести у шестимісячний строк свої нормативно-правові акти у відповідність із Земельним кодексом. Зокрема, зміни мають зазнати: Положення про порядок ведення дер­жавного земельного кадастру, затверджене постановою КМУ від 12 січня 1993 року №15, постанова КМУ «Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)» від 17 бере­зня 1993 року № 197, Порядок визначення та відшко­дування збитків власникам землі та землекористува­чам, затверджений постановою КМУ від 19 квітня 1993 року № 284, Положення про моніторинг земель, затвер­джене постановою КМУ від 20 серпня 1993 року № 661 та багато інших нормативних актів.

Підпункт «в» покладає на КМУ обов'язок розроби­ти проекти законів та нормативно-правових актів. Окрім проектів законів, зазначених у цьому підпунк­ті, Земельний кодекс передбачає розробку ще законо­проектів у таких сферах: щодо використання земель рекреаційного призначення, промисловості, енергетики та оборони, приаеродромних земель, щодо відновлення

566

порушених прав власників землі та землекористува­чів, щодо реєстрації договорів оренди землі, застави землі, земельних торгів, вилучення та конфіскації зе­мель, щодо встановлення меж адміністративно-терито­ріальних утворень, щодо зонування земель, щодо дер­жавної експертизи та контролю в галузі використан­ня та охорони земель тощо. Земельний кодекс перед­бачає необхідність розробки нормативних актів КМУ: з ведення державного земельного кадастру, державно­го контролю за використанням та охороною земель, а землеустрою, зі зміни цільового призначення земель, порядку встановлення та використання берегових смуг водних шляхів, форм державних актів на право влас­ності та право постійного користування землею, мето­дики грошової та експертної оцінки землі, положення про технічний паспорт земельної ділянки, порядок визначення та відшкодування збитків власникам зе­млі та землекористувачам, Із стандартизації в галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів, поря­док здійснення природно-сільськогосподарського рай­онування земель, порядок проведення моніторингу зе­мель, порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підпункт *г» зобов'язує КМУ до вжиття заходів для забезпечення прийняття центральними органами ви­конавчої влади нормативних актів, передбачених Зе­мельним кодексом, а також для приведення їхніх нор­мативно-правових актів у відповідність з останнім. Центральними органами виконавчої влади, відповідно до ст. 117 Конституції України, а також згідно з Ука­зом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року № 1572/99, є міністерства, державні комітети (держав­ні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Система центральних органів виконавчої влади визначена Указом Президента Укра­їни «Про зміни у структурі центральних органів ви­конавчої влади» від 15 грудня 1999 року № 1573/99. Серед центральних органів виконавчої влади, що най­частіше приймають нормативно-правові акти з земель­

567

но-правових питань є: Міністерство аграрної політи­ки. Міністерство екології та природних ресурсів, Дер­жавний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Державний комітет по водному господарст­ву, Державний комітет по земельних ресурсах, Держав­ний комітет лісового господарства, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації, Державний комітет статистики, Державна податкова адміністрація, Фонд державного майна. Відповідно до ст. 116 Консти­туції України КМУ лише спрямовує і координує робо­ту центральних органів виконавчої влади, а тому його втручання у діяльність цих органів є обмеженим. Він може тільки вказати, які нормативно-правові акти необхідно розробити, змінити чи скасувати. Земельний кодекс передбачає розробку таких нормативно-право­вих актів центральними органами виконавчої влади, які регулюватимуть: порядок розробки проектів зем­леустрою, види межових знаків, порядок відновлення меж земельних ділянок, нормативи ГДК небезпечних речовин у ґрунтах і перелік цих речовин, порядок ви­користання техногенно забруднених земель, порядок консервації земель, положення про громадський конт­роль за використанням та охороною земель.

Підпункт «ґ» не передбачає забезпечення працівни­ків соціальної сфери, що проживають у сільській міс­цевості, а також громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, земельними ділянками, а лише покладає на КМУ здійснення окремих заходів для задоволення потреб зазначених осіб у земельних ділян­ках. Отже, положення підпункту «ґ» є дещо деклара­тивними.

До працівників соціальної сфери, що проживають у сільській місцевості, згідно з листом Мінагрополітики «Щодо прав пенсіонерів та працівників колективних сільськогосподарських підприємств» від 22.06.2001 року № 37-25-16/5458, належать: працівники освіти, охорони здоров'я, культури, побутового обслуговуван­ня населення, зв'язку, торгівлі та громадського обслу­говування. Правовий статус осіб, постраждалих внаслі­док Чорнобильської катастрофи, визначається спеці­

568

альиим законодавством, зокрема, Законом Україна «Про статус і соціальний захист громадян, які постра­ждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року. Однак забезпечуються земельними ділянками за цим підпунктом не всі особи, що пост­раждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а лише ті, що евакуйовані із зони відчуження, переселені із зони безумовного (обов'язкового) або гарантованого добро­вільного відселення і при цьому проживають у сільсь­кій місцевості. Пільги поширюються на зазначених осіб безвідносно до їх громадянства. Статус сільського на­селеного пункту визначається за Класифікатором об'­єктів адміністративно-територіального устрою Украї­ни. Забезпечення потреб громадян у земельних ділян­ках передбачає передачу їм земель за будь-яким право­вим титулом: власність, оренда тощо. Норми безоплат­ної приватизації земельних ділянок визначені ст. 121 Земельного кодексу: для ведення особистого селян­ського господарства — 2 га, для садівництва — 0,12 га. Розміри земельних ділянок для городництва та сіно­косіння не нормуються.

Підпункт «д» певною мірою є декларативним, оскіль­ки ст. 20 Закону України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» від 21 травня 1997 року забороняє орга­нам державної влади втручатися у здійснення органа­ми місцевого самоврядування наданих їм власних пов­новажень. Крім того треба враховувати, що згідно ст. 54 зазначеного Закону до повноважень сільських, сели­щних, міських рад входить затвердження структури і штатів їх виконавчих органів, а також утворення відді­лів, управлінь та інших виконавчих органів. Отже, КМУ на виконання цього підпункту може обмежитись лише рекомендаціями місцевих рад.

Підпункт «е» передбачає вжиття заходів до забезпе­чення земельними ділянками наукових установ та освітніх закладів. Наукова установа визначається За­коном України «Про наукову і науково-технічну дія­льність» в редакції від 01.12.98 р. як юридична особа, незалежно від форми власності, що створена в устано­вленому законодавством порядку, для якої наукова або

569

науково-технічна діяльність є основною і становить по­над 70 % загального річного обсягу виконаних робіт.

Навчальний заклад — заклад освіти, що має такий статус за Законом України «Про освіту» в редакції від 28.03.96 р. Виходячи зі змісту підпункту «е», на КМУ покладається не опитування наукових і навчальних закладів про кількість земельних ділянок, яка їм по­трібна, а йдеться саме про активність з боку КМУ; потрібно сформувати комісію, доручити їй вивчення потреб зазначених закладів у земельних ділянках, окре­слити критерії її роботи, затвердити акт комісії про визначення потреб зазначених закладів у земельних ділянках. На цю ж комісію можна покласти і визна­чення земель, закріплених за навчальними та науко­вими закладами, які використовуються неефективно і тому можуть бути передані для використання іншими суб'єктами.

Підпункт «є» зобов'язує КМУ розробити та затвер­дити методику експертної грошової оцінки земель сіль­ськогосподарського призначення. Земельний кодекс непослідовний у питаннях грошової оцінки земель: частина 8 ст. 128 розрізняє грошову й експертну оцін­ку земельних ділянок, а ст. 201 Земельного кодексу поділяє грошову оцінку землі на нормативну й експерт­ну. На сьогодні діють три методики грошової оцінки земель, затверджені КМУ: Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населе­них пунктів (тимчасова), затверджена постановою КМУ від 23 березня 1995 року № 213, Методика грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затверджена поста­новою КМУ від ЗО травня 1997 року № 525 і Методи­ка експертної грошової оцінки земельних ділянок не­сільськогосподарського призначення, затверджена по­становою КМУ від 16 червня 1999 року № 1050. За логікою законодавця, перші дві визначають порядок нор­мативної грошової оцінки землі, а остання — експерт­ної. Відтак бракує ще методики експертної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, прийняття якої й покладається на КМУ.

570

5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим привес­ти свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Кодексом.

Відповідно до Конституції Автономної Республіки Крим, остання наділена повноваженнями з норматив­но-правового регулювання у сфері земельних відносин. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим не можуть суперечити законодавству України і повинні бути приведені у відповідність із Земельним кодексом України. Враховуючи переваж­ну правову силу Земельного кодексу, акти автономії, які йому суперечать, є нечинними в частині, що суперечить чинному Земельному кодексу. Для усунення колізій у законодавстві, у відповідність із Земельним кодексом мають бути приведені, зокрема, такі акти Автономної Республіки Крим: Конституція Автономної Республі­ки Крим, затверджена Заковом України від 28 грудня 1998 року; Положення про порядок розгляду у Верхов­ній Раді Автономної Республіки Крим питань про ви­лучення й надання земельних ділянок, затверджене по­становою ВРАРК від 16 лютого 2000 року № 912-2/2000, Положення про Республіканський комітет земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, затверджене постановою РМАРК від 10 листопада 1998 року № 348, постанова РМАРК «Про посилення контролю за дотри­манням земельного, містобудівного й екологічного за­конодавства України» від 28 листопада 1999 року № 441, постанова РМАРК «Про наділення земельними ділян­ками депортованих осіб» від 14 листопада 2000 року № 376 тощо.

в. Кабінету Міністрів України створити Держав­ний земельний (іпотечний) банк а відповідною інфра­структурою та запровадити державну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цього Кодексу.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року передбачає створення іпотеч-

571

них банків (ст. 4). Разом з тим, иі правовий статус цих банків, ні порядок їх створення зазначеним законом, на жаль, не визначається. Більше того, пунктом 4 При­кінцевих положень Земельного кодексу тільки перед­бачається розробка проекту закону України «Про дер­жавний земельний (іпотечний) банк». Зрозуміло, що такий банк не буде створений до прийняття зазначе­ного законопроекту, а відтак пункт 6 не містить стро­ків виконання цього доручення — перебіг прийняття вищезазначеного закону може затягнутися на трива­лий час.

Відповідно до ст. 202 Земельного кодексу держав­на реєстрація земельних ділянок має здійснюватися шляхом ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постій­ного користування землею, договорів оренди землі, а також Поземельної книги. Вказівка КМУ запровади­ти державну реєстрацію земельних ділянок означає необхідність розробки і прийняття ним нормативних актів, що визначають порядок ведення зазначених ча­стин державного реєстру земель, а також таких, що визначають порядок впровадження нового порядку реєстрації земельних ділянок. Строків виконання цього доручення КМУ також не встановлено. Але оскільки йдеться про прийняття нормативних актів, що входить в обов'язки КМУ згідно п. 4 Прикінцевих положень, то на виконання цього доручення поширюється вста­новлений зазначеним пунктом 6-місячний строк. До впровадження нової системи реєстрації земельних ді­лянок буде діяти чинна нині система реєстрації земель­них ділянок у земельно-кадастровій документації, від­повідно до Інструкції про порядок складання, ви­дачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної вла­сності на землю, право власності на землю і право по­стійного користування землею, договорів на право тим­часового користування землею (в тому числі на умо­вах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.99 р. № 43 (із змінами та доповненнями).

<< | >>
Источник: Гетьман А.П., Шульга М.В. та ін.. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Коментар. Харків 2002. 2002

Еще по теме Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ:

  1. § 3. Сімейний кодекс України — основне джерело сімейного законодавства України1
  2. 57_Земельний кодекс України від 25.10.2001р. Загальна характеристика.
  3. 11. Митний Кодекс України - основне джерело митного права. Його значення, зміст і структура.
  4. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
  5. Приложение 3. Договор о бесплатном пользавании коммунальным имуществом
  6. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
  7. БЮДЖЕТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 08.07.2010 № 2456-17 (Набрання чинності відбудеться 01.01.2011) (Витяг)
  8. ЗМІСТ
  9. Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
  10. Розділ X. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
  11. ЗМІСТ
  12. Конституційний процес. Конституція України 1996 р. Конституційна реформа
  13. Реформування законодавства. Розвиток галузей права
  14. Виняток із принципу незворотності: від зародження до темпоральної дії
  15. Принцип незворотності дії закону в часі в рішеннях Конституційного Суду України
  16. Принцип незворотності дії закону в часі в рішеннях судів загальної юрисдикції
  17. СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
  18. Сучасний стан та перспективи розвитку правового регулювання перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції