Стаття 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж

1. Власник земельної ділянки має право вимага­ти від власника сусідньої земельної ділянки сприян­ня встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, пере­містились або стали невиразними.

2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої вла­ди з питань земельних ресурсів.

3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Одним із прав власників земельних ділянок є пра­во вимагати від власника сусідньої земельної ділянки встановлення твердих меж, а також відновлення межо­вих знаків у випадках, коли вони зникли, перемісти­лися або стали невиразними. Це є дуже важливим для кожного із власників сусідніх ділянок, оскільки вста­новлення межових знаків є перепоною для виникнен­

264

ня конфліктів з приводу розмірів кожної а земельних ділянок, наявності меж між ними.

Тверді межі можуть бути встановлені у вигляді де­рев'яних, металевих або залізобетонних стовпців, дере­в'яних або кам'яних парканів, парканів, які виготовля­ються з інших матеріалів (наприклад, сітка-рабиця) тощо. Невиразні межові знаки можуть бути наведені фарбами, додатково доповнені іншими межовими зна­ками. Розмір та архітектурне рішення межових знаків встановлюються органами місцевого самоврядування.

Наказом Держкомзему України, Держкоммістобу-дування України, Держжитлокомунхозу України та Фонду Державного майна України від 5 квітня 1996 року затверджено «Положення про порядок встанов­лення та закріплення меж при будинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне ко­ристування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків».

Власники сусідніх земельних ділянок, які проводять роботи щодо встановлення твердих меж, відновлення межових знаків несуть витрати у рівних частинах. Але, якщо одна із сторін по відношенню до іншої в біль­шій мірі несе витрати на їх спорудження або віднов­лення, то за згодою сторін встановлюється угода, якою визначаються частки участі та витрат кожної із сто­рін. Угода повинна мати письмову форму і є підставою для звернення до суду, якщо одна із сторін, що взяла на себе відповідні зобов'язання, їх не виконує.