<<
>>

Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва включають втрати сільськогос­подарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористу­ванні та погіршенням якості земель.

2. Відшкодуванню підлягають втрати сільського­сподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сіль­ському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогос­подарським і лісогосподарським виробництвом.

3. Відшкодуванню підлягають також втрати, завда­ні обмеженням прав власників землі і землекорис­тувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричи­неного діяльністю громадян, юридичних осіб, орга­нів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

4. Втрати сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землеко­ристувачам.

541

5. Втрати сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва визначаються у порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України.

Використання земель для сільськогосподарських та лісогосподарських потреб передбачає використаная земель (горішнього родючого шару — ґрунту) як засо­бу сільськогосподарського (лісогосподарського) вироб­ництва, а ст. 168 ЗК проголошує ґрунти об'єктом осо­бливої охорони. У разі передачі земель сільськогоспо­дарського призначення, земель лісового фонду для вико­ристання в несільськогосподарських цілях, втрачаєть­ся певна площа земельної ділянки і певна частина ґру­нту як засобу виробництва. Зменшення площі земель як засобу сільськогосподарського виробництва може відбуватися і в інших випадках: їх забруднення, засмі­чення, встановлення обмежень у їх використанні тощо.

У всіх цих випадках держава зазнає певних втрат — втрачається не тільки цінний засіб виробництва, але й гальмується продовольча політика держави. Для еко­номічного стимулювання раціонального використання земель запроваджений такий інструмент як відшкоду­вання втрат сільськогосподарського та лісогосподарсь­кого виробництва. Таке відшкодування не є заходом цивільної відповідальності, оскільки може застосову­ватися не тільки за протиправні, але й за правомірні дії, ні податком — це особливий інструмент, який має іншу правову природу. Фактично це захід економіч­ного стимулювання раціонального землекористування, який виражається у стягненні плати за надання дер­жавою послуг з раціонального використання земель. Частина перша коментованої статті визначає два пра­вових режими втрат сільськогосподарського і лісогос­подарського виробництва: а) спричинені вилученням (викупом) земель і б) спричинені обмеженням у зем­лекористуванні та погіршенням якості земель. Части­ни друга і третя встановлюють вичерпний перелік ви­падків відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

542

Частина друга коментованої статті визначає підста­ви застосування першого правового режиму відшкоду­вання втрат. Відшкодуванню підлягають втрати тіль­ки сільськогосподарських угідь, лісових земель та ча­гарників, а не втрати всіх земель сільськогосподарсько­го призначення або лісового фонду (які можуть вклю­чати і несільськогосподарські угіддя згідно ст. 22 Зе­мельного кодексу, і нелісові землі згідно ст. б Лісового кодексу України). Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробниц­тва тільки у разі вилучення (викупу) зазначених земель для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським або лісогосподарським виробництвом. В даному випадку йдеться про переведення земель із категорії земель сіль­ськогосподарського призначення або лісового фонду до іншої категорії земель, визначеної от* 19 Земельного кодексу. Порядок вилучення (викупу) земель визнача­ється статтями 146-151 Земельного кодексу.

Зазначе­ні втрати за даного правового режиму відшкодовують не органи державної влади або місцевого самоврядуван­ня, які здійснили вилучення (викуп) земель, а вигодо-набувачі — тобто юридичні чи фізичні особи, на користь яких було здійснено вилучення (викуп) земель. Такий висновок випливає із пункту 4 Порядку визначення . втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердже­ного постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1279. Втрати відшкодовуються місцевим радам відповідно до ст. 209 Земельного кодексу.

Частина 3 коментованої статті встановлює вичерп­ний перелік підстав застосування другого правового режиму відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. У цій статті тер­мін «громадянин* слід розуміти як такий, що включає всіх фізичних осіб, відповідно до загальних засад рів­ноправності громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, встановлених ст. 26 Конститу­ції України. За цим правовим режимом відшкодуван­ню підлягають такі втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва: заподіяні обмежен­

543

ням прав землевласників та землекористувачів відпо­відно до глави 18 Земельного кодексу, в тому числі через встановлення охоронних, санітарних та інших захибних зон відповідно до статей 112—115 Земельно­го кодексу; заподіяні погіршенням якості угідь вна­слідок негативного впливу, спричиненого діяльністю різних суб'єктів — при цьому погіршення якості угідь визначається за даними державного земельного када­стру, зокрема бонітування ґрунтів згідно ст. 199 Зе­мельного кодексу.

Цей правовий режим відшкодування втрат сільсь­когосподарського та лісогосподарського виробництва законодавчо чітко не визначений, оскільки не вказане коло суб'єктів, зобов'язаних до відшкодування таких втрат. Раніше коло таких суб'єктів визначалося стат­тею 91 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.92 року. З 1 січня 2002 року Земельний кодекс України не визначає ні кола суб'єктів, зобов'язаних від­шкодовувати втрати відповідно до даного правового режиму відшкодування, ні суб'єктів, яким такі втрати відшкодовуються (адже ст.

209 визначає тільки суб'єк­тів, яким відшкодовуються втрати відповідно до пер­шого правового режиму). Це означає, що на підставі ст. 19 Конституції, згідно якої ніхто не може бути приму­шений робити те, що не передбачено законодавством, даний правовий режим відшкодування втрат сільсь­когосподарського і лісогосподарського виробництва не повинен застосовуватися. Інакше кажучи, до внесення відповідних змін до чинного законодавства, не підля­гають відшкодуванню втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, перелічені у части­ні третій ст. 207 Земельного кодексу, а вимоги про від­шкодування таких втрат будуть незаконними і можуть бути оскаржені до суду.

Частина четверта коментованої статті проводить розмежування між відшкодуванням збитків власни­кам землі і землекористувачам відповідно до глави 24 Земельного кодексу і відшкодуванням втрат сільсько­господарського і лісогосподарського виробництва. Пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду Укра­

544

їни «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 р. № 13 витлумачує, що ці види відшкодуван­ня розрізняються за суб'єктами: у першому випадку збитки відшкодовуються власникам землі і землеко­ристувачам, а у другому — втрати відшкодовуються місцевим радам (які можуть не бути ні власниками, ні користувачами даної земельної ділянки). Як зазна­чалося вище, відшкодування втрат не є заходом пра­вової відповідальності — це захід економічної відпо­відальності, в той час як відшкодування збитків може бути і заходом правової відповідальності, і наставати за правомірні дії. Отже, у разі заподіяння правомірни­ми чи протиправними діями шкоди земельній ділян­ці, збитки власників землі або землекористувачів від­шкодовуються заподіювачем такої шкоди або вигодо-набувачем (особою, на користь якої було вилучено (ви­куплено) земельну ділянку або встановлено обмежен­ня) відповідно до глави 24 Земельного кодексу. Крім того, вигодонабувачі (але не заподіювачі шкоди) відшко­довують і втрати сільськогосподарського та лісогоспо­дарського виробництва місцевим радам за правилами цієї глави. Відшкодування збитків спрямоване на від­новлення майнових прав власників і землекористу­вачів, яким такі збитки заподіяні, а відшкодування втрат — на здійснення заходів, визначених ч. 2 ст. 209 Земельного кодексу і на економічне стимулювання ра­ціонального використання земель.

Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають від­шкодуванню, затверджений постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1279. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва відшкодовуються за нормативами, затвердженими цією ж постановою.

<< | >>
Источник: Гетьман А.П., Шульга М.В. та ін.. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Коментар. Харків 2002. 2002

Еще по теме Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва:

  1. Стаття 208. Звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва
  2. Глава 36. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва
  3. Стаття 209. Використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (Дію частини першої статті 209 зупинено на 2002 рік в частині спрямування коштів, щ
  4. 64. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та втрат сільськогосподарського виробництва.
  5. 45. Умови відшкодування збитків
  6. 72. Правові умови членства у сільськогосподарському кооперативі.
  7. 104. Правове регулювання спеціалізації сільськогосподарського виробництва та організації його основних галузей.
  8. 5.1. Розширення сільськогосподарського виробництва
  9. 105. Правове регулювання організації виробництва в основних галузях сільського господарства: рослинництва, тваринництва, птаховодства тощо. Права та обов'язки сільськогосподарських організацій по організації і веденню основних видів діяльності.
  10. 99. Правове забезпечення ведення основних і допоміжних галузей виробництва. Правове регулювання ведення підсобних виробництв і промислів.
  11. 100. Принципи фінансової діяльності сільськогосподарських організацій та їх законодавче закріплення. Поняття фінансової дисципліни та забезпечення її дотримання в сільськогосподарських організаціях.