Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови

До земель житлової та громадської забудови на­лежать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової за­будови, громадських будівель і споруд, інших об'єк­тів загального користування.

Концепція сталого розвитку населених пунктів, яка схвалена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р.1 визначає основні напрями державної політики щодо забезпечення розвитку населених пунк­тів, правові та економічні шляхи їх реалізації. Вона є основою для розробки нормативно-правових актів, про­грам та проектів щодо регулювання планування і за­будови, стимулювання інвестиційної діяльності та ін. з метою забезпечення соціально-економічного розвит­ку населених пунктів.

В межах території населених пунктів розташовують­ся різні за своїм призначенням земельні ділянки. Одні з них слугують місцем проживання, інші — місцем здійснення виробничої та іншої діяльності, викорис­товуються для комунально-побутових і соціально-куль­турних цілей тощо. Але серед цих земель в межах населених пунктів найважливіше значення мають зе­млі житлової та громадської забудови.

1 Див.: Офіційний вісник України.— 2000.— № 1.— Ст. 6.

83

Обов'язковою умовою для віднесення відповідних земельних ділянок до земель житлової та громадської забудови є знаходження їх в межах населених пунктів (міст, селищ і сіл), а також специфічне цільове призна­чення для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користу­вання. Вказані землі призначені-для розміщення пев­них об'єктів загального користування, тобто вони ви­користовуються як просторово-територіальна основа.

Житловою забудовою вважається земельний масив (земельна ділянка), в межах якого розміщений житло­вий фонд. Житлова забудова — це самостійний різно­вид забудови конкретної території. Здійснення жит­лової забудови передбачає нове будівництво, реконст­рукцію, реставрацію, капітальний ремонт і благоустрій будівель і споруд, які складають житловий фонд.

Законодавство розрізняє садибну та несадибну забу­дову. До садибної відноситься забудова (будинки са­дибного типу) розміщена на присадибних ділянках, які належать окремим громадянам.

Характерною ж рисою несадибної забудови є те, що об'єкти нерухомості розташовані на земельних ділян­ках, які не належать окремим громадянам.

Будинками та спорудами громадського призначен­ня вважаються: будинки дитячих дошкільних закла­дів, будинки навчальних закладів, будинки та споруди для охорони здоров'я і відпочинку, будинки та спору­ди фізкультурнооздоровчі та спортивні; будинки під­приємств торгівлі та громадського харчування, будин­ки підприємств побутового обслуговування та ін.

В числі об'єктів, які розмішуються в межах земель житлової і громадської забудови, самостійне місце за­ймають об'єкти нерухомості. Вони підлягають обов'яз­ковій технічній інвентаризації. Згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політи­ки України від 24 травня 2001 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. до об'­єктів, що підлягають технічній інвентаризації, нале­

84

жать: житлові будинки квартирного типу різної повер­ховості; житлові будинки садибного типу, розташова­ні на окремих земельних ділянках; будинки і споруди

громадського та виробничого призначення, господарські будівлі і споруди; садові та дачні будинки, гаражі (що не відносяться до господарських) та ін.

Державними будівельними нормами України «Міс­тобудування. Планування і забудова міських і сільсь­ких поселень ДБН 360-92» (п. 2.1.) встановлено, що територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафт-но-рекраційну. В свою чергу до сельбищної території входять земельні ділянки житлових будинків, громад­ських установ, будинків і споруд, у т. ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівниц­тва й місця загального користування.

Саме в межах сельбищної території формуються основні структурні елементи: житловий квартал (жи­тловий комплекс), житловий район і сельбищний ма­сив (житловий масив), які виступають складовими ча­стинами земель житлової забудови.

До земель житлової та громадської забудови нале­жать також землі, на яких розміщені інші об'єкти за­гального користування. Серед таких об'єктів чільне місце займають землі загального користування. Ці землі забезпечують загальні потреби жителів міст, се­лищ і сіл.

По-перше, частина цих земель використовується як шляхи сполучення і не закріплюється за конкретними суб'єктами в користування. На цих землях розміщують­ся площі, вулиці, дороги, провулки, набережні тощо.

По-друге, інша частина земель загального користу­вання призначена для обслуговування культурно-по­бутових потреб населення. Ці землі слугують місцем розташування парків, лісопарків, садів, бульварів, пля­жів, водойм та ін.

85

Використання земель загального користування здій­снюється безплатно. Вони належать до комунальної власності і не можуть передаватись у приватну влас­ність.

Склад земель житлової та громадської забудови неоднорідний, так як відповідні земельні ділянки за­значеної категорії мають неоднакове цільове призна­чення.

Диференціація земель у відповідності з їх призна­ченням здійснюється в плані земельно-господарсько­го устрою населеного пункту. Виділяються, зокрема, землі житлової та громадської забудови, землі загаль­ного користування, землі об'єктів комунального госпо­дарства та інші.

До земель житлової та громадської забудови повинні відноситись не тільки земельні ділянки, які викорис­товуються для розміщення будівель і споруд певного характеру, але й такі, що підлягають забудові житло­вими, культурно-побутовими та іншими громадськими будівлями та спорудами.