Стаття 2. Земельні відносини

1. Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження зе­млею.

2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Предметом регулювання земельного права виступа­ють вольові суспільні відносини, об'єктом яких є зем­ля. У процесі взаємодії людини із землею остання виконує різні функції: екологічну, соціальну, політич­ну, економічну та ін. Правова регламентація суспіль­них відносин, пов'язаних з виконанням землею зазна­чених функцій, здійснюється нормами різних галузей законодавства. Земельно-правовими приписами регу­люються відносини щодо землі, яка використовується як головний засіб виробництва в сільоькому та лісово­му господарстві, як територіальний базис, місце для розташування населених пунктів, різних об'єктів ви­робничого, культурно-побутового та іншого характеру, здійснення несільськогосподарської діяльності тощо.

Земельно-правове регулювання в певній мірі здійс­нюється і щодо відносин, які виникають у зв'язку з виконанням землею екологічної функції. В даному випадку мова йде про землю як природний об'єкт, який функціонує незалежно від волі і свідомості людини і потребує належної охорони.

Земельні відносини як вольові суспільні відносини носять об'єктивний характер і є економічними відно­синами. Економічна сутність земельних відносин обу­мовлена відносинами власності на землю як на обов'я­зкову умову матеріального виробництва та іншої соці­альної діяльності.

Земельні відносини, які виникають щодо землі як основного засобу виробництва, територіального базису і одночасно об'єкту природи, що знаходиться у взаємо­дії з навколишнім природним середовищем, тісно по­в'язані із суспільними відносинами, об'єктом яких виступають води, ліси, тваринний і рослинний світ та ін.

У зв'язку з тим, що використання одних природних ресурсів впливає на екологічний стан інших природ­них ресурсів і довкілля в цілому, всі суспільні відно­сини, які при цьому виникають, в тому числі і земель­ні, характеризуються екологічним змістом.

Земельні відносини як складова частина екологіч­них відносин, заснованих на економічних законах роз­витку суспільства, насичені екологічними вимогами, які направлені на забезпечення екологічної безпеки.

В сучасних умовах характер і зміст земельних від­носин суттєво змінюється. Так, в результаті встанов­лення множинності форм власності на землю, вклю­чення певної частини земель в систему ринкового обі­гу шляхом укладення цивільно-правових угод із зем­лею ці відносини, залишаючись по суті земельними,

набувають майнового характеру.

За своїм складом земельні відносини неоднорідні. Серед них можна розрізняти відносини, що виникають у сфері належності землі, використання та її охорони, а також відтворення.

Ст. 2 Земельного кодексу обмежує земельні відно­сини лише суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто такими відносинами, які складають зміст права власності на землю (див. комент. до ст. 78 ЗК). В реальній дійсно­сті функціонують також земельні відносини, пов'яза­ні з охороною земель, відтворенням і підвищенням ро­дючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фон­ду та ін.

Земельні відносини складаються між фізичними особами, між юридичними особами, а також між фізич­ними особами, юридичними особами і державою. Зе­мельне законодавство, закріплюючи правові приписи, що регулюють ці відносини, наділяє їх відповідними правами і покладає на них певні обов'язки, а отже ви­знає їх суб'єктами земельних відносин. Суб'єктам будь-яких правових відносин притаманні певні якісні озна­ки, які складають їх правосуб'єктність.

В ч.2 ст. 2 Земельного кодексу України визначено коло суб'єктів земельних відносин, до якого включені громадяни, юридичні особи, органи місцевого самовря­дування та органи державної влади. Органи місцевого самоврядування і органи державної влади — це теж самостійні юридичні особи, які представляють інтере­си відповідно територіальних громад та держави. Спе-

15

цифічними суб'єктами земельних відносин виступають також територіальні громади та держава. Згідно ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, тобто суб'єктом земельних відносин законом визнано і на­род України.

Серед об'єктів земельних відносин Земельний кодекс України розрізняє, по-перше, землі в межах території України, по-друге, земельні ділянки, по-третє, права на земельні ділянки, у тому числі на земельні частки (паї).

Самостійним об'єктом земельних відносин висту­пають землі в межах території України. До таких об'­єктів належать категорії земель України, які мають особливий правовий режим. Серед земель України за­кон розрізняє дев'ять категорій земель, в основу поді­лу яких покладено основне цільове призначення.

Характеристика земельної ділянки як об'єкта пра­ва власності (тобто об'єкта земельних відносин) закрі­плена ст. 79 Земельного кодексу. Згідно названої нор­ми земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуван­ня з визначеними щодо неї правами (див. комент. до ст. 79 ЗК).

Земельна частка (пай) — специфічний об'єкт земель­них відносин. Його виникнення пов'язане з паюванням земель недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі здійснення земельної реформи.

До 1 січня 2005 року заборонено внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. У відповідності з Перехідними поло­женнями (п. 15) Земельного кодексу України власни­ки земельних часток (паїв) не можуть до 1 січня 2005 року продавати, або іншим способом відчужувати на­лежні їм земельні частки (паї) крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.