<<
>>

Стаття 1. Земля — основне національне багатство

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охоропою держави.

2. Право власності на землю гарантується.

3. Використання власності па землю не може за­вдавати шкоди правам і свободам громадян, інтере­сам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земля як складова частина біосфери включає ґрун­ти та інші природні елементи ландшафту, що органіч­но пов'язані між собою і забезпечують належне існу­вання флори і фауни та життєдіяльність людини.

Конституція України, зважаючи на виключно важ­ливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особли­вої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери.

Принцип особливої охорони державою землі як ос­новного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, оргашзадійиих, економічних та інших заходів, спря­мованих на її раціональне використання, запобіган­ня необгрунтованому вилученню земель із сільсько­господарського обігу; захисту від шкідливих антро­погенних впливів, а також на відтворення і підвищен­ня родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель при­родоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та істори-ко-культурного призначення (ст. 162 Земельного ко­дексу (далі — ЗК)). Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого са­моврядування та місцевих державних адміністрацій згідно їх повноважень у галузі регулювання земель­них відносин (статті 6-17 ЗК).

З метою охорони земель України як основного на­ціонального багатства Верховною Радою України За­коном від 21 вересня 2000 року затверджена «Загаль­нодержавна програма формування національної еко­логічної мережі України на 2000-2015 роки»1. Вона розроблена в контексті вимог для подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до реко­мендацій Всеєвропейської стратегії збереження біо­логічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологіч­ної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Формування екологічної мережі, яка включає до сво­го складу і землі, передбачає зміни в структурі земель­ного фонду шляхом віднесення (на підставі обґрунту­вання екологічної безпеки та економічної діяльності) частини земель господарського використання до ка­тегорій, що підлягають особливій охороні з відтво­ренням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні з боку дер­жави, дають належні підстави для віднесення їх до територіальної системи з певними ознаками екологіч­ної мережі.

1 Офіційний вісник України.— 2000.— № 43.— Ст. 1817.

9

Сприятливі умови для охорони та збільшення пло­щі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у земле­користуванні, забезпечується:

вилученням земель сільськогосподарського призна­чення (насамперед деградованих орних земель) внаслі­док економічної збитковості їх використання за при­значенням;

вилученням із промислового використання (у ви­добувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і ста­новлять підвищену небезпеку для збереження навко­лишнього середовища;

наданням переваги відновленню природних ланд­шафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського вико­ристання;

збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сіль­ськогосподарських угідь;

необхідністю виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі охорони довкілля і зокрема земель.

Головною метою цієї Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття.

Основними її завданнями є:

обґрунтування та опрацювання організаційно-пра­вових, економічних, науково-практичних та інших за­ходів щодо забезпечення процесу формування та захи­сту екологічної мережі і, зокрема, земельного фонду країни;

резервування та подальше надання статусу заповід­них цілинним землям, еталонним типам ґрунтів тощо;

оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності;

удосконалення структури земель сільськогосподар­ського призначення та збагачення їх природними ком­понентами;

впровадження ґрунтозахисної системи землеробст­ва з контурно-меліоративною організацією території;

обмеженая руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;

здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів.

Завдання, зміст і порядок охорони земель та ґрун­тів викладено в статтях 162-168 ЗК. Обов'язок по охо­роні земель покладено на відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування та державні адмініс­трації (статті 6—17 ЗК).

Для охорони земель запроваджується державний, самоврядний та громадський контроль (статті 187-190 цього Кодексу).

З метою раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середови­ща та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою (статті 181-186), моніторингу земель (статті 191, 192), державного земельного кадастру (статті 193—204) та економічного стимулювання (ст. 205).

Охорона земель спрямована на збереження родючо­сті ґрунтів, підвищення продуктивності землі, викори­стання земельних ресурсів у відповідності з їх цільо­вим призначенням, недопущення забруднення землі шкідливими речовинами та ін.

Громадяни та юридичні особи, винні у псуванні сіль­ськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засміченні промисловими, побутовими відхода­ми, а також в інших порушеннях законодавства про охорону земель, закріплених в ст. 211 Земельного ко­дексу, несуть цивільну, адміністративну або кримі­нальну відповідальність.

Конституційне положення щодо гарантій права вла­сності на землю, передбачене Земельним кодексом, сто­сується не тільки державної, а й інших форм власно­сті на землю. При цьому Конституція України, а за нею і Земельний кодекс виходять з того, що законодавчо закріплені форми власності на землю забезпечуються тими ж гарантіями, що і право власності на будь-які інші об'єкти.

Право власності на землю набувається і реалізуєть­ся громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України). Це право на землю гарантується системою правових засобів забезпечення набуття права власно­сті на землю і реалізації суб'єктами» зазначеними в ст. 80 ЗК.

Порядок та умови набуття, реалізації та захисту права власності на землю цих суб'єктів передбачено статтями 81-90; 116-121; 127-131; 152-157 ЗК.

Згідно ч.З ст. 13 Конституції власність зобов'язує. Вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Зазначені принципові конституційні положення повною мірою стосуються і власності на землю.

Ст. 91 Земельного кодексу зобов'язує власників зе­мельних ділянок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, додержува­тися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних діля­нок та землекористувачів, а також закріплює інші обо­в'язки цих суб'єктів.

У відповідності з Конвенцією про захист прав лю­дини та основних свобод від 4.11.1950 р.1 кожна фізич­на або юридична особа має право мирно володіти сво­їм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Згідно Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»2 серед заходів, що можуть здійснюватися в такій зоні, у випадку запро­вадження в ній правового режиму надзвичайного ста-и допускається примусове відчуження об'єктів пра-іа приватної власності (в тому числі і земельних діля­

1 Голос України.— 2001.— № 3.— 10 січня.

2 Офіційний вісник України.— 2000.— № 32.— Ст. 1340.

нок) з обов'язковим наступним повним відшкодуван­ням їх вартості (ст. 10).

Власники землі, які допустили порушення законо­давства про охорону навколишнього природного се­редовища, зокрема порушили права громадян на еко­логічно безпечне довкілля або порушили норми еко­логічної безпеки тощо, у відповідності із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68) притягуються до відповідально­сті. Згідно ст. 211 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи — власники землі несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, наприклад, за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; розміщення, про­ектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що не­гативно впливають на стан земель; непроведення ре­культивації порушених земель тощо.

<< | >>
Источник: Гетьман А.П., Шульга М.В. та ін.. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Коментар. Харків 2002. 2002

Еще по теме Стаття 1. Земля — основне національне багатство:

  1. Поняття та джерела земельного права
  2. Економічна сутність власного капіталу підприємства
  3. Передмова
  4. Стаття 1. Земля — основне національне багатство
  5. Стаття 3. Регулювання земельних відносин
  6. Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів
  7. Стаття 116. Підстави набуття права на землю
  8. Стаття 162, Поняття охорони земель
  9. Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель
  10. ЗМІСТ
  11. ТЕМА: ВСТУП. ЗЕМЛЯ ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВОЧИНІВ
  12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ
  13. 3. 2. Козацькі ради – новий етап українського державотворення
  14. Реформування законодавства. Розвиток галузей права