Фомування станової монархії в Англії.
В Англiї змiцнення феодальних вiдносин пов’язане з нормандським завоюванням. Новi феодальнi землевласники, якi одержали опанованi землi безпосередньо вiд Вiльгельма Завойовника, були тiснiше пов’язанi з королiвською владою васалiтетом, нiж на континентi.
Вимушенi згуртуватися у завойованiй країнi навколо свого короля i додержувати суворої дисциплiни, щоб зберегти набутi володiння, нормандськi сеньйори лише одного разу у XIII ст. виступили проти королiвської влади. В Англiї не утворилися великi територiальнi князiвства, що могли б досягти такої незалежностi, як у Францiї. Оскiльки роздавання завойованих земель вiдбувалося поступово, мiрою їх конфiскацiї у англосаксiв, нормандськi барони не створили iз своїх володiнь суцiльних територiй. Англiйськi королi добилися складання собi присяги на вiрнiсть не тiльки вiд великих феодалiв, але й вiд рицарiв, зобов’язавши усiх на їхню вимогу вiдбувати вiйськову службу. В результатi нормандського завоювання в Англiї була утворена розвинена централiзована вiйськово-феодальна система iз сильною королiвською владою. В другiй половинi XII ст. з утвердженням на англiйському престолi Генрiха II Плантагенета (1154-1189) королiвська влада ще бiльше змiц-нiла. Новому монарховi вдалося успiшно подолати феодальнi мiжусобицi, якi виникли пiд час боротьби за англiйську корону. До складу англiйських володiнь увiйшло чимало земель у Францiї, що належали там Плантагенетам. Особливiстю розвитку середньої феодальної верстви в Англiї було те, що її представники – рицарi – виявились втягнутими в активну господарську дiяльнiсть. Це обумовило вiдсутнiсть в англiйському дворянствi станових рис замкнутостi, властивих феодалам Францiї i Нiмеччини. Кожен вiльний власник землi, незалежно вiд його походження, маючи 20 фунтiв стерлiнгiв рiчного доходу, мiг прийняти звання рицаря i увiйти до складу дворянства.Англiйськi дворяни, як i мiська та сiльська верхiвки, були зацiкавленi у зменшеннi королiвських поборiв i, водночас, в обмеженнi сваволi великих феодалiв, а також у розвит-ку внутрiшнього ринку. На грунтi спiльних iнтересiв вiдбувалося полiтичне зближення цих станiв, що визначило весь дальший розвиток Англiї.
Хоча середнi прошарки англiйського суспiльства й були зацiкавленi у дальшiй централiзацiї держави, проте вони намагались обмежити королiвську владу, яка своїм сильним апаратом посилювала тиск на всi верстви населення. В результатi, коли могутнi англiйськi барони пiдняли повстання проти короля Iоана Безземельного (1199-1216), рицарство i городяни, якi завжди пiдтримували короля проти баронiв, на цей раз опинилися на боцi останнiх. Особливо невдоволеними королiвською владою були мiста, обкладенi так званою тальєю – довiльним податком, що його мiг збирати король з мiст.У червнi 1215 р. Iоан Безземельний був змушений пiдписати «Велику хартiю вольностей», в якiй задовольнив вимоги повсталих. Її значення полягало в тому, що вона дала початок утвердженню правових вiдносин у захiдноєвропейському суспiльствi, чiтко зафiксувавши права феодалiв, городян i обмеживши королiвську сваволю. Одна зi статей Хартiї проголошувала особисту свободу. Не допускалося затримання i ув’язнення вiльної людини iнакше, як за рiшенням суду рiвних осiб. Пiсля тривалого протистояння рiзних полiтичних сил англiйського суспiльства мiж ними було досягнуто компромiсу. Парламент, започаткований пiд час громадянської вiйни 1263-1265 рр., склався остаточно в перiод правлiння Едуарда I (1272-1307). В ньому були представленi як великi феодали – барони, так i дрiбнi – рицарi, а також городяни. Таким чином, в Англiї розпочалося формування централiзованої феодальної монархiї iз становим представництвом.
У 1297 р. Едуард I видав «Пiдтвердження Хартiї», згiдно з яким король зобов’язувався не накладати нiяких податкiв, не отримавши дозволу парламенту. В серединi XIV ст. англiйський парламент сформувався як двопалатний представницький орган; у верхнiй палатi – палатi лордiв – засiдали свiтськi i духовнi магнати, у нижнiй – палатi громад – представники рицарiв i громадян.