Королівська влада у Франції.
На початку XII ст. починається змiцнення королiвської влади у Францiї. Додатковим фактором тут стало порозумiння, якого досягли першi Капетинги у своїх вiдносинах iз церквою. Вони одразу виявили себе її «охоронцями», що дало змогу французьким королям долати анархiю менших сеньйорiв, насамперед, у власному доменi.
В цьому контекстi варто ще раз згадати дiяльнiсть Анни Ярославни – дружини французького короля Генрiха I i фактичного регента її малолiтнього сина-короля Фiлiпа I. Вона активно опiкувалася французьким церковним будiвництвом, її прiзвище зафiксоване в дипломi, виданому королем 12 липня 1058 р. монастирю Сент-Мар-де-Фосе; 5 серпня того ж року вона пiдтверджує дарунок свого чоловiка на користь абатства Аснон. У травнi 1059 р. Анна видає опiкувальний документ одному з монастирiв в Туренi; пiдтверджує передачу церкви Святої Марiї, названу Villa Mile, ченцям абатства в Куломбi, а також диплом Генрiха I монастирю Святого Мартiна. Нарештi, у Санлiсi поблизу Парижа Анна заснувала монастир Святого Вiкентiя i увiльнила його вiд будь-якої свiтської юрисдикцiї, окрiм королiвської. Анна поселила в ньому ченцiвавгустинцiв, i монастир проiснував аж до часiв Великої Французької революцiї. Нарештi, останнiй iз збережених донаторських i фундацiйних дипломiв вмiщує дарчу двох будинкiв для абатства Святого Кристина Великого в Суассонi з власноручним кирилiчним пiдписом Анни (1063).Усе це сприяло встановленню доброзичливих стосункiв мiж французькою монархiєю i Римом саме в той час, коли визрiвав конфлiкт мiж папством i нiмецьким iмператором. У 1059 р. папа Миколай II надсилає Аннi листа, сповненого похвали «її вiрностi, добродiйностi i всяких чеснот, якими вона прикрашала свою королiвську достойнiсть».
Звичайно, мiж королями i папством iснували певнi суперечностi, викликанi прагненням французької монархiї пiдпорядкувати духовенство королiвськiй юрисдикцiї.
Проте папам, що вели боротьбу з iмператорами Священної Римської iмперiї, доводилося зважати на розстановку полiтичних сил i додержуватись мирних стосункiв зi свiтськими володарями Францiї. Цiлком можливо, що й Анна, яка була носiєм київської традицiї толерантних взаємин мiж церквою та державою, активно сприяла утвердженню приязнi мiж папським престолом i французькими королями. Цi добрi стосунки протримались аж до 1296 р.Таким чином, у Францiї склалися належнi передумови для змiцнення королiвської влади. Вона посилилась за часiв Людовика VI (1108-1137), насамперед – у королiвському доменi, де вдалося покласти край сваволi дрiбних сеньйорiв. Посилення Капетингiв тривало за Фiлiпа II Августа (1180-1223), Людовика IX (1226-1270) i Фiлiпа IV Красивого (1285-1314). Одна за одною до королiвського домену прилучаються провiнцiї Нормандiя, Мен, Анжу, частина Пуату, якими володiла Анжуйська династiя або династiя Плантагенетiв (з 1154 р. остання прибрала до своїх рук i англiйський престол). Пiд час хрестового походу на пiвдень Францiї проти так званої альбiгойської єресi було приєднано графство Тулузу. В другiй чвертi XIII ст. королiвський домен став у кiлька разiв бiльшим за будь-яке з великих феодальних володiнь у Францiї.