<<
>>

Посилення королівської влади, політична дефеодалізація і зміцнення національних держав.

ослабленням феодальної аристократії намагалася скористатися королівська влада, яка, спираючись на новий клас, повела наступ на феодальні права сеньйорів. Перші ознаки цього процесу були помітними вже у попередній період; у XIV-XV ст.

протистояння короля і сеньйорів набирає сили. Буржуазія потребувала сильної влади, що могла б припинити феодальні міжусобиці і забезпечити умови для промислового виробництва, нормального функціонування торгівлі як всередині країни, так і за її межами. Поряд з буржуазією опертям королівської влади ставало і дрібне рицарство, яке часто терпіло від великих сеньйорів і шукало захисту в зміцненні центральної влади.

Зазначені фактори працювали на користь утворення національних держав, що базувалися на більш міцних соціально-економічних підвалинах. Спільність господарських інтересів різних верств суспільства штовхала до подолання бар’єрів, якими були межі окремих феодальних володінь, і об’єднання народів у великі держави. Щоправда, не всі народи добилися територіального об’єднання у єдиній державі. Це відбулося насамперед у тих країнах, де економічне життя досягло значного розвитку, торгівля і промисловість вийшли за межі міських округ; новоутворені національні держави, своєю чергою, дали новий імпульс дальшому зростанню торгівлі та промисловості.

Тенденція до посилення королівської влади і зміцнення національної держав-ності особливо яскраво виявилась у Франції, де уже в середині XIII ст. Людовик IХ (1215 – 1270) істотно обмежив феодальні права сеньйорів. Цей процес тривав і на початку XIV ст., проте Столітня війна (1337 – 1453), викликана нею економічна руйнація, загальне невдоволення населення військовими поразками королівської армії, повстання феодальних можновладців проти короля на якийсь час повернули країну до феодальної анархії. Феодальні сеньйори знову стали незалежними і навіть укладали союзи проти свого сюзерена з чужоземними володарями.

Однак у другій половині XV ст. після закінчення війни з Англією, яка втратила майже всі захоплені території у Франції, французькі монархи розпочали приборкання феодальної аристократії.

Королівська влада була головним рушієм політичних перетворень, що розпочалися у XV ст. і тривали у XVI і XVII ст. Створення регулярного війська і введення постійних податків забезпечили королям Франції силу, на яку вони завжди могли спертися у боротьбі з феодалами. Феодальна аристократія ослаблена ще за Карла VII (1403 – 1461), продовжує втрачати позиції за Людовика XI (1423 – 1483), який енергійно здійснював об’єднання Франції. «Більше здатний панувати над світом, ніж королівством», – за висловом мемуариста та історика тієї доби Філіпа де Комміна, – Людовик після тривалої боротьби переміг свого наймогутнішого суперника-васала Карла Сміливого – герцога Бургундського, а також інших сеньйорів і відібрав у них більшу частину володінь.

В Англії могутність аристократії була підірвана тривалим протиборством двох таборів, очолюваних Ланкастерами і Йорками (війна Червоної і Білої Троянд, 1453 – 1485). Щоб вирішити, яка з цих фамілій має посісти престол, англійська знать не шкодувала ні крові, ні багатства. Протягом одного лише правління Едуарда IV (1460 – 1483) п’ята частина всіх земель шляхом конфіскацій потрапила під владу корони. Генріх VII Тюдор, що «узаконив» своє право на престол у битві під Босвортом, фактично не відчув опору старого дворянства, сили якого вже були вичерпані. Новий король Англії за хитрістю і жорстокістю не поступався французькому монархові Людовику XI; він продовжував політику послідовної боротьби проти самостійності баронів за зміцнення королівської влади.

У 1479 р. шлюб між Ізабелою (1451 – 1504) – королевою Кастилії і Фердінандом (1452 – 1516) – королем Арагону привів до злуки обох королівств. Із здобуттям Гренади у 1492 р. майже весь Піренейський півострів, крім Португалії, був об’єднаний в руках іспанських королів. У 1480 р. міста Кастилії уклали між собою загальний союз – «святу Германдадду», опираючись на який Фердінанд організував грізну міліцію і забезпечив собі значні прибутки.

Істотну підтримку королівська влада одержала від церкви. Участь у прибутках від продажу індульгенцій (булла Крузади) збільшила фінансові можливості іспанських монархів, а отримане від папи право «жалувати всім бенефіції» дало їм велику владу над духовенством. За допомогою інквізиції, задуманої як засіб відновлення релігійної єдності і перетвореної на знаряддя уряду, король Іспанії придушував усі прояви опозиції.

Політична єдність і монархічна система, що утвердилися в Англії, Франції та Іспанії, не прищепилися, проте, ні в Німеччині, ані в Італії. Золота булла імператора Священної Римської імперії Карла IV Люксембурзького (1356), яка встановлювала порядок виборів імператорів (він обирався колегією курфюрстів – архієпископами кельнським, майнцським та трирським, королем чеським, герцогом саксонським, маркграфом бран-денбурзьким і пфальцграфом рейнським) утвердила суспільне право в Німеччині, не зміцнивши, однак, влади імператора.

В Італії зовсім не було центральної влади. Колишнім республікам прийшли на зміну дрібні монархії, де правлячі династії не відзначалися міцністю. У Мілані на герцогському престолі спочатку бачимо представників роду Вісконті, потім – Сфорца (1450); у Флоренції панують Медічі (1434); Генуя підкори-лася герцогу Міланському; Піза – герцогу Тосканському. Папство будь-якими засобами намагалося поширити свою світську владу на дрібних деспотів в околицях Рима. На півдні Італії королі з Анжуйської династії утвердились у Неаполітанському королівстві і вели тривалу боротьбу з Арагонським домом, що володів Сицилією. У 1442 р. Неаполітанське королівство перейшло до Арагонської династії.

У політичному просторі Європи зміцнила своє становище Австрія, яка належала одній з княжих династій Німеччини – Габсбургам. Її представники, що обиралися імператорами Священної Римської імперії германської нації, шляхом війн, а надто за допомогою шлюбних союзів об’єднали під своєю владою Австрію, Штирію, Каринтію, Крайну, Тіроль, а також королівство Чехію та Угорщину – різноплемінні землі на південний захід і північний схід від середньої течії Дунаю. Шлюб Максиміліана I Габсбурга із спадкоємицею Карла Сміливого – принцесою Марією Бургундською дав Габсбургам у спадкове володіння сімнадцять квітучих провінцій Нідерландів і на довгі роки зробив їх суперниками французьких королів. Входячи своїми західними регіонами до складу Німеччини, Австрія на сході межувала з Польщею і разом з нею утворювала форпост Європи перед наступом турків, яким на деякий час навіть вдалося захопити Угорщину.

Отже, посилення національно-держав-них тенденцій у політичному розвитку країн Західної Європи відбувалось одночасно з процесом політичної дефеодалізації. Він супроводжувався об’єднанням дрібних політичних організмів у великі, перетворенням феодальних сеньйорів з поміщиків-господарів лише на привілейований стан підданих короля і заміною саме відносинами підданства колишніх відносин феодальної ієрархії – сеньйорно-васальних.

<< | >>
Источник: Терещенко Ю.І.. Україна і європейський світ: Нариси історії від утворення Старокиївської держави до кінця ХVІ ст. – К.: Перун,1996. – 496 с.. 1996

Еще по теме Посилення королівської влади, політична дефеодалізація і зміцнення національних держав.:

  1. Посилення королівської влади, політична дефеодалізація і зміцнення національних держав.
  2. Соціально-політичні передумови абсолютизму в Європі. Перші кроки його становлення.
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -