Спроби церковної унії з Римом.
Вітовт прагнув ліквідувати вплив Московського князівства на церкву підвладних йому білоруських та українських земель, активізувати їхні зв’язки з Римом з метою забезпечення у своїй державі незалежності релігійного життя.
Він домігся того, що митрополит Кипріан (креатура Ольгерда) на якийсь час прибув до Києва і тривалий період перебував у литовських православних єпархіях. За це йому були підпорядковані нові єпархії у Володимирі-Волинському і Холмі. Кипріан багато зробив для зближення Русі з Римом: проводив переговори з цього питання з Ягайлом, знайомився з настроями українського кліру і феодальної верхівки щодо можливого об’єднання церков.Вітовтові вдалося добитися, щоправда ненадовго, незалежності від Москви православної церкви в межах своєї держави. У 1414 р. собор українських і білоруських ієрархів поставив на чолі окремої Київської митрополії Григорія Цамблака. Вихід з підпорядкування Москві був зумовлений прагненням українців до церковно-політичної і церковно-адміністративної самостійності з огляду на зростання могутності Литовсько-Руської держави.
Іншим аспектом церковної політики Вітовта була підготовка церковної унії. Великий князь литовський вбачав у ній важливий засіб протидії як латинізації Польщею, так і поглинанню української церкви Москвою. Підтримуючи ідею об’єднання церков римського і східного обрядів, Вітовт виступав не за поглинання останньої, а за унію на грунті збереження обрядів, традицій і всієї самобутності української церкви.
Отже, унія могла стати фактором зміцнення політичної стабільності Великого князівства Литовського, засобом більш інтенсивної європеїзації усіх його складових частин. Такий підхід давав змогу Україні відстояти свою національну ідентичність і поглибити взаємозв’язки із західним світом.
На початку 1418 р. Цамблак бере участь у Констанцькому соборі, де виголошує привітальну промову папі і висловлює сподівання на укладення унії східної і західної церков.
Характерно, що київський митрополит прибув на чолі величної литовсько-руської делегації, до складу якої входили також світські князі й магнати (з них галицьке представництво становило кілька сот осіб). Ця депутація справила велике враження в Констанці і була урочисто зустрінута німецьким імператором Сигізмундом. Проте нового папу Мартина V не міг задовольнити запропонований Цамблаком спосіб проведення унії – через скликання спільного собору обох церков за участю визначних богословів і знавців канонічного права. Наявність у католицькій церкві в той період різних течій, неприйнятних римському престолові, робили справу унії практично нездійсненною. Саме на Констанцькому соборі виявилися розбіжності поглядів на примат папи у католицькому світі. Переговори, що розпочалися між візантійським імператором і римським папою, на якийсь час приспали пильність литовського великого князя. Тому після смерті Цамблака Вітовт погодився на визнання промосковського Фотія єдиним митрополитом київським. Справа окремої української митрополії і питання унії були відкладені.