ВОЛОДИМИР БАРВІНСЬКИЙ I ЯНЧЕРВІНСЬКИЙ
Гаряче сприйняття польським суспільством угодової ініціативи П.Куліша пояснюється насамперед підготовкою до судового процесу проти галицьких москвофілів 1882p., який відбувся у Львові у проміжку від 12 червня до 28 липня і відгукнувся далеко за межами Галичини.
Суд закінчився для москвофілів щасливо: лише чотирьох засуджено на порівняно несуттєві покарання (від трьох до восьми місяців ув’язнення), решту виправдано'. Але громадську думку непокоїв не внрок, а суть самої справи. Під час судових дебатів стали очевидними близькі зв'язки москвофілів з міністерством внутрішніх справ Росії і популярність панславістських ідей в Галичнні, особливо на провінції. «Багато знайдеться таких, - писала з цього приводу віденська «Дойче Цайтуиґ», - що будуть задаватися питанням, як руський народ протягом декількох років так змінив основи своїх переконань, що ті, хто 15 літ тому могли вважатися за найвірніших підданих цісаря, в даний момент все більше гравітують до Росії»[259] [260].Після процесу Ольги Грабар виявилося, що практично всі польські політичні угруповання схиляються до угоди. Ідеолог руху «станьчнків» Павло Попель публікує «Відкритий лист до Станіслава Поляновського», в якому визнає попередню політику поляків щодо українців бездарною і пропонує покласти в її основу толерантність. «Руська справа, - стверджував він, набирає так гвалтовного характеру, що без всякого сумніву, в найближчому майбутньому муснть бути або розв’язана або розрубана»[261]. I навіть такий завзятий шовініст, як граф Станіслав Поляновський, визнавав угоду з народовцями за необхідну[262].
Але особливо тяжким і несподіваним ударом був цей процес для народовців. Практично вся дотеперішня спрямована на порозуміння з москвофілами діяльність втрачала сенс. Надії і сподівання останніх знаходилися далеко на схід поза межами України, і незважаючи на їхні хитання, було зрозуміло, що вони безповоротно гравітують до Росії, до того ж тягнучи за собою своїх найближчих союзників народовців.
Крім того, під час процесу дав себе знати замкнутий інтелігентний характер народовської партії, внаслідок чого провінція симпатизувала не їм, а москвофілам. Отже, розрив з москвофілами став потребою дня і це добре розумів насамперед найздібніший народовський політик В.Барвінський. 3 другого боку, стало ясно, що основним суперником народовців стають не поляки, а москвофіли. Тому В.Барвінський задумав не тільки відмовитися від політики польсько-українського протистояння, а й об’єднати їхні сили для боротьби з москвофілами.Наслідком переорієнтації В.Барвінського був знаменитий цикл статтей «По процесі о головну зраду»[263]. «Ми хорі і то дуже'хорі!»
- ці слова були серйозним попередження для всієї галицьких політиків[264], в т.ч. поляків. Кульмінацією публікації була остання стаття, де пробивалася думка про необхідність польсько- українського порозуміння. «Не раз вже указували ми на тім місці,
- писав В.Барвінський, - що наші межинародні відносини іменно в Галичині ... суть превеликої ваги длд обох народів, як руського, так і польського, а навіть цілої Славянщини. Русь не кінчиться над Збручем і Черемошем; Польща нс кінчиться над Віслою. B Галичині стрілися тілько частини обох тих народів. Кожда часть нс може, а бодай не повинна забувати про свою народну цілісність»; «...тут в Галичині єсть ся точка Архімедеса, з котрої може успішно подвигнути русин свою, а поляк свою національну справу»; «Коли галицькі поляки не удають тілько, а справді поважно думають, шо так званий «московський панславізм» загрожує жизненні інтереси слов’ян, а B тім числі поляків і русинів, TO вони повинні передовсім змінити своє поступовашія, а дотеперішня їх політика взглядом русинів як раз іде під руку сему панславізмові»[265].
Із змісту попередніх статтей можна здогадуватився, що наступна стаття стосувалася б проблеми розриву з москвофілами. Але цикл так і залишився не закінченим. В.Барвінський писав його в Карлсбаді і звідти надсилав статті до Львова.
Остання з них викликала занепокоєння народовського загалу, до Карлсбаду вирушила делегація народовців і вмовила його відмовитися від продовження циклу[266]. He важко здогадатися, що головним їхнім аргументом був «польський фактор» і вони воліли радше триматися спілки з москвофілами, ніж ініціювати «розбрат» у руському таборі та ще, боронь боже, вмішувати в «руську справу» «одвічних ворогів» поляків.Однак В.Барвінський не облишив своїх переконань і діє на власний розсуд. 3 пропозицією співпрацювати В.Барвінський звернувся до відомого діяча польського демократичного табору українофіла князя Романа Чарторийського. Р.Чарторийський погодився, хоча в його листі до В.Барвінського прослідковується деяка розгубленість: очевидно, він не чекав угодових пропозицій від відомого своєю опозиційністю щодо поляків редактора «Діла»[267] [268] [269].
Побувавши в Кракові, В.Барвінський відвідав редакцію газети «Реформа», де спробував дізнатися про реакцію на цикл «Діла» «По процесі»*®.
«Реформа» - газета польських демократів, заснована в 188lp. Завдяки участі в роботі редакції здібних публіцистів Адама Асника (який до того ж був чудовим поетом), Тадея Романовича і Тадея Рутовського*', газета швидко прогресувала і вже в 1882p. перетворилася в поважний прссовий орган. Крім того, виявилося, що нове видання є прихильником польсько-української угоди. Гаслом газети щодо українців могли б бути ці слова: «3 двох сторін оточені потужними ворогами, Русь і Польща не захистять себе інакше, як тільки взаємним опертям одна на одну. Повернуті одна проти одної - упадуть»[270].
Засновником і власником «Реформи» був Ян Чсрвінський. Лікар за фахом, він був більше відомий як володар лічниці у Фюрстенгофі. Це був тип польського патріота, що ні на хвилю не переставав цікавитися політикою, а маючи ще й надто запальну вдачу, не міг втриматися від спокуси зіграти в ній певну роль. Ha поч. 80-х він познайомився з С.Качалою і під його впливом став гарячим прихильником угоди з українцями[271].
3 метою сприяти втіленню цієї ідеї в життя він і заснував «Реформу». Тому є пістави вважати, що до Кракова В.Барвінського скерував С.Качала і вони таким чином діяли в порозумінні.У 1882p. Я.Чсрвінський опублікував брошуру «Політика нервів», у якій звернув увагу на тс, що в польській політиці надто часто емоції переважають над тверезим підходом до справи. Обгрунтовуючи необхідніть «органічної праці», в основу її власного розуміння він кладе поняття «унії». Під силами, які можуть довести поляків до звільнення, він має на увазі «унію і єднання з божеством», «унію з цілістю Польщі», «унію 3 духовенством», «унію з євреями», «унію станів». Після цього повинні б настати економічні, освітні і політичні реформи. Першорядною проблемою буття польського суспільства є «унія з Руссю», чому він присвячує вісім з тридцяти дев’яти сторінок своєї брошури”. Політика стосовно українців повинна полягати в низці заходів, які б відтягли їх від Росії та наблизили до Європи. Для цього, по-псршс, потрібно прихилити до себе руське духовснство, «поділитися порівну усім, що самі маємо і дати можемо, перш за все стосовно школи». Пропонував назвати Галичину «польсько-руським краєм», поділити сейм на дві національні курії і змінити герб Галичини таким чином: поруч білого орла архангел Михаїл «w oczekiwaniu Pogonb>. Разом з тим закликав до нещадної боротьби з москвофілами (службовці- москвофіли повинні бути псрспсссні до Західної Галичини). Цій мсті підпорядковуватимуться зміна греко-католнцького церковного календаря і руського правопису на латинський. Провід здійснення ідеї «унії з Руссю» ПОВИІПІІ взяти в руки польські демократи, Францішск Смолька зокрема.
Ha брошуру Я.Чсрвінського звернули увагу народовці. Спочатку її автор написав С.Качалі, питаючись його про враження від «Політики нервів»[272] [273]. 3 наступного листа Я.Чсрвінського до С.Качали зрозуміло, що останній в цілому позитивно оцінив брошуру, водночасрізко розкритикувавши пропозицію замінити руський церковний календар і абетку на латинські[274].
Чим закінчилися їхні контакти - встановити нс вдалося.В.Барвінський відповів Я.Чсрвінському на сторінках «Діла»[275]. Він звернув увагу на надмірну абстрактність поняття «унії», «унії з Руссю» зокрема, і кваліфікував її як «надмірно платонічні ідеали». Я.Чсрвіиський пробує будувати будинок, починаючи будівництво нс з фундаменту, а з даху[276]; на його думку, спочатку реформи, а потім унія, а нс навпаки[277]. Досить туманні угодові пропозиції Я.Чсрвінського можна було трактувати якзавгодно, отже знайти в них і неприязні народовцям речі, що й зробнв В.Барвінський. Як і С.Качалу, особливо неприємно його вразила вимога Я.Чсрвінського зрсктися кирилиці і окремого від римо- католиків церковного календаря[278]. В.Барвінському нс сподобалося й тс, що програму поступків русинам автор «Політики нервів» звів лише до утраквізації системи середньої освіти[279]. Підсумовуючи критику брошури Я.Червінського, редактор «Діла» дійшов до такого висновку: польсько-українська угода - справа нс одного дня чи року; першим кроком до згоди мае бути толеранція, а основою - рівноправність і взаємне невтручання у внутрішні стосунки кожної із сторін[280].
ГІолєміка продовжилася в листуванні. Довідавшись про візит В.Барвінського до редакції «Реформи», Я.Чсрвінський написав йому[281]. В.Барвіиський відповів довгим листом від 4 листопада, в якому відверто виклав свої думки про необхідність польсько- української угоди[282]. Я.Чсрвінський відписав вже 8 листопада. Він не погодився з характеристикою галицьких стосунків як «політики шовінізму» і захищає ідею «унії». Ha йогодумку, будь- якій політичній діяльності передують політичні переконання, а формує їх публіцистика - в іншому контексті корисні для поляків і русинів реформи просто неможливі. Високо оцінив він цикл «Діла» «По процесі» - на його думку, цс перший прояв «самостійного руського життя», оскільки досі політичну сцену займали виключно «рутенці і москвофіли».
Дорікає В.Барвіиському, що не сформулював досі в «Ділі», чого власнс хоче його партія («czegochcecie»). Просить дозволу опублікувати його лист і радить редагувати «Діло» в дусі «самостійності Pyci в союзі з Польщею» та відвертої опозиції «рутенцям і москвофілам»[283].Підставою для написання наступного листа було його ознайомлення з повним текстом циклу «Політика шовінізму»: не дочекавшись від В.Барвінського відповіді, він написав вдруге. ГІсрш за все він висловив йому невдоволення за недовір’я до своїх угодових пропозицій і бажання знайти в них неприязний народовцям підтекст. Я.Чсрвінський запевняє адресата, що увесь польський політичнийтабір, не виключаючи «подоляків», «прагне Русь не тільки толерувати, але й протегувати, тільки б дала гарантії, що зриває з Москвою і щоб вбачала пункт тяжіння в собі в зв’язку з нами»[284]. Необхідність зміни руського календаря і абетки на латинські він обгрунтовує таким чином: «Боїтеся, - пише він, - мати що спільного з нами, а нс боїтеся мати спільне з Москвою?» Наприкінці він відповідає В.Барвінському на заклик реалізувати ідею угоди під час сеймових виборів 1883p. Я.Чсрвінський пропонує створити виборчий комітет, що складався б виключно з народовців («ze szczerych і niepodejrzanych ruskich patriotow ziozony»). Цей комітет видав би відозву про співпрацю з польським комітетом, причому вона мала б бути «czysto ruskiego usposobienia»[285]. Вже 23 листопада ЯЧервінський пише нового листа і пропонує підтримати свою кандидатуру на додаткових виборах до парламенту (замість Володислава Федоровича, що склав мандат)[286].
Проте В.Барвінський йому відмовив. Очевидно, народовці не погодилися б на кандидатуру, по-перше, поляка, а по-друге, зовсім незнайомої людини. Зрозуміло, що така ідея не знайшла б зрозуміння серед більшості народовців, а крім того, впровадження її в життя вимагало виняткової енергійності, спритності і працездатності. He міг В.Барвінський не знати й того, що Я.Червінський - особа приватна і має авторитет хіба що в ссредовищі польських демократів. До того ж наприкінці листопада між власником і редакцією «Реформи» виник конфлікт, внаслідок чого остання відмежувалася від Я.Червінського і оголосила про вихід нового видання під назвою «Нова Реформа»[287]. Сенс конфлікту встановити не вдалося (в усякому разі, він не стосувався українців - «Нова Реформа» була не менш українофільська, ніж її попередниця), але можна здогадуватися, що його наслідком було зменшення авторитету Я.Червінського. A до консервативного табору він ставився скиптично (про що свідчить його «Політика нервів»), тому навряд чи з ним би рахувалися консерватори. Це й спонукало В.Барвінського відмовитися від послуг Я.Червінського, а через те, що інших близьких знайомих серед польських політиків у нього не було, він відмовився і від самого задуму використання виборів як арени проголошення угоди з поляками.
Відмовивши Я.Червінському, він водночас запропонував інший шлях до угоди, а саме: тягар порозуміння повинен взяти на себе новий склад сейму[288].
Ha вибори народовці пішли торованим шляхом, утворивши єдиний виборчий комітет з москвофілами, а В.Барвінський, припинивши листування з Я.Червінським, увійшов у контакт з москвофільським ідеологом Б.Дідицьким[289].
Bcc ж В.Барвінський нс покинув думки про можливість зміни
народовцями політичного курсу. Про цс свідчить написаний иим «Огляд на рік 1882», в якому він характеризує 1882p. як рік «всесторонньої переміни, руїни і обнови». «Не знаємо, - пише він, - як будучий історик теперішності найменує цей рік 1882, в кождім однако случаю буде він початком нової доби життя Галичини»[290]. Це припущення підтверджує і лист Р.Чарторийського до В.Барвінського від 14 січня 1883p., з якого зрозуміло, що В.Барвінський спілкувався з ним про співпрацю польського і руського виборчих комітетів. B цьому листі його автор висловлює думку, що «руський кандидат, що твердо відстоює ітрава своєї народності, може розраховувати на підтримку виборчих польських комітетів і, більше того, на підтримку иамісництва при умові, що явно і рішуче зірве з москвофільською і схизматицькою клікою і спрямуваї і ням»[291].
Але запевнення Р.Чарторийського виявилися надто запізнілими. В.Барвінський помер 3 лютого 1883p. на тридцять третьому році життя[292].
Отже, в 1882p. після львівського судового процесу над москвофілами і серед поляків і серед народовців посилюються угодові тенденції. 1 одних і других штовхає до угоди поширення в Галичині симнатій до панславізму. B народовському середовищі проблема спрямованого проти москвофілів союзу з поляками була особливо очевидною для найздібнішого народовського політика того часу В.Барвінського, який знайшов зрозуміння в польського політика-демократа Я.Чсрвінського. Ta зіткнувшись з реаліями, що полягали насамперед у непопулярності самої ідеї угоди з поляками, В.Барвінський змушений був відмовитися від задуму реалізувати ідею угоди при нагоді додаткових виборів до парламенту. До такого рішення його спонукала також реальна оцінка політичної ситуації наприкінці 1882p.: прагматичний В.Барвінський розумів, що на заваді швидкому втіленню ідеї угоди в життя стоятимуть взаємні упередження, недовіра, особисті амбіції, а найголовніше, незгоди між сторонами, які обов’язково б виникли при обговоренні конкретних наслідків угодової акції. He міг не знати В.Барвінський й того, що Я.Червінський - особа приватна і має авторитет лише в середовищі польських демократів, до того ж захитаний його конфліктом з редакцією газети «Реформа». Bce це й спонукало В.Барвінського нс розривати з москвофілами і перенести втілення в життя ідеї угоди з поляками на майбутнє. Щоправда, в січні 1883p. йому вдалося знайти спільну мову з
одним з найвпливовіших иолітиків-демократів кн. Р.Чарторийським. Проте передчасна смсрть В.Барвінського одночасно поховала й ідею польсько-народовського порозуміння.
Ha цьому розповідь про контакти В.Барвінського з Я.Чсрвінським можна було б і завершити. Однак у 1885p. Я.Червінський опублікував датований 4 листопадом 1882p. лист В.Барвінського до себе. Публікація з’явилася в набутій ним у власність «Ґазсті Народовій» 16 травия[293]. 3 її допомогою Я.Чсрвінський спробував спровокувати незгоди між москвофілами й народовцями і, якщо вдасться, розбити москвофільсько- пародовський виборчий комітет (якраз у розпалі була передвиборча кампанія до австрійського парламенту).
Вже 20 травня москвофільський «Новий пролом» опублікував переклад листу язичієм і зажадав від народовців пояснень. «Если правда, що пок. Барвинский писал такое письмо, то еделал он непростительный грех против своей народности и в очах наших можст назватись не чем другим, лишь Мазепою, на которого он в наведенном письме и ссылается»[294]. B наступному номері (від 23 травня) газета знову звернулася до цієї проблеми і знову піднесла «решительный протест против такой програмы примирения нашей Руси c поляками, результатом которой было бы оторвание Галичины от Австрии и присоединение ее к воздушной Польще. Програмою такою могут увлекатись все польськис рабы, все социалисты и нигилисты (для которых бы нововозстановленнос польское государство было бы другою Швайцариею), однако мы - консервативная галицкая Русь - на то нияк не согласимся»[295].
«Діло» промовчало і цього разу. Наступна стаття в числі «Нового пролому» від 28 травня так і називалася - «Трсбусм пояснений!»[296]. Діватися було нікуди і «Діло» відповіло 6 червня. I хоча відповідь носила досить агресивну назву «Клеветникам русинів», її зміст зовсім не мав відповідної назві форми. По- перше, «Діло» поставило під сумнів автентичність цього листа, по-друге, зауважило, що будь-що-будь - це лист лише приватної особи до приватної особи, а в кінці кіпців кваліфікувало його як дипломатичний маневр В.Барвінського. «Авжеж, - писав орган народовців, - яко дипломат мусів полякові вказати на Німеччину і Росію, так само, як пишучи до якогось росіянина о кривдження русинів в Росії, накликуючи російських «об’єдинителів» до справедливості, вказав би йому на Німеччину і Полыцу яко на такі сили, задля которих належить в власнім інтересі вести справедливу політику супротив русинів»[297] [298].
Очевидно, «Новий пролом» задовольнився відповіддю і більше не згадував про цей інцидент. Врешті решт, і москвофіли і народовці не були зацікавлені в розколі спільного виборчого комітету. Тому викликаний публікацією листа В.Барвінського Я.Червінському конфлікт вдалося полагодити10.
Отже, як і в 1882p., в 1885p. перед галицькими народовцями постала дилема: або з москвофілами проти поляків або з поляками проти москвофілів. I якщо в 1882p. вона була очевидною лише для кількох народовських лідерів, то в 1885p., завдяки спритному маневру «Ґазсти Народової», ця проблема стала актуальною для всього народовського загалу. Ідея угоди з поляками була такою ж непопулярною, як і раніше, натомість ідея «общеруської» єдності в Галичині все щс домінувала. Втім, блискавична переорієнтація народовців на польських політиків була неможлива. Тому в 1885p., як і в 1882, народовці віддали перевагу спілці з москвофілами.
ж
3.