<<
>>

§ 2. Антропологічна школа кримінального права

1. Антропологічна школа виникла на початку 70-х років XIX ст. На цей час

розвиток промисловості, зростання міст, люмпенізація населення і ряд інших

чинників призвели до значного зростання злочинності (особливо професійної) у

багатьох країнах.

Суспільство шукало пояснення цьому феномену, намагалося

з'ясувати причини злочинності, вимагало розробки відповідних заходів, які могли

хоча б стримати зростання злочинності. Саме тоді і з'явилася антропологічна

школа, яку часто називають ломброзіанством за іменем її засновника —

італійського тюремного лікаря Чезаре Ломброзо (1835-1909). Ідеї Ломброзо

отримали розвиток у роботах його учня Феррі (1856-1929) та іншого італійського

юриста Гарофало (1851-1934). Ось чому антропологічну школу іноді називають

італійською

школою кримінального права. «Три мушкетери», як їх іменували їхні

сучасники-криміналісти, і були головними представниками цього напрямку.

Філософською основою ломброзіанства був вульгарний матеріалізм Бюхнера, Фохта і

Молешотта, який, як відомо, біологі-зував усі суспільні явища. Щоб уявити собі

цю вульгарну філософську базу, досить навести слова того ж Молешотта: «Доки

яванці будуть харчуватися рисом, а суриманські негри мукою, вони будуть

підкорятися голландцям і англійцям, тому що мозок останніх внаслідок вживання

м'ясної їжі більший, ніж у аборигенів». Ідею біологізації суспільних явищ

ломброзіанці перенесли на злочинність, назвавши її явищем біологічним. Якщо

злочинність — біологічне явище, то з ним слід боротися не шляхом покарання, а

шляхом застосування жорстоких заходів репресії, превентивних заходів безпеки.

Звідси відмова від демократичних інститутів цивілізованого кримінального права,

відстоювання реакційних заходів боротьби зі злочинністю.

Свої погляди Ломброзо сформулював у роботі «Злочинна людина» (1872-1876р.): а)

злочин — таке ж явище, «як зачаття, народження, смерть, психічні хвороби»; б)

причини злочинів закладені в самій біологічній природі людини; в) головне місце

повинно посідати не діяння, а діяч — злочинець, його потрібно вивчати,

застосовуючи відповідні методи виміру.

Ломброзо розвив своє вчення про природженого злочинця, якому від народження

властиві певні клейма — стигмати.

Зовнішні стигмати — це, наприклад, відхилення розміру голови від типу,

властивого расі, надмірні розміри щелеп та вилиць, асиметрія обличчя, надмірно

малий або великий розмір вух, відстовбурчених, як у шимпанзе, ніс плоский — у

злодіїв або гострий — у вбивць, велика кількість різноманітних, передчасних

зморшок, дефекти грудної клітини, надмірна довжина рук, зайве число пальців

тощо.

Про окремих злочинців він писав: «Як правило, злодіям властиві рухливість

рук і обличчя, невеличкі, рухливі, неспокійні, найчастіше косі очі. Звичні

вбивці мають холодні, скляні очі, нерухомі й іноді наповнені кров'ю, щелепи

сильні, вилиці широкі, ікла добре розвинуті...»

Внутрішні стигмати — знижена чутливість до болю, підвищена гострота слуху, нюху,

велика моторність, підвищена сила лівих кінцівок, відсутність каяття або мук

сумління, цинізм, зрадництво, жорстокість, марнославство, мстивість, лінощі,

любов до оргій і азартних ігор, поширеність татуїровок, особлива мова «арго».

Природжений злочинець — це явище атавізму, він відтворює риси дикуна. Ці

стигмати були піддані критиці, внаслідок якої було доведено, що, з одного боку,

названі Ломброзо стигмати виявилися в багатьох людей, у тому числі у видатних

державних діячів, з іншого — у книзі Моргана «Стародавнє суспільство» було

показано, що дикуни не мають тих рис, які Ломброзо знайшов у злочинців. Під

впливом критики Ломброзо змінив свою точку зору, визнавши, що злочинець — це

морально помішана людина (божевілля в сфері етики), а потім вже стверджував, що

злочинець — це епілептик. Але і цс не підтверджувалось: багато закоренілих

злочинців не виявляли ніяких ознак епілепсії, а багато епілептиків ніколи ніяких

злочинів не вчиняли.

3. Якщо злочин, як вважали представники антропологічної школи, — це біологічне

явище, то покарання не може досягти своєї мети, а тому треба відмовитися від

понять осудності і вини, моральної відповідальності. Треба застосовувати замість

покарання заходи безпеки до осіб, що мають стигмати злочинця. «Час припинити

жаліти злочинця, — говорили антропологи, — треба пожаліти і суспільство». Вони

висували вимоги відмови від суду присяжних, заміни судів медичними установами.

Як писали критики, с точки зору Ломброзо для злочинця не потрібний суд, а треба

діяти за правилом «виміряв, зважив і повісив». Ломброзо — за широке застосування

смертної кари, це, на його думку, штучний відбір у суспільстві, у результаті

якого повинні бути знищені звичні злочинці.

Антропологи — за широке застосування

вислання злочинців у колонії, у малярійні місцевості на довічну каторгу, за

тілесні покарання, розстриг жінок за вчинені злочини тощо. «Ми повинні, — писав

Ломброзо, — відмовитися від сучасного сентиментального ставлення до злочинця:

вища раса завжди пригнічує і винищує нижчу — такий закон людства. Де справа йде

про порятунок вищої раси, там не може бути місця жалості». Ці расистські погляди

широко використовувалися фашизмом і зараз поширені серед деяких американських

кримінологів.

4. Реакційна програма антропологів не могла бути прийнята ні теорією

кримінального права, ні законодавцем того часу через її антинауковість, а також

тому, що зводила кримінальне право до засобу розправи над людиною через її

біологічні характеристики. Зазначу, що в Україні, та й у Росії, прихильників

ломброзианства серед юристів майже не було. Після відвідання Ломброзо в 1897 р.

Ясної Поляни Л. Толстой записав у своєму щоденнику: «Був Ломб-

розо, обмежений, наївний дідок». Його погляди Толстой вважав «повною убогістю

думки, розуміння і чуття». Це зрозумів Енріко Феррі (1856-1929), який вже стояв

ближче до соціологічної школи. Не заперечуючи біологічних факторів злочинності,

Феррі зазначив ще телуричні (клімат, географічне середовище) і соціальні

фактори, що впливають на злочинність, висунув ідею субститутивів (замінників)

покарання — заходів соціального характеру, сформулював кримінально-статистичний

закон рівня «кримінальної насиченості» злочинності в кожному даному середовищі у

певний момент, випередивши тим самим багато ідей соціологічної школи.

Підкреслюючи реакційність антропологічної школи, слід водночас зазначити, що

вона дала поштовх до вивчення особи злочинця, а також стала предтечею нового

соціологічного напрямку, що значною мірою вплинуло не лише на розвиток науки

кримінального права, але і на кримінальне законодавство кінця XIX—XX століть.

<< | >>
Источник: М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право,2001. - 416 с.. 2001

Еще по теме § 2. Антропологічна школа кримінального права:

  1. Школи (основні напрямки) науки кримінального права
  2. § 2. Антропологічна школа кримінального права
  3. § 3. Соціологічна школа кримінального права
  4. 1.3. Теоретико-методологічний інструментарій дослідження
  5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ