<<
>>

§ 6. Наука кримінального права

1. Наука кримінального права є частиною юридичної науки, однією із галузей

суспільних наук, її змістом є злагоджена система кримінально-правових поглядів,

ідей, уявлень про злочин і покарання.

Науку кримінального права як систему

кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від

кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права.

Кримінальне право як галузь права виступає для науки як предмет її вивчення.

Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з'ясовуючи

його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність,

виявляє практичне значення кожної норми, прогалини в правовому регулюванні,

досліджує проблеми вдосконалення кримінально-правових норм. Предметом науки

кримінального права є такі соціальні явища, як злочин і покарання. Вона

розкриває їх соціальний зміст, юридичні ознаки, з'ясовує підстави кримінальної

відповідальності, вивчає проблеми складу злочину, розробляє теоретичні основи

відповідальності за попередню злочинну діяльність, співучасть у злочині, дає

поняття і класифікацію видів множинності злочинів, зокрема поняття рецидиву

злочинів, обставин, що виключають злочинність діяння. Наука кримінального права

досліджує поняття покарання, визначає зміст його мети, аналізує окремі види

покарань, підстави і порядок їх призначення.

1 Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 10. - Ст. 137.

Поняття і система кримінального права. Наука кримінального права

Серйозна увага в науці кримінального права приділяється вивченню проблеми

звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Предметом вивчення науки кримінального права є не тільки кримінальне

законодавство, а й практика його застосування. Критерієм правильності наукових

положень у сфері кримінального права є не тільки правотворча, а й

правозастосовна діяльність.

Наука кримінального права не може плідно розвиватися

без глибокого вивчення практики. Разом з тим вона впливає на практику шляхом

наукової розробки питань правильного застосування норм кримінального закону.

Зв'язок науки кримінального права з практикою проявляється в багатьох напрямках.

Це насамперед участ^ у комісіях з підготовки проектів законодавчих актів (велику

роль відіграли наука та її представники у розробці нового КК України; пгіовідні

вчені нашої країни були постійними членами р'обочої груди комісії з підготовки

КК, що була створена Кабінетом Міністрів України1), вивчення і узагальнення

практики з різних питань кримінального законодавства, участь у різних нарадах,

конференціях і радах (наприклад, Консультативна рада при Верховному Суді

України), де разом з практичними працівниками вирішується багато/питань, що

виникають у пра-возастосовній діяльності. Результати наукових узагальнень

практики знаходять своє втілення в науково-практичних коментарях до КК України,

у написанні яких беруть участь як науковці, так і практичні працівники.

Кримінальне законодавство і практика його застосування вивчаються наукою в їх

історичному розвитку і зміні. Тому предметом науки кримінального права є історія

розвитку кримінального права України, тенденції вдосконалення кримінального

закону і практики його застосування.

Наука кримінального права включає в коло досліджуваних нею проблем кримінальне

законодавство, практику його застосування, а також теорію кримінального права

інших держав як близького, так і далекого зарубіжжя.

2. Методи науки — це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища

об'єктивної дійсності, що складають предмет конкретної науки. Існують

різноманітні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них

можна виділити основні і

1 Див.: Проект Кримінального кодексу України. Пояснювальна записка до про-' екту

Кримінального кодексу України // Українське право. - 1997.

- № 2 (7).

допоміжні. Однак усі вони знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку,

доповнюють один одного.

До основних методів науки кримінального права (як, очевидно, і всієї

юриспруденції) належать: філософський, або діалектичний, метод пізнання;

юридичний, або догматичний, метод; соціологічний метод; метод системного

аналізу; метод порівняльного правознавства, або компаративистський метод;

історичний, або генетичний, метод дослідження.

Як допоміжні методи наука кримінального права використовує методи математичного

моделювання, екстраполяції, психологічного аналізу, експертних оцінок та ін.

Зупинимося коротко на основних методах пізнання, які використовуються в науці

кримінального права.

Філософський, або діалектичний, метод як загальний метод пізнання застосовується

в науці кримінального права для пояснення багатьох явищ. Діалектичний закон про

загальний, універсальний зв'язок явищ дає можливість розглядати кримінальне

право не як самостійне, не пов'язане ні з чим явище, а простежити численні його

зв'язки з соціальними процесами, сутністю держави, співвідношення з іншими

галузями права тощо.

Далі, наприклад, діалектичний закон заперечення заперечення дає можливість

побачити в існуючому явищі елементи як нового, так і старого, що залишилися в

ньому і тепер виступають в новій якості (наприклад, новий КК містить не тільки

нові положення, а й норми права, що діяли раніше, звичайно, в якійсь іншій

якості).

Такі категорії діалектики, як причина і наслідок, необхідність і випадковість,

можливість і дійсність, сутність і явище, зміст і форма, використовуються в

науці кримінального права при розгляді питань щодо причинного зв'язку,

тлумачення вини та її форм, стадій вчинення злочину та ін.

Юридичний, або догматичний, метод заснований на використанні правил формальної

логіки для пізнання права. Він полягає в формулюванні і розкритті юридичних

понять, побудові юридичних конструкцій, з'ясуванні дійсного змісту законів

шляхом їх тлумачення.

Критичний аналіз норм кримінального права за допомогою

вироблених наукою прийомів тлумачення складає серцевину цього методу. З його

допомогою коментуються кримінальні закони, що надзвичайно важливо для їх

однакового застосування. Завдяки цьому методу розроблені вихідні поняття

кримінального права, напри-

20

Поняття і система кримінального права. Наука крилі/пального права

клад, поняття складу злочину та ін. Теорія кваліфікації злочинів, що передбачає

аналіз елементів складу конкретного злочину, базується в основному на названому

методі.

У радянський період цей метод вважався антинауковим і піддавався критиці, хоча

практично всі дослідники продовжували широко користуватися ним. Матерія права не

може бути пізнана без використання догматичного методу, тому що формалізовані

поняття права не можуть бути дійсно розкриті без їх логіко-юридичного аналізу.

Юридичний аналіз норм права, як відзначав ще Иєринг, — це «абетка права», без

якої жоден юрист не може 'ні мислити, ні діяти. Тому догматичний метод являє

собою найважливіший інструментарій правових досліджень, вихідну основу для

роїбіт найвищого наукового рівня. І

Соціологічний метод полягає в дослідженні злочину і покарання як явищ

соціальних. Наприклад, питання про соціальні чинники, що впливають на

криміналізацію чи, навпаки, деьфиміналізацію певного діяння', має вирішальне

значення для законодавця. Вивчаючи ці соціальні чинники (економічні,

політичніг*юральні та ін.), наука робить висновки щодо необхідності

кримінально-правової заборони, або її передчасності, або навіть непотрібності

взагалі. Так, розвиток ринкових відносин, визнання рівності всіх форм власності

та інші чинники вимагають криміналізації певних діянь, що посягають на

нормальний розвиток ринкової економіки (наприклад, заняття забороненими видами

підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, фінансові зловживання

тощо). Соціологічний метод використовує конкретно-соціологічні дослідження

(анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв'ювання та ін.) для виявлення

соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики

суб'єктів різних злочинів, дозволяє судити про ефективність норм кримінального

закону, надає істотну допомогу в процесі правотворчості.

Метод системного аналізу припускає вивчення кримінального права та його

інститутів як цілісної системи, що складається з кількох підсистем, структурні

елементи яких знаходяться між собою в тісній єдності та інтеграції.

Так, норми

кримінального права вивча-

' Кршііналізація - це визнання того чи іншого діяння, з урахуванням його

суспільної небезпечності, злочином і встановлення за нього відповідальності в

кримінальному кодексі. Декриміналізація - це виключення із кримінального кодексу

відповідальності за певне діяння внаслідок втрати ним суспільної небезпечності,

притаманної злочину.

ються за певною системою: спочатку норми Загальної частини, де сформульовані всі

основні положення, що стосуються злочину і покарання, потім норми частини

Особливої, в якій визначається відповідальність за окремі види злочинів. Метод

системного аналізу вимагає, щоб норми Загальної частини розглядалися на основі

норм частини Особливої. Разом з тим норми Особливої частини не можуть бути

засвоєні без положень частини Загальної. Наприклад, зрозуміти норму про умисне

вбивство, викладену в ст. 115, неможливо без ст. 24, що описує види умислу, а

якщо таке вбивство вчинене кількома особами, — без урахування статей 27 і 28, де

описуються види співучасників і форми співучасті. Метод системного аналізу

застосовується при розкритті такого ключового поняття кримінального права, як

склад злочину, що интегративно включає в себе відповідні елементи і ознаки. Цей

метод дозволяє виявити суперечності і прогалини в законодавстві і на цій

підставі сформулювати пропозиції щодо його зміни чи доповнення.

Метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод (метод

компаративізму), полягає у вивченні норм кримінального права кра'ін як

близького, так і далекого зарубіжжя з метою їх зіставлення, порівняння з нормами

кримінального права України. Цей метод дає можливість оцінити ті чи інші норми

кримінального права іноземних країн на предмет їх використання в нашому

законодавстві. Звичайно, тут не йдеться про повне перенесення іноземного права

на наше підґрунтя, що недопустимо, але окремі його положення можуть бути

сприйняті. З цією метою при підготовці нового КК України вивчалося кримінальне

законодавство багатьох країн.

Наприклад, на позитивне вирішення питання про

скасування смертної кари вплинула та обставина, що в усіх країнах Західної

Європи і деяких колишніх республіках Союзу РСР (наприклад, Грузії, Молдови)

смертна кара скасована. За зразком багатьох країн у наше законодавство був

уведений інститут обмеженої осудності та ін.

Історичний, або генетичний, метод передбачає вивчення норм кримінального права в

історичному розвитку. Так, усвідомити генезу поняття злочину можна лише в

процесі як вивчення законодавства України, що визначає це поняття (наприклад,

відповідні статті КК 1922, 1927 і 1960 рр.), так і тлумачення його в науці

кримінального права. Генетичний метод покликаний з'ясувати проблеми наступності

в кримінальному праві. Адже кримінальне право — це система, яка розвивається в

історії, яка одночасно містить в собі не тіль-

ки елементи сьогодення, а й зберігає риси минулого, намічає контури майбутнього.

Наприклад, КК 1960 р. містив багато норм, що збереглися з давнішніх часів

(поняття умислу, відповідальність за окремі види вбивств та ін.), і багато в

чому визначив контури КК України 2001 р. (наприклад, необхідність більшої

регламентації інститутів Загальної частини, нової системи Особливої частини та

ін.).

3. Наука кримінального права має давню історію. Різні напрямки наукової думки

(так звані школи кримінального права) зробили значний внесок у розвиток цієї

науки. Так, класична школа кримінального права розвивала юридичний (догматичний)

метод дослідження і досягла в цьому істотних успіхів. Соціологічна шЦола

кримінального права внесла в науку соціологічні методи. Вчені достатньо

використовували і методи порівняльного правознавства, Іі історичний метод. У

радянський період наука кримінального права була надзвичайно заідеологізованою,

скутою постулатами марксистсько-ленінських ідей. Однак, незважаючи на ці

ідеологічні догмати, що ставили науку під жорсткий контроль комуністичної

партії, в межах юридичного вчення про злочин і покарання були здійснені серйозні

дослідження, положення і висновки яких можуть бути використані й у

пострадянський період.

Безпосередньо в Україні працювали видні вчені, які зробили істотний внесок у

розвиток науки кримінального права. Наприкінці XIX — на початку XX ст. це були

А. Ф. Кістяківський, Л. С. Бєлогриць-Котляревський (Київ), Л. Є. Владимиров, М.

П. Чубинський, О. Д. Ки-сельов (Харків), Е. Я. Немировський (Одеса). За

радянські часи українську науку гідно представляли Я. М. Брайнін, С. І. Тихєнко

(Київ), Г. І. Волков, В. С. Трахтєров, М. М. Гродзинський (Харків).

Зараз наукові дослідження з кримінального права здійснюються на кафедрах

провідних юридичних вищих навчальних закладів, у підрозділах Національної

академії наук України та Академії правових наук України.

4. Наука кримінального права — це фундаментальна наука. Вона є науковим

підґрунтям для інших наук кримінального циклу — кримінології, судової

психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики та

ін. Разом з тим вона використовує дані цих прикладних наук. Так, кримінологія —

це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє

спеціальні заходи щодо попередження злочинів. Поняття, вироблені в науці

кримінального права (злочин, форми вини, вік відповідальності за

окремі види злочинів та ін.), широко використовуються в кримінології. У той же

час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності

тощо запозичуються кримінальним правом. Наука кримінального права широко

використовує дані такої науки, як судова статистика. При вивченні проблем

осудності застосовуються дані судової психіатрії, при дослідженні вини та її

форм — дані психології, а при вивченні вікових особливостей неповнолітніх, що

вчинили злочин, — дані педагогіки. При вирішенні питань, пов'язаних з

встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав,

використовуються, зокрема, дані судової медицини, а при розв'язанні проблеми

неосудності — дані судової психіатрії. В останні роки намічається проникнення в

науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як

кібернетика, інформатика, наука управління і т. ін.

5. Основні завдання науки кримінального права полягають у такому:

а) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального

права;

б) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практики його застосування;

в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою встановлення їх

ефективності;

г) зміцнення тісних зв'язків з правотворчими і практичними органами;

г) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з метою

підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців;

д) вивчення кримінального законодавства і практики його застосування в країнах

близького і далекого зарубіжжя.

В даний час важливим завданням науки кримінального права є підготовка разом з

практичними працівниками коментарів до КК.

6. Наука кримінального права і відповідна юридична дисципліна (курс

кримінального права) мають свою систему. Система курсу Загальної частини

визначається системою Загальної частини КК.

Але система курсу (науки) Загальної частини кримінального права містить більш

широке коло питань. До неї входить вступний розділ курсу, в якому розглядаються

поняття кримінального права, предмет його регулювання, з'ясовуються його

завдання, місце в системі права. В курсі також висвітлюються питання історії

кримінального права України та його окремих інститутів. Крім того, в курс

включені основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав,

а також теоретичні концепції теорій (шкіл) кримінального права.

Система курсу будується відповідно до Програми з кримінального права для

юридичних вищих навчальних закладів, складеної кафедрою кримінального права

Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Цей підручник

написаний згідно з цією Програмою. Весь курс Загальної частини кримінального

права може бути представлений такими розділами (комплексами): вступ у вивчення

кримінального права, вчення про закон про кримінальну відповідальність, вчення

про злочин, вчення про покарання, застосування примусових та інших заходів

медичного характеру, особливості відповідальності неповнолітніх, загальна

характеристика законодавства і кримінально-правових теорій іноземних держав.

Літературу за курсом, видану в Україні, наведено наприкінці цього підручника.

<< | >>
Источник: М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право,2001. - 416 с.. 2001

Еще по теме § 6. Наука кримінального права:

  1. Поняття та джерела кримінального права
  2. § 3. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі
  3. Розділ І. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів
  4. Поняття і система кримінального права. Наука кримінального права
  5. § 1. Поняття кримінального права
  6. § 2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України
  7. § 4. Система кримінального права
  8. § 6. Наука кримінального права
  9. Школи (основні напрямки) науки кримінального права
  10. § 1. Класична школа кримінального права
  11. § 2. Антропологічна школа кримінального права
  12. § 3. Соціологічна школа кримінального права
  13. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів
  14. ШЛЯХИ ОНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
  15. ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА, ЙОГО ФУНКЦІЇ ТА ДЖЕРЕЛА
  16. §4. Зв'язок криміналістики з іниіиліи науками та її значення у професійній підготовці кадрів для правоохоронних органів
  17. Загальна характеристика основних концепцій причинового зв’язку у науці кримінального права
  18. Потерпілий-фізична особа як учасник кримінального провадження
  19. Потерпілий-юридична особа як учасник кримінального провадження