§ 2. Значення ч. 2 ст. 11 КК України для поняття злочину

1. Частина 2 ст. 11 КК вказує: «Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча

формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але

через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не

могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або

державі».

Згідно з цим визначенням, першою обов'язковою умовою застосування ч.

наявність у вчиненому діянні формально ознак діяння, передбаченого КК, тобто

всіх тих юридичних об'єктивних і суб'єктивних ознак, що у відповідній статті

Особливої частини КК характеризують певний злочин. Тим самим у вчиненому діянні

знаходить своє відображення кримінальна протиправність як формальна ознака

злочину, передбаченого законом. Якщо хоча б одна ознака, передбачена в статті

Особливої частини, відсутня у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 не може бути

застосована. Так, якщо при зловживанні владою або службовим становищем (ч. 1 ст.

364) відсутня істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам

окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних

осіб, і воно не було спрямоване на заподіяння такої шкоди, то таке зловживання

службовим становищем не підпадає під ч. 2 ст. 11: у ньому немає однієї з

обов'язкових ознак цього складу злочину. Таке діяння за своєю юридичною природою

і характером протиправності не належить до злочинів, а є службовим проступком.

Однак вчинене діяння відповідно до ч. 2 ст. 11 КК лише формально містить в собі

ознаки діяння, передбаченого в КК, тобто внаслідок всіх конкретних обставин воно

не відповідає матеріальній ознаці злочину — його суспільній небезпечності.

Відбувається розбіжність між законодавчою оцінкою типової суспільної

небезпечності певного виду злочинної поведінки і небезпечністю конкретного

випадку такої поведінки. Діяння, передбачене ч.

суспільної небезпеки, яка є типовою для злочину, а тому визнається малозначним:

не заподіює шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам або заподіює їм

явно, очевидно незначну шкоду. У цьому і виражається друга обов'язкова умова

застосування ч. 2 ст. 11 — малозначність діяння.

Третьою правовою умовою застосування цієї норми слід вважати суб'єктивну

характеристику малозначного діяння, яке суб'єктив-

но не повинно бути спрямоване на заподіяння значної, істотної шкоди.

Тільки сукупність цих умов — формальної протиправності і ма-лозначності — дає

можливість визнати діяння малозначним, тобто таким, що не є злочином. Так,

правильно було визнано малозначним придбання і збереження особою трьох бойових

патронів до пістолета Макарова, хоча ст. 263 формально передбачає

відповідальність за такий злочин, як незаконне зберігання, придбання боєприпасів

до

вогнепальної зброї.

Значення ч. 2 ст. 11 для поняття злочину полягає в тому, що вона конкретизує

таку ознаку поняття злочину, як його суспільна небезпечність, тим самим

підкреслюючи його матеріальну сутність.