І.Кант, Г.Гегель про «громадянське суспільство» і «правову державу»

Значні заслуги у розвитку політичних ідей належать німецьким мислителям Іммануїлу Канту (1724-1804 рр.). Родоначальник класичної німецької філософії І.Кант стає основоположником одного з великих напрямів теорії держави і права.

І.Кант сформулював ідею про правову державу. Держава -це поєднання багатьох людей, підкорених правовим законам, а ознакою держави є верховенство закону. Закони повинні видаватися для всього народа. Закон, який ставить одну частину суспільства над іншою не може бути правовим. І.Кант підкреслював, що розглядає не державу, що існує в реальності, а державу в ідеї, такою, якою вона має бути відповідно з чистими принципами права, які покликані гарантувати стійкий правопорядок. Становлення правової держави і громадянського суспільства є дуже складним процесом, бо люба людина прагне обмежити проізвол іншою людини порушуючи її права.

По Канту розподіл гілок влади держави обов’язковий, але він не ідеалізує роль демократії як універсального інструмента. Досить слушно він доводить, що демократія легко може трансформуватися в деспотію, а монархія може будуватися на принципах розподілу влади. Самий ефективний державний лад - це конституційна парламентська монархія. Всі суспільні зміни повинні відбуватися еволюційним шляхом.

Політичну філософію І. Канта вінчає ідея вічного миру між державами, бо вони всі, незалежно від розміру теріторії, чисельності населення і ступені богатства повинні мати однакові права.

Найбільше завершеним і систематизованим судженням про право, державу і громадянське суспільство стали теорії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831 рр.) - класика німецької філософії. Політико-правові погляди Гегеля склались під впливом Французької буржуазної революції і спочатку були вельми радикальні, але потім, під впливом змін в політичній ситуації в країнах Західної Європи і посилення феодально-дворянської реакції, дедалі більше ставали консервативними.

Основні положення концепції держави Г.Гегеля полягають в тому, що, по-перше, держава (тодішня) - конституційна монархія має сильну бюрократичну виконавчу владу, урівноважену участю громадян в управління і додержанні індивідуальної суспільної і місцевої автономії; по-друге, правова і інституціональна структура держави переживає процес змін, що викликані наміром пристосувати теоретичні передумови до традиційних умов; по-третє, політичне життя держави кожної епохи формується і наперед означеними домінуючими духовними і матеріальними силами епохи, всієї її культури і надбаннями цивілізації; по-четверте, остаточне з'ясування характеру кожної епохи і переходу від однієї епохи до іншої треба шукати в природі буття, що іменується Духом, Думкою, Розумом. Заслуга Гегеля в тому, що, замінивши поняття «природне становище» категорією громадянське суспільство, він, як і Дж.

Але на відміну від лібералів, він считав, що громадянське суспільство виникає після виникнення держави, що складається з трьох систем: потреби індивіда і задоволення їх з допомогою його праці; задоволення потреб всіх інших через працю індивіда; дієздатність правосуддя, що охороняє свободу і властивість приватної особи. На думку Гегеля, громадянське суспільство ділиться на три стани: субстанціональний (землевласники-дворяни і селяни); промисловий (фабриканти, торгівці, ремісники); загальний (чиновники). Основна функція громадянського суспільства, що в усіх діях покладається на правосуддя - стежити, щоб вільно розвивалась приватна власність і не охоплювалась соціальними, моральними вимогами. У визначенні громадянського суспільства Гегель трактує громадянське суспільство як систему матеріальних потреб. Правильно відмічаючи суперечливий характер буржуазного суспільства, Гегель між тим намагається виявити джерела державності не на основі аналізу матеріальних, економічних відносин, а звертаючись до ідеальних передумов - народного духу.

Абсолютизуючи і містифікуючи ці ідеальні передумови, Гегель проголошує основою державності народний дух у формі релігії. Державний лад випливає і може випливати з істиної релігії. Держава є не що інше, як ідея розуму, свободи і права. Держава виступає як моральне ціле, де долаються всі суперечності, що є в громадянському суспільстві. Держава саме і є не що інше, як організація поняття свободи. Гегель відстоює конституційну монархію і критикує ідею народного суверенітету і республіканського правління. Конституційна монархія має три гілки розподілу влади: законодавчу, урядову і судову (владу володаря). Але головне для Гегеля, це не постать монарха, а наявність бюрократичного апарату, який повинен обслуговувати не тільки корпоративні групи, але й задовольняти інтереси індивидів за допомогою народного представництва в органах влади. Він був противником революційних змін у суспільстві і визнавав ефективність реформ «зверху».

Гегель один з перших сформулював думку, що політичну історію творять не видатні діячи, а сама історична практика формує вимоги до якістей видатного діяча. Розвиток суспільства є об’єктивною закономірностю, яку можливо пізнати за допомогою науки. Критерієм прогресу він бачив ступінь розвитку свободи, а сам прогрес - це розвиток від природнього рабства до втілення свободи у вигляді правової держави.

Політичні ідеї німецької класичної філософії стали основою для марксизму.

6.