4. Співвідношення виконавчої влади, державногоуправління та адміністративного права
При розгляді співвідношення виконавчої влади і державного управління слщ виходити з того, що категорія «виконавча влада» є цештико-правовою, а категорія «державне управлінню> — організаційно-правовою. Єдше, що їх об'єднуе, це виконавча спрямованість.
Державне управління за своїм призначенням становить собою вид державної діяльності, в рамках якої реалізується державна влада. Це повністю відповідає системі поділу влади, оскільки кожна гівка єдиної державної влади реалізує повноваження через діяльність вщновідних суб'єкпв.
Виконавча влада одержує свій реальний характер у діяльносп відповідних ланок державних органів та їх апарату, що дістали назву органів виконавчої влади, але продовжують здійснювати, як і раніш, упрвюпнську діяльність і по суп є органами державного управління. Зарав державне управління здійснюється в рамках єдиної системи державної влади на засадах поділу влади, тому державне управління, елементами яюго є виконавча та розпорядча діяльність, ие може протиставлятися виконавчій владі, оскількн через нього реалізукпъся владні повноваження суб' єктів виконавчої влади. Відповщно всі суб'єкти виконавчої влади є ланками системи державного управління.
Таким чином, сутність проблеми співвідношення виконавчої влади і державного управління характеризується низкою чинників,
я„і свідчать про те, що у деяких випадках вони маилъ як спільні риси, так і відрізняються за деякими важливими характеристиками.
Так, виконавчу владу та державне управління здійснюкпь виконавчі органи. Однак до органів управління налелопь також адміністрація державного пщприємства чи установи, яка не є виконавчим органом, бо інакше їі слщ було б включити до числа суб' єктів виконавчої влади, та ін. Разом з тим поняття «суб'єкт виконавчої влади» та «орган виконавчої влади» є тотожними.Виконавча влада в Україні, відомою мірою в її державно-управлінському розумінні, відходить від функцій безпосереднього управління, характерних для переважної більпюсті держав з суворою централізованою системою управління та пануванням державної фор. ми власності. Відбуваються процеси, що свідчать про зменшення функцій державного управління деякими сферами життя, особливо економікою. На цЙ підстав1 проявляються тенденції до становлення системи державного регулювання, коли безпосереднє втручання апарату управління в діяльність об'єкпв зменшується, а управл1нський вплив пов'язується з самостійністю тих чи інших структур. Про це свідчить курс на забезпечення реальної оперативної та господарської самостійності на регіональному та місцевому рівнях, підириємств і установ. Увага зосереджується на виробленні економічної політики, розвиткові економіки,стимулюванні підприємництва, роздержавленні майна та ін. Це ніск~лькн не принижує ролі виконавчої влади в державному управлінні, тим більш, що між державним управлінням та державним регулюванням принципова відмінність відсутня, оскільки мета їх одна. Управляючи, органи виконавчої влади здійснюють регулювання, а регулюючн — управління. Відмінність полягає у ступені впливу керуючого на керованого та рівні підлеглості або відсутності підлеглості.
Відомо, що жодна держава ще не відмовилася і не відмовиться аiд державного управління як з політичних, економічних, так і з сошальних причин. Державно-управлінська діяльність завжди була і буде необхідною, але її форми і методи диктуються умовами суспільного жиггя. Зараз відбуваються процеси, що свідчать про зменшення прямого управлінського впливу на деякі сторони суспільного життя, але в такій сферi, як адміністративно-політична діяльнівть, загальний обсяг «прямого управлінського впливу,> не зменшується.
Одночасно держава все більше і більше стає на шлях формування сильної виконавчої влади, спроможної забезпечити необхідний рі-веиь управиння суспільними відносинами (спюрення відповідно до, Конституції України централізованої системи виконавчої влади в
державі, закріплення відносин відповідальносп, підзвітності та пщпорядкованості мюцевнх державних адміністрзщій вищим орга- '
нам виюнаачої влади згідно із Законом Укршни від 9 квітня 1999 р. «Нро місцеві державні адміністрації»' і т. ін.).
Таким чином, створюється система виконавчої влади, яку скла- дакпъ державні органи — суб'екти виконавчої влади, та організа- ' ційний механізм здйснення виюнавчої влади як державного управ-
ління. При цьому державне управління слід розглядати ширше, ніж . систему виконавчої. влади,.оскільки воно здійсннжться.не тільки,' органами, що входять.до системи виконавчої влади, а й іншими, лкї ' ие. є органами вцюнавчої влади (адміністрація державних підприемств та устанол, лерівники підприємств, устаиов та організацй, що,' цаяежать до сфери управління міністерств,' органи аанютерств та'. відомств на мюцях та ін.). Тісні взаємозв'лзкн шпюиавчої влади та ' державного управшння як.різновиду соціального упрквління поєднуе в одне ціле і таке явище, лк адмін1стративие право, оскільки його, формування як самостйиої галузі права традиційно пов'язуеться з, державним управлінням. Адміністративне право виступае необхід,' ннм і важливим інструментом управління соціальними процесами всуспільсгві. Мелп адміністрвтивно-правового регужования цов'язащ здіяльністю органів виконавчої вл4цн, охоплюють суспільні вщно-', снни управлшсьюгохлрактеру, шо складаються у цій сфері дсржавиої діяльності по керівництян економіюю, соціальною сферою г", культурою, адміністративною діяльністю. В деяких випадках адмі~ ністративно-правове регудювання поширюється на внутрішньоорга; ніз~щійну діяльність інших державних органів та зовнішньооргані» зжрйні відносини органів виюиавчої влади з громадянами, недер~ жавними формуваннями (громадськими організаціями, партіями).
Адміністративне право розглядається як сукупність правових', норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного уп ралління. Його основу складає адміністративне заюнодавстао, що е складовою частиною (елементом) всього законодавства Укршии. Під «дмiнівтрятивиим законодавством розуміється система нінн вових актів, в яких знаходять свій зовні тній нрояв адмі ністратив~' но-правові норми. Воно охоплюе не всі иормативио-правові акти,
а пише ті, що відносяться до управлінської дшльності (виконавчоi та розпорядчої).
3араз у системі адміністративно-правового регулювання основне місце. належить: охороні та забезпеченню прав і свобод громадян; розробці та реалізації загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку; управлінню об'ектами державної власності відповідно до закону:, вдосконаленни> форм та методів державного управління; вирішенню організаційних проблем державного будівництва (координація та спрямувания роботи органів виконавчої влади, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, митної. справи тощо); вдосконаленню заходів заохочення та застосування відповідальносп в державному управлінні (в тому числі державних службовців); встановленню і ефективному втіленню в життя правових та організаційних засад господарювання (забезлечення рівних умов розвитку всіх форм власності, стимулювання пщприємництва, ээхист прав власника, олцрриа прав споживачів, недопущення недобросошсної конкуренцц та ін.); регулюванню функшонування в межах закону об'екпв недержавної власносп; здійсненню заходів щодо зміцнення законності і поряіццс
Отже, згідно з наведеним виконавча влада првдстаюілвна в механізмі поділу влади органами виконавчої влади. Дериавне управління здійснюсться в рамках ці сї системи та ипиими дерзюавними органами, не названими. в Конституції України вш~онавчиии, і знаходить свій прояв у діяльності різних ланок державного апарату, які зо своєю сутні стю с органаии державного управління. Основне його призначення — виконавчої розпорядча діяльність в мвзшх, передбачених адміністративним праваи, приписами (иормами), иіо складають адміністративне законодавство.