<<
>>

§ 3. Центральніоргани виконавчої влади

До системи центральних органів виконавчої влади в Україні належать міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, які мають різноманітні назви - агентства, комітети, служби, бюро та ін.

(часто вони узагальнено визначаються як "відомства").

Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси не окремих територій, а всієї держави. їх компетенція з відповідного кола питань поширюється на всю територію України.

За своїм призначенням центральні органи виконавчої влади забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в життя державної політики у відповідних сферах управління, здійснюють керівництво дорученими сферами і несуть відповідальність за стан їх розвитку перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 106 Конституції України центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України у межах коштів, передбачених Державним бюджетом на їх утримання. Президент України за поданням Прем’єр-міністра призначає керівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Він же може і припинити їх повноваження на цих посадах.

Однак для деяких центральних органів виконавчої влади Конституція України передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад Президент за згодою Верховної Ради України.

Головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади є міністерства. Вони створюються для організації державного управління в найважливіших сферах соціально-економічного і політичного життя і у більшості випадків є органами галузевого управління. Про значення, яке надається міністерствам, свідчить те, що з-поміж органів центральної виконавчої влади лише їх керівники - міністри -входять до складу Кабінету Міністрів, де беруть безпосередню участь у визначенні урядової політики в країні.

Міністр, як член Кабінету Міністрів України, особисто відповідає за розробку і впровадження в життя Програми діяльності Кабінету Міністрів з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в дорученій йому сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Згідно з Указом Президента України "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" від 29 травня 2001 р. з метою вдосконалення системи державного управління та забезпечення ефективної діяльності міністерств у складі останніх запроваджено посаду державного секретаря міністерства. Він є посадовою особою, на яку покладається забезпечення діяльності міністра та організації роботи з виконання завдань міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністрові. У своїй діяльності він керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, Кабінету Міністрів України та Прем’єр-міністра України, а також наказами і дорученнями міністра.

Відповідно до затвердженого Указом Президента України "При-мірного положення про державного секретаря міністерства" від 14 липня 2001 р. основними його завданнями є: організація забезпечення виконання завдань, що належать до сфери діяльності міністерства; забезпечення діяльності міністра як керівника міністерства та члена Кабінету Міністрів України; здійснення поточної роботи, пов’язаної з виконанням покладених на міністерство завдань; забезпечення стабільності і наступності у роботі міністерства.

Державних секретарів призначає на посаду за поданням Прем’єр-міністра України та звільняє з посади Президент України.

Державний секретар має першого заступника та трьох заступників, які також призначаються на посади за поданням Прем’єр-міністра України та звільняються Президентом України. Глава держави з урахуванням специфіки та особливостей діяльності того чи іншого міністерства може встановити в його штатному розписі іншу кількість перших заступників та заступників державного секретаря.

Державні секретарі, їх перші заступники та заступники призначаються на посади на строк повноважень Президента України.

Державними секретарями, їх першими заступниками та заступниками можуть бути особи, які постійно проживають в Україні і є її громадянами, мають вищу освіту, досвід управлінської роботи не менш ніж п’ять років і відповідають іншим вимогам, передбаченим законодавством. В окремих міністерствах для осіб, які претендують на заміщення зазначених посад, можуть встановлюватися додаткові кваліфікаційні вимоги. Пропозиції Прем’єр-міністрові України щодо призначення на посаду державного секретаря подає відповідний міністр, на посаду першого заступника та заступників державного секретаря - державний секретар за погодженням з міністром.

Державні секретарі, їх перші заступники та заступники можуть бути звільнені з посад лише в разі неналежного виконання обов’язків, неможливості виконувати їх за станом здоров’я, набрання чинності обвинувальним вироком суду щодо них та в інших випадках, передбачених Законом України "Про державну службу". Припинення повноважень Кабінету Міністрів України, зміни в його складі не є підставою для звільнення з посад державних секретарів, їх перших заступників та заступників.

Державні секретарі міністерств, їх перші заступники та заступники належать до числа керівників відповідних міністерств. Державний секретар відповідно до покладених на нього завдань:

- організовує роботу апарату міністерства;

- готує та подає на затвердження міністрові програми і плани роботи міністерства, організовує і контролює їх виконання та звітує про це перед міністром;

- забезпечує підготовку та подання на розгляд міністрові проектів законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших документів, розробником яких є міністерство;

- організовує та контролює виконання законів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів та доручень міністра;

- у разі відсутності міністра за дорученням Президента України або Кабінету Міністрів України доповідає законопроекти та інші питання на пленарних засіданнях Верховної Ради України, бере участь у заходах, що проводяться Президентом України та Кабінетом Міністрів України;

- забезпечує вирішення питань, що постають у взаємовідносинах апарату міністерства з Адміністрацією Президента України, апаратом Верховної Ради України, іншими державними органами;

- забезпечує взаємодію апарату міністерства з Секретаріатом Кабінету Міністрів України;

- забезпечує співпрацю міністерства з іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування в процесі виконання завдань, покладених на міністерство;

- координує і контролює роботу відповідних урядових органів державного управління, територіальних органів міністерства, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства;

- подає міністрові пропозиції щодо утворення, реорганізації, ліквідації у складі міністерства урядових органів державного управління та за поданням їх керівників затверджує граничну чисельність їх працівників, погоджує структуру, штатний розпис і кошторис видатків цих органів;

- за погодженням з міністром приймає рішення щодо утворення, реорганізації і ліквідації територіальних органів міністерства, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посади та звільняє з них у встановленому законодавством порядку їх керівників;

- погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

- затверджує за погодженням з міністром структуру, а за погодженням з Міністерством фінансів України - штатний розклад та кошторис видатків міністерства;

- організовує роботу з документами в міністерстві та затверджує положення про структурні підрозділи його центрального апарату, визначає відповідальність їх керівників;

- призначає на посади та звільняє з них згідно із законодавством працівників центрального апарату міністерства, розглядає пи тання про присвоєння їм відповідних рангів державних службовців, заохочення та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;

- подає міністрові пропозиції щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є міністерство, забезпечує та контролює виконання рішень міністра щодо розподілу цих коштів та звітує перед міністром з цього питання;

- розпоряджається бюджетними коштами, передбаченими на утримання центрального апарату міністерства і його територіальних органів, та інформує міністра про їх використання;

- за погодженням з міністром, здійснює функції з управління майном, яке знаходиться в сфері управління міністерства;

- формує та затверджує кадровий резерв міністерства, забезпечує організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників міністерства;

- за погодженням з міністром розподіляє обов’язки між першим заступником та заступниками державного секретаря, визначає ступінь їх відповідальності;

- забезпечує охорону державної таємниці та використання в установленому порядку гербової печатки міністерства;

- виконує інші функції, пов’язані із забезпеченням діяльності міністерства.

Завдання, повноваження і функції державних секретарів визначаються у положенні про відповідне міністерство з урахуванням специфіки та особливостей діяльності міністерства. Так, наприклад, на державного секретаря Міністерства економіки України, крім вище перерахованих завдань, покладається також призначення та звільнення працівників торговельно-екогюмічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном, прийняття рішень щодо відрядження за кордон працівників центрального апарату Міністерства, керівників та заступників керівників підвідомчих підприємств, установ, організацій.

Державний секретар міністерства має право: брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу при розгляді питань, що належать до сфери діяльності міністерства; залучати в установленому порядку працівників органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, утворювати робочі групи, скликати наради для розгляду питань, що належать до компетенції міністерства; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Державний секретар міністерства з питань, що належать до його компетенції, видає накази організаційно-розпорядчого характеру та контролює їх виконання.

У разі відсутності державного секретаря його обов’язки виконує перший заступник, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників державного секретаря згідно з розподілом обов’язків.

Кількість міністерств в різні роки існування незалежної України була неоднаковою. Так, у 1993 р. їх було в Україні 24, у 1996 р. - 27, у 1998 р. - 18. На кінець 2001 р. в Україні функціонувало таких 15 міністерств:

Міністерства аграрної політики України;

Міністерство внутрішніх справ України;

Міністерство екології та природних ресурсів України;

Міністерство економіки України;

Міністерство палива та енергетики України;

Міністерство закордонних справ України;

Міністерство культури і мистецтв України;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

Міністерство оборони України;

Міністерство освіти і науки України;

Міністерство охорони здоров’я України;

Міністерство праці та соціальної політики України;

Міністерство транспорту України;

Міністерство фінансів України;

Міністерство юстиції України.

Центральними органами виконавчої влади, які здійснюють переважно міжгалузеве управління відповідними сферами, виступають державні комітети. їхню діяльність спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Очолює державний комітет голова. У 1996 р. в Україні було 24, а в 2001 р. - 21 Державний комітет та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнювався до Державного комітету України:

Державний комітет архівів України;

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової

політики України;

Державний комітет України по водному господарству;

Державний комітет України по земельних ресурсах;

Державний комітет зв’язку та інформатизації України;

Державний комітет України з енергозбереження;

Державний комітет України у справах релігій;

Державний комітет інформаційної політики, телебачення і

радіомовлення України;

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму

України;

Державний комітет промислової політики України;

Державний комітет України у справах ветеранів;

Державний комітет у справах охорони Державного кордону

України;

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації

України;

Державний комітет статистики України;

Державний комітет ядерного регулювання України;

Вища атестаційна комісія України;

Національне космічне агентство України;

Пенсійний фонд України;

Головне контрольно-ревізійне управління;

Державне казначейство України.

Кількість інших центральних органів виконавчої влади -відомств, також упродовж 1991 - 2001 pp. не була сталою. Постійно змінювалася їх кількість, назва, статус, становище в загальній системі центральних органів виконавчої влади. Так, у 1996 р. їх було в Україні близько ЗО, а в 1998 р. уже понад 50.

Відомства є центральними органами виконавчої влади, які здійснюють спеціальні виконавчі, контролюючі, наглядові, координаційні, дозвільні та інші функції і реалізують їх у сферах, які не стали об’єктами сфери впливу з боку міністерств і державних комітетів. Вони мають найрізноманітнішу назву. Так, у 1996 р. серед таких відомств були: головні управління при Кабінеті Міністрів України (архівне; геодезії, картографії та кадастру; державної служби; з питань радіочастот); агентства (Національне космічне агентство; Державне агентство з авторських і суміжних прав; Національне агентство з реконструкції та розвитку; агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій); комісії (Вища атестаційна комісія; з питань регулювання електроенергетики; з цінних паперів та фондового ринку); комітети (по державних преміях в галузі науки і техніки; у справах нагляду за страховою діяльністю; Національний аудиторський комітет; Антимонопольный комітет); фонди (державного майна; соціального страхування; пенсійний); банки (Національний банк України; Промінвестбанк; Агробанк "Україна"; Укрбудбанк; Державний експортно-імпортний банк; Ощадний банк); інші відомства (митної служби; державної служби експортного контролю; державної податкової адміністрації; держпатенту; Головного державного казначейства та ін.).

У грудні 1999 р. з метою вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління Президентом України, відповідно до п. 15 ст. 106 Конституції України, було ліквідовано або перепідпорядковано, з утворенням відповідних департаментів та інших структур у складі новоутворених та діючих центральних органів виконавчої влади, низку відомств. У результаті на кінець 2001 р. у структурі центральних органів виконавчої влади України зі спеціальним статусом були:

Антимонопольний комітет України;

Державна податкова адміністрація України;

Державна митна служба України;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та

підприємництва;

Національна комісія регулювання електроенергетики України;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

Державний департамент України з питань виконання покарань;

Фонд державного майна України;

Служба безпеки України;

Управління державної охорони України;

Головне управління державної служби України.

Центральні органи виконавчої влади в своїй більшості є єдиноначальними органами. Єдиноначальність означає, що владні повноваження органу здійснюються одноособово його керівником -міністром, головою державного комітету, іншим керівником. Він персонально несе відповідальність перед Президентом України і урядом за результати роботи певного центрального органу.

Діяльність деяких центральних органів виконавчої влади, згідно з Указом Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" (15 грудня 1999 p.), спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через інших міністрів. Так, через Міністра екології та природних ресурсів України

спрямовується і координується діяльність державних комітетів України по водному господарству, земельних ресурсах, лісового господарства; через Міністра економіки України - державних комітетів України будівництва, архітектури та житлової політики; з енергозбереження; промислової політики; стандартизації, метрології та сертифікації; через Міністра праці та соціальної політики -Державний комітет України у справах ветеранів; через Міністра фінансів України - Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство України; через Міністра юстиції України -Державний комітет України у справах релігій.

Статус керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників встановлюється положеннями про ці органи. Причому не допускається прирівнювання будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України.

До червня 2001 р. керівники здійснювали керівництво центральним органом виконавчої влади, спираючись у своїй діяльності на заступників, яких могло бути не більше одного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширювалося на Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство юстиції України, Службу безпеки України та деякі інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Заступники керівника виконували за його дорученням окремі функції та повноваження і заміщували його у разі відсутності. Після введення за Указом Президента України (29 травня 2001 р.) посад державних секретарів міністерств, їх перших заступників та заступників інститут перших заступників та заступників міністерств було ліквідовано.

На керівника центрального органу виконавчої влади покладається розподіл обов’язків між своїми заступниками (до червня 2001 p.), визначення міри відповідальності керівників підрозділів апарату; затвердження (з червня 2001 р. - погодження з Державним секретарем міністерств) структури та штатного розпису працівників апарату центрального органу та його місцевих ланок (органів) у межах граничної чисельності, фонду оплати праці працівників і розміру асигнувань на їх утримання із Державного бюджету; затвердження положень і статутів підприємств, установ, організацій, що належать до його сфери відання; здійснення у встановленому порядку призначень на посади та звільнення з посад керівників місцевих ланок центрального органу, підприємств, установ і організацій, що відносяться до його відання; внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань, що належать до компетенції певного центрального органу.

Компетенція центральних органів виконавчої влади визначена у відповідних положеннях про ці органи і реалізується переважно через накази їх керівників. Накази є обов’язковими для виконання всіма органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані відповідному центральному органу. У випадках, передбачених законодавством, акти центрального органу виконавчої влади є обов’язковими для виконання всіма центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм їх власності, та громадянами.

Згідно зі ст. 117 Конституції України нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації у порядку, встановленому чинним законодавством. Ті з них, які не відповідають законодавству України, або через їх економічну чи соціальну недоцільність можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України.

Для оперативного та погодженого вирішення питань, які належать до компетенції центральних органів виконавчої влади, при них створюються колегії у складі першого керівника відповідного органу, його заступників за посадою, інших керівних працівників цього органу та представників підприємств, установ, організацій, що належать до відання даного центрального органу. Членів колегій затверджує і звільняє Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводиться в життя наказами керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

У міністерствах, державних комітетах, відомствах з урахуванням специфіки їх діяльності утворюються дорадчі та консультативні органи, склад яких і положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.

Міністерства, Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади у процесі вирішення покладених на них завдань взаємодіють з місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також з відповідними органами інших держав.

У підпорядкуванні центральних органів виконавчої влади перебувають їх місцеві ланки (органи), які разом з апаратами центральних органів утворюють систему відповідних міністерств, державних комітетів тощо. На місцевому рівні органами міністерств, державних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, а також деякі самостійні місцеві органи, що не входять до складу останніх. Кожний центральний орган виконавчої влади відповідно до свого профілю:

- бере безпосередню участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і щодо конкретних об’єктів державного управління і регулювання;

- розробляє проекти Державної програми економічного і соціального розвитку України, її Державного бюджету та бере участь у їх виконанні;

- прогнозує перспективні напрями і реалізує стратегічні цілі та завдання розвитку відповідної сфери чи галузі;

- здійснює політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та створенні державних резервних фондів, виступає державним замовником зазначених робіт (послуг);

- сприяє розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури економіки;

- вживає заходів щодо вдосконалення механізму регулювання економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

- здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери відання центральних органів виконавчої влади;

- розробляє та реалізує інвестиційну політику, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

- бере участь у формуванні та реалізації антимонопольно’! політики;

- виробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення умов оподаткування, ціноутворення;

- визначає особливості приватизації, демонополізації підприємств певної галузі;

- вживає заходів щодо вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішньому ринку;

- бере участь в підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні угоди міжвідомчого характеру;

- видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення певних видів підприємницької діяльності;

- забезпечує виконання певних загальнодержавних функцій -мобілізаційної готовності та обороноздатності країни;

- організовує виконання актів законодавчої влади, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією;

- узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до його відання, розробляє пропозиції з його вдосконалення та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів.

Більш конкретні повноваження, які властиві певному центральному органу виконавчої влади, закріплені у відповідному Положенні про цей орган, яке затверджується Президентом України. Так, наприклад, відповідно до "Положення про Міністерство юстиції", затвердженим Президентом України 30 грудня 1997 p., основними повноваженнями цього центрального органу виконавчої влади є: забезпечення реалізації державної правової політики, підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи; підготовка спільно з відповідними державними органами та науковими установами проектів концепцій напрямів розвитку законодавства та їх наукового обґрунтування із врахуванням світового досвіду; розробка за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та за власною ініціативою проектів законів і інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади.

Специфічними повноваженнями наділені й Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство фінансів України, Головне контрольно-ревізійне управління, Служба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади.

Для більш успішного і кваліфікованого здійснення центральними органами виконавчої влади покладених на них завдань та функцій вони мають право: залучати до розгляду питань, що належать до їх компетенції, спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій; одержувати у встановленому законодавством порядку від інших органів центральної та місцевої влади необхідну для виконання покладених на них завдань інформацію, документи, матеріали, статистичні дані.

У процесі своєї діяльності щодо забезпечення прав і свобод громадян, задоволення їхніх соціально-економічних, трудових, культурних та інших інтересів центральні органи виконавчої влади часто взаємодіють з професійними спілками та громадськими організаціями. При цьому у необхідних випадках об’єднання громадян мають право вносити на розгляд відповідних центральних органів державної влади свої пропозиції, спрямовані на вдосконалення їх діяльності.

Фінансування видатків на забезпечення безперебійної діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Гранична чисельність працівників апарату центральних органів виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

<< | >>
Источник: Орленко В.І.. Історія державного управління в Україні: Навчальний посібник. - К.: КНТЕУ,2001. - 268 с. - ШВИ 966-629-001-4.. 2001

Еще по теме § 3. Центральніоргани виконавчої влади:

  1. 2. (ст.109.) Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади
  2. § 6. Міністерство як центральний орган виконавчої влади.
  3. § 10. Класифікація органів виконавчої влади.
  4. § 82. Органи виконавчої влади , як різновид державних органів.
  5. § 87. Система органів виконавчої влади.
  6. § 87. Система органів виконавчої влади.
  7. § 90. Система органів держуправління.
  8. 23. Види органів виконавчої влади.
  9. 104.Центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом
  10. РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ АПАРАТУ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ
  11. Поняття та правовий статус органів виконавчої влади.
  12. II. Центральні органи виконавчої влади:
  13. IV. Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України:
  14. § 1. Система управління УНР періоду Української Центральної Ради
  15. § 5. Реформування системи органів державного управління України в період перебудови (1985 - 1991 рр.)
  16. § 1. Система та функціональне призначення органів виконавчої влади
  17. § 3. Центральніоргани виконавчої влади
  18. Уряд та інші центральні органи виконавчої влади.
  19. Конституційнийдоговір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995 p.)
  20. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ