<<
>>

Історіографія курсу

Знання про історію цивілізації, що сформувалася на теренах сучасної України, сягають сивої давнини. Відомості про нашу країну та її людність містять твори античних і візантійських авторів, ранньосередньовічні європейські й арабські хроніки.

Значне місце серед них належить Геродоту, який у V ст. до н. е. присвятив дослідженню Скіфії одну з книг своєї багатотомної "Історії".

Перші спроби дослідити виникнення власне української держави і права були здійснені в літописах на початку ІІ тисячоліття. Автор і упорядник першого з відомих літописів — "Повісті минулих літ" (бл. 1113 р.) чернець Києво-Печерського монастиря Нестор відводить українській державі центральне місце, пов'язує історію Київської Русі зі світовою. Зауважимо: призначення влади князя він вбачає в тому, щоб "правду діяти на цьому світі, у правді суд судити". Цілком імовірно, що і раніше були спроби відповісти на запитання "откуда есть пошла земля Руська". Так, серед джерел "Повісті", окрім грецьких хронік та місцевих переказів, за твердженням академіка О. Шахматова, були давньоруський літописний звід 1037-1039 рр. та два київських — 1073 і 1095 р., які не збереглися.

Важливим джерелом вивчення державно-правового розвитку України є також мемуарно-історична література XVI — першої половини XVII ст. (мемуари М. Литвина, "Щоденник" Е. Лясоти, "Опис України" Г. Боплана та ін.). 1647 року у друкарні Києво-Печерської лаври вийшов "Синопсис" — перша друкована праця з історії України. Видатними працями з історії держави і права України, які з'явилися у ХѴІІІ ст., є козацькі літописи С. Величка, Г. Граб'янки. В них відображено побут, устрій, військову організацію козацтва, причини повстань і визвольної війни проти іноземного панування.

Науковий погляд на розвиток історіографії української держави і права започаткувала "Історія Русів" невідомого автора (90-ті роки ХѴІІІ ст.). Автор оглядає історію України від найдавніших часів, а історію княжих часів — як самостійне державне життя під управою київських князів. Стверджується, що козаки — прямі нащадки русів, й обґрунтовується, відтак, право українського народу на самостійний державно-політичний розвиток. Вперше використано архівні джерела у фундаментальній 4-томній праці "Історія Малої Росії" Д. Бантиш-Каменського (1822 р.). Плідно працювали над дослідженням української державності М. Маркевич, М. Максимович, П. Куліш. Ідеї окремішності української політичної історії, непорушності національних прав українців, української національної демократії обстоював у своїх працях М. Костомаров.

Порівняно з іншими галузями юридичних знань історія держави і права України є відносно молодою наукою. Ії становлення здебільшого пов'язується із зверненням науковців у ХІХ ст. до вивчення національних і регіональних особливостей державно-правового розвитку на українських землях в контексті загальної історії держави і права. Поглиблення інтересу до історії українського права викликала робота кодифікаційних комісій. З'являються праці І. Даниловича "Огляд історичних відомостей складання Зводу місцевих законів західних губерній" (1837), П.

Данєвського "Про джерела місцевих законів деяких губерній та областей Росії" (1847).

Значна робота з вивчення історії українського права виконувалася на історико-філологічних та юридичних факультетах університетів Києва, Одеси, Харкова.

Першим у Російській імперії висловив думку про необхідність вивчати руське право у порівнянні з правом слов'янських і германських народів М. Іванишев, який у 1838-1865 рр. працював в Університеті св. Володимира на посадах професора, завідувача кафедри, декана юридичного факультету та ректора. Йому належить пріоритет у дослідженні общинних (копних) судів, державної унії Польщі і Великого князівства Литовського, правової природи шляхетських сеймиків. М. Іванишев знайшов і проаналізував багато юридичних документів, серед яких важливе джерело русько-литовського права "Устава на волоки" (1557 р.).

Серед перших досліджень у галузі історії права давньоруської та литовсько-руської доби — праці ректора Новоросійського (Одеського) університету Ф. Леонтовича. Його наукові дослідження базувалися на досконалому знанні історичних джерел, історико- правової літератури. Серед численних праць з історії литовсько- руського права — "Руська Правда і Литовський статут" (1864), "Джерела русько-литовського права" (1894), "Правоздатність литовсько-руської шляхти" (1911) та ін. Не втратили актуальності його праці з історії давньоруського права "Джерела з історії слов'янських законодавств" (1866), "Звичаєве право південних слов'ян" (1873), "Історія руського права" (1902) та ін. Ф. Леонтовичу належить першість наукового висновку про наступність положень Руської Правди в Литовському Статуті, що стало основою концепції західноруського права.

Дослідженням з історії права давньоруської і литовсько-руської доби була присвячена наукова діяльність професора Університету св. Володимира М. Владимирського-Буданова. Його фундаментальні праці заклали підвалини історії права як галузі вітчизняної юридичної науки. Передусім це "Обзор історії руського права", що вийшов сімома виданнями у 1886-1915 рр., та "Хрестоматія по історії руського права", три випуски якої вийшли протягом 18721875 рр.

1879 року професор Університету св. Володимира О. Кістя- ківський вперше зібрав, систематизував і опублікував зі своєю передмовою видатну пам'ятку українського права — "Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року".

Палким прихильником історичної школи права в Україні був професор Університету св. Володимира в Києві В. Антонович. Єдиним джерелом влади він вважав народ, засуджував станові привілеї, віддавав перевагу "вічовому принципу широкого демократизму" і вимагав повного підпорядкування держави громадянському суспільству. В. Антоновичу належить видатний внесок в у розробку проблем історії козацтва, гайдамаччини, селянства, міщанства, шляхетства, духівництва.

Центральне місце з-поміж істориків України кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. належить М. Грушевському, який у праці "Звичайна схема "русской" історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства" обґрунтував історичну закономірність здобуття Україною державності. Його історико-правові погляди виходять з розуміння українського історичного процесу у контексті єдиного культурного потоку на тлі еволюційного розвитку людства. М. Грушевський — родоначальник української історичної школи, творець новітньої концепції суспільної історії України, яку він виклав у капітальній праці "Історія України- Руси" (1898-1936), а також у ґрунтовних дослідженнях "Нариси історії українського народу" (1904), "Ілюстрована історія України" (1911) та ін.

У радянський період процес вивчення історії української держави і права має свої особливості. Подальшому його розвитку сприяло повернення у 1924 р. М. Грушевського в Україну. Під його керівництвом в Академії наук досліджувалася не тільки історія української держави, а й історія українського права.

Вагомий внесок у розвиток української історико-правової науки зробила "Комісія для виучування історії західноруського і українського права ВУАН" (1919-1934 рр.), яку спочатку очолював Ф. Таранов- ський, а з 1920 р. — М. Василенко. До складу комісії на різних етапах її роботи входили С. Борисенок, А. Кримський, О. Леви- цький, М. Максимейко, О. Малиновський, Л. Окіншевич, М. Слаб- ченко, І. Черкаський та ін. Результатом плідної роботи комісії стали 8 випусків (тираж сьомого було знищено з ідеологічних міркувань) "Праць комісії для вивчення історії українського права", які містили результати досліджень, науково-полемічні та бібліографічні матеріали. Комісією було підготовлено і в 1928 р. видано перший том "Матеріалів до історії українського права", в якому опубліковано пам'ятки українського права "Суд і розправа в правах малоросійських", "Процес короткий приказний", "Інструкція судам 1730 р." та ін. Другий том "Матеріалів до історії українського права" був заборонений у 1930 р. на стадії друку. Крім того, членами комісії було підготовлено велику кількість праць, опублікованих у наукових збірниках ВУАН, наукових і фахових юридичних часописах.

Значну роботу з вивчення архівних документів, етнографічних матеріалів правового характеру, а також із збирання і дослідження матеріалів звичаєвого права здійснила "Комісія для виучування звичаєвого права України ВУАН" (1918-1934 рр.). Члени комісії підготували низку наукових праць, присвячених аналізові ролі звичаєвого права на різних етапах історичного розвитку України, впливу звичаєвого права на Руську правду, Литовські статути та інші джерела права України. Після обрання головою комісії О. Малиновсь- кого, крім вивчення дореволюційного звичаєвого права, зусилля членів комісії спрямовувалися також на "революційне звичаєве право", тобто на нові звичаї і традиції.

У 30-х роках важливих результатів у вивченні кодифікації українського права першої половини ХѴІІІ ст. досяг В. Мєсяц. Репресії проти української інтелігенції і диктат більшовицької ідеології, що посилилися в 30-ті роки, перервали плідну працю українських дослідників. У цей же період у Галичині продовжували діяльність з вивчення історії українського права В. Заїкін,

І. Крип'якевич, Я. Падох, М. Чубатий та ін.

Вагомий внесок у дослідження історії держави і права України зробили вчені української діаспори Д. Дорошенко, Р. Лащенко,

О. Оглоблин, Л. Окіншевич, Н. Полонська-Василенко, С. Шелухін, В. Юрченко, А. Яковлів та ін.

В умовах тоталітарного сталінського режиму історія української держави і права спеціально не досліджувалася. У передвоєнні та перші повоєнні роки історико-правові дослідження майже винятково пов'язані з працями С. Юшкова, який зробив розгорнутий аналіз текстів "Руської Правди", Статуту кн. Володимира та інших пам'яток давньоруського права. Однак уже у другій половині ХХ ст. над проблемами історії держави і права України працюють такі вчені, як Б. Бабій, А. Дубровіна, В. Кульчицький, П. Михайленко, А. Пашук, А. Рогожин, Ар. Ткач, П. Щербина, С. Фукс та ін. В результаті плідної діяльності колективів істориків права з'являються фундаментальні праці: Історія держави і права Української РСР (1917-1960) / Ред. В. Корецький та ін. — К., 1961; История государства и права Украинской ССР (1917-1973) / Ред. Б. Бабий и др. — К., 1976; История государства и права Украинской ССР: В 3 т. / Ред. Б. Бабий и др. — К., 1987. Проте остання праця залишилася незавершеною: третій том, що охоплює період з 1938 до 1987 р., не вийшов.

На межі тисячоліть у процесі докорінного перетворення українського суспільства проблеми нашого минулого загалом та історії держави і права зокрема опинилися в епіцентрі громадської думки і масової свідомості.

Зважаючи на гостру потребу в нових історико-правових дослідженнях, нині цю тематику активно вивчають науковці Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, юридичних факультетів Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Львівського національного університету ім. І. Франка, Міжрегіональної Академії управління персоналом та ін. Піднесенню історико-юридичної науки на новий якісний рівень сприяє діяльність заснованої в 1996 р. з ініціативи вітчизняних вчених Міжнародної асоціації істориків права.

З'явилося чимало праць з історії держави і права України, в яких подається й аналізується величезний фактичний і літературний матеріал, діалектично поєднується узагальнення з ретельним висвітленням особливостей розвитку української державності та права (Історія держави і права України / За ред. А. Й. Рогожина: У 2 ч. — Харків, 1993-1996. Перевид. К., 1996; Історія держави і права України / За ред. В. Г. Гончаренка. — К., 1996; Історія держави і права України / За ред. А. С. Чайковського. — К., 2000; Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка. — К., 2001; Копилен- ко О. Л. "Сто днів" Центральної Ради. — К., 1992; Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України 1917-1920 рр. — К., 1997; Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія Держави і права України. — К., 2001; Мироненко О. М. Світоч української державності: політико-правовий аналіз діяльності Центральної ради. — К., 1995; Музиченко П. П. Історія держави і права України. — К., 2000; Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О. М. Мироненка. — К., 1997; Правова ідеологія і право України на етапі становлення тоталітарного режиму (1929-1941) / Відп. ред. О. М. Мироненко, І. Б. Усенко. — К., 2001; Усенко І. Б. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. — Х., 1995; Чехович В. А. Проблеми національно-державного будівництва України в роки непу. — Х., 1995; Ярмиш О. Н. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. — Х., 2001 та ін.). Історико-правовій тематиці присвячена значна кількість статей в "Юридичній енциклопедії", т. 1-6 / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — К., 1998-2004.

За останні роки видано ряд документальних збірок (Зібрання малоросійских прав 1807 г. — К., 1993; Конституційні акти України 1917-1920. Невідомі конституції України. — К., 1992; Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. — К., 1997; Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. — Од., 2002-2004 та ін.), хрестоматій (Історія держави і права України: Хрестоматія / За ред. О. О. Шевченка. — К., 1996; Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. / За ред. В. Д. Гончаренка. — К., 1997), перевидано раритетні видання (Лащенко Р. Лекції по історії українського права. — К., 1998 та ін.).

Під егідою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України видано десятитомну Антологію української юридичної думки, яка увібрала в себе кращі здобутки вітчизняних правознавців XVIII-XX століть (Антологія української юридичної думки: У 10 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — К., 2002-2005). Відкривається вона томом, у якому представлені праці із загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права. У другому томі подано праці відомих вітчизняних юристів ХІХ-ХХ століть, присвячені дослідженню видатної пам'ятки полі- тико-правової культури України — Руської Правди: історії її створення, джерелам, змісту та системі. Третій том містить праці з історії держави і права України козацько-гетьманської доби. Зміст Антології побудовано як за тематичним, так і за галузевим принципом. Нею в історичній ретроспективі охоплено всі основні галузі права — конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне та ін.

Результатом значної за обсягом наукової праці колективу авторів, істориків права з Харкова, Києва, Львова став двотомний академічний курс з історії держави і права України, який рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти (Історія держави і права України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. — К., 2000). За значний внесок у розвиток української історико-правової науки авторський колектив підручника у 2002 році було удостоєно Державної премії України в галузі науки і техніки.

Сьогодні, як слушно зауважує авторитетний історик права

І. Усенко, "і громадськість, і науковці все більше консолідуються навколо ідеї, що не можна штучно перекреслювати жодного періоду нашої непростої історії. Слід відзначити, що сучасна незалежна Україна, що постала перед світом у серпні 1991 р., є спадкоємцем всієї правової спадщини, яка протягом віків створювалась на українській землі".

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України: Підручник. — К. : МАУП,2007. — 552 с.. 2007

Еще по теме Історіографія курсу:

  1. Огляд історіографії
  2. ВСТУП
  3. РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСТОРІОГРАФІЧНОГО ПРОЦЕСУ З ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  4. 2.1. Історіографія зародження національних традицій державності в княжу добу
  5. 2.2. Історіографія національного осмислення козацької державності України
  6. 2.3. Збагачення державницьких традицій у добу Української революції (1917 – 1921 рр.)
  7. 3. 2. Козацькі ради – новий етап українського державотворення
  8. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  9. ЗМІСТ
  10. ПЕРЕДМОВА
  11. ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, ПЕРІОДИЗАЦІЯ, ІСТОРІОГРАФІЯ куРСУ "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І пРАВА укРАїни"
  12. Історіографія курсу
  13. Література
  14. Петро Арсенич Українські правники: короткі біографічні нариси
  15. Історіографія проблеми.
  16. Введение
  17. Список источников и литературы Архивы