<<
>>

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ (різні визначення):

­ цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією [48, с.95];

­ організуючий, спрямовуючий, координуючий та контролюючий вплив, діяння суб’єкта державного управління, спрямоване на об’єкт державного управління [96, с.5];

­ практичний, організуючий і регулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з мстою її упорядкування, зберігання або перетворення, що спирається на її владну силу [41, с.63];

підзаконна діяльність органів виконавчої влади, спрямована на практичну організацію нормального життя суспільства і забезпечення особистої безпеки громадян, створення умов для їх матеріального, культурного та духовного розвитку [96, с.6].

Неоднозначність визначення поняття «державне управління» пов’язане з різними підходами до побудови системи державного управління.

Серед найбільш відомих в Україні підходів до побудови державного управління можна виділити американський та європейський. У першому з них, так званому американському підході, зорієнтованому на всі процеси і функції управління в спектрі повноважень держави, державне уп­рав­­­ління розглядається як галузь, що вклю­чає за­ко­­но­дав­чу, виконавчу і судову гілки влади, а в другому, так званому євро­пейському, державне управління роз­глядається як підгалузь права. Інакше кажучи, пер­ший підхід передбачає поєднання політичних, правових та адміні­стра­­тив­них функ­цій, а другий - їх розмежування, тобто визна­чення дер­жав­но­го уп­рав­лін­ня як всієї незаконодавчої та несудової діяль­нос­ті держави, або як підзакон­ної виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави.

Американський підхід до державного управління, що сформувався з урахуванням теорії і практики промислового і фінансового менеджменту, спирається не стільки на законодавчу базу, скільки на раціональність і доцільність прийняття управлінських рішень. В американському підході державне управління перебуває ближче до господарських методів управління, ніж до правових чи конституційних засад. Воно спрямовується на розвиток формалізованого комплексу правил, принципів для керування діями.

Американський підхід до розуміння державного управління найбільш точно подано у такому визначенні: “Традиційно, державне управління вважають виконавчим аспектом урядування. Воно нібито складається з усіх тих видів діяльності, які потрібні для здійснення курсу вибраних посадових осіб, а також діяльності, яка асоціюється з розвитком цих курсів”[53, С.10].

Державне управління трактується Г. Райтом як:

– спільні зусилля певної групи в контексті держави;

– взаємозв’язок трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової;

– частина політичного процесу, оскільки виконує важливу роль у формуванні і реалізації державної політики;

– відмінний від приватного стиль управління;

– механізм взаємодії численних приватних груп і окремих індивідів у забезпеченні надання громадських послуг.

У сучасній Україні в контексті її євроінтеграційної вибору логічно проглядається орієнтація на європейський підхід позбудови державного управлінняє.

Поняття американського та європейського підходів досить умовні, до того ж поступово відбуваються процеси поширення першого на інші країни світу. Наприклад, французький учений Б.Гурне відмічає таке поши­рення на Францію, зокрема він визначає, що багато авторів визнали за потріб­не роз­гля­­нути проблеми державного управління під кутом зору, який би не був пов­­ністю юридичним; вони визнали за слушне розвинути дисципліну, від­мін­у від публічного права, - науку управління суспіль­ством або адмі­ніс­тра­тив­ну науку. Безумовно, що в цій науці одну з найважливіших ро­лей продов­жува­тиме відігравати право, оскільки правова форма є осно­в­ною формою зов­ніш­нього вираження державного управ­ління.

Закономірним результатом об’єктивного процесу становлення і розвитку науки управління є виділення окремої галузі наук "Державне управління", що характеризується високою ди­на­мічністю та професійністю, постійною спрямованістю на результат. Об’єк­том дослідження останньої є державне управління як діяльність. Складність суспільства як об’єкта управління і системи державної влади як суб’єкта управ­­ління, які є відкритими, динамічними, самокерованими, імовірнісними, багатопараметричними системами, не дає змогу керуватися в державній управ­лінській діяльності лише накопиченим досвідом та здоровим глуздом, хоча останні й є обов’язковими складовими управлінського успіху поряд з іні­ці­ативою, інноваційним підходом та чітким настроєм на отримання пози­тивних результатів.

Надання державному управлінню наукового характеру перед­бачає: ши­роке використання на всіх його рівнях і ланках наукових до­сяг­нень, перед­усім, результатів досліджень у сфері політології, права, філософії, соціо­логії, еко­но­міки та інформатики; сприяння розвитку наукових досліджень з акту­аль­них проблем державного управління, зокрема, розробленню нових управ­лін­ських технологій та впроваджен­ню їх досяг­нень в практику; залучення нау­ков­ців до аналітичної роботи в органах державної влади; підвищення рівня забез­печеності апарату системами підтримки прийняття рішень на базі сучасної управлінської мето­дології та використання засобів інфор­матизації і комп’ютеризації. В умовах склад­ності і масштабності проб­лем державного управ­лін­ня застосування наукових підходів і сучасних методів їх вирі­шення набу­вають особливого значення.

Перспективне прогнозування, стратегічне планування, вибір раціо­наль­­ної структури органів державної влади та її кадрового забезпечення, забезпечення інноваційного, якісного управління, ство­рення високоефективних мотиваційних підходів, розроблення сучасних мето­дів контролю, комунікацій, прийняття рішень - це лише кілька завдань з багатьох, вирішення яких неможливе без розвитку науки державного управ­ління в напрямі створення нових та вдосконалення існуючих концепцій, тео­рій, принципів і методів.

З погляду становлення і розвитку державного управління як виду діяль­­ності, так і галузі наук, заслуговує на увагу питання його співвідношення з менед­­жментом. Велика увага до нього передусім пов’язана з пред­мет­но-об’єктним визначенням виду діяльності та галузі нау­к дер­жав­­ного управ­ління, а також із з’ясуванням можливостей застосування на­пра­­цювань науки управління, зародження і розвиток якої був безпо­серед­ньо пов’я­заний з менеджментом, у теорії та практиці державного управління.

За висловом Г.Атаманчука, менеджмент, суспільне управління та сус­пільне само­управління пов’язані між собою тим, що їх суб’єктом виступає безпо­се­редньо саме суспільство, але різняться вони за рівнем та характером орга­ні­зованості. Таким чином, насамперед слід виходити з того, що держава від­різняється від інших організацій вирішенням набагато більш масш­таб­них і різнома­нітних загальносуспільних справ, монопольним правом регу­лю­ван­ня право­вих відносин, суверенітетом, унікальністю, що без­­посередньо впливає на прийняття управлінських рішень.

У зв’язку із цим, як зазначили В.Луговий та В. Князєв, йдеться про специфічні моделі, схеми, кла­си­фікацію, типологію і систе­ма­тику, тенденції розвитку, закономірності побудови та функціонування дер­жав­ного управління.

<< | >>
Источник: БАКУМЕНКО В. Д., ТИМЦУНИК В. І.. Адміністративний менеджмент : Навчальний посібник /. - К. : Центр підготовки навчально-методичних видань КНТЕУ,2012. – 334 с.. 2012

Еще по теме ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ (різні визначення)::

  1. 64_Державне управління природокористуванням, його види.
  2. 4.1. Проблема управлінняконфліктами
  3. § 90. Система органів держуправління.
  4. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ (різні визначення):
  5. ПРИНЦИП ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ:
  6. РОЗДІЛ 6. ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
  7. Планування діяльності в органах державної влади та місцевого самоврядування.
  8. § 3. Центральне і місцеве управління в Галицько-Волинській державі
  9. § 1. Вищі органи державної влади і управління
  10. § 2. Полкове управління
  11. § 2. Місцеве управління
  12. § 2. Організація управління в Українській гетьманській державі
  13. § 3. Державне управління періоду Директорії
  14. § 2. Державне управління України в роки Великої Вітчизняної війни
  15. § 4. Місцеве управління