<<
>>

Принципи здійснення адміністративної реформи

– це вихідні положення, запровадження яких шляхом адміністративного реформування має забезпечити ефективну систему державного управління. Серед таких принципів:

­ мінімізація втручання центральних органів виконавчої влади з паралельним делегуванням функцій, повноважень і ресурсів регіональним та місцевим органам влади;

­ консолідація стратегічних функцій і функцій вироблення політики в уряді та в міністерствах;

­ чіткий розподіл повноважень та відповідальності між усіма рівнями системи державного управління та між окремими органами виконавчої влади; прозорість та застосування чітких процедур прийняття рішень, упровадження погоджених рішень на всіх рівнях державного управління;

­ застосування відпрацьованої схеми підзвітності для кожної високої посадової особи, яка включатиме особисту відповідальність на кожному відповідному рівні системи державного управління країни;

­ виважений розподіл політичних та адміністративних функцій на всіх рівнях системи державного управління;

­ підвищення ефективності державних витрат за рахунок застосування чітких схем оцінювання виконання бюджету та підзвітності державних службовців стосовно державних витрат;

­ упровадження критерію якості державних послуг як основного під час оцінки діяльності державних установ; надання прав будь-якій особі (юридичній чи фізичній) апелювати проти окремих рішень, прийнятих державними службовцями, чи проти вжитих ними заходів;

­ встановлення партнерських відносин з громадянами в процесі розробки програм та конкретних рішень, а також під час оцінки досягнень реалізації державної політики.

Принципи ідеальної бюрократичної організації управління – це вихідні положення раціональної організації, запропоновані відомим німецьким ученим М.Вебером. Вони проголошують, що:

­ діяльність організації має поділятися на елементарні операції;

­ формалізуються завдання та обов’язки кожної ланки; залучаються фахівці-експерти на умовах повної відповідальності за ефективне виконання завдань;

­ організація має будуватися за принципом ієрархії;

­ діяльність організації має регулюватися системою правил та стандартів, які забезпечують одноманітність виконання кожного завдання виконавцями;

­ функціонування організації відповідно до раціональних стандартів виключає можливість втручання особистих міркувань та емоцій;

­ служба в бюрократичній організації засновується на відповідності кваліфікації займаній посаді;

­ службовці захищені від немотивованого звільнення;

­ існує система просування по службі за умов певної вислуги та успішної діяльності.

Більшість із зазначених принципів і сьогодні не втратили своєї актуальності та є базовими для систем управління соціальними системами.

Принципи організації виконавчої влади – це положення, дотримання яких сприяє кращій організації виконавчої влади. Серед них ключове значення мають такі: пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади; незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами країни; здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління; відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені; запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської та прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами; ефективність, відкритість та доброчесність у роботі уряду та інших органів виконавчої влади.

Принципи організації діяльності керівника – це низка вихідних положень, що сприяють кращій організації роботи керівника.

Принцип єдиноначальності передбачає отримання працівником наказів тільки від одного безпосереднього керівника. Чим краще взаємозв’язок підлеглого з керівником, тим менша ймовірність отримання ним суперечливих вказівок і тим глибше почуття персональної відповідальності за результати роботи.

Відповідно до принципу першого керівника в процесі організації виконання важливих завдань контроль залишається за першим керівником організації, оскільки тільки він має право і можливість вирішувати або передоручати вирішення будь-якого питання.

За принципом функціональної дефініції, чим чіткіше визначені напрями і очікувані результати діяльності, повноваження, посадові та інформаційні зв’язки, тим більший внесок слід очікувати в реалізацію цілей організації.

За скалярним принципом, чим чіткіше лінія зв’язку керівника з кожним із підлеглих, тим ефективніше процеси прийняття рішень та комунікації.

Доцільно також навести принцип лідерства, за яким той із керівників або організація мають більше шансів до успіху і лідерства, хто першим починає використовувати інновації.

Принцип делегування повноважень передбачає передачу обов’язків і повноважень працівнику , який бере на себе відповідальність за їх виконання. Ефективність управління досягається, якщо рішення приймаються в межах повноважень кожного працівника, а не переадресовуються на вищі організаційні рівні. Часто керівники, особливо верхніх рівнів управління, нехтують цим принципом, знижуючи при цьому управлінський потенціал організації.

Принципи прийняття управлінських рішень – це низка вихідних положень, що відображають раціональні та психологічні аспекти прийняття рішень у реальних умовах та включають такі положення.

Принцип індивідуальності, відповідно до якого люди значно відрізняються за інтенсивністю та особливостями виявлення волі в їхніх діях, а тому використовують різні засоби прийняття рішень.

Принцип хороших рішень, за яким приймати рішення, як правило, легко, важко приймати хороші рішення.

Принцип необхідних і достатніх умов, за яким тільки вміння і бажання недостатньо, необхідно ще створити умови (політичні, економічні, організаційні та ін.), щоб приймати рішення.

Принцип різноманітності форм альтернатив, за яким альтернатива може бути предметом, відношенням або дією.

Принцип різноманіття способів прийняття рішень, який стверджує, що процес прийняття рішень може мати інтуїтивний, такий що ґрунтується на су дженнях, або раціональний характер, відповідно й способи прийняття рішень перебувають у діапазоні від спонтанних до високотехнологічних.

Принцип професіоналізму, за якого до успіху приводить точний розрахунок, підкріплений досвідом та інтуїцією.

Принцип стратегічного мислення, який передбачає, що в процесі вибору людина, яка приймає рішення (ЛПР), використовує систему правил, яка називається стратегією, програмою або планом вирішення завдання з урахуванням ризику.

Згідно з принципом суб’єктивної ймовірності різні суб’єкти по-різному оцінюють імовірності досягнення мети внаслідок різного ступеня вміння виділяти суттєві факти, і саме ця суб’єктивна оцінка імовірності визначає вибір стратегії прийняття рішень.

За принципом компромісу необхідно приймати рішення з урахуванням усіх факторів, у тому числі небажаних.

Принцип своєчасності, який наголошує на тому , що в деяких ситуаціях відмова від прийняття рішень є вдалим вибором, наприклад, якщо має надійти необхідна інформація й фактор часу не є критичним.

За принципом адекватності модель прийняття рішень має бути адекватною ситуації прийняття рішень, тобто відповідати структурі та властивостям об’єкта управління; особливостям та можливостям моделювання та експериментів з цими моделями; вимогам управлінського завдання; системі цінностей і переваг ЛПР, її професійному рівню.

Принцип ресурсного забезпечення управлінських рішень, який наголошує на тому , що будь-яке управлінське рішення має бути забезпечене ресурсами, тому керівник повинен мати чітке уявлення як про сутність завдання, так і про наявні ресурси.

Принцип компенсації обмеженої раціональності індивідів, який виходить з того, що однією з головних функцій організації є саме компенсація обмеженої раціональності індивідів.

Принцип ступеня свободи рішення, що передбачає можливість варіантності певного рішення, пов’язаного системними зв’язками з іншими рішеннями, насамперед, рішеннями вищих рівнів управління.

Принципи раціональної організації процесів управління – це загальні положення, дотримання яких забезпечує раціональну організацію процесів у системах управління. До основних з таких принципів належать: пропорційність – забезпечення ресурсами відповідно до пропускної спроможності різних робочих місць; безперервність, що характеризує відношення робочого часу до загальної довго тривалості процесу; паралельність, що характеризує ступінь сумісності операцій у часі; прямоточність, що характеризує оптимальність шляху проходження предмета праці, інформації; ритмічність, що характеризує рівномірність виконання процесів у часі; концентрація однорідних предметів праці; гнучкість.

До групи цих принципів також слід віднести такі, що стосуються згладжування потреб у ресурсах (паралельності та зниження інтенсивності робіт).

Принципи раціональної структури управління – це вихідні положення, що сприяють формуванню ефективних організаційних структур систем управління. Серед них принципи: відповідності ланок управління його функціям; мінімізації кількості рівнів та ланок в ієрархії управління; зосередження на кожному рівні всіх необхідних функцій управління; концентрації функціональних ланок у функціональних вузлах; чіткого виділення участі кожної функціональної ланки в єдиному процесі управління; виключення дублювання функцій; мінімізації потоків команд з кожної ланки управління.

У сучасній практиці управління широко використовується принцип спеціалізації, за яким організації та підрозділи відокремлюються за їх особливостями. Це призводить до утворення цільових та функціональних органів, лінійних і допоміжних елементів.

При формуванні нових підрозділів доцільно дотримуватися принципу їх адаптації, тобто підпорядкування на певний період становлення одній з вищих інстанцій з метою захисту від тиску з боку інших підрозділів.

У роботі організацій також важливим моментом є дотримання принципу інституційної ідентичності, суть якого полягає у відповідності формальної та неформальної структур організації як її загальним цілям, так і поточним завданням.

Для послаблення залежності організації від особистісних якостей її членів, як правило, реалізується принцип формалізації процедур. Водночас американський учений Ф.Селзнік застерігає від квапливої формалізації процедур на стадії утворення організацій, коли відбувається її становлення та є загроза ізоляції керівництва від інших працівників у той час, коли такі контакти найбільш потрібні.

<< | >>
Источник: БАКУМЕНКО В. Д., ТИМЦУНИК В. І.. Адміністративний менеджмент : Навчальний посібник /. - К. : Центр підготовки навчально-методичних видань КНТЕУ,2012. – 334 с.. 2012

Еще по теме Принципи здійснення адміністративної реформи:

  1. 3.2. Проблеми реформування бухгалтерського обліку в Україні та їх вплив на аудиторську діяльність
  2. 3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
  3. АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
  4. РОЗДІЛ 4. ПІДХОДИ ТА ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
  5. Принципи здійснення адміністративної реформи
  6. АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА:
  7. Адміністративно-територіальний аспект проведення адміністративної рефор­ми
  8. Конституційний процес. Конституція України 1996 р. Конституційна реформа
  9. Судові та правоохоронні органи. Судова реформа
  10. ГАРАНТУВАННЯ ЗБЕРЕЖЕНЬ ПЕНСІЙНИХ НАКОПИЧЕНЬ ЯК ЗАПОРУКА УСПІХУ ПРОВЕДЕННЯ ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ
  11. 1.1 Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення функціонування системи електронних закупівель в Україні
  12. 1.2 Адміністративно-правові аспекти юридичної природи та принципи функціонування системи електронних закупівель
  13. 2.2. Методи адміністративної діяльності стосовно функціонування системи електронних закупівель в Україні
  14. 3.2. Удосконалення законодавства щодо адміністративно-правового забезпечення функціонування системи електронних закупівель в Україні
  15. Адміністративно-правові аспекти структури прокуратури України
  16. Адміністративна компетенція прокуратури України
  17. Зарубіжний досвід визначення адміністративно-правового статусу прокуратури
  18. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового статусу прокуратури України
  19. Правові засади надання поліцейських послуг в Україні та місце серед них адміністративно-правового регулювання