Методологічний індивідуалізм та принципи суб’єктності

У межах системного аналізу суспільних процесів та його застосування до економічної сфери суспільства людина розглядається як центральна постать їх функціонування. При цьому докорінно змінюються підходи до дослідження місця та ролі людини в економічних процесах.

Сукупність принципів, на основі яких досліджується сут­ність та роль людини в економічних процесах, відображаєть­ся у відповідних теоретичних моделях людини. Організацій­ний підхід до економічної системи вимагає суттєвих змін у моделях людини, що використовуються сучасною економіч­ною наукою. Нова модель людини має бути підпорядкована не лише цілям пізнання логіки побудови економічної систе-

ми, а й розкриттю пізнавальної та предметно-перетворю­вальної діяльності людей. У ній повинна знайти своє місце суспільна свідомість, яка суттєво впливає на організацію дія­льності людей зі створення матеріальних благ та послуг. При цьому потребує уточнення зміст індивідуальної свідомості, вивчення форм, яких вона набуває під впливом цілісності економічної системи.

Економічна теорія завжди приділяла значну увагу дослі­дженню моделей людини в господарській сфері суспільства. А. Сміт розглядав досягнення власного інтересу кожним інди­відом наріжним каменем своєї теорії. Згодом з'явилася марк­систська концепція соціально-економічної сутності людини та її місця у сфері суспільного виробництва. Ряд альтернативних поглядів на роль людини в економічних процесах обґрунтова­но історичною школою політекономії та їх послідовниками, а Дж.

Класична політична економія розглядала економічну люди­ну як часткову суспільну істоту, якій притаманні лише кілька характерних рис. «Вона торкається людини лише як істоти, — писав Дж. С. Мілль, — яка бажає володіти багатством і котра здатна судити про порівняльну корисність засобів, що викори­стовуються для досягнення даного результату»^[162]. Тобто еко­номічна людина зводилася до наявності у неї (1) власної мети, пов'язаної з (2) володінням багатством, та (3) здатністю обра­ти (оцінити) засоби її досягнення на основі порівняння отри­маної корисності.

Модель економічної людини була підпорядкована досліджен­ню природи та причин багатства народів як головної проблеми економічної науки, а вся сукупність мотивів та стимулів діяльно­сті людей у господарській сфері зводилася до заволодіння багат­ством. Щоправда, зазначалися й інші мотиви активності людей, серед яких слід назвати змістовність та характер праці людей, що фактично також є однією з форм (нематеріального) багатства, яким є розвиток людини^[163]. Значимість цієї форми суспільного багатства в повному обсязі проявилася лише в наш час.

Для досягнення своєї мети економічна людина використо­вує ті засоби, що дають змогу отримати їй багатство. Отрима­на корисність стає для неї головним мотивом діяльності, що дало підстави для характеристики економічної людини, як егоїста, людини, яка ставить особисті інтереси понад усе. Вла­сна вигода (корисність для себе), егоїзм будь-яких дій відо­бражають відокремленість людини від суспільства, набуття нею статусу суспільного індивіда.

Оцінка власної вигоди здійснюється нею на основі індиві­дуальної свідомості, адже вона «здатна судити про порівняль­ну корисність» досягнутих результатів дій.

Зазначені характеристики економічної людини, на які спи­ралася класична політична економія, знайшли свій подальший розвиток і завершеність у понятті економічного індивіда, що здійснила неокласична економічна теорія. Зусиллями багатьох авторів була створена модель людини, побудована на засадах методологічного індивідуалізму. У ній, використовуючи певні обмеження, що уточнюють умови діяльності та становище ін­дивіда, конкретизуються його риси та формулюються засади, на яких він діє. Так з'явилося і стало широко використовува­тися в аналізі економічних процесів поняття економічного ін­дивіда, яке, завдячуючи своїй операбельності, варто розгляда­ти як визначний крок у розвитку економічної науки.

Економічний індивід став основою нині домінуючої моделі людини, що побудована на принципі методологічного індиві­дуалізму. Незважаючи на численну та аргументовану критику, вона все ще залишається відправним моментом майже в усіх теоретичних побудовах, що відображають процеси, які відбу­ваються в ринкових економічних системах. Евристичний по­тенціал моделі людини, побудованої на принципах методоло­гічного індивідуалізму, ще не вичерпано, незважаючи на серйозні критичні зауваження на її адресу.

Головною причиною такого суперечливого стану є те, що зазначена модель відображає одну із сутнісних характеристик економічної людини — її відносну відокремленість. Відокрем­леність господарської діяльності індивідів, яка в умовах подо­лання особистої форми залежності людей набула нового рівня, проявляється саме в принципі методологічного індивідуалізму.

Принагідно нагадаємо, що відносна відокремленість індиві­да від суспільства, самостійне здійснення ним господарської діяльності виникло ще в епоху розпаду общинного суспільст­ва. Саме з цього часу на арені суспільного життя з'явився ін­дивід, а його відокремлена діяльність у господарській сфері зумовлена наявністю у нього статусу економічного індивіда. Але рівень та характер такої відокремленості суттєво змінився в умовах формування майнової залежності людей. Незрівнян­но високий рівень та багатоманітність форм відокремленості, набуття нею загального характеру, коли вона стає основою і пронизує всі аспекти господарського життя, об'єктивно надає відокремленості економічного індивіда, автономізації його го­сподарської діяльності методологічного значення.

У зв'язку з цим і надалі окремі положення методологічного індивідуалізму будуть відігравати важливу роль при пізнанні та організації економічних систем, адже він відображає одну із сторін фундаментального протиріччя суспільства — відносну відокремленість індивідів, котрі його утворюють. В економіч­ній сфері відокремленість набуває різних форм і по праву стає відправною точкою в дослідженні економічних процесів. Тому мову варто вести не про виключення індивідуалізму з арсеналу наукового аналізу економічних систем, а про зміну підходів до розуміння його сутності, уточнення ключових положень та відмову від його абсолютизації.

Передусім індивідуалізм породжується власністю на засоби виробництва та на робочу силу. Під їх впливом виникає відо­кремленість людини в господарській сфері, формується її су­спільний статус. Останній історично змінювався залежно від форм власності на засоби виробництва та рівня розвитку су­спільного поділу праці. Відповідно до цього змінювався і рі­вень та характер відокремленості від суспільства в господар­ській сфері діяльності людей. Але, незважаючи на постійні зміни в рівні відокремленості та набуття економічними індиві­дами форм різних господарських суб'єктів, вона (відокремле­ність) залишається найбільш глибокою (сутнісною) рисою, що відображає статус людей в економічній системі.

Пов'язуючи природу індивідуалізму з власністю на засоби виробництва і робочу силу, важливо вказати на обмеженість існуючого його трактування, розробленого класиками маржи- налізму. Адже в ньому зафіксовано лише той рівень відносної відокремленості економічних індивідів, який характерний для індивідуальної приватної власності та суспільного поділу пра­ці, що склався на той час. Існує нагальна потреба відобразити в методологічному індивідуалізмі глобалізацію господарсько­го життя суспільства та широке утвердження різних форм ко­лективної приватної власності.

Максимально можливий рівень відокремленості, свободи дій економічних індивідів, притаманних індивідуальній приватній власності, знайшов своє відображення у знамени­тому принципі laissez faire. Він символізував невтручання влади в господарську діяльність людей, а вислів французь­кого фізіократа Венсана де Гурне «Дайте людям самим робити свою справу, дайте справам іти своїм ходом» (laissez faire, laissez passer) став формулою методологічного індиві­ду алізму, гаслом ліберальної моделі ринкових економічних систем.

У створенні моделі людини на засадах методологічного ін­дивідуалізму брали участь багато представників класичної та неокласичної теорії^[164]. Їх дослідження були у певний спосіб узагальнені родоначальником мейнстріму А.Маршаллом у праці «Принципи економічної науки». Характеризуючи особ­ливості економічного життя «індустріальної епохи», він під­креслював, що «виникла відома самостійність і звичка кожно­го самостійно обирати свій шлях, віра у власні сили; обачність і разом з тим швидкість у виборі рішень та судженнях; звичка передбачати майбутнє і визначати курс дій з урахуванням по­дальших цілей»^[165], що умовою такого економічного життя є свобода підприємництва.

Незважаючи на те, що методологічний індивідуалізм протя­гом багатьох десятиріч використовується як фундаментальне положення неокласичної теорії, однозначного та вичерпного йо­го визначення не існує досі. Як правило, під ним розуміють ре­презентативну середньостатистичну економічну людину, котра діє ізольовано.

Його метою є добування засобів існування для власного збереження і відтворення, хоча це зовсім не виключає піклу­вання такого індивіда про інших людей. Ізольованість та его­їзм стають необхідними рисами економічного індивіда, оскі­льки лише за цих умов виникає можливість для оцінювання матеріальних благ, які він споживає. Таке оцінювання є необ­хідним для вибору власних рішень і здійснюється через визна­чення переваг, що їх надає індивід окремим матеріальним бла­гам відповідно до нагальності власних потреб та уподобань.

У виборі матеріальних благ, рішень та дій індивід спирається виключно на власні потреби, діє в умовах повної свободи і рів­ності. Будь-які суспільні обмеження не враховуються, а відокре­мленість його від суспільства набуває абсолютного значення.

Модель людини, побудована на принципах методологічного індивідуалізму, стали навіть порівнювати з поведінкою відомого Робінзона Крузо, вказуючи на повернення в економічну науку сумно відомої «робінзонади». Як влучно зазначив Дж. Б'юкенен, «фактично, Робінзон — це представник західноєвропейської ци­вілізації, раціонально мислячий, самостійний і багато в чому са­модостатній індивід, який виник в епоху Нового часу»^[166].

Іншою важливою характеристикою моделі людини в еко­номіці, що спирається на методологічний індивідуалізм, є принцип раціональності дій економічного індивіда. В ньому знайшов своє відображення інший засадничий момент еконо­мічної системи — зв'язок між цілями діяльності та засобами (шляхами) їх досягнення. Забезпечення власних потреб індивід здійснює через максимізацію корисності відповідно до пере­ваг, які він надає окремим благам. Тобто, спираючись на сис­тему сформульованих ним переваг, він свідомо здійснює вибір такого варіанта забезпечення потреб, який принесе йому най­більшу корисність. Досить вдало зазначені ознаки раціональ­ності сформулював В. С. Автономов: «Раціональність у біль­шості випадків означає максимізацію даної (будь-якої) цільової функції при певних обмеженнях, тобто вибір оптима­льних засобів без будь-яких вимог до змісту самої мети»^[167]. Раціональна поведінка економічного індивіда стає своєрідною формою прояву його активної діяльності, процесу функціону­вання економічної системи, у якій має місце модель людини, побудованої на принципах індивідуалізму.

Живучість такої моделі людини зумовлена тим, що вона ві­дображає основоположні сторони господарської діяльності людей — відокремлене, самостійне господарювання та вибір раціонального варіанта зв'язку між індивідуальними цілями, пов'язаними із забезпеченням власних потреб і засобами їх до­сягнення. У даній моделі неявно знайшла свій відбиток інди­відуальна форма приватної власності на ресурси та суспільний поділ праці, що були характерними для «індустріальної епохи», ринкової економічної системи вільної конкуренції.

Така модель людини створювала серйозний фундамент неокласичної економічної теорії. Ключові положення індиві­дуалізму та раціональності дій економічних індивідів були не­порушними передумовами будь-яких теоретичних досліджень, входили до «жорсткого ядра» останніх. Вони відкривали мож­ливість для розуміння логіки ринкових процесів, що відбува­ються в умовах вільної конкуренції, давали змогу ввести до аналізу кількісні характеристики цих процесів та використову­вати апарат вищої математики, визначати (траєкторію) поведі­нку економічних індивідів і тенденцій змін в економічних сис­темах. Ці та інші обставини високо підняли авторитет нео­класичної теорії, сприяли утвердженню її як головної течії розвитку економічної науки протягом майже цілого століття.

Незважаючи на домінуючі позиції в економічній теорії «мейстріму», важливі її положення, і передусім принципи методологічного індивідуалізму і раціоналізм, були піддані серйозній науковій критиці. Вона міститься в численних пра­цях різних авторів, серед яких слід відзначити праці російсь­кого ученого В. С. Автономова^[168]. Критичні зауваження сто­сувалися, як правило, (1) надмірної абстрактності теорії, перетворення її у «теорію класної дошки»; (2) неправомірних та необгрунтованих передумов аналізу, коли використо­вуються нереалістичні обмеження, за яких економічний інди­від перетворюється в умовний нежиттєвий персонаж; (3) його поведінка оцінювалася з моральних позицій як егоїстично налаштованого, безпринципного з низькими морально- етичними якостями; (4) низьким прогностичним потенціалом, коли сформовані на її основі рекомендації призводили до по­гіршення становища, як це мало місце з так званим вашинг­тонським консенсусом.

Відповіддю на ці та інші обґрунтовані критичні зауваження були намагання зняти окремі обмеження, включити в аналіз підходи з інших теоретичних концепцій. Так, в останні деся­тиліття прихильники цього напряму економічної теорії стали активно використовувати окремі положення інституціоналізму при збереженні фундаментальних положень неокласичної тео­рії. Важливим кроком було уточнення Г. Саймоном раціональ­ності та обґрунтування поняття обмеженого раціоналізму то­що. Разом з тим радикальних змін методологічні засади неокласичної теорії не зазнали, хоча саме з такими змінами, на нашу думку, пов’язаний новий етап у розвитку економічної науки. Тому перегляд змісту і ролі методологічного індивідуа­лізму і раціоналізму з позиції цивілізаційної парадигми пі­знання суспільних процесів, оновлення понятійного апарату, що відображає поведінку людини в економічній системі, ста­ють важливими кроками у формуванні альтернативних до нео­класичної економічної теорії систем наукових знань.

Зазначена модель людини акцентує увагу на розгляді пере­бігу економічних процесів з позиції економічного індивіда, ре­алізує атомістичний підхід і залишає поза увагою інших учас­ників, і передусім функціонування економічної системи в цілому. Її обмеженість полягає в однобічності відображення реального стану людини, в абсолютизації відокремленості ін­дивідів і неврахуванні відносності та історичних змін в її фор­мах, недопустимому абстрагуванні від зв’язків, що поєднують економічного індивіда з іншими людьми та суспільством у ці­лому. Саме через це такого індивіда в літературі називають бездумним калькулятором, який прораховує варіанти макси­мальної корисності.

Його раціоналізм відображає лише власні цілі індивіда, до то­го ж обмежені виключно економічною сферою, і не враховує то­го факту, що власні інтереси можуть бути сформульовані ним лише відносно цілей та інтересів інших людей. Випускається з уваги, що значна частина засобів досягнення власних інтересів економічного індивіда не належать йому^[169], а реалізація власних цілей стає можливою лише у разі досягнення спільних цілей. Максимізації корисності благ індивід може досягти саме завдяки спільній діяльності, що спирається на спільні цілі.

Методологічний індивідуалізм та раціоналізм у неокласич­ній економічній теорії потребують подальшого розвитку, пов'язаного зі зняттям обмеженості їх поведінки та подолання високого рівня абстрактності аналізу економічних процесів. Не випадково головна критика на адресу неокласичної еконо­мічної теорії, що ґрунтується на цих принципах, пов'язана з відірваністю її ключових положень та висновків від практики. Як підкреслював В. С. Автономов, «відношення між економі­чною людиною і людиною, яка бере участь у реальному гос­подарському житті, — це відношення навіть не між теорією і практикою, а між передумовами теорії і практики»^[170].

Більше того, модель економічного індивіда, побудована на засадах індивідуалізму, потребує не лише зняття відомих об­межень та точнішого відображення його статусу (урахування відокремленості людини від суспільства і залежності від ньо­го), відображення в раціоналізмі його дій не лише максимізації отриманої корисності, а й суспільних умов, що дають змогу досягти індивідуальних цілей. Прийняте в існуючій моделі людини розуміння раціональності «має смисл лише в умовах параметричного середовища на дії суб'єктів»^[171] і потребує суттєвої корекції. Насправді ринкове середовище, у якому діє економічний індивід, відіграє вирішальну роль у виборі варіа­нта його поведінки, а тому в понятті раціональності необхідно відобразити такий вплив.

Необхідно змінити кут зору на мету побудови такої моделі, вона має слугувати не лише пізнавальним цілям, а стати «ін­струментом при поясненні логіки ринкових і соціальних стру­ктур»^[172]. Модель людини має бути спрямована на дослідження організації економічних систем, розкривати напрями та форми активної перетворювальної діяльності людей в економічних процесах.

Методологічно така модель спирається на системний аналіз господарської сфери суспільства та на організаційний аспект її функціонування. У ній вирішальне значення має цілісність еко­номічної системи та вплив цілісності на всі економічні процеси. Економічні індивіди розглядаються не як середньостатистичні, узагальнені учасники економічних процесів, а як елементи, що перебувають на різних рівнях економічної системи і тому є від­мінними між собою^[173]. Реалізуючи функції цілого, вони активно діють, набувають якості економічних суб'єктів. Формування економічних суб'єктів та їх взаємодія в межах економічної сис­теми є найбільш глибокими характеристиками нової моделі людини. Принципи суб'єктності пронизують усі аспекти діяль­ності економічних індивідів, набувають методологічного зна­чення і тому стають основою нової моделі людини в науковому аналізі сучасних економічних систем.

Принципи суб'єктності передбачають при розгляді головної проблеми економічної науки^[174] — пошук причин та джерел багатства народів — у центр уваги ставити людину, яка є ор­ганізуючою та рушійною силою економічних процесів, дослі­дження механізму спонукальних мотивів її діяльності. Саме з мотивацією діяльності економічних суб'єктів пов'язані всі ре­зультати суспільного виробництва. Не випадково А. Маршалл, характеризуючи економічну науку, писав: «Предметом її до­сліджень є переважно ті спонукальні мотиви, котрі найбільш сильно і найбільш стійко впливають на поведінку людини в господарській сфері»^[175]. Подібні ідеї висловлювали й інші до­слідники суспільних процесів^[176], пов’язуючи діяльність людей з першопричиною суспільного (у тому числі й економічного) розвитку.

Принципи суб’єктності дають змогу змінити погляд на роль та місце людини в процесі створення і споживання благ: пере­йти від традиційного для економічної теорії аналізу затрат ро­бочої сили, дій людини як одного з факторів виробництва до розгляду її як організуючої та рушійної сили економічних процесів, до мотивів та стимулів діяльності людей. Такий під­хід відкриває шлях до системного дослідження рушійних сил, пов’язаних не лише з перевагами економічних потреб, до роз­гляду всього спектра потреб і здібностей людей, мотиваційних механізмів їхньої діяльності, розвитку самої людини. Людино- центричність усіх суспільних процесів тут набуває конкретно­го виразу: людина в господарській сфері не змінюється і не витісняється дослідженням вартості, ціни, грошей та інших важливих, але все ж таки вторинних категорій та процесів. Останні розглядаються з позиції діяльності економічних суб’єктів і тому потребують суттєвих уточнень.

Відкривається можливість значно ширше і повніше відо­бразити роль суспільної свідомості в діях людей, яка не обме­жується лише традиційним вибором найбільш раціонального варіанта дій для отримання економічної вигоди. В аналізі еко­номічних процесів потрібно ураховувати і вплив цивілізацій- них факторів, морально-етичних та культурних феноменів, ха­рактерних для кожного суспільства. Це дає змогу засто­совувати таку модель людини в економічній системі не лише до суспільств Західної цивілізації, а й для аналізу економічних процесів у клерикальних країнах та суспільствах із доміную­чими колективістськими засадами.

Перспективність моделі людини, побудованої на принципах суб’єктності, дає змогу охопити економічні процеси, що відбува­ються на основі позаринкового обміну, коли досягнення еквівале­нтності у зв’язках між людьми неможливе і не є головним. Такі процеси, як правило, не мають конкретного виразу і пов’язані з новими знаннями та їх поширенням, соціальною спрямованістю тощо. Економіка сучасних суспільств втягує дедалі більше факто­рів, вартісна оцінка яких має ірраціональний характер. Господар­ські системи скандинавських країн, Австрії, Німеччини та бага­тьох інших держав мають чітку орієнтацію на отримання соціаль­ного ефекту, а не економічної вигоди окремих суб'єктів. Принци­пи суб'єктності дають можливість глибше пізнати механізми, що діють у соціально орієнтованих економічних системах.

Важливим є також і те, що модель людини, побудована на принципах суб'єктності, дає можливість на якісно іншому рів­ні розкрити суть та показати основоположну роль власності на засоби виробництва та робочу силу у функціонуванні економіч­них систем. Більше того, найглибші характеристики даної мо­делі випливають саме з аналізу власності на ресурси і пов'язані з ключовим протиріччям суспільного розвитку в го­сподарській сфері — відносною відокремленістю та залежніс­тю людей від суспільства, яке вони утворили.

Принципи суб'єктності характеризуються не лише встанов­ленням певного рівня відносної відокремленості економічних ін­дивідів, а й їх суспільної залежності, характер якої змінюється на кожному історичному етапі його розвитку. Він знаходить своє відображення, по-перше, у встановленні певного місця в струк­турі економічної системи економічних індивідів. Тобто принци­пи суб'єктності передбачають розгляд не однотипного індивіда, а всю множину реально діючих суб'єктів, формування суб'єктної структури економічної системи. Принципи суб'єктності вимага­ють розглядати перетворення одновимірних економічних індиві­дів в економічних суб'єктів, що відрізняються своїм становищем, цілями та функціями в економічній системі. Класифікація еко­номічних суб'єктів, що діють в економічній системі конкретного суспільства, і є одним із перших проявів моделі людини, побудо­ваної на засадах суб'єктності.

По-друге, відображення у зазначеній моделі суспільної за­лежності економічних індивідів передбачає встановлення всієї сукупності його зв'язків. Актуальним є виявлення характеру зв'язків (їх еквівалентності, нерівноправності, співробітництва тощо), форми зв'язків (ієрархічних, мережних), їх детерміно­ваності, стохастичності чи хаотичності та ін.

По-третє, власні цілі економічний суб'єкт формує не лише на основі переваг, що він надає певним благам відповідно до нагальності своїх потреб, а й з урахуванням зв'язків з іншими економічними суб'єктами. Тому важливим стає визначення спільних цілей і встановлення особистих цілей індивідів. При цьому вирішального значення набувають цілі економічної си­стеми та вплив з боку цілісності системи на окремих еконо­мічних індивідів. Статусу економічних суб'єктів вони набува­ють лише тоді, коли долається абсолютизація його власних цілей, а діяльність обумовлюється досягненням взаємо- узгоджених цілей.

По-четверте, принципи суб'єктності означають, що діяль­ність економічних індивідів відбувається не як автономний прояв активності заради власних вигід, а у формі взаємодії, на основі реалізації всієї сукупності економічних зв'язків, напра­влених на досягнення цілей усієї системи. Раціональність дій економічних суб'єктів визначається не лише з позицій окремо­го індивіда, а й з урахуванням інтересів тих суб'єктів, з яким він взаємодіє, відображає суспільні інтереси.

По-п'яте, і це, на нашу думку, є найважливішим: принцип суб'єктності реалізує практичну орієнтованість економічної науки, є одним із перших кроків, спрямованих на подолання відокремленості теорії (яка присвячує свої дослідження піз­нанню економічних процесів) від практики. Принцип суб'єкт- ності використовується при розгляді реально функціонуючих (а не абстрактних) економічних процесів, при аналізі конкрет­ної свідомої діяльності економічних суб'єктів. Він дає можли­вість розкрити свідому організацію взаємодії між ними, спря­мовану на досягнення спільних та індивідуальних цілей. Принцип суб'єктності входить до категоріального ряду, що ві­дображає організаційний аспект економічних систем, дина­мізм їх функціонування та розвитку.

Принципи суб'єктності і побудована на їх основі модель людини в економічній системі дають змогу ідентифікувати економічних суб'єктів кожної економічної системи, виявити особливості організаційної структури, основні форми економі­чних суб'єктів та специфіку їх взаємодії. Розгляд цього питан­ня передбачається в наступних розділах даної праці.